П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 549/10/1570Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

18.08.2023 року;

Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Крусяна А.В.

Яковлєва О.В.

За участю: секретаря Потомського А.Ю.

представника апелянта Зайцева М.С.

представника апелянта Кисельова О.М.

прокурора Ейсмонт І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Суворовського району м. Одеси від 30 грудня 2009 року №0000347171/0, №0000348171/0, №0000349171/0, №0000350171.

Обґрунтовуючи неправомірність спірних рішень, позивач вказував, що твердження контролюючого органу про отримання та неоприбуткування ним грошових коштів відповідно до укладених з фізичними особами угод про взаємні зобов`язання не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами; жодних угод, про які зазначено в акті перевірки, позивач не укладав та грошових коштів за цими договорами не отримував.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Розглядаючи даний спір вперше, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись даними, відображеними в акті податкової перевірки, рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2013 року у цивільній справі №1527/2-615/11, службовій інформації податкового органу та копіях пояснень осіб, з якими були укладені договори про взаємні зобов`язання, вважали, що відповідачем доведено отримання позивачем від фізичних осіб виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) за 1 півріччя 2007 року, обсяг якої перевищив 500000 грн, у зв`язку з чим він був зобов`язаний перейти на загальну систему оподаткування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Здійснюючи касаційний перегляд даної справи, Вищий адміністративний суд України констатував неповне з`ясування судами обставин справи. Зокрема, як вказав касаційний суд, суди не встановили наявність чи відсутність укладених між позивачем та іншими особами договорів про взаємні зобов`язання, кількості таких договорів, наявність чи відсутність факту отримання позивачем коштів за такими договорами та кількості отриманих грошових коштів із посиланням на відповідний період часу; не з`ясували, яким чином проводились розрахункові операції (особисто з позивачем чи через інших осіб), яким чином здійснювалась передача вказаних коштів тощо.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, позов задоволено.

Задовольняючи за наслідками нового розгляду справи позов у повному обсязі та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що наявні у справі матеріали та пояснення допитаних свідків, з якими позивач нібито укладав угоди про взаємні зобов`язання, не дають підстав достовірно стверджувати про факт отримання позивачем виручки, яка перевищує 500000 грн. за період 2007-2008 років, та, як наслідок, констатували відсутність обов`язку позивача здійснювати перехід на загальну систему оподаткування.

Так, під час розгляду справи судами встановлено, що посадовими особами контролюючого органу були досліджені угоди, укладені у період з 30 січня 2007 року по 30 вересня 2009 року між позивачем та фізичними особами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_20 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_2 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 (вказана інформація наведена в додатку №2 до акту перевірки, а договори з додатками залучені до матеріалів справи).

Як стверджується в акті перевірки, відповідно до умов договорів про взаємні зобов`язання із переліченими вище особами позивачем було отримано грошові кошти на загальну суму 8 898 491,62 грн.

З метою з`ясування обставин щодо наявності чи відсутності факту перевищення ФОП ОСОБА_1 обсягу виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) підприємця у періоді, який охоплювався перевіркою, на підставі описаних в акті податкової перевірки правочинів про взаємні зобов`язання, виконуючи вказівки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 15 вересня 2016 року, та перевіряючи фактичні обставини, на не дослідженні яких було акцентовано увагу, судами попередніх інстанцій здійснено виклик як свідків фізичних осіб, зазначених в акті перевірки, та допитано тих, хто з`явився до суду.

Як вбачається зі змісту судових рішень судів попередніх інстанцій, окремі зі свідків пояснювали, що грошові кошти на виконання договорів про взаємні зобов`язання вони особисто позивачу не надавали, а передавали кошти іншій особі; деякі свідки пояснювали, що в момент передачі коштів бухгалтеру, ОСОБА_1 був присутній в офісі та підписував договір особисто; один зі свідків заявляв, що під час передачі коштів бухгалтеру ОСОБА_1 був присутній у офісі, й саме він проводив збори інвесторів, разом з тим, цей свідок не зміг упізнати особу позивача, який був присутній у судовому засіданні; ще один свідок в судовому засіданні повідомив, що безпосередньо позивач отримав від нього кошти за договорами; деякі з допитаних осіб надали свідчення, які є відмінними від пояснень, які вони надавали у якості потерпілих у 2010 році у ході досудового розслідування. Поряд із тим, усі свідки пояснили, що документи, які б підтверджували передачу коштів, їм не надавались, лише бухгалтером вчинялись відповідні відмітки у договорах.

Надаючи оцінку поясненням свідків суди попередніх інстанцій вважали, що такі суперечності у доказах не можуть бути підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки достеменно не доводять факту укладання договорів з цими особами, отримання коштів ОСОБА_1 та перевищення ним обсягу виручки у першому півріччі 2007 року. З посиланням на те, що тягар обов`язку доказування покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, суди дійшли висновку про те, що останнім не було доведено в цій справі факту вчинення позивачем податкового правопорушення, про яке йдеться в акті перевірки, і, як наслідок, констатували незаконність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.

Постановою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року задоволено касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд зауважив на неможливості стверджувати в цій справі про повне і всебічне з`ясування судами її обставин, зокрема, про таке, яке б повною мірою спростувало доводи й докази контролюючого органу щодо вчинення позивачем податкового правопорушення. Адже, взявши до уваги й установивши вибірково певні юридичні факти з окремих показів свідків, та відхиливши при цьому пояснення інших (які були надані під присягою та з попередженням про кримінальну відповідальність), суди не з`ясували, чи прослідковується причинно-наслідковий зв`язок між отриманням коштів особами, з якими були укладені договори про взаємні зобов`язання, та їх наступним вселенням, правомірністю проживання у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , й не відповіли на питання, чи не є це доказом реальності (дійсності) договорів про взаємні зобов`язання та їх фактичне виконання.

У світлі висновків, які суди попередніх інстанцій зробили в цій справі, Верховний Суд звернув увагу на те, що доказами в адміністративному судочинстві можуть бути будь-які дані, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України). Окрім такого джерела інформації як пояснення свідків, розгляд даної справи супроводжувався сукупністю й інших доказів (зокрема, письмових), які мали як прямий, так і непрямий стосунок до предмета доказування у справі, та які давали змогу встановити фактичні обставини справи.

Акцентуючи увагу на положеннях статті 78 КАС України, Верховний Суд зауважив на тому, що суди не надали правової оцінки обставинам, встановленим судовими рішеннями в низці цивільних справ, в рамках яких суди загальної юрисдикції досліджували й установлювали факти щодо укладання між громадянами та ФОП ОСОБА_1 договорів про взаємні зобов`язання (із наданням послуг будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ) та приймання грошових коштів за виконання таких зобов`язань (судові рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2013 року у справі №1527/2-615/11 про розірвання договору про взаємні зобов`язання від 8 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та від 20 листопада 2018 року у справі №523/17876/17 про визнання права власності на квартири, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційно сплаченим грошовим коштам за договорами взаємних зобов`язань). Водночас, вказані судові рішення мають безпосередній стосунок до тих питань, які є спірними в справі, що розглядається.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Суворовського району м. Одеси від 30 грудня 2009 року №0000348171/0 в частині суми податкового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) 143581,92 грн.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що факти укладення у період з 30 січня 2007 року по 30 вересня 2009 року позивачем як суб`єктом підприємницької діяльності угод з фізичними особами: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_20 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_46 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_2 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , відповідно до яких підприємець за дорученням «замовника» виконує роботи з обробки приміщень квартир, а замовники, своєю чергою, сплачують підприємцю зафіксовану у договорі вартість загальної площі квартири у виконаних роботах частковими внесками (перший внесок здійснюється замовником у момент укладення угоди), підтверджено рішеннями Суворовського районного суду м. Одеси, які набрали законної сили, від 12.02.2013 року у цивільній справі №1527/2-615/11, від 20.11.2018 року у цивільній справі №523/17876/17, від 16.06.2021 року у цивільній справі №523/11751/19.

З посиланням на положення частин 4, 5 статті 78 КАС України суд першої інстанції зауважив на тому, що обставини, встановлені рішеннями суду у цивільних справах, що набрали законної сили, додатковому доведенню не підлягають і ці обставини жодними належними та допустимими доказами не спростовано.

Стосовно інших угод про взаємні зобов`язання, укладених позивачем у спірному періоді, а сме із ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_24 , та відносно яких відсутні судові рішення, суд першої інстанції зауважив на тому, що звернення фізичної особи з позовною заявою до суду на захист (відновлення) порушеного права, встановлення факту тощо є відповідним правом, а не обов`язком особи. Отже, сам факт не звернення особи до суду, відсутність судового рішення у спірних правовідносинах тощо не є належним та допустимим доказом спростування фактів щодо укладання позивачем договорів про взаємні зобов`язання із цими фізичними особами та отримання позивачем виручки за період, який охоплювався перевіркою, на підставі таких договорів.

Стосовно встановленого у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 20.11.2018 року у цивільній справі № 523/17876/17 факту укладення фізичною особою ОСОБА_4 договору про взаємні зобов`язання із ОСОБА_47 , суд першої інстанції, виходячи із суми цих зобов`язань у розмірі 195010,80 грн., визначив, що вказані обставини не вплинули на висновки відповідача про те, що обсяг виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) позивачем за 1 півріччя 2007 року перевищив 500000 грн.

Таким чином, враховуючи встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, обставини (факти) щодо одержання у спірному періоді позивачем як суб`єктом підприємницької діяльності від фізичних осіб грошових коштів за договорами про взаємні зобов`язання, а також наявність цих договорів як доказів у даній справі, у тому числі які пройшли експертну перевірку та підтвердження їх підписання самим позивачем, не надання позивачем інших належних і допустимих доказів, які б спростували відсутність господарських операцій, одержання від фізичних осіб коштів, суд першої інстанції визначив обґрунтованими та правомірними висновки перевіряючих про порушення позивачем правил перебування на спрощеній системі оподаткування, виникнення у позивача обов`язку перейти на загальну систему оподаткування з відповідного періоду.

Суд першої інстанції також визнав необґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем порядку проведення позапланової виїзної перевірки, адже контролюючі заходи були вчинені у межах повноважень податкового органу, Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». При цьому, суд першої інстанції зауважив на тому, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом, і лише у тому разі, якщо таке вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Щодо розміру податкового зобов`язання, визначеного позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 30 грудня 2009 р. № 0000348171/0 за платежем з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1798188,16 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 886879,52 грн., суд звернув увагу на його невідповідність розміру, перевіреного під час експертного дослідження. Таким чином, врахувавши висновок експертної установи, суд першої інстанції визначив наявними підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 30 грудня 2009 р. № 0000348171/0 в частині суми податкового зобов`язання за основним платежем у розмірі 96157,19 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 47424,73 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час вирішення справи помилково не враховано, що сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій), однак не підтверджує факт виконання зобов`язання. Виходячи зі спірних правовідносин, обов`язковому встановленню підлягав факт руху активів платника податків та рух його капіталу. При цьому, згідно наявних матеріалів досудових розслідувань, залишаються не встановленими ні склад злочину, ні вина позивача у скоєнні податкових правопорушень, ні факт передачі позивачу грошових коштів за договорами про взаємні зобов`язання із фізичними особами.

Наполягає на тому, що судом першої інстанції необґрунтовано залишено поза увагою те, що обов`язок доведення правомірності рішення (індивідуального акту) покладається на суб`єкта владних повноважень відповідача. При цьому, згідно розрахунків відповідача станом на 1 півріччя 2007 року виручка позивача склала у сумі 793140,8 грн. (виручка по звіту 178980 грн.; сума договорів з ОСОБА_6 89693,05 грн. та 152706,95 грн.; сума договору з ОСОБА_4 195010,8 грн.; сума договору з ОСОБА_5 176750 грн.), однак відповідним судовим рішенням не підтверджений факт укладення позивачем договору із ОСОБА_5 , а також встановлено укладення ОСОБА_4 договору із ОСОБА_48 , а не з ОСОБА_1 . Не змінюючи свою позицію стосовно незгоди із одержанням від вказаних фізичних осіб грошових коштів (виручки), апелянт зазначає, що розрахунок виручки мав би бути проведений наступним чином: виручка по звіту (178980 грн.) + сума договорів з ОСОБА_6 (89693,05 грн. та 152706,95 грн.), всього 421380 грн, що не перевищує 500000 грн. і, відповідно, виключає податковий обов`язок позивача переходити на загальну систему оподаткування з 01.07.2007 року.

Також, акцентуючи увагу на суворості застосованих податкових зобов`язань/санкцій та кримінальному характері податкового правопорушення, апелянт вказує на неможливості допущення припущень у висновках суду про одержання позивачем виручки від ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_24 .

Окрім наведеного, апелянт зауважує на помилковості висновків суду щодо частково скасування податкового повідомлення-рішення, адже у такому випадку та змінюючи суму грошового зобов`язання, суд перебирає на себе виключні дискреційні функції контролюючого органу. Одночасно апелянт зауважує на неможливості врахування додаткових доказів, представлених відповідачем у виді відповідних судових рішень, оскільки такі подані після закінчення підготовчого провадження у справі та без наведення відповідачем поважних причин пропуску цього строку або ж обґрунтування вжиття усіх залежних від учасника заходів задля своєчасного одержання доказів.

Апелянт наполягає на порушенні судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження доказів у справі, порушення принципів змагальності та рівності сторін під час розгляду справи, що унеможливило встановити фактичні обставини справи для правильного її вирішення.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління ДПС в Одеській області посилається на необґрунтованість доводів апелянта (позивача), правильність висновків суду першої інстанції у відповідній частині та відсутність підстав для скасування судового рішення за наведених апелянтом підстав.

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що висновки перевіряючих, зокрема, в частині порушень правил оподаткування податку на додану вартість ґрунтуються на підставі належним чином оформлених матеріалах перевірки та підтверджують факт правопорушення позивача у податковій сфері.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта (відповідача), правильність висновків суду першої інстанції у відповідній частині та відсутність підстав для скасування судового рішення за наведених апелянтом підстав.

У додаткових письмових поясненнях ОСОБА_1 підтримує свою правову позицію.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, позивач з 27 січня 2007 року був зареєстрований Виконавчим комітетом Одеської міської ради як фізична особа-підприємець. За даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 54.25.1. Інші спеціалізовані будівельні роботи, 51.19.0. Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, 70.20.0. Здавання в оренду власного нерухомого майна, 71.31. Діяльність агентств нерухомості, 93.05.0. Надання інших індивідуальних послуг.

У період з 25.11.2009 року по 04.12.2009 року посадовими особами відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування та аудиту фізичних осіб ДПА в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30 січня 2007 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт від 09.12.2009 року №366/17-04/2256825173.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року №727/98, в результаті чого обсяг виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) підприємця за 1 півріччя 2007 року перевищив 500000 грн (на суму 293140,8 грн.);

статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року №727/98, в результаті чого не перейшов на загальну систему оподаткування обліку та звітності з 1 липня 2007 року та безпідставно перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності у 2008-2009 роках;

пункту «в» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-ІV, пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92, в результаті чого не подано податкові декларацій про доходи від підприємницької діяльності за 2-3 квартали 2007 року, 1-2 квартали 2008 року, 1-3 квартали 2009 року;

статтей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 706 353,5 грн;

пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого не зареєструвався як платник податку на додану вартість у червні 2007 року;

підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов`язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ, в результаті чого не надано податкові декларації по ПДВ за червень 2007 року - вересень 2009 року;

підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 1 798 188,16 грн.;

статтей 1, 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР, в результаті чого підприємець у період з 1 липня 2007 року по 30 вересня 2009 року здійснив розрахунки за надані послуги у готівковій формі без застосування реєстраторів розрахункових операцій на загальну суму 8 748 540,82 грн.

На підставі встановлених порушень, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення та рішення від 30 грудня 2009 року:

№0000347171/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності в розмірі 706 353,5 грн;

№0000348171/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 798 188,16 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 886 879,52 грн.;

№0000349171/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість», а саме за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4 760 грн.;

№0000350171, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 43 742 704,1 грн.

Підставою для висновку відповідача щодо отримання позивачем виручки з перевищенням у 500000 грн. в першому кварталі 2007 року та виникнення у зв`язку з цим обов`язку перейти на загальну систему оподаткування, сплачувати податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість, а також застосовувати реєстратор розрахункових операцій у своїй підприємницькій діяльності, слугував встановлений перевіркою факт укладання між позивачем та іншими особами договорів про взаємні зобов`язання.

Перелік оподатковуваних операцій (отримання виручки), які здійснював позивач у перевіряємому періоді, з 30.01.2007 року по 30.09.2009 року, наведений у Додатку №2 до акту перевірки від 09.12.2019 року №336/17-04/2256825173.

Так, у вказаному періоді позивачем отриманий дохід (виручка) за договорами з надання інформаційних послуг, консультацій, комп`ютерного підбору варіантів продажу та придбання нерухомості, оформлення відповідних документів по обраному об`єкту нерухомості та по оренді нерухомого майна.

Здійснення таких операцій не є спірним у цій адміністративній справі.

Також, згідно вищенаведеного Переліку, у вказаному періоді, з 30.01.2007 року по 30.09.2009 року, між позивачем та фізичними особами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_20 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_2 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , уклав угоди про взаємні зобов`язання.

Такі операції є оспорюваними у цій справі.

Відповідно до умов договорів про взаємні зобов`язання із переліченими вище особами позивачем було отримано грошові кошти на загальну суму 8 898 491,62 грн.

Під час перевірки враховано, що за цими угодами позивач за дорученням «замовників» - фізичних осіб виконує роботи по обробці приміщень квартир, замовники, у свою чергу, сплачують підприємцю зафіксовану у договорі вартість загальної площі квартири у виконаних роботах частковими внесками. У Договорах сторонами також обумовлювались розміри попередніх внесків, які проводяться на момент укладення Договорів.

Під час нового розгляду справи встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.02.2013 року у цивільній справі №1527/2-615/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17.04.2013 року, розірвано договір про взаємні зобов`язання від 08.04.2009 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 239700 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину нікчемним залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.07.2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.02.2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17.04.2013 року у цивільній справі №1527/2-615/11 залишено без змін.

Так, у цивільній справі №1527/2-615/11 судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що 08 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про взаємні зобов`язання, за яким ОСОБА_2 доручила ОСОБА_1 виконання ремонтно-будівельних робіт в квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 було виконано умови договору та передано ОСОБА_1 грошові кошти, визначені у договорі, у повному обсязі, однак ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, роботи не закінчив, грошові кошти повертати відмовляється та чинить замовнику перешкоди в оформленні права власності на нерухоме майно.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.11.2018 року у цивільній справі №523/17876/17, яке набрало законної сили 29.12.2018 року, визнано право власності на будівельні матеріали, з яких збудовано будинок та оздоблено квартири, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційно сплаченим грошовим коштам за договорами взаємних зобов`язань, зокрема, за: ОСОБА_30 , ОСОБА_49 , ОСОБА_10 , ОСОБА_26 , ОСОБА_35 , ОСОБА_6 , ОСОБА_28 , ОСОБА_11 , ОСОБА_22 , ОСОБА_50 , ОСОБА_29 , ОСОБА_38 , ОСОБА_13 , ОСОБА_42 (спадкоємець ОСОБА_51 ), ОСОБА_52 , ОСОБА_31 (узгодження в наступному правовласності за ОСОБА_3 ), ОСОБА_36 , ОСОБА_21 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_8 , ОСОБА_41 (узгодження в наступному правовласності за ОСОБА_55 ), ОСОБА_56 , ОСОБА_19 , ОСОБА_57 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_58 , ОСОБА_14 , ОСОБА_45 , ОСОБА_20 , ОСОБА_27 .

Так, у цивільній справі №523/17876/17 судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що перелічені фізичні особи протягом 2007-2009 років укладали із ОСОБА_1 договори про взаємні зобов`язання, відповідно до яких ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок з виконання робіт щодо оздоблення приміщень різних квартир в будинку АДРЕСА_1 (фактично відбувалось будівництво). На час укладення договорів фізичні особи (замовники) сплатили ОСОБА_1 узгоджені грошові внески. Вказані договори укладались сторонами з метою подальшого отримання права власності, адже усіма фізичними особами на виконання умов договорів на користь ОСОБА_1 сплачено повну вартість житлових приміщень за вказаною адресою. Фактично було побудовано житловий будинок, однак не введено його в експлуатацію, у зв`язку із чим підтверджено обставини для визнання права власності на будівельні матеріали, з яких побудовано та оздоблено квартири, пропорційно сплаченим грошовим коштам за договорами взаємних зобов`язань.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2021 року у цивільній справі №523/11751/19, яке набрало законної сили 02.08.2021 року, визнано право власності на будівельні матеріали, з яких збудовано будинок та оздоблено квартири, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційно сплаченим грошовим коштам за договорами взаємних зобов`язань за: ОСОБА_18 , ОСОБА_40 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_59 .

Так, у цивільній справі №523/11751/19 судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що перелічені фізичні особи протягом 2007-2008 років укладали із ОСОБА_1 договори про взаємні зобов`язання, відповідно до яких ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок з виконання робіт щодо оздоблення приміщень різних квартир в будинку АДРЕСА_1 (фактично відбувалось будівництво). На час укладення договорів фізичні особи (замовники) сплатили ОСОБА_1 узгоджені грошові внески. Вказані договори укладались сторонами з метою подальшого отримання права власності, адже усіма фізичними особами на виконання умов договорів на користь ОСОБА_1 сплачено повну вартість житлових приміщень за вказаною адресою. Фактично було побудовано житловий будинок, однак не введено його в експлуатацію, у зв`язку із чим підтверджено обставини для визнання права власності на будівельні матеріали, з яких побудовано та оздоблено квартири, пропорційно сплаченим грошовим коштам за договорами взаємних зобов`язань.

Також, судовим рішенням у справі у цивільній справі №523/11751/19 встановлено, що 29.09.2009 року між ОСОБА_60 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_3 , в простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення. Вказана квартира належала ОСОБА_24 на підставі Договору про взаємні зобов`язання від 29.08.2008 року, за яку вона відповідно до пунктів 6, 7 Договору в день підписання сплатила повністю обумовлену грошову суму.

Крім того, вищенаведеними судовими рішеннями встановлено, що всі мешканці будинку за вказаною адресою зареєстрували право власності, є власниками квартир відповідно до чинного законодавства України, співвласниками багатоквартирного будинку було створено та зареєстровано ОСББ «Романтик-25».

Відповідно до статтей 1, 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року №727/98 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для суб`єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000 гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб`єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб`єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір, суб`єкта малого підприємництва.

Статтею 5 Указу Президента України №727/98 передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених, цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Пунктом 6 статті 9 Закону №265/95-ВР передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні, послуг) суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких, здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб`єктів малого підприємництва в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб`єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

За приписами пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції: у п`ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

Підставою для висновку відповідача щодо отримання позивачем виручки з перевищенням у 500000 грн в першому кварталі 2007 року та виникнення у зв`язку з цим обов`язку перейти на загальну систему оподаткування, сплачувати податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість, а також застосовувати реєстратор розрахункових операцій у своїй підприємницькій діяльності, слугував встановлений перевіркою факт укладання між позивачем та іншими особами договорів про взаємні зобов`язання.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року зауважено на тому, що суди попередніх інстанції доходячи висновку про недоведеність відповідачем виявлених правопорушень у податковій сфері, не з`ясували, чи прослідковується причинно-наслідковий зв`язок між отриманням коштів особами, з якими були укладені договори про взаємні зобов`язання, та їх наступним вселенням, правомірністю проживання у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , й не відповіли на питання, чи не є це доказом реальності (дійсності) договорів про взаємні зобов`язання та їх фактичне виконання.

Враховуючи обов`язкові висновки Верховного Суду, за яких скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій, суд першої інстанції під час нового розгляду справи правильно врахував те, що у період з 30.01.2007 року по 30.09.2009 року між позивачем та фізичними особами: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_20 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_2 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_45 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , укладено договори про взаємні зобов`язання, відповідно до яких підприємець за дорученням «замовника» виконує роботи з обробки приміщень квартир, а замовники, своєю чергою, сплачують підприємцю зафіксовану у договорі вартість загальної площі квартири у виконаних роботах частковими внесками (перший внесок здійснюється замовником у момент укладення угоди).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Верховний Суд у цій справі також зауважив на тому, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істинність вже встановлено у такому, що набрало законної сили, рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Таким чином, судом першої інстанції вірно враховано, що факт сплати цими фізичними особами коштів ОСОБА_1 встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили у цивільних справах, а саме рішеннями Суворовського районного суду м. Одеси у цивільній справі №1527/2-615/11, від 20.11.2018 року у цивільній справі №523/17876/17, від 16.06.2021 року у цивільній справі №523/11751/19. При цьому, обставини у цивільних справах додатковому доведенню не підлягають і ці обставини позивачем в установленому процесуальним законодавством порядку не спростовано. У тому числі, встановлені судовими рішеннями обставини у цивільних справах мають безпосереднє відношення до спірних (оспорюваних) у даній адміністративній справі питань.

Прийняття до розгляду вказаних судових рішень відповідає завданню адміністративного судочинства, закріпленому у статті 9 КАС України щодо офіційного з`ясування всіх обставин у справі, висновкам Верховного Суду у даній справі, які відповідно до частини 5 статті 353 КАС України є обов`язковими для суду при новому розгляді справи.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що судовими рішеннями у цивільній справі №1527/2-615/11, від 20.11.2018 року у цивільній справі №523/17876/17, від 16.06.2021 року у цивільній справі №523/11751/19 не визнавалось право власності на підставі договорів про взаємні зобов`язання, укладених позивачем у спірному періоді з ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_24 .

Водночас, згідно наявних в матеріалах справи доказів, 26 травня 2007 року між позивачем (Виконавець) та ОСОБА_5 (Замовник) укладено Договір про взаємні зобов`язання, за яким Замовник доручає, а Виконавець приймає замовлення на виконання робіт по оздобленню квартири у домі АДРЕСА_1 . У пунктах 7, 8 Договору сторонами обумовлено загальну вартість площі квартири та розмір першочергового внеску, який проводиться Замовником на момент укладення Договору.

10 жовтня 2007 року між позивачем (Виконавець) та ОСОБА_9 (Замовник) укладено Договір про взаємні зобов`язання, за яким Замовник доручає, а Виконавець приймає замовлення на виконання робіт по оздобленню квартири у домі АДРЕСА_4 . У пунктах 6, 7 Договору сторонами обумовлено загальну вартість площі квартири та розмір першочергового внеску, який проводиться Замовником на момент укладення Договору.

04 січня 2008 року між позивачем (Виконавець) та ОСОБА_16 (Замовник) укладено Договір про взаємні зобов`язання, за яким Замовник доручає, а Виконавець приймає замовлення на виконання робіт по оздобленню квартири у домі АДРЕСА_4 . У пунктах 6, 7 Договору сторонами обумовлено загальну вартість площі квартири та розмір першочергового внеску, який проводиться Замовником на момент укладення Договору.

29 серпні 2008 року між позивачем (Виконавець) та ОСОБА_24 (Замовник) укладено Договір про взаємні зобов`язання, за яким Замовник доручає, а Виконавець приймає замовлення на виконання робіт по оздобленню квартири у домі АДРЕСА_4 . У пунктах 6, 7 Договору сторонами обумовлено загальну вартість площі квартири та розмір першочергового внеску, який проводиться Замовником на момент укладення Договору.

Вказані договори містять необхідні реквізити, у тому числі підписи сторін договорів, зокрема, дійсність яких зі сторони Договорів ОСОБА_1 перевірена та підтверджена експертним дослідженням, про що в матеріалах справи міститься висновок за №117/02 (зокрема, що проставлені у договорах з ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_24 ).

На переконання апеляційного суду, слід також враховувати, що відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, як свідчать обставини справи, недійсність укладення позивачем договорів із фізичними особами в установленому порядку не встановлена. Відповідних доказів, у тому числі стосовно оспорення укладених договорів, позивачем не надано.

Крім того, на ряду з наявними у справі доказами, стосовно відсутності відповідних судових рішень щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_24 , суд першої інстанції вірно зауважив на тому, що звернення фізичної особи з позовною заявою до суду на захист (відновлення) порушеного права, а також встановлення певних фактів тощо, є правом, а не обов`язком особи. Отже, доводи позивача про відсутність відповідних судових рішень з його боку не спростовує факт укладання договорів про взаємні зобов`язання з фізичними особами та отримання позивачем виручки в момент їх підписання.

Додатково щодо договору про взаємні зобов`язання, укладеного позивачем із ОСОБА_5 , судом першої інстанції правильно враховано, що цей договір містить штамп «ОНДІСЕ ЛЕтТД» та згідно зі змістом Висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №509/510 був врахований під час експертного економічного дослідження.

Крім того, апеляційним судом було вжито додаткових процесуальних дій задля встановлення обставин у справі та за клопотанням позивача викликано для допиту у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 , направивши їй судовий виклик за вказаною у клопотанні адресою, однак відповідне поштове відправлення із судовою повісткою повернуто суду із відміткою «адресат відсутній за зазначеною адресою». Інших даних про місце проживання/перебування вказаної особи апеляційному суду не повідомлено. Внаслідок чого цей свідок допитаний у судовому засіданні не був.

Виклик у судове засідання ОСОБА_6 апеляційним судом не здійснювався, з огляду на встановлення в судовому порядку, а саме у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 20.11.2018 року у цивільній справі №523/17876/17, факту укладення між позивачем та вказаною особою договору про взаємні зобов`язання і сплату позивачу відповідних грошових коштів.

Щодо ОСОБА_4 судом першої інстанції вірно враховано, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.11.2018 року у цивільній справі № 523/17876/17 встановлено укладення договору про взаємні зобов`язання між нею та ОСОБА_47 .

Водночас, згідно з Додатку №2 до акту перевірки від 09.12.2009 р. №366/17-04/2256825173, з вищезазначених п`яти осіб до Переліку оподатковуваних операцій (отримання виручки), які здійснював позивач, зокрема, у період 1 півріччя 2007 р., наростаючим підсумком з початку року, щодо якого в акті перевірки здійснено висновок про перевищення 500 тис. грн. на суму 293 140,80 грн., включено лише ОСОБА_4 (договір про взаємні зобов`язання від 25.05.2007 року на суму 195010,80 грн.) та ОСОБА_5 (договір про взаємні зобов`язання від 26.05.2007 року на суму 176750,00 грн.).

Отже, неврахування договору з ОСОБА_4 , щодо якої рішенням районного суду у цивільній справі № 523/17876/17 встановлено, що 25.05.2007 року вона уклала договір про взаємні зобов`язання від 25.05.2007 року із ОСОБА_47 , а не з позивачем, виходячи з суми договору у розмірі 195010,80 грн., не впливає на викладені в акті перевірки висновки відповідача про те, що обсяг виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) позивачем за 1 півріччя 2007 року перевищив 500000 грн.

Суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин та наявних у справі доказів, вірно зауважив на відсутності обґрунтованих сумнівів щодо фактів укладання позивачем договорів про взаємні зобов`язання, у тому числі, з фізичними особами ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_24 , та отримання позивачем виручки на підставі цих договорів.

Посилання позивача на рішення правоохоронних органів про відмову у відкритті кримінального провадження та закриття/припинення кримінальних справ, як на спростування фактів укладення договорів про взаємні зобов`язання із фізичними особами та одержання у зв`язку із їх виконанням грошових коштів, судом першої, в контексті встановлених обставин під час нового розгляду справи, обґрунтовано відхилено, адже відповідно до частини 6 статті 78 КАС України обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно зауважено на тому, що відповідно до Висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №509/510 експертного економічного дослідження, проведеного на вимогу ДПА України в Одеській області у відношенні операції за договорами про взаємні зобов`язання між позивачем та фізичними особами, визначено заниження фізичною особою-підприємцем податкового зобов`язання по податку на додану вартість на суму 1 740 568,97 грн., що не відповідає сумі зобов`язання, нарахованого за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 30 грудня 2009 року №0000348171/0. При цьому, за представленими матеріалами перевірки не вбачаються та відповідачем не обґрунтовуються підстави неврахування висновку економічного дослідження, в якому також перевірено суми заниження податкового зобов`язання.

У зв`язку із чим, колегія суддів вважає за можливе погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 30 грудня 2009 року №0000348171/0 в частині суми податкового зобов`язання по податку на додану вартість у розмірі 143581,92 грн. В іншому випадку, неврахування зазначених обставин призвело б до необґрунтованого і безпідставного донарахування позивачу зобов`язання з цього виду податку.

Стосовно доводів апелянта (позивача) про те, що розгляд судом справи був проведений за його відсутності та без урахування поданого представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що частиною 3 статті 317 КАС України передбачений виключний перелік порушень судом норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Зокрема, згідно із пунктом 3 частини 3 статті 317 КАС України таке порушення норм процесуального права може бути виражене у розгляді справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

При цьому, як свідчать матеріали адміністративної справи та не заперечується учасником (апелянтом), позивач або ж його представник були в установленому порядку повідомлені про розгляд справи та проведення відповідного судового засідання. Крім того, слід зважати на те, що учасником були реалізовані права на участь у справі та надання пояснень по суті спірних правовідносин, а звернення сторони про перенесення розгляду даної справи мало непоодинокий характер.

Отже, колегія суддів не вбачає порушень судом норм процесуального права, які б свідчили про безумовне скасування судового рішення та ухвалення нового, у зв`язку із продовженням вирішення справи за відсутності сторони, належним чином повідомленої про розгляд справи.

Враховуючи викладене у сукупності, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права і обставинам справи, а доводи апелянтів висновки суду не спростовують, колегія суддів вважає, що рішення відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 31.05.2024 року (з урахуванням терміну проходження суддями підвищення кваліфікації, перебування суддів лікарняному, у відрядженні та у відпустці).

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.В. Крусян

О.В. Яковлєв