ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3141/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Мисько І.С.,

за участю представників:

від прокуратури Уліцька А.В.,

від Одеської міської ради участі не брали,

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради участі не брали,

від Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" Назаренко І.М., Скоріщенко О.О.,

від Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" участі не брали,

від Одеської гімназії №79 Одеської міської ради участі не брали,

розглянувши апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023, прийняте суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст складено 29.12.2023,

у справі №916/3141/22

за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

-Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси";

-Одеської гімназії №79 Одеської міської ради

про визнання недійсними договору та додаткових угод, стягнення 574684,07 грн та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з позовом до Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо", в якому у редакції заяви №52-9438ВИХ-23 від 07.09.2023 (вх.№30931/23 від 07.09.2023) просив:

-визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо";

-визнати недійсною додаткову угоду №1 від 04.10.2018, укладену між Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" та Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо";

-визнати недійсною додаткову угоду №1 від 12.10.2020 до договору оренди №560/18 від 04.10.2018, укладену між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо";

-стягнути з Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість у сумі 381439,19 грн та пеню у сумі 48500,86 грн;

-стягнути з Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на користь місцевого бюджету в особі Одеської міської ради заборгованість з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку у сумі 144744,02 грн;

-зобов`язати Громадську організацію "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" звільнити нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради площею 544,4 кв.м, вартістю 2307000 грн, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, згідно з договором оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018, що належить до комунальної власності Одеської міської ради, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо", та повернути вказане нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" власнику Одеській міській раді в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за актом приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в силу вимог законодавства майно комунальних закладів освіти не може бути передано у користування для діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом, у зв`язку з чим оспорюваний договір оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018 разом з додатковими угодами до нього підлягають визнанню недійсними, а переданий відповідачу об`єкт оренди підлягає поверненню його власнику. Крім того, прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за оспорюваним договором зобов`язані зі сплати орендної плати і відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку, що зумовило необхідність стягнення відповідної заборгованості разом з нарахованою пенею у судовому порядку.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.12.2022 відкрито провадження у справі №916/3141/22 та в подальшому ухвалою суду від 17.08.2023 залучено Комунальну установу "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" та Одеську загальноосвітню школу №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області до участі у даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково; визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо"; зобов`язано Громадську організацію "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" звільнити нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради, площею 544,4 кв.м, вартістю 2307000 грн, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, згідно з договором оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018, що належить до комунальної власності Одеської міської ради, та повернути нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" власнику Одеській міській раді в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за актом приймання-передачі; стягнуто з Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4962 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що оспорюваний договір оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018 укладений з порушенням вимог чинного на час його укладення законодавства про освіту, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання зазначеного договору недійсним та зобов`язання відповідача звільнити і повернути орендоване приміщення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати і пені, а також заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку, нарахованих на підставі оспорюваного договору, з огляду на недійсність вказаного договору оренди, при цьому суд першої інстанції також послався на звільнення відповідача від сплати орендних платежів на період дії воєнного стану.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" заборгованості з орендної плати у розмірі 381439,19 грн і пені у розмірі 48500,86 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.

Зокрема, Департамент комунальної власності Одеської міської ради наголошує на помилковості висновку місцевого господарського суду щодо звільнення відповідача від сплати орендних платежів за договором оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018 на період дії воєнного стану, оскільки відсутній наказ орендодавця про таке звільнення, який був би виданий на підставі відповідного звернення Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 05.02.2024 за вищенаведеною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.02.2024.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 12.02.2024 (вх.№214/24/Д2 від 12.02.2024) Громадська організація "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" просить у задоволенні апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовити, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 381439,19 грн і пені у розмірі 48500,86 грн залишити без змін, посилаючись на те, що положення рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" не передбачає необхідності прийняття Департаментом комунальної власності Одеської міської ради або іншою особою додаткових наказів про звільнення від орендної плати та не містить посилань на пункт 1291 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020.

Громадська організація "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" також звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії скасувати та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині залишити без задоволення.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що прокурором при поданні позову у даній справі обрано неналежного позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради, а також в порушення вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не повідомлено Одеську міську раду та Департамент комунальної власності Одеської міської ради про звернення до суду в інтересах держави. Водночас відповідач зауважує на відсутності у матеріалах справи доказів передачі Одеській загальноосвітній школі №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, в оперативне управління у встановленому законом порядку, а також на тому, що діяльність Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" стосується освіти, зокрема сфери позашкільної освіти, що цілком кореспондується з положеннями Закону України "Про освіту".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 12.02.2024 за вищенаведеною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.02.2024.

Крім того, Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" також було подано апеляційну скаргу, в якій остання просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на користь місцевого бюджету в особі Одеської міської ради заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку у сумі 144744,02 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.

Вказаний скаржник стверджує про те, що відсутність відшкодування витрат за комунальні послуги та податку на землю здійснює навантаження на місцевий бюджет, оскільки фактично Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" здійснює відповідні оплати на підставі рахунків надавачів послуг замість орендаря, який, в свою чергу, фактично користується такими послугами, у зв`язку з чим повинен відшкодувати їх вартість.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 04.03.2024 за вищенаведеною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 19.03.2024.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 12.03.2024 (вх.№733/24/Д1 від 12.03.2024) Громадська організація "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" просить у задоволенні апеляційної скарги Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" відмовити, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на користь місцевого бюджету в особі Одеської міської ради заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку у сумі 144744,02 грн залишити без змін. Даний відзив обґрунтований тим, що Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" не мала повноважень укладати додаткову угоду до договору оренди нежилого приміщення №560/18 від 04.10.2018 щодо стягнення земельного податку та відшкодування витрат на комунальні послуги, оскільки не виступає стороною вказаного договору оренди.

15.03.2024 до апеляційного господарського суду від Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу б/н від 15.03.2024 (вх.№733/24/Д2 від 15.03.2024), в якій наголошено на обов`язковості відшкодування орендарем витрат на комунальні послуги та земельного податку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 вирішено розглянути апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану; змінено найменування третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справі №916/3141/22 з Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області на Одеську гімназію №79 Одеської міської ради, а також призначену дану справу до розгляду на 24.04.2024 об 11:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційних скарг з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні у справі №916/3141/22, яке відбулося 24.04.2024, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 10:30 год 29.05.2024.

У судовому засіданні 29.05.2024 представник прокуратури просив апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" висловив заперечення; представники Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" власну апеляційну скаргу підтримали, проти задоволення апеляційних скарг Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" заперечували; представники інших учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.VII а.с.66, 70-72).

Прокурор, Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційні скарги не надали, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, про що свідчать свідоцтво про право власності серії САВ №301028 від 26.12.2007, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витяг про реєстрацію права власності №17419188 від 18.01.2008.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №358 від 26.09.2013 за комунальними навчальними закладами, засновниками яких є Одеська міська рада, переліченими у додатку до цього рішення, було закріплено право користуватися об`єктами нежитлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Одеси на праві оперативного управління та зобов`язано Департамент комунальної власності Одеської міської ради вжити заходів з реєстрації права оперативного управління нежитловим нерухомим майном за комунальними навчальними закладами Одеської міської ради згідно з пунктом 1 цього рішення.

У додатку до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №358 від 26.09.2013 визначені заклади, підпорядковані Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, і під пунктом 25 у Приморському районі зазначена Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області.

Відповідно до пунктів 1.1 статуту Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, затвердженого рішенням Одеської міської ради №1413-VІІ від 07.12.2016 (далі статут Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), вказана школа є комунальним бюджетним загальноосвітнім навчальним закладом, заснованим на власності територіальної громади м. Одеси, який створений відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 1.8 статуту Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області цей заклад створений з метою забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

У пунктах 8.1, 8.2 статуту Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області вказано, що майно закладу перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Одеси та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Майно закладу складають матеріальні та не матеріальні активи, основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі закладу або централізованої бухгалтерії.

На виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №358 від 26.09.2013 за Одеською загальноосвітньою школою №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області 26.12.2016 було зареєстровано право оперативного управління нежитловими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, які належать територіальній громаді м. Одеси на праві комунальної власності.

02.05.2018 проведено державну реєстрацію Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №15561020000066190.

Пунктами 2.2, 2.3 статуту Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо", затвердженого рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №2 від 22.06.2018 (далі статут Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо"), визначено, що основною метою діяльності організації є задоволення та захист законних, соціальних, економічних, трудових та інших спільних інтересів осіб з інвалідністю і обмеженими фізичними можливостями. Основними завданнями організації без мети отримання прибутку є, зокрема, створення додаткових робочих місць для осіб з інвалідністю і обмеженими фізичними можливостями у сферах виробництва виробів з металу та збірних конструкцій, оброблення та виготовлення виробів з деревини, столярних та теслярських робіт та інше; організація навчання дітей з інвалідністю та обмеженими фізичними можливостями виробництву виробів з металу та збірних конструкцій, оброблення та виготовлення виробів з деревини, столярних та теслярських робіт тощо; сприяння професійній реалізації, отриманню фахових навиків та професійній перепідготовці осіб з інвалідністю та обмеженими можливостями шляхом вільного обміну досвідом, знаннями, спеціалістами та інформацією.

Для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань організація має право, зокрема, здійснювати у порядку, передбаченому чинним законодавством, необхідну підприємницьку діяльність безпосередньо або через створення в порядку, передбаченому законом, юридичних осіб (товариств, підприємств, якщо така діяльність відповідає меті (цілям) організації та сприяє її досягненню (пункт 3.4.9 статуту Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо").

04.10.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №560/18 (далі договір №560/18 від 04.10.2018), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" загальною площею 544,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13 (Комунальна установа Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області).

Відповідно до пункту 1.3 договору №560/18 від 04.10.2018 термін дії даного договору оренди з 04.10.2018 до 04.09.2021.

У пунктах 2.1-2.5 договору №560/18 від 04.10.2018 узгоджено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №1846 зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та Виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 11338,65 грн (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

В силу пункту 4.1 договору №560/18 від 04.10.2018 вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення громадської організації інвалідів.

Протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний укласти з Балансоутримувачем об`єкта оренди договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території та надати Орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують виконання зазначеного обов`язку протягом 30 днів з моменту укладання цього договору або власними силами здійснювати утримання приміщень і прибудинкової території або залучити третю організацію для утримання приміщень та прибудинкової території та надати Орендодавцю копію укладеного договору (підпункт д) пункту 4.2 договору №560/18 від 04.10.2018).

За умовами пункту 7.1 договору №560/18 від 04.10.2018 питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7.5 договору №560/18 від 04.10.2018 передбачено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір.

Додатками до договору №560/18 від 04.10.2018 є акт прийому-передачі об`єкта оренди та розрахунок орендної плати.

04.10.2018 між Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" ("Балансоутримувач") та Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" ("Орендар") укладено додаткову угоду б/н до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018), відповідно до якої з 04.10.2018 Орендар відшкодовує комунальні послуги та повернення витрат зі сплати земельного податку на розрахунковий рахунок Балансоутримувача. Крім того, у даній додатковій угоді зазначено, що вона є невід`ємною частиною договору №560/18 від 04.10.2018 і решта умов цього договору з додатками залишаються без змін.

Крім того, Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" та Громадська організація "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" підписали розрахунок орендної плати та відшкодування комунальних послуг, який виступає додатком №1/1 до договору №560/18 від 04.10.2018.

В подальшому з метою приведення договору №560/18 від 04.10.2018 у відповідність з мінімальним строком оренди, передбаченим частиною третьою статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ, між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" укладено додаткову угоду №1 від 12.10.2020 до вказаного договору оренди, якою погодили внести зміни у договір №560/18 від 04.10.2018 шляхом викладення його в новій редакції, що виступає додатком до цієї додаткової угоди.

За умовами нової редакції договору №560/18 від 04.10.2018 балансоутримувачем об`єкту оренди визначено Комунальну установу Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, а цільовим призначенням оренди майна розміщення громадської організації інвалідів. Крім того, встановлено строк дії даного договору до 03.10.2023 включно; вказано банківські реквізити для сплати орендної плати орендодавцю та зазначено, що інші платежі відповідно до цього договору сплачуються балансоутримувачу на підставі виставлених ним рахунків.

Рішенням Одеської міської ради №1341-VIII від 19.07.2023 "Про зміну найменувань закладів загальної середньої освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси та затвердження статутів закладів у новій редакції" вирішено змінити найменування закладу "Одеська загальноосвітня школа №79 І-Ш ступенів Одеської міської ради Одеської області" на "Одеська гімназія №79 Одеської міської ради".

Предметом спору у даній справі у редакції заяви №52-9438ВИХ-23 від 07.09.2023 (вх.№30931/23 від 07.09.2023) є вимоги прокурора про визнання недійсними договору №560/18 від 04.10.2018, додаткових угод №1 від 04.10.2018 та №1 від 12.10.2020 до нього, про зобов`язання відповідача звільнити та повернути об`єкт оренди за вказаним договором, а також про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 381439,19 грн, пені у сумі 48500,86 грн та заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку у сумі 144744,02 грн.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд послався на те, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства про освіту, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання зазначеного договору недійсним та зобов`язання відповідача звільнити і повернути орендоване приміщення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас суд першої інстанції зазначив про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу, нарахованого на підставі оспорюваного договору, з огляду на недійсність вказаного договору оренди та звільнення відповідача від сплати орендних платежів на період дії воєнного стану.

Враховуючи те, що апелянти оскаржують рішення місцевого господарського суду лише в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити і повернути майно та в частин відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 574684,07 грн, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

Як зазначалося вище, на підставі оспорюваного договору відповідачеві було передано в користування майно комунальної форми власності нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради площею 544,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Підпунктами 1, 2 пункту "а" частини першої статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Основною метою оренди є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, посилення фінансової спроможності підприємств державної або комунальної власності.

Згідно з пунктами 1.1, 2.1, 2.4 Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №137-VIII від 17.03.2021, вказаний департамент є виконавчим органом міської ради, який забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у зв`язку з чим здійснює претензійно-правову роботу з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Одеська міська рада, як власник спірного майна комунальної форми власності, та Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як виконавчий орган, який здійснює управління та контроль за використанням спірного майна, і водночас орендодавець за оспорюваним договором, виступають особами, уповноваженими на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, щодо недопущення незаконного використання комунального майна, а тому є належними позивачами у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи, в адресованому Департаменту комунальної власності Одеської міської ради листі №52-4880ВИХ-22 від 29.07.2022 заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси, зазначаючи про з`ясування питання щодо наявності підстав для вжиття заходів реагування представницького характеру, просив в строк до 10.08.2022 надати інформацію, зокрема, щодо вжиття заходів, направлених на контроль стану, мети, напрямків та ефективності використання приміщень, переданих у користування Громадській організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" на підставі договору №560/18 від 04.10.2018.

За результатами розгляду вищенаведеного звернення Департамент комунальної власності Одеської міської ради надав відповідь №01-19/897 від 11.08.2022, в якій повідомив про те, що за результатами комісійного обстеження об`єкта оренди за договором №560/18 від 04.10.2018 встановлено використання орендарем нежитлових приміщень літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради площею 544,4 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, всупереч статті 80 Закону України "Про освіту" для провадження видів діяльності, які не пов`язані з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, між тим будь-які заходи реагування департаментом не вживались.

В подальшому заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Одеської міської ради з листом №52-5439ВИХ-22 від 12.08.2022, в якому просив в строк до 19.08.2022 повідомити про те, чи вживалися Одеською міською радою заходи, спрямовані на контроль стану, мети, напрямків та ефективності використання приміщень, переданих в оренду за договором №560/18 від 04.10.2018.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради надав відповідь №01-19/987 від 19.08.2022, в якій повторно зазначив про використання об`єкта оренди за договором №560/18 від 04.10.2018 не за освітнім призначенням та повідомив про невжиття заходів реагування за вказаним фактом.

Листом №52-5890ВИХ-22 від 30.08.2022 заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси повідомив Юридичний департамент Одеської міської ради про виявлені порушення законодавства у вигляді використання об`єкта оренди за договором №560/18 від 04.10.2018 всупереч вимогам статті 80 Закону України "Про освіту" та просив в строк до 10.09.2022 надати інформацію щодо заходів реагування, вжитих Одеською міською радою задля усунення таких порушень, у тому числі стосовно звернення до суду з позовом.

Відповідно до пункту 1.1, підпунктів 2.2.1, 2.2.2 пункту 2.2, підпункту 11 пункту 2.3 Положення про Юридичний департамент Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №248-VII від 03.02.2016, вказаний департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, на який покладаються функції правового забезпечення діяльності міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради, а також захист прав та представництво інтересів територіальної громади м. Одеси в особі міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради в судах. Для виконання функцій, визначених в пункті 2.2 цього положення, Юридичний департамент Одеської міської ради, зокрема, готує позови від імені міської ради, виконавчого комітету та міського голови до судів та інші процесуальні документи у відповідних судових справах.

Юридичний департамент Одеської міської ради у листі №53-пр/вих від 09.09.2022, наданому у відповідь на вищенаведене звернення прокурора, зазначив про те, що від виконавчих органів Одеської міської ради не надходила інформація та документи стосовно порушення прав та інтересів територіальної громади м. Одеси, пов`язаних з незаконністю використання нежитлових приміщень літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради площею 544,4 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, та відповідна позовна робота не проводилась.

В адресованих позивачам повідомленнях №52-7019ВИХ-22 від 29.09.2022 та №52-7019ВИХ-22 від 29.09.2022 заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси, посилаючись на тривале невжиття Одеською міською радою та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, як компетентними органами, заходів щодо захисту інтересів держави у правовідносинах щодо незаконності передачі у користування майна комунального закладу освіти (Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради) за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13 для діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначив про підготовку та намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом в порядку представництва інтересів держави в особі зазначених суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що ні Одеська міська рада, ні Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яких прокурор неодноразово повідомляв про невідповідність договору №560/18 від 04.10.2018 вимогам законодавства про освіту та про неналежне виконання орендарем прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором, не зважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів територіальної громади м. Одеси, інтереси якої є складовою інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачами заходів реагування на виявлене порушення вказаних інтересів, натомість останні навпаки у відповідь на звернення прокурора повідомляли про невжиття ними жодних заходів реагування на виявлене прокурором порушення (зокрема, шляхом звернення до суду з відповідними позовами), та, більше того, про відсутність намірів вчиняти відповідні дії.

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави (територіальної громади м. Одеси), колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Правочини можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому у справі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №560/18 від 04.10.2018 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На момент укладення оспорюваного договору організаційні та майнові відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, були врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об`єктами оренди, зокрема, об`єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам`яток культурної спадщини), а також об`єкти, включені до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29.06.2004.

За умовами частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, заклади освіти, що фінансуються з державного бюджету.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані Законом України "Про освіту" №2145-VIII від 05.09.2017 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору; далі Закон України "Про освіту").

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України "Про освіту" юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

В силу частини першої статті 10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності. Повна загальна середня освіта в Україні є обов`язковою і здобувається в інституційних або індивідуальних формах, визначених законодавством, як правило, в закладах освіти (частини перша, третя статті 12 Закону України "Про освіту").

У частині першій статті 9 Закону України "Про освіту" зазначено, що здобуття загальної середньої освіти забезпечують: початкова школа - заклад освіти I ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує початкову освіту; гімназія - заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту; ліцей - заклад середньої освіти III ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує профільну середню освіту. Початкова школа, гімназія і ліцей можуть функціонувати як окремі юридичні особи або як структурні підрозділи іншого закладу освіти (зокрема закладу загальної середньої освіти I-II, II-III чи I-III ступенів). Ліцеї функціонують, як правило, як самостійні юридичні особи. Заклад загальної середньої освіти, що реалізує освітні програми на декількох рівнях загальної середньої освіти, має тип закладу вищого рівня, на якому провадиться освітня діяльність.

Приписами частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об`єкт освіти це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №906/164/17, а також у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №906/143/17 та від 10.10.2018 у справі №917/1934/17.

Відповідно до частини першої статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно з частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

За умовами підпункту 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), навчальні заклади мають право здійснювати надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Таким чином, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Саме така стала правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 16.02.2022 у справі №922/1768/21, від 14.04.2021 у справі №917/782/20 та від 02.09.2020 у справі №913/589/18 тощо.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог чинного законодавства визначено обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (у тому числі і на умовах оренди), при цьому невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти (постанова Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №917/782/20).

Як вбачається зі змісту пункту 4.1 оспорюваного договору №560/18 від 04.10.2018, об`єкт оренди нежитлові будівлі літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" загальною площею 544,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13 (Комунальна установа Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області) були передані у користування орендарю Громадській організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" виключно для розміщення громадської організації інвалідів.

З огляду на викладене, беручи до уваги той факт, що орендовані відповідачем на підставі оспорюваного договору приміщення належать до об`єктів освіти, у зв`язку з чим відповідно до приписів законодавства (зокрема, частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту") не може використовуватися не за призначенням, натомість може бути передане у користування виключно для здійснення діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що договір №560/18 від 04.10.2018 був укладений всупереч прямої заборони щодо надання в оренду нерухомого майна закладу освіти для провадження відповідачем діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом Комунальної установи Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного доказу на підтвердження використання Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" орендованих нежитлових приміщень у діяльності, пов`язаній з навчально-виховним процесом Комунальної установи Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області. Докази внесення змін до оспорюваного договору №560/18 від 04.10.2018, зокрема, в частині перепрофілювання об`єкту оренди, у матеріалах справи також відсутні.

Сам по собі факт того, що спірне приміщення станом на момент укладення договору №560/18 від 04.10.2018 не використовувалося закладом освіти для навчально-виховного процесу, жодним чином не підтверджують правомірність оспорюваного договору, яким передбачено надання в оренду майна закладу освіти виключно під розміщення громадської організації інвалідів, адже вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог чинного законодавства визначено обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (у тому числі і на умовах оренди), при цьому невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.04.2021 у справі №917/782/20.

Посилання Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на відсутність доказів передачі Одеській загальноосвітній школі №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, в оперативне управління, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, вказані твердження спростовуються рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №358 від 26.09.2013; по-друге, дотримання процедури передачі комунального майна в оперативне управління комунальної установи не входить до предмета доказування у даній справі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про те, що оспорюваний договір №560/18 від 04.10.2018 укладений з порушенням вимог чинного на час його укладення законодавства про освіту, у зв`язку з чим позовна вимога прокурора про визнання вказаного договору недійсним підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України унормовано, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, враховуючи недійсність договору №560/18 від 04.10.2018, що свідчить про відсутність між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" договірних орендних правовідносин щодо користування нежитловими приміщенням літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради площею 544,4 кв.м розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів укладення нового договору на право користування спірним нерухомим майном чи інших належних та допустимих доказів наявності правових підстав використання відповідачем спірного майна, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про зобов`язання Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" звільнити вищенаведені нежитлові приміщення та повернути їх власнику Одеській міській раді в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за актом приймання-передачі.

Водночас, з огляду на те, що недійсний договір №560/18 від 04.10.2018 не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати і пені, а також заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку, нарахованих на підставі зазначеного договору оренди.

Крім того, колегією суддів враховується, що рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, задоволено позов Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" до Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання додаткової угоди та додатка до договору недійсними; визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018), укладену між Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"; визнано недійсним додаток №1/1 до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018), укладений між Громадською організацією "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси".

Визнання недійсними додаткової угоди до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018) та додатку №1/1 до договору №560/18 від 04.10.2018, тобто правочинів, які були укладені з метою набуття цивільних прав та обов`язків Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" щодо відшкодування комунальних послуги та повернення витрат зі сплати земельного податку, розміру відповідних витрат та порядку їх оплати, виступає окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку у сумі 144744,02 грн, оскільки позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на правочинах, визнаних недійсними в передбаченому чинним законодавством порядку.

Твердження Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" про те, що відсутність відшкодування витрат за комунальні послуги та податку на землю здійснює навантаження на місцевий бюджет, жодним чином не спростовують недійсності правочинів, на підставі яких була нарахована вказана заборгованість та, як наслідок, не свідчать про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

З цих же підстав не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків.

Щодо решти доводів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про помилковість висновку місцевого господарського суду щодо звільнення відповідача від сплати орендних платежів за договором №560/18 від 04.10.2018 на період дії воєнного стану апеляційний господарський суд зазначає наступне.

29.06.2022 відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про правовий режим воєнного стану", з урахуванням указу Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" і постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", з метою підтримки орендарів комунального майна територіальної громади м. Одеси шляхом зниження фінансового навантаження, враховуючи необхідність врегулювання питання внесення орендної плати у період воєнного стану, Одеська міська рада прийняла рішення від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану", відповідно до пункту 1 якого вирішила на період воєнного стану та до його припинення (скасування) за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, звільнити від орендної плати, зокрема, орендарів, які орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв`язку із обмеженням доступу.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 №987-VIII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" доповнено пунктом 3 такого змісту: "3. Орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24.02.2022, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги".

Отже, з огляду на зміст вищенаведених рішень Одеської міської ради за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, зокрема, орендарі такого майна, які орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв`язку із обмеженням доступу, на період воєнного стану та до його припинення (скасування) звільняються від орендної плати.

Між тим, зазначене рішення не містить положень щодо порядку, за яким здійснюється реалізація звільнення або перерахунку орендної плати для певної категорії орендарів, у тому числі, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця, а також не визначає дат, з яких у відповідних випадках надаються такі орендні знижки або звільнення.

Водночас питання, у тому числі порядок реалізації надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, у зв`язку з подіями, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, урегульовано положеннями Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі Порядок).

За змістом пункту 1291 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин лютий місяць 2022 року) якщо у зв`язку зі змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.

Згодом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2022 №1026 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" і від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Зокрема, у Порядку в першому реченні пункту 1291 слова "орендних знижок або звільнень" замінено словами "орендних знижок, звільнень", а після слів "на якого вони поширюються" доповнено словами "крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця".

Таким чином, положеннями пункту 1291 Порядку конкретизовано порядок застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, за яким відповідно до рішення Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування, ухваленого з відповідного питання, підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. При цьому орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.11.2023 у справі №916/3587/22 та від 06.12.2023 у справі №916/3377/22.

Між тим, перевірка дотримання сторонами процедури, передбаченої пунктом 1291 Порядку (прийняття Департаментом комунальної власності Одеської міської ради наказу про звільнення Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" від орендної плати за договором №560/18 від 04.10.2018 на підставі відповідного звернення відповідача тощо), як і встановлення обставин можливості/неможливості користування об`єктом оренди у зв`язку з обмеженням доступу, не мала жодного юридичного значення враховуючи встановлення факту недійсності договору №560/18 від 04.10.2018, який не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Однак помилковість висновку Господарського суду Одеської області про звільнення відповідача від сплати орендної плати на період дії воєнного стану, з огляду на відмову останнього у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та пені у тому числі і з підстав недійсності договору №560/18 від 04.10.2018, на підставі якого вони були нараховані, не призвела до прийняття неправильного рішення.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, а також застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 в цілому відповідає вказаним вище вимогам, а наявність помилкових висновків суду першої інстанції не призвела до прийняття неправильного рішення, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради покладаються на даного позивача; за подання апеляційної скарги Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" на відповідача, а за подання апеляційної скарги Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" на вказану третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3141/22 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради покласти на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" покласти на Громадську організацію "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо".

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" покласти на Комунальну установу "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук