КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 756/7560/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8848/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Белоконної І.В., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, -

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року представник АТ «Сенс-Банк» - адвокат Стеценко М.В. звернувся до суду із вказаним позовом, в якому посилався на те, що 16 травня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є позивач АТ «Сенс-Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 014/01-141, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 50 704,00 доларів США. Позичальник у встановлений строк не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, через що ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/01-141 від 16.05.2008.

Вказував, що Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення від 24.01.2014 року по справі № 1271/13 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є позивач АТ «Сенс-Банк») заборгованість за кредитним договором № 014/01-141 від 16.05.2008 в розмірі 228 506,01 грн. та 2 685,06 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14.03.2014 у справі № 6-6317/14-ц вирішено видати АТ «Укрсоцбанк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати виконавчий лист № 755/6317/2014 від 14 березня 2014 року, виданий Дніпровським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 січня 2014 року по справі № 1271/13 таким, що не підлягає виконанню, та 23 січня 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_2 було відмовлено. 27 лютого 2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23.01.2018 у справі № 755/6317/14-ц - залишено без змін.

Проте, виконавчий лист № 755/6317/2014 відповідачем не виконано, заборгованість за кредитним договором № 014/01-141 від 16.05.2008 не погашена. З урахуванням викладеного, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс-Банк» заборгованість в розмірі 161 060,48 грн., з яких 33 378,76 грн. - 3 % річних, 127 681,72 грн. - інфляційні витрати за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року; стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. (а.с. 1-8).

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував, зазначивши про його безпідставність, просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності як підставу відмови в позові (а.с. 86-92)

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року позов - задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс-Банк» за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року 3 % річних у розмірі 33 378 грн. 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 127 681 грн. 72 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп. (а.с. 102-106).

Не погодившись з рішенням районного суду, 26 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційної скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 117а-125).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що виконавче провадження було закінчено на підставі п. 1 та. п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з тим, що строк пред`явлення виконавчого листа складає один рік, позивач пропустив строки пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому, вимоги позивача, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому порядку, оскільки між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть застосовуватись положення ст. 625 ЦК України. Оскільки строк пред`явлення виконавчого листа один рік, позивач пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання і не може виконати рішення у примусовому порядку через виконавчу службу або приватного виконавця. Кредитор не має право нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на зобов`язання, яке існує лише в натуральному вигляді, тобто таке, що не підлягає захисту в судовому порядку. За таких обставин, вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог, оскільки судом не було враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Посилався на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України не є відсотками за кредитом чи неустойкою, адже за своєю суттю це відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Такого ж правового висновку дійшов апеляційний суд у постанові Чернівецького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року за справою № 727/5812/21, де встановив, що проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями, а отже на них не поширюються обмеження , встановлені ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і запобіганню поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)». З огляду на викладене, вважав, що навіть якщо суд дійшов висновку про застосування до спірних відносин ч. 2 ст. 625 ЦК України, то судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання про застосування наслідків позовної давності.

Звертав увагу, що відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості 3 % річних за ст. 625 ЦК України за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, сума розрахованих 3 % річних складає 33 378,76 грн. Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості інфляційних витрат за ст. 625 ЦК України за період з березня 2017 року по лютий 2022, сума розрахованих інфляційних витрат складає 127 681,72 грн. Натомість, позивач всупереч ст. 257 ЦК України здійснив розрахунок заборгованості 3 % річних та інфляційних витрат за ст. 625 ЦК України за період з березня 2017 року по лютий 2022 року, тобто майже за 5 років. При цьому, позовну заяву позивачем до суду подано в червні 2023 року, та позивач не обґрунтував в позові, чому розрахунок заборгованості здійснюється з березня 2017 року, та вказане не було досліджено судом першої інстанції (а.с. 117а-125).

22 квітня 2024 року до суду надійшов відзив від представника АТ «Сенс-Банк» - адвоката Стеценка М.В., в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі (а.с. 156-159).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 травня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 014/01-141 на купівлю транспортних засобів, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 50 704,00 доларів США (а.с. 42-47).

Позичальник у встановлений строк не виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, через що ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/01-141 від 16 травня 2008 року.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків ухвалено рішення від 24 січня 2014 року по справі № 1271/13 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 014/01-141 від 16.05.2008 в розмірі 228 506,01 грн. та 2 685,06 грн. третейського збору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 березня 2014 року у справі № 6-6317/14-ц заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду - задоволено. Видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків в особі третейського судді Ярошовця В.М. від 24.01.2014 року по справі № 1271/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 228 506,01 грн., третейського збору в сумі 2 685,06 грн. (а.с. 50-52).

В подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати виконавчий лист № 755/6317/2014 від 14 березня 2014 року, виданий Дніпровським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 січня 2014 року по справі № 1271/13 таким, що не підлягає виконанню.

23 січня 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа № 755/6317/2014 таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.

27 лютого 2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23.01.2018 у справі № 755/6317/14-ц - залишено без змін (а.с. 53-55).

15 листопада 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/6317/14-цзаяву Акціонерного товариства "Сенс Банк" задоволено, замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 755/6317/2014, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 11 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості в розмірі 228 506,01 грн. та третейського збору у розмірі 2 685,06 грн., а саме, стягувача з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на Акціонерне товариство "Сенс Банк", код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150. Цією ж ухвалою поновлено Акціонерному товариству «Сенс Банк» строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 755/6317/2014, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 11 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості в розмірі 228 506,01 грн. та третейського збору у розмірі 2 685,06 грн. При цьому, відсутні відомості про скасування (оскарження) вказаної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень на час апеляційного перегляду цієї справи.

З огляду на вищевказані обставини, встановлені набравшими законної сили судовими рішенням, положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, колегія суддів визнала встановленими обставини наявності непогашеної кредитної заборгованості апелянта у визначеному розмірі та відхилила відповідні доводи апелянта щодо безпідставності заявленого позову у цій справі.

Як вбачається із розрахунку 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, сума заборгованості за кредитним договором № 014/01-141 від 16 травня 2008 року за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року згідно рішення суду становить 33 378,76 грн. (а.с. 7).

Також, відповідно до розрахунку інфляційних витрат згідно ст. 625 ЦК України, сума заборгованості за кредитним договором № 014/01-141 від 16 травня 2008 року згідно рішення суду становить 127 681,72 грн. (а.с. 7).

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини 1 статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Такі правові висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.

Як вбачається з висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову.

Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідні правові позиції висловлено Верховним Судом у постановах Великої Палати від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18, від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19, від 18 січня 2023 року у справі № 524/4102/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 462/109/21.

У справі, що переглядається, банк звернувся до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 рішення третейського суду про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, на виконання якого Дніпровським районним судом м. Києва від 14.03.2014 видано виконавчий лист № 755/6317/2014.

Відомості щодо виконання боржником рішення суду та стягнення заборгованості відсутні.

Разом з тим, відповідач також не надав суду відомостей про виконання рішення третейського суду про стягнення з нього заборгованості та не спростував наявність заборгованості за кредитним договором.

З ухваленням рішення про стягнення заборгованості кредитне зобов`язання не припинилось, та невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, яке має наслідком відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

Відповідачем не виконано рішення, яким стягнуто заборгованість в гривні, тобто валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість також є правомірним.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За положеннями пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (ррозділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022),у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про застосування наслідки пропуску строку позовної давності як підставу відмови в позові.

Пунктом 15 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця)неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Тобто, закон звільняє боржника саме від сплати неустойки на вказаний період. У той же час, платежі компенсаційного характеру, встановлені статтею 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання - інфляційні, а також 3% річних від простроченої суми, не є неустойкою, та звільнення від таких заходів відповідальності законом не передбачено.

Перевіривши розрахунки позивача, у межах вказаного періоду, колегія суддів погодилась із висновком районного суду, що за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року на кредитну заборгованість у розмірі 228 506,01 грн. три відсотки річних становлять 33 378,76 грн. та 127 681,72 коп. інфляційних витрат.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат.

На підставі статті 141 ЦПК України, понесені апелянтом судові витрати мають бути віднесені на його рахунок.

З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова