КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2024 року № 320/8259/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 21.07.2022 №262240010770 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до спеціального пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, періоди з 01.09.1978 по 05.07.1982 навчання у Донецькому педагогічному училищі; роботу в закладах освіти з 15.08.1982 по 10.08.1983 на посаді вчителя початкових класів СШ №87 після закінчення Донецького педагогічного училища; з 15.08.1983 по 28.08.1985 робота на посаді вчителя початкових класів СШ №97; з 01.09.1985 по 03.12.2004 робота на посаді вихователя ГПД СШ №80 ім. П. Колодина Кировського району м. Донецька по переводу з СШ №97 (3 дні), на посаді вчителя 1-3класів СШ №80 та з 16.08.1984 по 15.08.1987, з 17.12.1987 по 16.12.1990, з 12.11.1994 по 11.11.1997, з 02.12.1998 по 01.12.2001 час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, з дня звернення із заявою про призначення такої пенсії, а саме з 14.07.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 визнано відвід судді Лапію С.М. необґрунтованим.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Лапія С.М.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.07.2022 звернулась до Сквирського об`єднаного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугою років до якої додано: копію паспорта громадянина України; копію рнокпп; диплом про освіту НОМЕР_1 з додатком; свідоцтво про шлюб; виписку з трудової книжки; накази про перевод №597 від 12.08.1985 та від 04.09.1985 №800; атестаційний лист ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; наказ про звільнення №545-к від 30.11.2004; довідка ВПО від 02.05.2022.

За результатами розгляду заяви відповідачем 21.07.2022 прийнято рішення №262240010770, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з тих підстав, що відповідно до п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення пенсії за вислугу років призначаються за умови наявності станом на 01.04.2015 спеціального стажу не менше 25 років, станом на 01.01.2016 не менше 25 років 6 місяців, станом на 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців.

Страховий стаж особи обчислений за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, свідоцтва про народження дитини та диплому, що становить 25 років 08 місяців 21 день.

За доданими документами до страхового стажу не враховано період з 01.01.2004 по 30.11.2004, оскільки дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058 (далі Закон №1058).

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком у період із 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 29 років.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Конституційним Судом України 04.06.2019 ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Згідно зі статтею 51 Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України виснував, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, з 05.06.2019 положення пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.09.1978 по 05.07.1982 навчалась на денній формі у Донецькому педагогічному училище (присвоєна кваліфікація вчитель початкових класів, старший піонерський вожатий); з 15.08.1982 по 10.08.1983 працювала на посаді вчителя початкових класів СШ № 87; з 15.08.1983 по 28.08.1985 працювала на посаді вчителя початкових класів СШ № 97; з 01.09.1985 по 03.12.2004 працювала на посаді вихователя ГПД СШ № 80 ім. П. Колодина Кировського району м. Донецька, що складає 26 років 1 місяць 20 днів пільгового стажу.

Відповідачем не заперечується факт наявності страхового стажу позивача, що складає 25 років 8 місяців 21 день.

В оскаржуваному рішенні та у відзиві на позов відповідач зазначає про невключення до страхового стажу позивача періоду з 01.01.2004 по 30.11.2004, оскільки дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні.

До страхового стажу для обчислення пенсії зараховуються ті періоди, протягом яких людина підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а за період з дати набрання чинності Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (з 1 січня 2004 року) щомісяця сплачені страхові внески.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.01.2004 по 30.11.2004 страхові внески сплачені не були.

Таким чином, страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 21 день, що дає право на отримання пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною другою другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свого рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 992,40грн., зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 992,40грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 21.07.2022 №262240010770 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, з дня звернення із заявою про призначення такої пенсії, а саме з 14.07.2022.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.