ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 821/1150/18

касаційне провадження № К/9901/67760/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 (суддя Ковбій О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді - Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрянське ХПП" до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрянське ХПП" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 23.03.2018 №0000641306, №0000651306, №0000851422, №0000831422, №0000661306.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Зазначив, що господарські операції із зазначеним контрагентом фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, грунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача та суб`єктів господарювання, з якими контрагент позивача мав господарські відносини по ланцюгу постачання, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Також позивач зазначає про дотримання ним вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 16.08.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018 №0000831422, №0000851422, №0000641306 в частині збільшення податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 804960,40 грн, в частині застосування штрафної санкції в розмірі 599579,07 грн, в частині нарахування пені в розмірі 256096 грн, №0000651306 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 67079,27 грн, в частині застосування штрафної санкції в розмірі 49964,93 грн, в частині нарахування пені в розмірі 21341,33 грн. В решті позову відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ФОП ОСОБА_1 , оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а також зважаючи на обставини, викладені Управлінням у акті перевірки ФОП ОСОБА_1 від 18.09.2017 № 136/2122/306/2725801639, зокрема, щодо господарських відносин між ФОП ОСОБА_1 та Товариством, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Також, суди виходили з того, що єдиною підставою для визначення Товариству грошових зобов`язань, зокрема, з податку на доходи фізичних осіб та військового збору у скасованій судами частині було саме невизнання контролюючим органом реальності здійснених Товариством та його контрагентом господарських операцій, що спростовано в процесі розгляду даної справи.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом з підстав: відсутності доказів в підтвердження надання транспортних послуг, транспортування товару; неможливості підтвердження таких взаємовідносин з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, відсутності основних, фондів, виробничих і трудових ресурсів у зазначеного вище контрагента позивача. Також скаржник вказує, що оскільки перерахування Товариством коштів на користь ОСОБА_1 відбулось не за здійснення цим громадянином господарської діяльноств, то у позивача були відсутні підстави для зазначення ознаки « 157» у податкових розрахунках за формою 1-ДФ та, як наслідок, не було підстав для звільнення від оподаткуванням податком на доходи та військовим збором з виплачених сум.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.05.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 29.05.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, за результатами якої складено акт від 28.02.2018 №42/21-22-14-01/38669824 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємства за 9 місяців 2017 року у сумі 1653822,00 грн;

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 9 місяців 2017 року у сумі 507248,00 грн;

пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 18984,78 грн, з них за листопад 2015 року в розмірі 11437,70 грн, за грудень 2015 року в розмірі 7547,08 грн;

підпункту "г" підпункту 164.2.17, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 163.1 статті 163, пункту 171.2 статті 171, пункту 177.6 статті 177 ПК України, з урахуванням вимог передбачених пунктом 164.5 статті 164 ПК України занижено податок з доходів фізичних осіб у перевіряємому періоді на 805039,05 грн в 2016 році;

пункту 51.1 статті 51 ПК України, шляхом не відображення у поданій за формою 1-ДФ звітності за І квартал 2017 року даних про фактично проведені виплати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 в сумі 106420,00 грн;

підпункту "г" підпункту 164.2.17, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 163.1 статті 163, пункту 171.2 статті 171, пункту 177.6 статті 177 ПК України, з урахуванням вимог підпунктів 1.2-1.4 пункту 15 (прим.1) Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ ПК України, в наслідок чого занижено військовий збір, що підлягає перерахуванню в бюджет у перевіряємому періоді на 67086,59 грн в 2016 році;

підпункту 168.1.2 пункту 168.1, підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України, що призвело до несвоєчасного перерахування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб в бюджет у вересні 2017 року з затримкою у на 22 календарних дні у сумі 3182,93 грн;

підпункту 168.1.2 пункту 168.1, підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України з урахуванням вимог підпунктів 1.2-1.4 пункту 15 (прим.1) Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ ПК України, що призвело до несвоєчасного перерахування утриманих сум військового збору в бюджет у вересні 2017 року в сумі 759,85 грн, з затримкою у 22 календарні дні.

На підставі висновків акта перевірки Управлінням були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018:

№0000831422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 634060,00 грн;

№0000641306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в розмірі 1661085,42 грн;

№0000651306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 138470,67 грн;

№0000851422, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1653822,00 грн;

№0000661306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в розмірі 510,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагента позивача, наявності недоліків у первинних документах, відсутності у контрагента позивача необхідних для здійснення господарської діяльності основних фондів, виробничих та трудових ресурсів.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень в межах задоволених судами попередніх інстанцій позовних вимог, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з виконавцем (експедитором), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за договором транспортного експедирування від 06.07.2016 №1, предметом якого є надання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом і забезпечення перевезення довіреного йому замовником вантажу з місця відправлення до пункту призначення.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду договори поставки, накладні, видаткові накладні, заявки на перевезення вантажу, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, інформацію по рахункам, витяги по рахункам, платіжні доручення, витяги з книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів, складські квитанції, довіреності, акти приймання-передачі, посвідчення водіїв, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, витяги з рахунку 281, аналіз рахунку 203, оборотно-сальдові відомості по рахункам 631, 93, 92, 91, 90, 68, 642, 641, 66, 651, 372, 64, 36, 31, 28, 23, 951, 684, 631, 502, накази і заяви про прийняття на роботу, витяги з журналів реєстрації зважування вантажів транспортних засобів, тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, судами було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Управлінням також була проведена перевірка контрагента позивача - ФОП ОСОБА_1 , результати якої оформлені актом від 18.09.2017 № 136/2122/306/2725801639 «Про результати документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016», за висновками якого встановлено: ненарахування підприємцем єдиного податку у розмірі 172672,00 грн. за 2015 рік, у розмірі 219575,00 грн. за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 та у розмірі 361148,77 грн. за період з 01.01.2016 по 30.09.2016; заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2016 по 31.12.2016 на суму 24750,00 грн.; заниження податку на доходи фізичних осіб за 4 квартал 2016 року на суму 74153,88 грн.; заниження військового збору за 2016 рік на 6179,94 грн.

Зокрема, у вказаному акті перевірки було вказано, що в 3 та 4 кварталах 2016 року ФОП ОСОБА_1 отримано дохід від контрагента ТОВ «Дніпрянське ХПП» в розмірі 4109790,75 грн (за 3 квартал 2016 року) та у розмірі 411996,00 грн (за 4 квартал 2016 року), а всього на суму 4521786,75 грн. Податковий вказав, що за даними платника податків виручка за 3 квартали 2016 роки становила 608500,00 грн, але за даними перевірки виручка за 3 квартали 2016 року становила 7527658,45 грн, як наслідок платнику податків донараховано єдиного податку за 2016 рік в розмірі 361148,77 грн. Перевіркою встановлено неподання платником податків податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, а також встановлено отримання доходу на загальну суму 411996,00 грн. (від ТОВ «Дніпрянське ХПП»). На суму доходу в розмірі 411996,00 грн. (4 квартал 2016 року вже не підпадав під дію норм, які регулюють сплату єдиного податку) нарахований податок з доходів фізичних осіб в сумі 74153,88 грн. (18%).

На підставі висновків вказаного акту перевірки Управлінням були прийняті відповідні податкові повідомлення-рішення.

В свою чергу, за інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 у справі № 821/951/18, яке набрало законної сили, позов Управління до ФОП ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу був задоволений: стягнуто з ФОП ОСОБА_1 податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 102077,75 грн. та з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 1103525,68 грн., який виник на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акті перевірки від 18.09.2017 № 136/2122/306/2725801639.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що твердження контролюючого органу про неотримання ФОП ОСОБА_1 коштів за надані ним послуги від Товариства є безпідставними, оскільки в акті перевірки ФОП ОСОБА_1 службовими особами Управління встановлено отримання підприємцем доходу за 3 квартали 2016 року в сумі 7527658,45 грн.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими мав відносини контрагент позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих товарно-транспортних накладних та недоліки у інших товарно-транспортних накладних, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Крім того, контролюючий орган в процесі розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що водії вантажних автомобілів та/або їх власники заперечували факт здійснення ними вантажних перевезень.

Також Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки перерахування Товариством коштів на користь ФОП ОСОБА_1 відбулось в межах здійснення ФОП ОСОБА_1 . підприємницької діяльності, то у позивача були наявні підстави для зазначення ознаки « 157» у податкових розрахунках за формою 1-ДФ та, як наслідок, наявні підстави для звільнення від оподаткуванням податком на доходи та військовим збором з виплачених сум.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судами частині.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова