КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024року місто Київ

Справа № 761/2792/23-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9581/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Желепи О. В.

суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О. В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року (ухвалене у складі судді Остапчук Т. В., інформація про дату складання повного рішення відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 доДержавного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органу, що здійснюють досудове розслідування

ВСТАНОВИВ

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань, в якому просив стягнути з Державного бюро розслідувань кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій посадових (службових) осіб Державного бюро розслідувань при розгляді заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 09.06.2020 року, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Позов обґрунтовує тим, що 09.06.2020 року на адресу Державного бюро розслідувань позивачем направлено заяву про кримінальне правопорушення.

25.06.2020 року ОСОБА_1 на його звернення отримано лист від 17.06.2020 року за вих. № 17169-20/10-16-06-8152/20, в якому ДБР повідомило, що ними розглянуто звернення щодо можливих протиправних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області Кріля М. Д. Звернення ОСОБА_1 направлено для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управляння Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові.

Листом від 26.06.2020 року вих. №Б-3638/12-03/1-20 ДБР, територіальне управління розташоване у місті Львові повідомило, що у зверненні ОСОБА_1 порушено питання про вчинення суддею Червоноградського міського суду Львівської області Крілем М. Д. кримінального правопорушення, передбачених статтями 366 та 375 КК України. Однак, у звернені не наведено достатньо відомостей про обставини, які б свідчили про факт вчинення зазначеного злочину вказаним суддею. З наданих відомостей підстав для вжиття заходів передбачених ст. 214 КПК не вбачається.

Позивач вказує, що такі дії посадових осіб ДБР при розгляді його заяви є незаконними.

Зазначає, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24.06.2020 року у справі № 761/18275/20 його скаргу задоволено, та зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги ч.1 ст. 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09.06.2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

Вказує, що у зв`язку з грубим порушенням норм ст. 40,55,56 Конституції України та норм КПК України з боку ДБР, що підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24.06.2020 року у справі № 761/18275/20, позивач не зміг захистити свої права в короткі терміни, в результаті чого йому було спричинено моральну шкоду яка полягала у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з порушенням прав, порушенням стосунків з оточуючими людьми.

Ухвалою Шевченківського районного суду від 26 січня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року в позові ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органу, що здійснюють досудове розслідування - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 13 березня 2024 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та прийняти нове рішення на підставі якого позов задовольнити та стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій посадових (службових) осіб Державного бюро розслідувань при розгляді заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 09.06.2020 року, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не ґрунтується на законності, верховенстві права, вимогах закону, рішення прийняте без дотримання Конституції України та Законів України, суд при обґрунтуванні своїх висновків не оцінює всіх доказів, позов вирішено відповідно до внутрішнього переконання судді, що не ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Вказує, що суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для її вирішення, а ті обставини, що встановлені судом є неправильними.

Посилається на те, що ДБР на підставі ч.4 ст. 214 КПК України зобов`язано було зареєструвати заяву про вчинене кримінальне правопорушення від 09.06.2020 року, однак не зробило цього.

Зазначає, що суд першої інстанції повинен був задовольнити його позов, оскільки ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року по справі № 761/14949/20 встановлено вину та незаконність дій уповноважених осіб Державного бюро розслідувань при розгляді його заяви про злочин.

Вказує, що суд мав застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії і враховуючи ст. 56 Конституції України задовольнити позов або вказати у рішенні, що права позивача не порушувались і не порушуються, однак суд такого не зазначив.

Зазначає, що суд мав належним чином обґрунтувати рішення з посиланням на докази, які надані сторонами.

Посилається на те, що висновок суду щодо ненадання позивачем доказів завданої шкоди, не відповідає дійсності, оскільки позивачем до позову долучено докази на підтвердження факту неправомірних дій відповідача, заподіяної моральної шкоди, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі та з чого при цьому виходив позивач. Крім того, судом не зазначено які саме докази позивачзобов`язаний був надати для обґрунтування моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.

23 квітня 2024 року представником Державного бюро розслідувань Загороднюком Д. А. подано через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва без змін.

Вказує, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Зазначає, що доводи позивача про завдання йому шкоди є необґрунтованими, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення прав позивача. Посилається на те, що позивач мав довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Вказує, що заява ОСОБА_1 від 09.06.2020 про вчинення кримінальне правопорушення зводиться виключно до незгоди з процесуальними діями суді Червоноградського міського суду Львівської області Кріль М.Д. під час ухвалення рішення від 20.06.2020 у справі № 454/2842/15-ц.

Звертає увагу суду на те, що позивач стабільно, впродовж кількох років направляє до ДБР заяви про вчинення злочинів (на його думку), проте, у заявах ОСОБА_1 не наводяться достатні відомості про обставини, які б свідчили про факти вчинення злочинів, тому підстави для внесення вказаних відомостей до ЄРДР відсутні. Після кожної відмови внести відомості за заявою позивача до ЄРДР, ОСОБА_1 оскаржує таку відмову до суду, а після кожного такого оскарження звертається із черговим позовом до ДБР про відшкодування моральної шкоди. За подібною схемою позивач працює уже понад 10 років, заявляючи позови про відшкодування моральної шкоди, зокрема, до ДКСУ, Сокальської РДА, Прокуратури Львівської області, Апеляційного суду Львівської області та ДБР. Як наслідок, ОСОБА_1 подано понад 100 позовів з аналогічних підстав та аналогічними позовними вимогами.

У судовому засіданні представник відповідача Загороднюк Д. А. щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Позивач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином, шляхом направлення судової повістки до Електронного кабінету в системі «Електронний суд».

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь Головуючого судді Желепи О. В., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволені позову місцевий суд виснував, що позивач не надав належних і допустимих доказів факту завдання позивачу майнової та моральної шкоди внаслідок невнесення слідчим ДБР відомостей про вчинення кримінальних правопорушень за рішенням суду, причинний зв`язок між діями слідчого та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Факт того, що ухвалою слідчого судді зобов`язано забезпечити внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю слідчого , яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди. Сам факт прийняття слідчим процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.

Апеляційний суд дослідивши матеріали справи та доводи на які посилаються сторони, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такий висновок відповідає обставинам справи, вимогам закону, є законним та обґрунтованим.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом , моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами ДБР його заяви про вчинення кримінального правопорушення та не внесенням відомостей до ЄРДР.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У п. 9 цієї постанови передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відтак, позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований та у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб ДБР, про які вказано у позові та настанням шкоди.

З урахуванням вищенаведеного та фактичними обставинами цієї справи, апеляційний суд погоджується з такими висновками.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд мав вказати які докази має надати позивач для підтвердження своїх позовних вимог - є необґрунтованими, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та надати відповідні докази, а суд самостійно не має вказувати сторонам, які докази їм необхідно надати.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

В даній справі позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, недоведено в чому полягали моральні страждання, через не внесення відомостей по заяві позивача. Щодо притягнення судді до кримінальної відповідальності. Не зазначено також як затримка з таким внесенням вплинула на немайнові права позивача, а відтак місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ДБР і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 січня 2024 року у справі №454/2855/22

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року у справі № 761/18275/20, задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09.06.2020 року.

Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність ухвалення судом рішення.

Скаржником не наведено обґрунтованих підстав, які б вказували на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 травня 2024 року.

Головуючий О. В. Желепа

Судді О. Ф. Мазурик

О. В. Немировська