ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"04" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2470/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г., розглядаючи заяву (вх. №ГСОО 4-50/24 від 03.06.2024р.), подану Trans Trade RK SA (адреса rue Francois-Versonnex 11, 1207 Geneva) відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідач): Vimeksim SRB D.O.O (адреса: Narodnogo Fronta 23, Novi Sad 21000, Serbia)

Заява Trans Trade RK SA вх. №ГСОО 4-50/24 від 03.06.2024р.) розглядається судом відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Встановив: 03.06.2024р. до суду від Trans Trade RK SA надійшла заява про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову у вигляді арешту майна боржника, відповідно до якої заявник просить суд:

- накласти арешт на вантаж 11,000.000 метричних тон української кукурудзи, який знаходиться у власності компанії Vimeksim SRB D.O.O згідно Коносаменту № 1 від 18/05/24 та перебуває на судні Lord Hassan (Номер ІМО 9146895), що знаходиться в акваторії порту Чорноморськ, Україна.

- заборонити капітану судна Lord Hassan (Номер ІМО 9146895) залишати територію України із арештованими 11,000.00 мт кукурудзи навантажених згідно Коносаменту № 1 від 18/05/24.

- заборонити Капітану Порту Чорноморську надавати дозвіл на вихід Lord Hassan (Номер ІМО 9146895) під час дії арешту 11,000.00 мт кукурудзи навантажених згідно Коносаменту № 1 від 18/05/24 або до його вивантаження із судна.

В обґрунтування поданої заяви, заявником було зазначено суду, 08.04.2024 року між Trans Trade RK SA (Транс Трейд РК СА) та Vimeksim SRB D.O.O (Вімексім СРБ Д.О.О) було укладено Договір купівлі-продажу української пшениці N-206/2024 (надалі Договір) на умовах FOB (Free on board), Чорноморськ, Україна.

Згідно з умовами продажу FOB, покупець (Vimeksim SRB D.O.O.) зобов`язаний надати морське судно, щоб дати можливість продавцю (Trans Trade RK SA) відправити вантаж. Так, для виконання Договору покупцем було зафрахтовано судно «Lady Jamila» (Номер IMO 9316983, флаг Панама) на умовах воядж-чартеру (надалі Чартер).

Як було зазначено заявником, Trans Trade RK SA загалом завантажили та відправили 26,400.000 метричних тон української пшениці на борту судна «Lady Jamila» відповідно до Коносаменту № 1 від 10/05/24, де вантажоотримувачем вказано компанію ADM Industries Centers Ltd, що є місцевим отримувачем в Ізраілі.

Заявником було зауважено суду, що Trans Trade RK SA наполягали на включенні спеціального положення в Чартер між Vimeksim SRB D.O.O. та судновласником «Lady Jamila» (Jamila Shipping Corp), що захищають інтереси вантажовідправника /продавця у випадку несплати за поставлений вантаж. Це положення міститься в п. 50 Чартеру.

За поясненнями заявника, після навантаження товару на судно, 14 травня 2024 Trans Trade RK SA виставили рахунок № 051/24 від 14.05.2024 покупцеві Vimeksim SRB D.O.O. для здійснення оплати. Відповідно до умов Договору та Документарних інструкцій від Vimeksim SRB D.O.O. усі вантажні документи/сертифікати, включаючи оригінали коносаментів та рахунок, були передані ТОВ «АДМ ЮКРЕЙН» (Код ЕДРПОУ 20027449) (як агентові Vimeksim SRB D.O.O.) в Києві, Україна 16 травня 2024, що підтверджується відповідною розпискою.

Умови оплати відповідно до Договору обумовлювали, що Vimeksim SRB D.O.O. повинні були сплатити за вантаж впродовж 2 днів після отримання вантажних документів/сертифікатів, тобто не пізніше 18 травня 2024 року. Однак, через затримку сплати, Заявникові довелося заборонити судновласникам судна «Lady Jamila» вивантаження в Ізраїлі.

Як пояснює заявник, 22 травня и 23 травня 2024 року Trans Trade RK SA отримали від Vimeksim SRB D.O.O часткову сплату за вантаж на загальну суму 1,500,000.00 доларів США та дозволили вивантажити лише 8,000.000 тон пшениці.

24 травня 2024 року Кінцевий бенефіциарний власник компанії Vimeksim SRB D.O.O пан Сергій Доскач (громадянин України) надав платіжне доручення (за його підписом) на суму 3,000,000.00 доларів США та попросив дозволити продовжити вивантаження 18,400.000 тон, що залишилися. Trans Trade RK SA погодилися на це. Коли пшеницю було повністю розвантажено впродовж ночі/ранку 26 та 27 травня 2024 року, Vimeksim SRB D.O.O повідомили, що згідно поради їх юристів вони не будуть сплачувати ані 3,000,000.00 дол. США відповідно до наданого раніше платіжного доручення, ані залишок у розмірі 252,000.00 дол. США.

На думку Заявника, такі дії Відповідача окрім порушення платіжних зобов`язань Заявника згідно Договору, також містять ознаки крадіжки вантажу.

Заявником також було зазначено суду, що Договір передбачає вирішення спорів по суті шляхом звернення до англійського арбітражу (ГАФТА) та заявник має намір захищати свої права в арбітражі та вимагати від Vimeksim SRB D.O.O суму залишку за поставлений вантаж у розмірі 3,252,000.00 дол. США відповідно до англійського права.

За посиланням заявника, 29 травня 2024 року листом №1-09/205 (Додаток 8) від ТОВ «Фрам Шиппінг Едженсі» - суднового агенту т/х «Lord Hassan», було повідомлено, що судно «Lord Hassan» (Номер ІМО 9146895) знаходиться у морському торгівельному порту Чорноморська із вантажем Vimeksim SRB D.O.O у кількості 11,000.000 метричних тон української кукурудзи відповідно до коносаменту №1 від 18/05/2024, який є підтвердженням прийняття на перевезення вантажу, виданим перевізником вантажовідправнику, та товаророзпорядчим документом.

Підтвердженням права власності на вантаж є те, що у графі «Вантажовідправник» вищезгаданого документу зазначена що проміжний постачальник - польська компанія NTK Trans Poland SP.Z.O.O навантажив судно від імені та за дорученням Vimeksim SRB D.O.O.

Також було зазначено суду, що згідно відомостей, які містяться в міжнародній електронній базі даних географічних місцезнаходжень морських суден Marine Traffic, доступних на однойменному веб-сайті http://www.marinetraffic.com від 30/05/2024 судно «Lord Hassan» (Номер ІМО 9146895) дійсно знаходиться в порту міста Чорноморськ біля контейнерного терміналу.

В обґрунтування поданої заяви заявником було зазначено суду, що невжиття заходів забезпечення позову у терміни, передбачені ч.1 ст. 140 ГПК України, може призвести до того, що майно відповідача (боржника) може залишити територію України на судні «Lord Hassan», що унеможливить виконання арбітражного рішення Гафти у майбутньому.

Розглянувши заяву 03.06.2024р. вх.№ ГСОО 4-50/24, подану Trans Trade RK SA, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

За преамбулою Закону України Про міжнародне приватне право, цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.1, ч.1 ст.2 Закону України Про міжнародне приватне право, для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: визначення застосовуваного права; процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; підсудність судам України справ з іноземним елементом; виконання судових доручень; визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.73 Закону України Про міжнародне приватне право).

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України Про міжнародне приватне право, підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Як визначено у ч.1 ст.76 Закону України Про міжнародне приватне право, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

За поданою заявою, було зазначено суду, що 08.04.2024 року між Trans Trade RK SA (Транс Трейд РК СА) та Vimeksim SRB D.O.O (Вімексім СРБ Д.О.О) було укладено Договір купівлі-продажу української пшениці № N-206/2024 (надалі Договір) на умовах FOB (Free on board), Чорноморськ, Україна. Згідно з умовами продажу FOB, покупець (Vimeksim SRB D.O.O.) зобов`язаний надати морське судно, щоб дати можливість продавцю (Trans Trade RK SA) відправити вантаж. Так, для виконання Договору покупцем було зафрахтовано судно «Lady Jamila» (Номер IMO 9316983, флаг Панама) на умовах воядж-чартеру (надалі Чартер).

В обґрунтування поданої заяви було зазначено суду, що 29 травня 2024 року листом №1-09/205 (Додаток 8) від ТОВ «Фрам Шиппінг Едженсі» - суднового агенту т/х «Lord Hassan», було повідомлено, що судно «Lord Hassan» (Номер ІМО 9146895) знаходиться у морському торгівельному порту Чорноморська із вантажем Vimeksim SRB D.O.O у кількості 11,000.000 метричних тон української кукурудзи відповідно до коносаменту №1 від 18/05/2024, який є підтвердженням прийняття на перевезення вантажу, виданим перевізником вантажовідправнику, та товаророзпорядчим документом та зазначено, що підтвердженням права власності на вантаж є те, що у графі «Вантажовідправник» вищезгаданого документу зазначена що проміжний постачальник - польська компанія NTK Trans Poland SP.Z.O.O навантажив судно від імені та за дорученням Vimeksim SRB D.O.O.

Таким чином, заявник вважає, що дана заява підсудна Господарському суду Одеської області.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.5 Закону України Про міжнародне приватне право, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про міжнародне приватне право).

Згідно ч.1 ст.9 Закону України Про міжнародне приватне право, будь-яке відсилання до права держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює: дійсність договору; тлумачення договору; права та обов`язки сторін; виконання договору; наслідки невиконання або неналежного виконання договору; припинення договору; наслідки недійсності договору; відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором. Якщо при визначенні способів та порядку виконання договору, а також заходів, які мають бути вжиті в разі невиконання або неналежного виконання договору, неможливе застосування права, зазначеного в частині першій цієї статті, може бути застосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору (ч.1 ст.43, ч.ч.1, 2 ст.47 Закону України Про міжнародне приватне право).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Судом з`ясовано, що у контракті сторони передбачили, що усі суперечки, що виникають із цього контракту, передаються до арбітражу в Лондоні відповідно до Арбітражного регламенту Асоціації зернової та вільної торгівлі ГАФТА №125, як детально викладено у формі 48 Асоціації зернової та вільної торгівлі ГАФТА, яка включена до цього документа, застосовується англійське право.

Так, відповідно до ст.2 Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958р., договірними сторонами якої є Україна, Швейцарія, кожна договірна держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати у арбітраж всі або будь-які спори, що виникли або які можуть виникнути між ними у зв`язку із будь-яким конкретним договірним або іншим правовідношенням, об`єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Термін письмова угода включає арбітражне застереження у договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або таке, що міститься у обміні листами або телеграмами. Суд договірної країни, якщо до нього надходить позов з питання, із якого сторони уклали угоду, передбачену цією статтею, повинен, на вимогу однієї із сторін, направити сторін до арбітражу, якщо не встановить, що поіменована угода є недійсною, втратила силу або не може бути виконана.

Оскільки, подані суду документи не вказують на те, що домовленість сторін про арбітрування їх спорів ГАФТА є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, суд дійшов висновку, що спори сторін з приводу виконання контракту належить розглядати виключно арбітрам ГАФТА.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до прохальної частини заяви заявник просить суд не тільки накласти арешт на вантаж, а і заборонити капітану судна Lord Hassan (Номер ІМО 9146895) залишати територію України із арештованими 11,000.00 мт кукурудзи навантажених згідно Коносаменту № 1 від 18/05/24 та заборонити Капітану Порту Чорноморську надавати дозвіл на вихід Lord Hassan (Номер ІМО 9146895) під час дії арешту 11,000.00 мт кукурудзи навантажених згідно Коносаменту № 1 від 18/05/24 або до його вивантаження із судна, що фактично зводиться до вчинення дій, направлених на арешт судна.

Згідно ч. 2 ст. 30 ГПК України, справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.

За положеннями п.9 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Частиною 4 ст. 137 ГПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Положеннями ч. 2 ст. 138 ГПК України встановлено, що заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.

Приписами ч. 3 ст. 139 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичної особи) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичної особи), що є відповідальною за морською вимогою, її місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання чи перебування (для фізичної особи), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна; найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.

Положеннями ч.2 ст.140 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.

Суд зазначає, що порядок накладення арешту на морські судна врегульовано Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р., до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України №3702-VI від 07.09.2011р. та яка набула чинності для України 16.05.2012р. (далі - Конвенція 1952 року), а також главою 4 Кодексу торговельного мореплавства України Арешт суден (даті - КТМ).

За положеннями п.1 ч.1 ст.1 - Конвенції 1952 року морська вимога означає вимогу, що виникає на підставі збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб; загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов`язані з його експлуатацією; рятування судна або вантажу; договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше; договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше; втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном; загальної аварії; морської позики; буксирування; лоцманства; поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються; будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів; заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу; витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника; спорів, що стосуються права власності на морське судно; спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації; іпотеки або морської застави будь-якого судна.

У відповідності до ст.42 Кодексу торговельного мореплавства України, судно може бути арештоване тільки на морські вимоги. Морська вимога - це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов`язаних з рятуванням судна, а саме вимога у зв`язку з: 1) заподіянням шкоди в результаті втрати або пошкодження майна у зв`язку з експлуатацією судна; 2) заподіянням шкоди в результаті позбавлення життя або ушкодження здоров`я на суші або на воді у прямому зв`язку з експлуатацією судна; 3) заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу; 4) винагородою, що належить за здійснення рятувальних заходів або виконання вимог будь-яких договорів про рятування; 5) компенсацією та іншими сумами, що належать за усунення або спробу усунення загрози заподіяння шкоди, за вжиття запобіжних заходів чи здійснення аналогічних операцій; 6) підняттям, віддаленням або знищенням судна, що стало уламками, чи його вантажу та викликаними цим витратами; 7) будь-яким договором використання або фрахтування судна; 8) будь-яким договором перевезення вантажу або пасажирів на судні; 9) втратою чи пошкодженням вантажу, включаючи багаж, під час перевезення або у зв`язку з ним; 10) загальною аварією; 11) лоцманським проведенням та сплатою лоцманських зборів; 12) буксируванням; 13) постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, запасів, обладнання, включаючи контейнери, для експлуатації судна або утримання його; 14) будівництвом, ремонтом, перебудовою або переобладнанням судна; 15) зборами в порту, каналі та інших судноплавних водах, а також у доці; 16) заробітною платою та іншими коштами, що належать капітану, членам командного складу та іншим членам екіпажу у зв`язку з виконанням ними своїх службових обов`язків на борту судна, включаючи витрати на репатріацію і внески за соціальним страхуванням, що сплачуються від їх імені; 17) дисбурсменськими витратами, які здійснюються щодо судна капітаном, власником, фрахтувальником або агентом; 18) страховою премією, включаючи внески за взаємне страхування, що сплачуються стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером; 19) будь-якою комісійною, брокерською або агентською винагородою, що сплачується стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером; 20) будь-яким спором про право власності на судно або володіння ним; 21) будь-яким спором між двома або кількома власниками судна щодо використання судна і розподілу прибутку; 22) заставою судна; 23) будь-яким спором, що виникає з договору купівлі-продажу судна.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції, арешт означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.

Згідно зі ст.2 Конвенції судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.

Статтею 4 Конвенції визначено, що на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.

Частиною 2 ст. 6 Конвенції передбачено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв`язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.

При цьому, згідно ст. 8 Брюссельської конвенції судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.

Суд відзначає, що інститут забезпечення морської вимоги є особливим в Україні як за своєю суттю, так і за своїм регулюванням. Основною метою цього інституту є стимулювання судновласника до виконання наявних у нього зобов`язань перед кредиторами щодо морських вимог. Особливості процедури регулювання арешту морського судна в Україні встановлено нормами Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р. (далі Міжнародна конвенція).

Положенням п. 2 ст. 1 Міжнародної конвенції встановлено, що "арешт" означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги, що за змістом положень п. 2 ст. 1 та ст. 4 Міжнародної конвенції арешт на судно може бути накладений не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт, суд вважає, що розгляд відповідної заяви безпосередньо відноситься до його компетенції.

За змістом положень ст. 3 Міжнародної конвенції арешт може бути накладено на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна.

Також, якщо у випадку наявності договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник, несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, може бути накладено арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв`язку з такими морськими вимогами.

Наведене свідчить про можливість накладення арешту на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або інше судно власника чи фрахтувальника, які є відповідальними особами за морською вимогою і в момент виникнення вимоги були власниками чи фрахтувальниками конкретного судна.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 20 КТМ України власником судна є суб`єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

При цьому, судновласником у цьому Кодексі визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах.

Фрахтувальником, в свою чергу, за змістом положень ст.203 КТМ України та ст. 912 ЦК України є особа, що на підставі договору фрахтування набуває права володіння та користування судном від власного імені, тобто фактично є орендарем судна.

Тобто саме фрахтувальник, за змістом положень КТМ України, після укладання договору фрахтування, фактично набуває права судновласника щодо користування судном від свого імені.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Аналізуючи посилання заявника та надані ним докази, суд приходить до висновку щодо відсутності доказів того, що Vimeksim SRB D.O.O є судновласником (фрахтувальником) судна, щодо якого в поданій заяві містяться вимоги у вигляді заборони капітану судна залишати територію України.

Відтак, враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку заявником не доведено документально та не обґрунтовано наявності підстав щодо виникнення саме у нього відповідної морської вимоги, з наявністю якої чинне законодавство визначає можливість вжиття заходів у вигляді арешту судна в якості забезпечення позову.

На підставі всього вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову у вигляді арешту майна боржника, поданої Trans Trade RK SA.

Керуючись ст.ст.136,137,140,144,234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову у вигляді арешту майна боржника від 03.06.2024р. вх. № ГСОО 4-50/24, поданої Trans Trade RK SA - відмовити.

Повний текст ухвали складено 04 червня 2024р.

Ухвала набрала законної сили 04 червня 2024р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повного тексту.

Суддя Т.Г. Д`яченко