ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року

м. Київ

справа № 500/3332/23

адміністративне провадження № К/990/3571/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 (суддя - Чепенюк О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 (судді- Сеник Р.П., Онишкевич Т.В., Судова- ОСОБА_2 )

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, і виплачувати вказане підвищення, починаючи з 01.05.2023;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 , яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", з 01.05.2023, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 31.10.1955 до 22.02.1960 і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з відомостями довідки №П-1551 про реабілітацію від 29.08.2013 ОСОБА_3 , дата та місце народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Осінники Кемеровської області, є донькою ОСОБА_4 , 1931 року народження, репресованої виселеної в 1951 році з Тернопільської області, як члена сім`ї учасника ОУН і перебувала на обліку спецпоселення в Кемеровській області до 01.03.1960 (а.с.16-17).

Інформацією з свідоцтва про народження позивачки підтверджуються відомості про дату і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Осінники Кемеровської області, батьки - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с.22).

Відповідно до довідки №1/473, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області 04.06.2013, гр. ОСОБА_6 (матір позивачки), разом із сім`єю на підставі постанови про арешт і етапування від 29.09.1951 як член сім`ї учасника підпілля ОУН-УПА 09.10.1951 була виселена з с.Климківці Підволочиського району Тернопільської області на спецпоселення в Кемеровську область. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 24.03.1952, протокол №21-а. Знята з обліку спецпоселенців 22.02.1960 на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 07.01.1960. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_4 та її сім`я реабілітовані УВС в Тернопільській області 30.04.1992 (а.с.18).

Відповідно до відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу 30.10.1982 змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с.24). Таке прізвище залишилося після розірвання шлюбу, що підтверджуються свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 20.06.2000 відділом реєстрації актів громадського стану м.Селидове Донецької області (а.с.23).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 03.10.2022 Управлінням соціальної політики м.Тернополя, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" (а.с.15).

З матеріалів пенсійної справи позивачки вбачається, що ОСОБА_1 18.10.2022 звернулася до відповідача з заявою встановленого зразка №10037, у якій просила здійснити перерахунок пенсії відповідно до Закону №1788-XII (а.с.36-37).

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.10.2022 №961170800931 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії, а 09.12.2022 цим же Головним управлінням прийнято рішення про внесення змін до рішення про відмову в перерахунку.

Зі змісту цих рішень вбачається, що заявниці відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки ОСОБА_1 народилася в спецпоселенні в м. Осінники Кемеровської області, а не була примусово переселена, тому проводити перерахунок її пенсії як члену сім`ї репресованої та згодом реабілітованої підстав немає (а.с.45-46).

Відомості щодо оскарження цих рішень відсутні.

05.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою у довільній формі, в якій просила здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII з 01.05.2023 та здійснити перерахунок стажу роботи згідно вимог статті 58 Закону №1788-XII з 01.05.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні (31.10.1955 - 22.02.1960) на підставі статті 6 Закону №962-XII (а.с.14).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 3789-3788/П-02/8-1900/23 від 24.05.2023 позивачку повідомлено про те, що їй відмовлено у перерахунку пенсії на підставі заяви від 18.10.2022. Також зазначено, що оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні документи про те, що заявниця була репресована та у подальшому реабілітована, тому підвищення, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" не виплачується (а.с. 19-20).

Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі, то з посиланням на положення статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018 №2325- VIII) та норми статті 24 Закону №1058-IV (яким передбачено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно) період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі), відмовлено у такому зарахуванні стажу, бо заявниця народилася 31.10.1955 та відсутні документи про роботу в спецпоселенні, тому зарахувати стаж у потрійному розмірі немає правових підстав (а.с.19-20).

Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні, позивачка звернулась до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.08.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII у розмірі 25 % від мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 01.05.2023.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, як помилково вказує представник позивачки, а є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи, а тому, вона має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.

Щодо позовних вимог в частині зарахування часу перебування позивачки, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, суд першої інстанції виходив з того, що системний аналіз положень Закону №1788-XII та Закону №1058-IV дозволяє дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач народилася у спецпоселенні та була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивачки на спецпоселенні відсутні.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивачка покликається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, покликається на те, що оскільки позивачка визнана такою, що зазнала політичної репресії та реабілітована, вона має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та на зарахування часу заслання до стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".

Також покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статті 58, 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не застосували статтю 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" при розгляді позову та апеляційної скарги.

Також покликається на те, що її право на відповідні пільги підтверджує наявне у неї посвідчення особи, яка має право на пільги та компенсації встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".

Також як на підставу касаційного оскарження, позивач покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення розміру доплати до пенсії реабілітованим особам та зарахування часу перебування в засланні у потрійному розмірі в стаж для призначення пенсії реабілітованим особам.

Позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки та її матері) вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (назва Закону в редакції Закону від 13.03.2018 № 2325-VIII) (тут і надалі - в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи.

За вказаних обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.

Щодо позовних вимог в частині зарахування часу перебування позивачки, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Статтею 58 Закону №1788-XII передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Аналіз вказаних положень Закону № 962-XII та Закону №1788-XII свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано.

При цьому, враховуючи те, що суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування вказаних положень законів до позивачки.

Наявне у позивачки посвідчення дійсно підтверджує її право на пільги та компенсації встановлені Законом № 962-XII, однак оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей як потерпілим від репресій, то позивач не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпіла від репресій.

Доводи касаційної скарги в цілому не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і зводяться до додаткової оцінки доказів, що в силу приписів статті 341 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі № 500/3332/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук