П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/32759/23

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Одеської митниці та Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Головного управління ДПС в Одеській області до Одеської митниці, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Одеської митниці Держмитслужби щодо ненадання копії митної декларації ЕК 10 від 16.12.2021 року UA500500/2021/228284 з повним пакетом пов`язаних документів, що надавались ТОВ ТРІТТЕХ при митному оформленні товарів у відповідності до листа Одеської митниці від 18.10.2023 року №7.10-4/27/8.16/19822;

- зобов`язати Одеську митницю Держмитслужби надати копії митної декларації ЕК 10 від 16.12.2021 року UA500500/2021/228284 з повним пакетом пов`язаних документів, що надавались ТОВ ТРІТТЕХ при митному оформленні товарів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковий орган отримав інформацію від Державної податкової служби України, яка була направлена останній Національним банком України про виявлені факти порушення товариством з обмеженою відповідальністю ТРІТТЕХ валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження валютної виручки за експортними контрактами. На підставі отриманої інформації Головним управлінням ДПС в Одеській області мала бути проведена документальна позапланова перевірка ТОВ ТРІТТЕХ, водночас товариством не було надано відповідної інформації на запити позивача про надання пояснення та документального підтвердження про дотримання вимог валютного законодавства.

Крім того, встановити фактичне перебування ТОВ ТРІТТЕХ, його посадових осіб або його представників за податковою адресою не вбачається за можливе, оскільки товариство за податковою адресою не знаходиться.

Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням ДПС в Одеській області з метою проведення перевірки та недопущення втрат бюджету був направлений запит від 29.09.2023 року до Одеської митниці Держмитслужби щодо надання копії митної декларації від 16.12.2021 року UA500500/2021/228284 з повним пакетом пов`язаних документів, що надавались ТОВ ТРІТТЕХ при митному оформлені товару

Водночас, Одеською митницею було відмовлено в задоволені запиту. Митним органом надано відповідь від 18.10.2023 року №7.10-4/27/8.16/19822, згідно якої відповідно до ст. 11 Митного кодексу України інформація, що стосується державної митної справи, отримана митними органами, може використовуватися ними виключно для митних цілей і не може розголошуватися без дозволу суб`єкта, осіб чи органу, що надав таку інформацію, зокрема, передаватися третім особам, у тому числі іншим органам державної влади. За твердженням митного органу у відповіді відповідно до ст. 452 Митного Кодексу України інформація щодо експортно-імпортних операцій конкретних суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може надаватися лише органам досудового розслідування у зв`язку із здійсненням ними кримінального провадження. У оскаржуваному листі Одеська митниця зазначила, що у неї немає підстав для надання копій документів, що запитувались у листі від 29.09.2023 року позивачем.

Вважаючи таку відмову у наданні інформації протиправною, Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до адміністративного суду з позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року провадження у справі №420/32759/23 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Одеської митниці та Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрито.

Повернуто з Державного бюджету України на користь Головного управління ДПС в Одеській області сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. за подання адміністративного позову у справі №420/32759/23 згідно платіжної інструкції №4342 від 17.11.2023 року.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву повністю.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що у відповідності до п. п. 20.1.3., 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право: - отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали; - проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Зазначає, що даний спір є компетаціним, а під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що спір у даній справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір щодо розмежування компетенції між Головним управлінням ДПС в Одеській області та Одеською митницею, а тому прийшов до висновку, що провадження в адміністративній справі №420/32759/23 підлягає закриттю на підставі п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За правилами пунктів 1-2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади або орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Натомість, необхідною ознакою публічно-правового спору за участю суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, щодо яких виник спір.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною четвертою статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В зазначеній нормі Основного Закону втілено основоположний принцип діяльності органів державної влади «дозволено лише те, що передбачено законом». Застосування такого принципу необхідне для забезпечення функціонування органів державної влади в рамках закону та обмеження випадків можливих зловживань з боку держави та її органів.

Згідно з частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Положеннями частини другої статті 46 КАС України визначено, що позивачами в адміністративній справі можуть бути крім громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, підприємств, установ, організацій (юридичних осіб), також і суб`єкти владних повноважень.

Разом з тим, за загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому згідно з частиною п`ятою статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першій статті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб`єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:

у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);

спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України)

у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).

Наведене вище, свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень може звернутись до суду з позовом у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виник з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинним адміністративного договору, а також коли право звернення до суду надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, що суперечитиме меті адміністративного судочинства в цілому. В усіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів державної влади.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №815/6347/17).

Колегія суддів зазначає, що звернення органу державної влади до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а право на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його повноважень, має бути чітко передбачено законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 260/3037/23 від 12.12.2023 року.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

До функцій, наданих контролюючим органам, визначених підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України, належать, зокрема, функції звернення до суду у випадках, передбачених законодавством (підпункт 19-1.1.45 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України).

Так, відповідно до пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, крім іншого, мають право:

звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;

звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках/електронних гаманцях такого платника податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень;

звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках/електронних гаманцях платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг, емітенті електронних грошей (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов`язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;

звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг, емітенті електронних грошей, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;

звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;

звертатися до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу або його частини за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі;

звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;

звертатися до суду щодо зобов`язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на контролюючий орган;

звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу;

звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань, коригування від`ємного значення об`єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;

звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб`єктів господарювання;

звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом;

звертатися до суду із заявами щодо порушення справ про банкрутство;

звертатися до суду щодо застосування санкцій, пов`язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України;

звертатися до суду щодо визнання осіб пов`язаними на основі фактів і обставин, що одна особа здійснювала фактичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала фактичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичної особи;

звертатися до суду щодо вилучення в дохід держави (конфіскацію) пального або спирту етилового, транспортних засобів, ємностей та обладнання у разі виявлення фактів, зазначених у статті 228 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що на законодавчому рівні не закріплено право територіальних органів Державної податкової служби України на звернення до суду з позовними вимогами про надання документів, в даному випадку копій митних декларацій з повним пакетом пов`язаних документів.

При цьому, колегія суддів з урахуванням вищезазначених норм права погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір у даній справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Головним управлінням ДПС в Одеській області та Одеською митницею, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

При цьому, посилання податкового органу на те, що п. п. 20.1.3., 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право: - отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали; - проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення не є правом звернення до суду, яке прямо передбачено законом, а встановлює інші права податкового органу.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та про наявність підстав для закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

На підставі ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 червня 2024 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова