СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1133/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

прокурор Комісар О.О. на підставі посвідчення від 01.03.2023 № 072864,

від 2-го відповідача Біленко Н.О. на підставі наказу від 02.01.2020 № 02, наказу від 25.09.2023 № 80,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, м.Полтава (вх.№2044 П/2)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 (повний текст складено 18.09.2023, суддя Киричук О.А.)

за позовом Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури, м. Кременчук,

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1. Міністерства освіти і науки України, м. Київ,

2.Полтавської обласної військової адміністрації, м. Полтава,

до 1-го відповідача: Фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича, м.Кременчук,

до 2-го відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, м. Полтава,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1, м. Кременчук,

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (Міністерство освіти і науки України, Полтавська обласна військова адміністрація (Полтавська обласна державна адміністрація) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про:

- визнання недійсним договір оренди № 61/53/21-Н від 24.11.2021 державного нерухомого майна, що належить до державної власності - частини нежитлового приміщення площею 8,3 кв.м, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем;

- зобов`язання фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації (Полтавській обласній державній адміністрації) (ЄДРПОУ 00022591) - державне нерухоме майно площею 8,3 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти №1 м. Кременчука за адресою: вулиця Республіканська, 87, місто Кременчук, Полтавська область, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди №61/53/21-Н від 24.11.2021 державного нерухомого майна, що належить до державної власності частини нежитлового приміщення площею 8,3 кв.м, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м.Кременчука, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем.

Зобов`язано фізичну особу-підприємця Возного Станіслава Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) звільнити та повернути державне нерухоме майно площею 8,3 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти №1 м. Кременчука за адресою: вулиця Республіканська, 87, місто Кременчук, Полтавська область, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця Возного Станіслава Володимировича на користь Полтавської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2684, 00 грн.

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на користь Полтавської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог зазначає таке:

- незалучення Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1, який є стороною оспорюваного правочину, як співвідповідача у справі, що розглядається, є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін;

- посилання суду першої інстанції на пункт 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, яким передбачено заборону здачі в оренду території, будівель, приміщень, обладнання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, суперечить частині другій статті 759 Цивільного кодексу України, оскільки даний правовий акт не є законом;

- Законом України "Про освіту" у редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди, прямо передбачена можливість передачі об`єктів та майна державних закладів освіти в оренду з метою обслуговування учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. Разом з тим, листом від 22.12.2022 № 709 Регіональний центр професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука підтверджує факт надання ФОП Возним С.В. безоплатних консультацій з трудових та соціальних питань працівникам та учням навчального закладу.

- право надання спірного об`єкту в оренду з огляду на положення п.п. 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 769, підтверджується листом Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м.Кременчука від 23.09.2021 № 917 та довідками від 23.09.2021 № 915 та № 916, відповідно до яких потенційний об`єкт оренди фактично не використовується в діяльності закладу більше 3-х років.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23; призначено справу до розгляду.

06.11.2023 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№13597), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 залишити без змін.

Обґрунтовуючи свою позицію у справі прокурор вказує про таке:

- враховуючи норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, Регіональний центр професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука в межах прав, визначених статутом навчального закладу, не може вплинути на рішення, що приймається власником та розпорядником такого майна. Відповідно, на думку прокурора, на момент подачі позовної заяви до Господарського суду Полтавської області, а також під час розгляду справи, прокурорам правильно визначено суб`єктний склад учасників справи.

- невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаної з освітнім процесом. Разом з тим, на думку позивача, посилання ФОП Возного С.В. на надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, не підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

Таким чином, прокурор вказує, що передача майна в спірних відносинах здійснена на умовах оренди для використання ФОП Возним С.В. з метою надання юридичних консультацій учням та працівникам закладу, що є підприємницькою діяльністю та не пов`язано з освітніми цілями, договір оренди від 24.11.2021 № 61/53/21-Н є таким, що суперечить умовам ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", які обумовлюють іншу, ніж передбачено договором мету використання орендованого приміщення.

14.11.2023 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональним центром професійно-технічної освіти № 1 подано до апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№14041).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, м. Полтава, на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1173/22, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №917/1173/22. Визначено сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи №917/1173/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 поновлено провадження у справі №917/1133/23, справу призначено до розгляду.

Фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем подано клопотання про розгляд справи без його участі, в якому зазначає про підтримання вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову (вх.№ 4970 від 08.04.2024).

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024, у зв`язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях у справі №917/1133/23 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Фоміна В.О.

