Справа № 638/289/24

Провадження № 2/638/82/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - Аркатової К.В.,

за участі секретаря судового засідання - Шевченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в приміщенні зали судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу № 5 Дзержинського (нині - Шевченківського) району м. Харкова, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Назаренко Віталій Павлович, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу № 5 Дзержинського (нині - Шевченківського) району м. Харкова про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті моєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті матері відкрилась спадщина за законом. ОСОБА_1 , є єдиним спадкоємцем майна матері, так як батько ОСОБА_2 відмовився від спадщини на користь позивача, відповідно до поданої заяви від 22 липня 2022 року, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 серпня 2023 року за вих. № 112/02-14.

Серед спадкового майна є гараж боксового типу № НОМЕР_2 в Гаражно-будівельному кооперативі № 5 Шевченківського (раніше - Дзержинського) району м. Харкова загальною площею 19,3 кв. м., що розташований за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, будинок 10 .

ОСОБА_1 після смерті моєї матері ОСОБА_3 звернувся у встановлені законом строки для прийняття спадщини до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Назаренка В.П. із заявою про прийняття цієї спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, приватним нотаріусом Назаренком В.П. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлої матері ОСОБА_3 на невизначену частку гаражу боксового типу № НОМЕР_2 в Гаражно-будівельному кооперативі № 5 Шевченківського (раніше - Дзержинського) району м. Харкова (загальною площею 19,3 кв. м.), що розташований за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, будинок 10 , у зв`язку із тим, що вчинення такої нотаріальної дії суперечить законові, а також подані не всі документи для вчинення нотаріальної дії. Зазначене призвело до звернення позивача до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою суду від 12 січня 2024 року по справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

16 лютого 2024 року позивач звернувся до з клопотання про перехід до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та про залучення в якості третьої особи приватного нотаріуса ХМНО Назаренка В.П.

Ухвалами суду від 18 березня 2024 року клопотання позивача задоволено, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження, ПН ХМНО Назаренка В.П. залучено до участі у справі в якості третьої особи.

18 березня 2024 року представник позивача - ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позов підтримав, просив задовольнити.

18 березня 2024 року представник відповідача - ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача, позовні вимоги визнав в повному обсязі.

29 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку до суду надійшли письмові пояснення третьої особи - ПН ХМНО ОСОБА_5 , справу останній просив розглянути без участі третьої сторони.

Технічна фіксація судового розгляду не здійснювалася на підставі положень статті 247 ЦПКК України.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, врахувавши позиції сторін, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті моєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті матері відкрилась спадщина за законом. ОСОБА_1 , є єдиним спадкоємцем майна матері, так як батько ОСОБА_2 відмовився від спадщини на користь позивача, відповідно до поданої заяви від 22 липня 2022 року, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 серпня 2023 року за вих. № 112/02-14.

Серед спадкового майна є гараж боксового типу № НОМЕР_2 в Гаражно-будівельному кооперативі № 5 Шевченківського (раніше - Дзержинського) району м. Харкова загальною площею 19,3 кв. м., що розташований за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, будинок 10 .

ОСОБА_1 після смерті моєї матері ОСОБА_3 звернувся у встановлені законом строки для прийняття спадщини до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Назаренка В.П. із заявою про прийняття цієї спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, приватним нотаріусом Назаренком В.П. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлої матері ОСОБА_3 на невизначену частку гаражу боксового типу № НОМЕР_2 в Гаражно-будівельному кооперативі № 5 Шевченківського (раніше - Дзержинського) району м. Харкова (загальною площею 19,3 кв. м.), що розташований за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, будинок 10 , у зв`язку із тим, що вчинення такої нотаріальної дії суперечить законові, а також подані не всі документи для вчинення нотаріальної дії. Зазначене призвело до звернення позивача до суду для захисту своїх прав.

Крім того, ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 20 липня 1984 року по 20 травня 1992 рік, з 11 липня 1992 року по 16 липня 2008 року. З 06 лютого 2010 року по 28 червня 2022 року.

ОСОБА_3 була членом гаражного колективу № 5 (Гаражно-будівельного кооперативу № 5), що підтверджується довідкою та реєстраційним посвідченням. З Довідки голови правління гаражно-будівельного кооперативу НОМЕР_2/98 від 23 лютого 1998 року вбачається, що ОСОБА_3 є членом гаражного кооперативу № 5 по вул. Двадцять Третього Серпня, 10, в м. Харкові . Бокс НОМЕР_2 належить їй на праві особистої власності.

Гаражний кооператив заснований на підставі рішення міськвиконкому від 14 листопада 1961 року, протокол № 616 202 та рішенням виконкому Дзержинського району м. Харкова № 417 від 20 листопада 1961 року.

З реєстраційного посвідчення, виданого 23 лютого 1998 року директором БТІ м. Харкова, вбачається, що гараж НОМЕР_2 по вул. Двадцять Третього Серпня, 10, в м. Харкові кооператива № 5 зареєстрований за ОСОБА_3 .

Діяльність гаражно-будівельного кооперативу підтверджується Статутом гаражно-будівельному кооперативу № 5 Дзержинського району м. Харкова, в якому визначається юридичний статус, мета, предмет діяльності, права, обов`язки кооперативу.

Повністю сплативши пайові внески за гараж боксового типу НОМЕР_2 в Гаражно- будівельному кооперативі № 5 Дзержинського району м. Харкова (загальною площею19.3 кв. м.), розташований за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 10 , ОСОБА_3 набула право власності на цей гараж. Відповідно до довідки, виданої гаражно-будівельним кооперативом № 5 за гаражним боксом № НОМЕР_2 на даний час заборгованість відсутня. Повідомлено, що зі слів членів гаражно-будівельного кооперативу № 5 ОСОБА_6 (членство у ГБК № 5) і ОСОБА_7 (членство у ГБК № 5) під час вступу в кооператив ОСОБА_3 , дружини ОСОБА_2 , всі пайові внески в березні 1998 року сплачено і ніяких питань по заборгованості з 1998 року не виникало.

З цієї ж довідки вбачається, що частина документів по гаражному кооперативу № 5 зберігалась вдома у колишнього голови правління ОСОБА_8 , який помер близько 20 років тому.

Наразі ОСОБА_1 має технічний паспорт на гараж боксового типу № НОМЕР_2 в Гаражно-будівельному кооперативі № 5 Шевченківського (раніше - Дзержинського) району м. Харкова (загальною площею 19,3 кв. м.), що розташований за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 10 .

Право на звернення до суду має кожна особа, якщо вона вважає, що її права, свободи чи інтереси були порушені.

Вказане регламентується у наступних статтях. Зокрема, у ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У п. 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 2482 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_9 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 р. встановлюється, що ч. 1 ст. 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права.

Як закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції визнається право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно із ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосудця, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 16 ЦК У країни передбачено право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів такого захисту згідно з указаною нормою Кодексу є визнання права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 17 «Загальної декларації прав людини», прийнятою і проголошеною резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, закріплено, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Разом із тим, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України викликають необхідність усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, необхідно зазначити, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію», член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Відповідно до абзацу 2 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, який до дня смерті повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Як вбачається з викладеного вище законодавства та роз`яснень, даних в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» у справах про право на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай (внесок) за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, шо не заборонені законом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

На підставі вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Положеннями ст.ст. 1216, 1220-1221 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця;, до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі ст.1222 ЦК України спадкоємці за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Статтею 1269 ЦК України передбачено подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦГІК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Разом з тим, відповідно до положень ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, псі вмовленої о статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Крім того, суд враховує норми європейського законодавства по правам людини, в якому зазначено, що згідно зі стандартом, розробленим у практиці ЄСПЛ на підставі висновків у його рішеннях, для встановлення відповідності певного заходу принципу правомірності позбавлення володіння слід проаналізувати три критерії: 1) чи є такий захід правомірним (передбачається національним законодавством); 2) чи має позбавлення власності суспільний (громадський) інтерес; 3) чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини^. Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то ЄСП/І констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до третього критерію, уніфікований підхід ЄСЇ1Л до оцінки вимог, закріплених у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ґрунтується також на критерії «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства,, пов`язаними з втручанням у право власності, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання (рішення від 23.09.1982 року справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Зазначений критерій передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які використовуються для її досягнення. ЄСПЛ вважає, що будь яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства за вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).

Питання про те, чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише при умові, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

У постанові КЦС ВС від 23 березня 2021 року у справі № 643/14592/18 зроблено висновок про необхідні для спадкування за законом юридичні факти. Так, мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем), квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем, проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п ять років до часу відкриття спадщини); відносин з утримання (перебування на угриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини).

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про кооперацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну частку успадковується.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази' які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1120 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа доцідилася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Дослідивши кожний доказ окремо, та всі докази в їх сукупності, враховуючи приписи цивільного та цивільного процесуального законодавства, в також визнання позовних вимог відповідачем, суд вбачає підстави для задоволення позовну в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 81, 89, 200, 206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 20, 1217, 1218, 1220, 1221, 1222, 1223, 1261, , 1267, 1268, 1269, 1270, 1273, 1297 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу № 5 Дзержинського (нині - Шевченківського) району м. Харкова, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Назаренко Віталій Павлович, про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності на гаражний бокс типу № НОМЕР_2, загальною площею 19,3 кв. м., в Гаражно-будівельному кооперативі № 5 Дзержинського (на теперішній час - Шевченківського) району міста Харкова, що розташований за адресою: місто Харків, вулиця Двадцять Третього Серпня, будинок 10 (десять), у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу № 5 Дзержинського (нині - Шевченківського) району м. Харкова (код ЄДРПОУ: 23328654) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , суму сплаченого відповідно до квитанції ID: 3688-5037-6889-7194 від 03 січня 2024 року судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та проголошено 03 червня 2024 року.

Головуючий