ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 300/2843/22

адміністративне провадження № К/990/21481/23

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №300/2843/22

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 (суддя Шумей М.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 (головуючий суддя Качмар В.Я., судді: Большакова О.О., Затолочний В.С.),

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення від 01.10.2021 №№006953/0713, 006952/0713, 006948/0713, 006947/0713, 006949/0713;

- вимогу про сплату боргу від 01.10.2021 №Ф-006950/0713;

- рішення про застосування штрафних санкцій від 01.10.2021 №006951/0713.

Позов обґрунтовано протиправністю висновків акту перевірки на підставі якого контролюючим органом було прийнято оскаржувані рішення. Висновки відповідача про порушення позивачкою вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є необґрунтованими, базуються виключно на припущеннях та спростовуються наявними у позивачки первинними документами, які, зокрема, підтверджують здійснення нею виключно тієї діяльності, яка зазначена в реєстрі платників єдиного податку.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2022, залишеним без змін Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023, позов задоволено у повному обсязі.

Так, в ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції встановили, що ОСОБА_1 зареєстрована виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як суб`єкт господарської діяльності 20.11.20014, про що отримала свідоцтво про державну реєстрацію номер 211900000000030435, 21.11.2014 взята на податковий облік в контролюючому органі, основний вид діяльності КВЕД 96.02 надання послуг перукарнями та салонами краси.

З 01.01.2017 по 17.11.2020 ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування та була платником податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) та військового збору з доходів, найманих працівників, єдиного податку, єдиного внеску; здійснювала діяльність по коду 96.02 надання послуг перукарнями та салонами краси.

У період з 16.08.2021 по 20.08.2021 контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивачки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2017 по 17.11.2020 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) за період з 20.11.2014 по 17.11.2020, за результатами якої складено акт від 30.08.2021 №4752/09-19-07-13/3176515609.

У вказаному акті контролюючим органом було встановлено порушення позивачкою:

пунктів 291.4. статті 291, підпункту 293.4.4 пункту 293.4, підпункту 298.2.1. пункту 298.2 ст. 298, підпункту 298.2.7. пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) щодо заниження суми єдиного податку в розмірі 51351,37 грн;

пунктів 49.1. 49.2, 49.18, статті 49, пункту 179 ПК України - не подано декларацію про майновий стан за 2017-2020 роки;

пункту 44.1. статті 44, пунктів 176, 177.10. статті 177 ПК України, не ведення обліку доходів і витрат;

статті 164, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, заниження суми ПДФО в загальній сумі 497477,62 грн;

частини четвертої статті 4, частини другої, п`ятої статті 7, частини шостої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-IV), в результаті чого занижено єдиний внесок на суму 570193,80 грн;

підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, занижено суму військового збору на 41456,47 грн;

пункту 44.3 статті 44 ПК України, ненадання первинних облікових документів.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 01.10.2021 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №006947/0713, яким збільшено суми грошового зобов`язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 64189,21 грн (основне зобов`язання 51351,37 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 12837,84 грн);

- №006948/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з ПДФО на суму 588806,81 грн (основне зобов`язання 497477,62 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 91329,19 грн);

- №006949/0713, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 грн;

- №006952/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 49067,24 грн (основне зобов`язання 41456,47 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 7610,77 грн);

- №006953/0713, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 грн;

Також контролюючим органом 01.10.2021 було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-006950/0713 на суму 570193,80 грн та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій № 006951/0713 на суму 110609,40 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з протиправності прийнятих контролюючим органом рішень у зв`язку з недоведенням останнім безпідставного перебування позивачки на спрощеній системі оподаткування у перевіряємому періоді.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 12 березня 2019 року у справі №725/254/16-а, від 06 серпня 2021 року у справі №2340/4818/18 про те, що ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності.

Відповідач наголошує на ненаданні позивачкою під час проведення перевірки витребуваних документів, що є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Первинні облікові документи (чеки про оплату за наданні послуги за період з 2017 по 2020 роки) платником податків були надані після завершення перевірки. Витребуванні ж договори оренди нерухомого майна, відомості нарахування та виплати доходу найманим працівникам, накази про прийняття та звільнення працівників, табелі обліку робочого часу позивачкою надані не були, про що складено відповідні акти.

Верховний Суд ухвалою від 13 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивачка у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а також дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами пункту 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

До платників другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень. Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Згідно з підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 ПК для фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку доходом є дохід отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Пунктами 292.13 та 292.14 статті 292 ПК встановлено, що дохід з метою оподаткування єдиним податком визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Податкового кодексу України.

За правилами п. 181.1. ст. 181 ПК України, у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, то підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 Податкового кодексу України, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

При цьому, у силу приписів пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 1) податку на прибуток підприємств; 2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою; 3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу , а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи; 4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва; 5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.

В розумінні норм пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку - фізичні особи-підприємці, які сплачують єдиний податок за ставкою 5%, звільняються від обов`язку зарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість та інших податків та зборів, визначених ПК України.

Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: 1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 3) у разі перевищення календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків; 5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; 6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення; 7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності; 8) у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів; 9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що упродовж періоду з 2017 року по 2020 рік позивачка перебувала на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою, визначеною для другої групи фізичних осіб-підприємців. Відповідно до вимог норм ПК України позивач подавала до контролюючого органу податкову звітність за встановленою формою та сплачувала задекларовані суми єдиного податку.

Однак при проведені спірної перевірки контролюючим органом при опрацюванні банківської виписки Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ) по розрахунковому рахунку НОМЕР_1 , встановлено, що платник податків ОСОБА_1 в господарській діяльності використовувала платіжні термінали за назвою «SPA Oazis» та « 4Sezoni». В ході аналізу інтернет ресурсів https://bukovel.com/health/spa-tsentr-4-sezoni та https://bukovel.com/ru/health/spa-tsentr-oazis встановлено, що дані об`єкти це SPA-центри, які розташовані в «Буковелі» за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця». До переліку послуг вищезазначених SPA-центрів входять різного виду сауни, масажі, пілінги та інші послуги, які відносяться до виду діяльності 96.04. (діяльність із забезпечення фізичного комфорту). Вказане й стало підставою для висновків контролюючого органу про те, що позивачка здійснює види діяльності, які відсутні у реєстрі платників єдиного податку

Судами констатовано, що ОСОБА_1 в період, що підлягав перевірці, дійсно здійснювала діяльність по наданню перукарських послуг у SPA-центрах «SPA Oazis» та « 4Sezoni», у яких орендувала (робочі місця) в косметичному салоні. Представник позивача у судових засіданнях наголошував на відсутності договорів оренди з вказаним косметичним салоном, оскільки такі не укладалися.

Водночас, при проведенні перевірки позивачкою надано контролюючому органу всі первинні документи та пояснення щодо назви платіжних терміналів.

Обставини того, що ОСОБА_1 не надавала послуги, які відносяться до виду діяльності 96.04. (Діяльність із забезпечення фізичного комфорту) додатково підтверджені представником позивача і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Зокрема вказано, що відповідно до Класифікації видів економічної ДК 009:2010 затверджених наказом Держспоживстандарту України 11.10.2010 №457 код 96.02 передбачає надання таких послуг:

миття волосся, підрівнювання та підстригання, укладання, фарбування, тонування, завивання, розпрямлення волосся та подібні види послуг, що їх надають для чоловіків та жінок

гоління та підрівнювання бороди

масаж обличчя, манікюр і педикюр, макіяж тощо.

Цей клас не передбачає: діяльність турецьких лазень, саун і парових бань, соляріїв, салонів для зменшення ваги тіла та схуднення, масажних салонів тощо.

Як встановлено судами, у перевіряємий період позивачка надавала послуги саме передбачені КВЕД 96.02.

Контролюючим органом, як стверджено судами, протилежного під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій не доведено.

Судом апеляційної інстанції додатково було досліджено рішення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 30.12.2014 №12/14, яким затверджено технологічну картку послуг, серед яких зокрема: масаж класичний обличчя 40, 60; маска Клеопатра, SPA відновлення, косметичний набір тощо, тобто усі ці послуги, які наведені у цій технологічній картці ОСОБА_1 могла надавати в межах коду 96.02 надання послуг перукарнями та салонами краси.

Констатовано судами й те, що від провадження господарської діяльності, як платнику єдиного податку ІІ групи, на розрахункові рахунки позивачки не надходило грошових коштів за надання послуг інших, ніж надання послуг перукарнями та іншими салонами краси, дозволений ліміт доходів не було перевищено, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи, а саме:

- 2017 рік - 07.02.2018 (дата подання податкової декларації платника єдиного податку до контролюючого органу), № 24715240 (реєстраційний номер, 620000 грн (дані податкових декларацій платника єдиного податку), 620000 грн (дані первинних бухгалтерських документів, чеків);

- 2018 рік - 08.02.2019 дата подання податкової декларації платника єдиного податку до контролюючого органу) № 14964773 (реєстраційний номер), 814230,00 грн (дані податкових декларацій платника єдиного податку), 814230 грн (дані податкових декларацій платника єдиного податку);

- 2019 рік - 07.02.2020 (дата подання податкової декларації платника єдиного податку до контролюючого органу), № 933401953 (реєстраційний номер), 937650 грн (дані податкових декларацій платника єдиного податку), 937650 грн (дані податкових декларацій платника єдиного податку);

- 2020 рік - 15.12.2021 (дата подання податкової декларації платника єдиного податку до контролюючого органу), № 81863, (реєстраційний номер), 734227 грн. (дані податкових декларацій платника єдиного податку), 734227 грн (дані податкових декларацій платника єдиного податку); Всього 3106107 грн.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийшли до висновку про відсутність підстав для переходу позивачки з 01.04.2017 на загальну систему оподаткування.

За змістом пункту 297.2 статті 297 ПК України нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені у пункті 297.1 цієї статті, здійснюються платниками єдиного податку в порядку, розмірах та у строки, встановлені цим Кодексом.

Так, положеннями пунктів 1.1, 1.2 і 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПК України, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

При цьому, звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПК України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 статті 165 ПК .

У свою чергу згідно з підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб визначений загальний річний оподатковуваний дохід, що дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно зі статтею 177 цього кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього кодексу.

Водночас підпунктом 165.1.36 пункту 165.1 статті 163 цього ж кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включаються такі доходи як дохід фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно зі спрощеною системою оподаткування відповідно до цього кодексу.

Отже згідно з підпунктом 165.1.36 пункту 165,1 статті 165 ПК України дохід фізичної особи - підприємця, підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до ПК України, не включається до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб, то відповідно фізичні особи - підприємці, яка знаходиться на спрощеній системі оподаткування, а тому на такий дохід не нарахування та з нього не сплачується військовий збір.

Підпунктами 177.5.2, 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України встановлено, що фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Вперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати.

Оскільки, як стверджено судами, контролюючим органом не встановлено на підставі належних та допустимих доказів обставин необхідності переходу ОСОБА_1 із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування, відсутні підстави для подачі останньою до контролюючого органу податкової декларації за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464-IV).

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-IV платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-IV).

Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Згідно частини третьої статті 7 Закону № 2464-IV нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2464-IV обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-IV, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма статті 9 Закону № 2464-IV).

Згідно частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-IV єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом № 2464, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина третя статті 25 Закону № 2464-IV).

Так, як уже було зазначено в цій постанові, оскільки контролюючим органом не доведено безпідставного перебування позивачки на спрощеній системі оподаткування у перевіряємому періоді, то суди прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для нарахування недоїмки та штрафу за несвоєчасне ненарахування єдиного внеску.

В контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Що ж стосується посилань контролюючого органу на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 12 березня 2019 року у справі №725/254/16-а, від 06 серпня 2021 року у справі №2340/4818/18, то суд зазначає наступне.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Великою Палатою Верховного Суду у пункті 68 постанови від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц вказано, що висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права та/або порушення процесуальних норм, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різні обставини, що досліджувалися судами у межах вказаних справ, не дають підстав для висновку про подібність спірних правовідносин на противагу аналогічним обставинам, що є ключовим для визначення правовідносин подібними.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суд надавав оцінку спірним правовідносинам у зазначених скаржником справах виходячи з конкретних обставин, встановлених у межах судового розгляду справи, які не є аналогічними встановленим судами у даній справі, тому спірні правовідносини сторін не є подібними.

Зокрема, у наведених контролюючим органом постановах мали місце обставини неподання первинних документів ні під час, ні після завершення перевірки, а подання таких лише в ході розгляду справи в суді, а також обставини відсутності у позивача необхідних первинних документів під час проведення перевірки у зв`язку з їх вилученням правоохоронними органами.

Отже, вказаний відповідачем висновок Верховного Суду у вищенаведених справах не доводить ухвалення рішення судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, всупереч висновкам Верховного Суду, оскільки обставини у даних справах є відмінними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Натомість, колегія суддів зауважує, що контролюючий орган в касаційній скарзі зазначає про отримання первинних облікових документів на підтвердження задекларованих доходів після завершення перевірки (у день складення акту перевірки).

Так, у відповідності до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Жодних пояснень щодо неврахування поданих позивачкою документів під час розгляду питання про прийняття оскаржених у цій справі рішень контролюючим органом не надано.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі №300/2843/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк