Єдиний державний реєстр судових рішень
Єдиний унікальний номер 448/1021/24
Провадження № 3/448/573/24
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04.06.2024 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Юрій БІЛОУС, розглянувши матеріали справи, що надійшли з ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженку та мешканку: м.Тернопіль, Тернопільської області (згідно даних протоколу),
за частиною 1 статті 204-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (надалі КУпАП),
учасники справи:
особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , - не з`явився,
в с т а н о в и в :
І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи:
09 травня 2024 року о 16:20год., в пункті пропуску «Шегині», територія Шегинівської ОТГ Яворівського району Львівської області, під час проходження прикордонного контролю на виїзд з України з Республіку Польща була виявлена особа, яка пред`явила на паспортний контроль паспорт громадянки Королівства Нідерланди для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий 03.04.2023 року, на установчі дані «VAKHNOVSKA Viktoriya». Під час здійснення прикордонного контролю відбулось спрацювання бази даних «Додаткове вивчення». В ході додаткового вивчення встановлено, що дана громадянка являється також громадянкою України.
Такими своїми діями гр.України ОСОБА_3 , вчинила спробу перетинання державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон України без відповідних документів, порушивши вимоги ч.1 статті 2 Закону України «Про громадянство України», ст. 2 та 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», підпункту 1 п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року №57, тобто вчинила правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 204-1 КУпАП
ІІ. Пояснення особи, яка бере участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення:
В суд, 03.06.2024 року особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи міститься заява, в якій такий просить розгляд справи проводити у її відсутності. При цьому у заяві зазначено, що провину визнає.
Оскільки, в суд на зазначену дату, ОСОБА_3 , не з`явилася, про причини неприбуття не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи не подавала, то суд вважає, що вона не з`явилася для розгляду справи без поважних причин.
У п.41 рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/02) зазначається, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
На офіційному сайті Мостиського районного суду Львівської області в розділі «Громадянам» у вкладці «Список судових справ, призначених до розгляду» з моменту призначення справи щодо ОСОБА_4 , до розгляду були зазначені відомості про дату, час та місце розгляду такої.
Таким чином, приходжу до висновку, що ОСОБА_5 , відомо про розгляд у Мостиському районному суді справи про адміністративне правопорушення щодо неї, але остання, не прибувши до суду на визначені дату та час для розгляду справи про адміністративне правопорушення, своїми фактичними діями ігнорує виклик, що вказує на її небажання брати участь в розгляді справи та, фактично, таким чином вона реалізує надане їй право не з`являтися для розгляду справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції.
Зважаючи на викладені обставини, оскільки ОСОБА_3 , своєчасно сповіщалася про час і місце розгляду справи, була обізнана про складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, не вживала заходів для явки до суду, не подавала письмових заперечень проти протоколу, її поведінка свідчить про свідоме затягування розгляду справи.
Проте, відкладення розгляду справи нівелюватиме завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Також судом приймається до уваги наявна в матеріалах справи заява від особи, що притягається до адміністративної відповідальності щодо визнання нею своєї провини та можливість розгляду справи за його відсутності.
Відтак, суд, відповідно до вимог ст.268 КУпАП, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що сприятиме досягненню завдань, визначених статтями 1 та 245 КУпАП, та своєчасному розгляду справи в межах строків, які передбачені ст.38 КУпАП.
ІІІ. Застосоване судом законодавство, а також оцінка суду щодо фактичних обставин справи:
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Згідно статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Положеннями статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.
Відповідно до статті 252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд не уповноважений перекладати цей обов`язок на себе.
Як кожен доказ окремо, так і вся їх сукупність, підлягають оцінці. Правильна оцінка доказів - це найважливіша умова прийняття законного, об`єктивного, обґрунтованого, і правильного рішення у справі. Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи. Це означає, що під час повного, всебічного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи у посадової особи формується своя певна думка щодо конкретної справи. Ця думка ґрунтується на некритичному ставленні до окремих доказів, відсутності будь-яких переваг одних доказів перед іншими, додержанні законності. До того ж посадова особа керується своєю правосвідомістю. Оцінюють докази посадові особи, що уповноважені розглядати справу про адміністративне правопорушення, а також інші особи, що беруть участь у справі. Це проявляється у клопотаннях, поясненнях цих осіб, що допомагає посадовій особі прийняти правильне рішення.
Згідно статті 9 Закону України «Про державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про державний кордон України», особи, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному контролю.
Статтею 12 вищевказаного закону визначається, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами направо в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України. Пропуск осіб, які незаконно перетинають державний кордон України з наміром бути визнаними біженцями чи особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, і у яких відсутні документи, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, здійснюється без таких документів.
Відповідно до пп.1,6 п.2 розділу І «Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України», яка затверджена Наказом МВС України від 19.10.2015 №1261, прикордонними нарядами використовується інформаційно-телекомунікаційні системи для накопичення і обробки інформації.
Положеннями пп.20 п.5 розділу І вказаної Інструкції визначено, перевірка документів- прикордонний наряд у складі одного та більше прикордонників, який призначений для перевірки документів у осіб з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі, встановлення законних підстав для перетинання державного кордону України.
Диспозиція частини 1 статті 204-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП становлять такі альтернативні дії: 1) перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади; або 2) спроба такого перетинання.
Статтею 4 Конституції України проголошено, що в Україні існує єдине громадянство.
Поняття «єдиного громадянства» міститься в Законі України «Про громадянство України», в якому його визначено як один із принципів законодавства України про громадянство. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України» визначено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
Статтею 3 даного Закону закріплено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль»:
- перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом;
- початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України;
- пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні;
- прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем;
- прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль»:
- паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).
Відповідно до п.2 вказаних Правил, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним із таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, в тому числі паспорт громадянина України.
Виходячи із принципу єдиного громадянства, виїзд і в`їзд на територію України громадянами України за пред`явленням паспортів, виданих на ім`я громадян іноземної держави, суперечить ст.3 Закону України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України».
Встановивши правовий зв`язок фізичної особи з державою Україна, тобто належність особи, яка перетинає державний кордон в пункті пропуску за документом громадянина іноземної держави, до громадянства України, службові особи Державної прикордонної служби України зобов`язанні керуватись правовою нормою п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Відповідна правова норма міститься в ч.1 ст.3 Європейської конвенції «Про громадянство» - кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами. На сьогодні наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається.
Регулювання порядку здійснення права громадянами України на перетинання державного кордону здійснює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України встановлюються правила перетинання державного кордону громадянами України. Згідно ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» перетинання державного кордону громадянами України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у ст. 2 цього закону, а саме: паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Пункт 2 Правил, визначає, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється за переліком документів що підтверджують громадянство України та надають право на виїзд та в`їзд в Україну.
Як встановлено судом, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 при перетині кордону не надала паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а надала паспорт Королівства Нідерданди для виїзду за кордон.
В`їзд на територію України та виїзд з неї громадянами України за пред`явленням паспортів, виданих на ім`я громадян іноземної держави, суперечить вимогам ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а тому за наявності підстав тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену статтею 204-1 КУпАП.
Початком здійснення прикордонного контролю є момент подання особою паспортного документу для перевірки, факт надання громадянином України паспортного документа громадянина іноземної держави кваліфікується як спроба незаконного перетинання державного кордону України, так як даний документ не може вважитися відповідним, тобто адміністративне правопорушення передбачене частиною 1 статті 204-1КУпАП.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, факт вчинення ОСОБА_6 , вищевказаного правопорушення підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення серій ЗхРУ №154561 від 09.05.2024р.;
- копією паспорта Королівства Нідерланди для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий 03.04.2023 року, на установчі дані «VAKHNOVSKA Viktoriya»;
- витягами з Бази даних «Додаткове вивчення» щодо перетину державного кордону України ОСОБА_6 ;
- іншими документами, доданими до протоколу.
Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, порушень при їх збиранні в ході розгляду справи не встановлено.
Судом встановлено, що зазначений протокол про адміністративне правопорушення складений та підписаний уповноваженою на те особою.
Зазначений протокол містить дату, місце його складення, відомості про свідків.
ОСОБА_3 , була присутня під час складання протоколу та ознайомлена із його змістом, їй були роз`яснені її права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП України, а також повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться у Мостиському районному суді Львівської області.
Судом також враховується те, що ОСОБА_3 , дії працівників прикордонної служби щодо складання відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення не оскаржувала, доказів неправомірної поведінки останніх та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, - суду не скеровувала.
Аналізуючи наведені докази та дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, приходжу до переконання в доведенні винуватості ОСОБА_4 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, що передбачено частиною 1 статті 204-1 КУпАП.
IV. Накладення адміністративного стягнення:
Згідно ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником так і іншими особами.
Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 34 КУпАП, не встановлено.
Обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 35 КУпАП, не встановлено.
Суд виходить не з принципу формального підходу до вирішення справи, а саме: з необхідності забезпечення судом уникнення порушень прав і свобод інших громадян, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а тому, притягнення громадянки України ОСОБА_4 , до адміністративної відповідальності є виправданим, оскільки її вина є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», оскільки цього вимагають справжні інтереси суспільства, на охорону яких і направлені завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок. Вчинення правопорушення умисно відрізняється від вчинення його з необережності. В першому випадку ступінь вини порушника вищий. Деякі правопорушення може бути вчинено тільки умисно. В цих випадках для визначення ступеня вини порушника має значення вид умислу прямий чи непрямий. Якщо проступок вчинено з прямим умислом, то ступінь вини порушника може підвищити наявність корисливого або іншого низького мотиву.
Майновий стан правопорушника враховується при застосуванні адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права (в разі застосування позбавлення права керування транспортним засобом щодо професійного водія). При цьому враховується не тільки розмір заробітної плати особи, а й всі інші види її прибутку, який підлягає оподаткуванню, а також наявність або відсутність у неї утриманців.
Правосвідомість є іманентним явищем формується емпіричним шляхом, зокрема з суспільної думки, висновків авторитетних правників.
Доцільним є у даній справі як грань призми правосвідомості використати тези праці науковці про судовий розсуд, а саме: є переконання, що суспільство не може досягти верховенства права без певної міри розсуду суду. Право без розсуду зрештою обертається на свавілля.
Сучасне суспільство визнає судовий розсуд не лише щодо встановлення фактів, а й щодо застосування права до цих фактів. Вимога гнучкості для забезпечення індивідуалізації рішень вже припускає надання суддям права на розсуд. Тлумачення норми права завжди залишає місце для розсуду.
На думку головуючого, суд, як соціальний інститут, має відповідати запиту суспільства на справедливість. Правовий пуризм (надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом) щодо оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм.
Змістовне, розширювальне тлумачення закону у даній справі було здійснене з дотриманням конвенційних гарантій особи, яка притягається до відповідальності. Судове провадження щодо нього було повним, всебічним, справедливим, із оцінкою всіх аргументів захисту. Висновок щодо його винуватості, на переконання суду, не залишає місця сумнівам.
Таким чином, вирішуючи питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення, суд відповідно до статті 33 КУпАП враховує характер вчиненого правопорушення, особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, ступінь її вини, майновий стан приймаючи до уваги відсутність обставини, що пом`якшують та обтяжують адміністративну відповідальність, суд вважає за необхідне застосувати до гр. ОСОБА_4 адміністративне стягнення у виді штрафу, в межах санкції частини 1 статті 204-1 КУпАП.
Визначений вид покарання за своєю мірою відповідає завданню та меті накладення адміністративного стягнення і є необхідним й достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню правопорушень як самою правопорушницею, так і іншими особами.
V. Вирішення питання щодо судових витрат:
Згідно вимог ст.40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Оскільки, особу, що притягається до адміністративної відповідальності, тобто ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення, то вважаю за необхідне стягнути з останньої судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605, 60 грн.
Керуючись частиною 1 статті 204-1, статтями 33, 34, 35, 40-1, 283, 284 КУпАП, ст.4 Закону України «Про судовий збір», суддя
п о с т а н о в и в:
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
Відповідно до вимог частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно частини першої статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом..
Стягнути з ОСОБА_4 , судовий збір на користь Держави в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
З текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Суддя Юрій БІЛОУС