В судовому засіданні 17.04.2024 оголошено перерву до 22.05.2024 до 12:00 год.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2024, у зв`язку з відставкою судді Бородіної Л.І. та відпусткою судді Фоміної В.О. для розгляду апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях у справі №917/1133/23 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

В судовому засіданні представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Прокурор заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Кременчуцькою окружною прокуратурою під час виконання покладеної на органи прокуратури конституційної функції представництва інтересів держави вивчено стан дотримання вимог чинного законодавства з питань законності розпорядження майном закладів освіти на території міста Кременчука. За результатами опрацювання інформації, отриманої в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру, встановлено, що 24.11.2021 Регіональним відділення Фонду державного майна України по Полтавській області (далі орендодавець, РВ ФДМУ по Полтавській області) з фізичною особою - підприємцем Возним Станіславом Володимировичем (далі орендар, ФОП Возний С.В.) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №61/53/21-Н (далі договір).

Підставами для укладення договору стали:

- заява ФОП Возного С.О. на ім`я начальника РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях щодо включення майна, яке перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука (далі - РЦПТО № 1 м. Кременчука), за адресою: м. Кременчук, вул. Республіканська, 87, площею 8,3 кв.м, до Переліку першого типу, мета оренди надання населенню кваліфікованої юридичної допомоги, термін - 5 років;

- лист Міністерства освіти і науки України (далі МОН України) від 10.09.2021 №1/11-6718, відповідно до якого Міністерством опрацьовано звернення РЦПТО № 1 м.Кременчука та надано дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна, яке перебуває на балансі закладу освіти, а саме: першого поверху гуртожитку, за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Республіканська, 87, площею 8,3 кв.м, з метою надання кваліфікованої юридичної допомоги, терміном до 5-ти років;

- лист РЦПТО № 1 м. Кременчука від 23.09.2021 № 917 щодо включення майна, яке перебуває на балансі РЦПТО № 1 м. Кременчука, за адресою: м. Кременчук, вул.Республіканська, 87, площею 8,3 кв.м, до Переліку першого типу, а саме частини нежитлового приміщення п`ятиповерхового гуртожитку, строком на 5 років;

- лист РЦПТО № 1 м. Кременчука від 23.09.2021 № 915, відповідно до якого частина нежитлового приміщення, яке перебуває на балансі РЦПТО № 1 м. Кременчука, за адресою: м. Кременчук, вул. Республіканська, 87, площею 8,3 кв.м, не використовується за цільовим призначенням більше трьох років, майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням, крім обмежень встановлених Порядком передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020;

- протокол про результати електронного аукціону № LLE001-UA-20211012-80904, затверджений наказом РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях від 10.11.2021 №1176, відповідно до якого переможцем аукціону щодо оренди частини нежитлового приміщення, за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Республіканська, 87, площею 8,3 кв.м, є ФОП Возний С.В.

Так, відповідно до п.п. 3.3, 4.1 розділу І договору об`єктом оренди є частина нежитлового приміщення, за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул.Республіканська, 87, площею 8,3 кв.м, балансоутримувачем якого є РЦПТО № 1 м.Кременчука.

Згідно з п.п. 7.1, 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3 розділу І договору майно може бути використано орендарем за будь-яким цільовим призначенням, крім груп цільових призначень, визначених у додатку № 3 до Порядку передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020, а саме:

науково-дослідні установи, наукові парки;

нічні клуби; ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.); сауни, лазні; організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності; готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки; комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе;

ритуальні послуги; громадські вбиральні; збір і сортування вторинної сировини.

Згідно з п. 6.1 розділу І договору балансова залишкова вартість орендованого майна визначена станом на останню дату місяця, що передувала даті оприлюднення оголошення становить 2362,18 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 12.1 розділу І та п. 12.1 розділу ІІ договору строк договору 5 років з дня його підписання, тобто до 24.11.2026.

На підставі укладеного договору актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 24.11.2021, РЦПТО № 1 м.Кременчука передало ФОП Возному С.В. вищевказане приміщення загальною площею 8,3 кв.м.

Згідно інформації РЦПТО № 1 м. Кременчука, ФОП Возний С.В. використовує частину нежитлового приміщення на першому поверсі будівлі гуртожитку та надає юридичні консультації учням та працівникам закладу. При цьому, РЦПТО № 1 на запит прокуратури щодо підтвердження факту отримання студентами училища послуг у ФОП Возного С.В., які відносяться до освітнього процесу, вказано, що між закладом освіти та Орендарем договір про надання юридичних послуг не укладався.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб види діяльності ФОП Возного С.В.: код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основний), 86.22 Спеціалізована медична практика, 86.21 Загальна медична практика, 79.11 Діяльність туристичних агентств.

Згідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником РЦПТО № 1 м. Кременчука є Міністерство освіти і науки України.

Відповідно до наказу МОН України від 05.09.2016 № 1075 Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів Полтавської області, зміну типу і назви ДНЗ Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості, припинено діяльність Професійно-технічного училища № 6 м. Кременчука та Кременчуцького професійного ліцею сфери послуг шляхом приєднання до ДНЗ Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості, змінено тип останнього та встановлено найменування РЦПТО № 1 м. Кременчука. Встановлено, що РЦПТО № 1 м.Кременчука є правонаступником майна, прав та обов`язків ДНЗ Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості.

Відповідно до п. 1.1 Статуту РЦПТО № 1 м. Кременчука, затвердженого наказом МОН України від 13.01.2017 № 46 (далі Статут), РЦПТО № 1 м. Кременчука є підпорядкованим МОН України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та підготовку за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Згідно з п. 1.2 Статуту РЦПТО № 1 м. Кременчука утворено та зареєстровано в порядку, визначеному законодавством, що регулює діяльність відповідного неприбуткового закладу (організації).

Пунктом 1.9 Статуту визначено, що МОН України та місцевий орган управління професійно-технічною освітою, відповідно до повноважень, визначених актами законодавства України, здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства і Статуту та приймають відповідні рішення в разі їх порушень.

У п. 6.1 Статуту зазначено, що РЦПТО № 1 м. Кременчука належить до сфери управління МОН України та місцевого органу управління професійно-технічною освітою відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 7.1 Статуту порядок фінансування та матеріально-технічного забезпечення закладу, визначаються Бюджетним кодексом України, Законами України Про освіту, Про професійно-технічну освіту, іншими законодавчими актами. РЦПТО № 1 м. Кременчука є неприбутковим закладом. Фінансування професійно підготовки, соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників у РЦПТО № 1 м.Кременчука, у межах обсягів державного замовлення та/або регіонального замовлення, здійснюється відповідно до законодавства.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Республіканська, 87, зареєстровані будівлі та споруди (гуртожиток, учбовий корпус, їдальня, замощення, спортивний майданчик, огорожа та ворота), власником яких є держава в особі Міністерства освіти і науки України. Загальна площа гуртожитку складає 5083,3 кв.м. Приміщення, яке надано в оренду, закріплене на праві оперативного управління за РЦПТО № 1 м. Кременчука.

Прокурор зазначає, що спірне приміщення передано в оренду для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність щодо обслуговування населення, тобто суто в цілях підприємницької діяльності орендаря.

Тому прокурор робить висновок, що укладений між відповідачами договір оренди не відповідає вимогам ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка встановлює заборону на використання об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, вказує прокурор, що використання закладом освіти спірного приміщення для цілей, не пов`язаних із навчальним процесом, є підставою для визнання договору неправомірним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Крім цього, за змістом позовної заяви, при укладенні спірного договору оренди державного майна порушені вимоги Законів України "Про освіту" та "Про професійну (професійно-технічну) освіту" в частині забезпечення державними гарантіями здобувачів освіти.

Так, згідно технічної документації по вул. Республіканській, 87, у м. Кременчуці Полтавської області розташовані: гуртожиток, учбовий корпус, їдальня, замощення, спортивний майданчик, огорожа.

Будівля гуртожитку позначена на плані літерою А, загальна площа будівлі 5083,3 кв.м, з них житлової площі 2844,8 кв.м. У приміщенні громадського будинку призначеного для гуртожитку наявний підвал та 5 поверхів. На кожному поверсі є житлові приміщення та кімнати.

Відповідно до інформації РЦПТО № 1 м. Кременчука, орендоване приміщення за Договором розміщується на 1 поверсі 5-ти поверхового гуртожитку РЦПТО № 1 м.Кременчука та позначено згідно даних технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вул. Республіканській, 97, у м.Кременчуці, виготовленого 01.11.2019, як приміщення № 11, площею 8,3 кв.м.

Згідно даних інвентаризаційної справи № 1801 первинна інвентаризація гуртожитку по вул. Республіканська, 87, у м. Кременчук Полтавської області проведена 12.10.1981. Як слідує з плану та експлікації внутрішніх площ, приміщення, яке на сьогоднішній день орендує ФОП Возний С.В., розташоване на території камери зберігання (позначена № 31, загальною площею 8,3 кв.м).

На думку прокурора, внаслідок передання ФОП Возному С.В. нерухомого майна державної власності для здійснення ним підприємницької діяльності, приміщення гуртожитку закладу освіти використовується не за цільовим призначенням, чим порушуються права здобувачів освіти РЦПТО № 1 м. Кременчука.

Звертаючись до суду з позовом прокурор вказує на те, що спірний договір не відповідає нормам законодавства (зокрема, ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту"), що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України, тому ФОП Возний С.В. необхідно зобов`язати повернути державне нерухоме майно - приміщення площею 8,3 кв.м, розміщене за адресою: м. Кременчук, Полтавська обл., РЦПТО № 1 м.Кременчука.

Кременчуцька окружна прокуратура на підставі та в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернулась до МОН України та РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях з відповідним листом від 09.09.2022, у якому повідомлено про факт укладення оспорюваного Договору та його невідповідність вимогам Закону України "Про освіту". У цьому листі також висловлювалось прохання повідомити щодо вжиття уповноваженими органами заходів щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним вищезазначеного договору або висловлення іншої правової позиції із зазначеного питання.

З відповіді Міністерства освіти і науки України та Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях встановлено, що уповноважені органи не вбачають порушення чинного законодавства України при укладені оспорюваного договору.

У відповідності до вимог Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831 "Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти у науки України" майно професійно-технічних закладів освіти закріплено за Полтавською військовою адміністрацією на праві оперативного управління, якій Кременчуцькою окружною прокуратурою 21.11.2022 направлено повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо вжиття заходів на усунення порушень вимог законодавства про освіту.

До Кременчуцької окружної прокуратури 26.12.2022 надійшла відповідь Полтавської обласної військової адміністрації, зі змісту якої вбачається, що остання не заперечує щодо захисту інтересів держави в суді органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Звертаючись до суду з позовом в межах даної справи прокурор вказує, що порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна навчального закладу має наслідком порушення інтересів держави в галузі освіти.

Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду приміщення об`єкту освіти, що з огляду на значимість питання забезпечення державою права освіти, і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства, становить суспільний інтерес.

07.09.2023 прийнято оскаржуване рішення у справі з підстав, викладених вище.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40).

Таким чином, достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва є дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу протягом розумного строку після отримання повідомлення до суду з позовом в інтересах держави. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 43)).

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Як вбачається з позовної заяви, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договір оренди № 61/53/21-Н від 24.11.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем та Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1, а також зобов`язання повернення нерухомого майна державної власності, визначивши органами, які мали здійснювати відповідний захист інтересів держави у спірних правовідносинах, Міністерство освіти і науки України та Полтавську обласну військову адміністрацію у якості, а тому суд надає оцінку наявності повноважень у вказаних органів здійснювати таке представництво.

З приводу повноважень Міністерства освіти і науки України судова колегія зазначає про таке.

Згідно з пунктом 1 "Положення про Міністерство освіти і науки України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, (далі - Положення) Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади. Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

За змістом підпункту 89 пункту 4 Положення Міністерство здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

З викладених правових положень слідує, що Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади та у нього наявні правомочності на управління об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління.

Згідно з п. 7.9 Статуту РЦПТО № 1 м. Кременчука функції управління майном, яке закріплено за РЦПТО № 1 м. Кременчука, здійснює Міністерство освіти і науки України.

Судова колегія зазначає, що Міністерства освіти і науки України, яке хоча і не є учасником спірного договору, але виконує подвійну функцію державного органу та власника майна, тобто є заінтересованою особою у спірних правовідносинах.

З огляду на положення чинного законодавства та Статуту Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1, Міністерство освіти і науки України здійснює контрольні функції щодо спірного нерухомого майна, відповідно, саме до компетенції вказаного державного органу віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у разі укладення незаконних договорів щодо його передачі третім особам.

Як вбачається з матеріалів справи, Кременчуцька окружна прокуратура на підставі та в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернулась до Міністерства освіти і науки України з відповідним листом від 09.09.2022 за вих.№52-9593вих-22, у якому повідомила про факт укладення договору оренди нерухомого майна від 24.1.2021 №61/53/21-н та його невідповідність вимогам Закону України "Про освіту". У цьому листі також висловлювалось прохання повідомити щодо вжиття уповноваженими органами заходів щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним вищезазначеного договору або висловлення іншої правової позиції із зазначеного питання.

З відповіді від 23.09.2022 № 1/11182-22 вбачається, що з метою додаткових надходжень коштів для забезпечення надійної експлуатації будівель, котельного господарства, інженерних мереж та підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази в закладах освіти, враховуючи нормативно-правові та законодавчі акти, Міністерство освіти і науки України надало позитивні висновки щодо надання майна в оренду, у зв`язку з чим заходів щодо припинення договору не вживалося (т.1, а.с. 108).

З викладеного слідує, що позивач не вжив у розумні строки заходів для визнання недійсним договору оренди та повернення орендованого майна та висловилося про відсутність ініціативи у самостійному зверненні до суду з відповідним позовом, а тому на думку суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про доведення прокурором наявності права на звернення до суду з даним позовом для захисту інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Щодо визначення прокурором Полтавську обласну військову адміністрацію у якості органу, який мав здійснювати захист інтересів держави в суді, судова колегія зазначає таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).

Оспорюючи договір, його сторона або заінтересована особа має довести, що ним було порушено її права та законні інтереси і в результаті визнання оспорюваного договору недійсним її майнові права будуть захищені та відновлені.

Відсутність ж порушення спірним договором прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Як встановлено судовою колегією, у справі, що розглядається, прокурором заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договір оренди № 61/53/21-Н від 24.11.2021 та повернення майна не орендодавцю або балансоутримувачу (РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях і Регіональному центру професійно-технічної освіти № 1 м.Кременчука відповідно) як сторонам договору, а саме на користь Полтавської обласної державної адміністрації.

При цьому, судова колегія приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 щодо похідного характеру вимоги про повернення нежитлового приміщення об`єкта освіти на користь Полтавської ОВА в співвідношенні з вимогою про визнання недійсним договору оренди від 24.11.2021, оскільки в розумінні частини 1 статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Проте, задоволення позовної вимоги власника (держави) про звільнення нежитлового приміщення об`єкта освіти та його повернення Полтавській ОВА за актом приймання-передачі не можна вважати застосуванням наслідків недійсності оспорюваного договору оренди, тобто похідною вимогою про повернення орендарем одержаного на виконання такого правочину, адже наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами.

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19.

Крім того, в обґрунтування наявності повноважень у Полтавської обласної військової адміністрації щодо звернення до суду з відповідним позовом прокурор посилається на положення ст.ст. 15, 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", п. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" ст.9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831 "Питання управління державними закладами професійної освіти (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки України", відповідно до якого наразі Полтавській ОВА тимчасово (до передачі Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 як державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти з державної у комунальну власність) передано лише повноваження з оперативного управління об`єктом оренди.

Разом з тим, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 №831-р "Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки" має підзаконний характер і має застосовуватися лише в разі його відповідності нормам Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання положень частини 2 статті 49 цього Закону (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), згідно з якими об`єкти права власності закріплюються засновником за закладом професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності або установою професійної (професійно-технічної) освіти на праві оперативного управління.

Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Натомість норма частини 2 статті 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" не передбачає жодних застережень щодо можливості навіть тимчасового закріплення Міністерством (засновником) об`єктів професійної (професійно-технічної) освіти на праві оперативного управління за будь-якими іншими суб`єктами, ніж професійно-технічний навчальний заклад державної або комунальної форми власності або установа професійно-технічної освіти, а тому висновок про наявність у Полтавської ОВА статусу титульного володільця спірного приміщення ґрунтується передусім на застосуванні норм розпорядження Кабінету Міністрів України № 831-р, яке не відповідає Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" як правовому акту вищої юридичної сили.

Схожий за змістом висновок щодо застосування положень частини 7 статті 11 ГПК України викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 755/12638/15 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 30.03.2021 у справі №922/2712/19, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 27.06.2023 у справі №906/1072/21, від 05.12.2023 у справі № 911/2768/20.

Інші приписи законодавства, на які посилається прокурор, не містять прямої норми, якою визначено наявність повноважень у Полтавській обласній військовій адміністрації для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в суді.

Як вбачається з матеріалів справи, Полтавська обласна військова адміністрація не є стороною оспорюваного договору. Право ж оперативного управління титульного володільця (стаття 137 ГК України) належить виключно Регіональному центру професійно-технічної освіти № 1 на підставі статті 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" та пункту 7.9 Статуту Регіонального центру, згідно з якими всі навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно Регіонального центру (в т. ч. спірне приміщення) є державною власністю, що закріплена МОН України за Регіональним центром і перебуває в оперативному управлінні цього навчального закладу.

Схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

У даній справі має місце недоведеність прокурором законних підстав для представництва інтересів держави визначеним ним органом Полтавською обласною військовою адміністрацією у правовідносинах з оскарження договору оренди майна навчального закладу та його повернення, наявності обставин порушення прав зазначеного органу укладенням спірного правочину, що має наслідком відмову в задоволенні позову прокурора в цій частині.

Крім того, в судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства, має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 31.08.2021 у справі № 921/273/20, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (подібний висновок міститься у п. 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів, особи, яка вважає), що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін. (подібні висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Частина перша ст. 162 ГПК України регламентує, що у позовній заяві позивач (прокурор) викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити, з-поміж іншого, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Відповідно до частин 1-3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18.

Саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Подібний висновок сформульовано у п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Пред`явлення позову про недійсність правочину полягає у можливості звернення до суду: однієї із сторін правочину до іншої (або інших); заінтересованою особою до сторін правочину. Тому суб`єктний склад учасників спору (справи) повинен відповідати цим принципам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20.

Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, постанові Верховного Суду від 10.09.2021 №909/207/20.

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Ще однією обставиною, яка впливає на визначення суб`єктного складу учасників спору є положення ст. 216 ЦК України, яка окреслює загальний майновий наслідок недійсності правочину реституцію.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Так, відповідно до п. 121 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", договір оренди та акт приймання-передачі укладаються з потенційним орендарем, який відповідає вимогам, передбаченим Законом та цим Порядком, протягом 20 робочих днів з дати прийняття рішення про укладення договору з потенційним орендарем. Договір оренди укладається між орендодавцем, балансоутримувачем та потенційним орендарем. У разі відмови балансоутримувача від підписання договору оренди, договір укладається між орендодавцем та потенційним орендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Однак судом першої інстанції належним чином не було враховано вище викладене, умови оспорюваного договору, за яким фізична особа-підприємець Возний Станіслав Володимирович є орендарем, якому передається майно, орендодавцем - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях; третьою стороною зазначеного договору є балансоутримувач Регіональний центр професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука, на якого договором покладено відповідні обов`язки як балансоутримувача. Тобто в даному випадку має місце трьохсторонній договір.

За наявності трьох учасників оспорюваного договору позовні вимоги про його недійсність прокурор заявив лише до двох учасників, а при зверненні в вимогами про здійснення реституції не визначив процесуальний статус Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1, заявивши вимоги щодо повернення нерухомого майна на користь Полтавської обласної військової адміністрації.

В свою чергу, суд першої інстанцій належним чином не дослідив, чи наділяє чинне законодавство Регіональний центр професійно-технічної освіти № 1, який є балансоутримувачем майна, та стороною оспорюваного правочину, можливості набути статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, у справі, що розглядається.

При визначенні процесуального статусу Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1, як третьої особи, місцевий господарський суд не врахував, що цей статус не відповідає належному, оскільки останній, як учасник спірного договору та реституції, повинен мати процесуальний статус відповідача, такий статус визначається не тільки належністю його до учасників договору, але й допущеними ним порушеннями при вирішенні питання про надання дозволу на оренду, що при вирішенні спору впливає також на розподіл судових витрат (при визначенні осіб, з вини яких виник спір).

Отже, звернення прокурора з позовними вимогами (які стосуються не тільки визнання недійсним договору, але й проведення реституції) лише до двох учасників оспорюваного договору не відповідає наведеним правовим приписам та є самостійною підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимогах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, належним чином не перевірено та не встановлено суб`єктний склад цього спору, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 підлягає скасуванню в частині задоволення позову, а саме: визнання недійсним договір оренди державного майна № 61/53/21-Н від 24.11.2021, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем та Регіональним центром професійно-технічної освіти № 1, та зобов`язання фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича звільнити та повернути державне нерухоме майно шляхом підписання акту приймання-передачі, за наведених у даній постанові підстав.

З огляду на те, що апеляційна підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 917/1133/23 також підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат, у відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покладаються судом на прокурора.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 скасувати в частині визнання недійсним договору оренди державного майна № 61/53/21-Н від 24.11.2021, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем та Регіональним центром професійно-технічної освіти № 1, зобов`язання фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича звільнити та повернути державне нерухоме майно, площею 8,3 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м.Кременчука, за адресою: вул. Республіканська, 87, місто Кременчук, Полтавська область, шляхом підписання акту приймання-передачі та стягнення судових витрат за подання позову.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910060, 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-річчя Полтави, будинок, 7) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області (код ЄДРПОУ: 42769539, 36014, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 1/23) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8052,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна