СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2024 року Справа № 480/11635/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №102 від 12.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 12.04.2023;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 12.04.2023;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ 00046692 №371 від 12.04.2023 в частині призначення службового розслідування відносно ОСОБА_1 за фактом неприбуття до нового місця служби.

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді накладання дисциплінарного стягнення, передбаченого п. «в» ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «Сувора догана».

Також позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на його користь суму витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу в розмірі 11000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходить військову службу у відповідача.

12.04.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 видано Наказ №371 про призначення службового розслідування за фактом не прибуття до нового місця служби військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і позивача та доручено проведення службового розслідування заступнику командира роти з морально-психологічного забезпечення механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_2 .

Того ж дня, 12.04.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №102, позивача разом з іншими військовослужбовцями визнано такими, що незаконно перебувають за межами військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 12.04.2023.

Тобто, ще до початку призначення службового розслідування, позивача та інших військовослужбовців механізованої роти вже фактично визнано Наказом №102 такими, що незаконно перебувають за межами військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 12.04.2023.

За наслідками проведеного службового розслідування 05.05.2023 заступником командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 складено акт службового розслідування, який затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 05.05.2023.

Згідно вказаного акту, ОСОБА_2 проведено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли відмові виконувати бойове розпорядження, неприбуття до нового місця дислокації підрозділу, що сприяли неналежному виконанню вимог наказів та інших керівних документів, що могли негативно вплинути на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини, встановлення ступеню вини особового складу механізованої роти, в тому числі і позивача.

Так, у Розділі 2 Акту розслідування зазначено, що відповідно до рапорту командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 (вх.№1670 від 12.04.2023) стало відомо про факт не прибуття 12.04.2023 до нового місця дислокації підрозділу військовослужбовцями механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і позивача.

Із розділу 3 Акту розслідування вбачається, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 , 12.04.2023 військовослужбовці механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , під командуванням командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 , для виконання бойових завдань за призначенням, знаходились в місці тимчасової дислокації у АДРЕСА_1 . 12.04.2023 згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , особовому складу роти, включаючи позивача, командиром роти ОСОБА_4 було доведене розпорядження на переміщення до нового місця дислокації підрозділу, яке було розташоване на території «Серебрянського лісництва» північно-східніше населеного пункту Дронівка Краматорського району Донецької області. В цей день після переміщення до нового місця підрозділу командиром механізованої роти капітаном ОСОБА_4 було виявлено, що деякі військовослужбовці із числа особового складу, в тому числі й позивач, не прибули до нового місця підрозділу на території «Серебрянського лісництва» північно-східніше населеного пункту Дронівка Краматорського району Донецької області.

Позивач зазначає, що наказ про підсумки службового розслідування, розпочатого за наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 від 12.04.2023 №371 за фактом неприбуття позивача та інших військовослужбовців до нового місця служби 12.04.2023, командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 не видавався. У подальшому, згідно наказу командира військової частини ОСОБА_3 від 31.05.2023 №572 на позивача та інших військовослужбовці накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «СУВОРА ДОГАНА».

Також позивач зазначає, що до військової частини НОМЕР_1 він повернуся з особовим складом роти 31.05.2023 лише після втручання у справу адвоката та отриманням інформації від керівництва роти про місце дислокації куди можна прибути.

Із висновками, викладеними у акті розслідування позивач категорично не згодний та вважає їх такими, що не відповідають дійсності, а відповідно накази є незаконними, такими, що суперечать чинному законодавству та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Згідно пояснень позивача, 08.04.2023 він у складі механізованої роти військової частини НОМЕР_1 перебував у пункті тимчасової дислокації роти, а саме у с. Ямпіль Краматорського району Донецької області. 07.04.2023 разом із особовим складом підрозділу вони повернулись із чергового бойового завдання де понесли втрати у живій силі та потребували як морального так і фізичного відновлення. Однак, вже 08.04.2023 командир механізованої роти ОСОБА_4 оголосив бойове розпорядження, за яким особовий склад роти мав висунутися на нові позиції. На запитання особового складу до командира роти чи проводилась розвідка позицій та чи будуть вони забезпечені технікою ОСОБА_4 нічого пояснити не зміг. Часу почистити зброю та відновитися командиром роти не надано. Так, у зв`язку із фізичним виснаженням та важким морально-психологічним станом, позивач з іншими військовослужбовцями 09.04.2023 звернувся із письмовим рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про недовіру керівництву роти. Даний рапорт під відеозапис вручений заступнику командира механізованої роти з морально-психологічної підготовки капітану ОСОБА_2 для передачі вищому керівництву. Даний рапорт не був розглянутий керівництвом військової частини НОМЕР_1 . 12.04.2023 капітаном ОСОБА_4 військовослужбовцям механізованої роти військової частини НОМЕР_1 було доведене нове розпорядження на переміщення до нового місця дислокації підрозділу, яке було розташоване на території «Серебрянського лісництва» північно-східніше населеного пункту Дронівка Краматорського району Донецької області. Після оголошення нового розпорядження ОСОБА_4 , цього ж дня 12.04.2023 особовим складом механізованої роти, в тому числі й позивачем подано ще один колективний рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 (командира бригади) про висловлення недовіри керівництву військової частини НОМЕР_1 . До даного часу колективні рапорти особового складу роти як на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 (батальйону) від 09.04.2023, так і до командира військової частини НОМЕР_2 (бригади) від 12.04.2023, залишені без розгляду. Після переміщення до нового місця дислокації підрозділу, командир механізованої роти капітан ОСОБА_4 доповів рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про неприбуття до нового місця служби, яке було розташоване в районі Серебрянського лісництва північно-східніше населеного пункту Дронівка Краматорського району Донецької області, позивача та інших військовослужбовців роти.

Позивач зазначає, що а ні в рапорті ОСОБА_4 , а ні у акті службового розслідування, не зазначено, яке саме бойове розпорядження від 12.04.2023 чи наказ командира частини, доводилось Позивачу та іншим військовослужбовцям. Обставини, викладені у рапорті від 12.04.2023 командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 не відповідають дійсності, оскільки 12.04.2023 позивач знаходився за місцем служби, подавав разом із іншими військовослужбовцями роти колективний рапорт, що зафіксовано на відео та ще пізніше здавав зброю.

Однак, при проведенні службового розслідування, капітаном ОСОБА_2 дана обставина свідомо проігнорована. Позивач разом з іншими військовослужбовцями не опитані, рапорти та відео особового складу не розглянуто та не долучено до матеріалів службового розслідування.

Це свідчить про необ`єктивність та односторонність проведення службового розслідування зі сторони відповідача, а також відверте небажання встановити та перевірити всі обставини, викладені у рапорті командира роти ОСОБА_4 .

Факт перебування позивача за місцем служби після 12.04.2023 підтверджується і записом у військовому квитку позивача, де зазначено, що останній здав свою зброю 15.04.2023.

Відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.

Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою було встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов, доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача та надати докази у справі.

Ухвалою суду від 12.01.2024 клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у даній справі було задоволено. Поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що з метою захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України під час триваючої збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, до військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , у тому числі і до позивача, було доведене бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у складі підрозділів здійснити переміщення до нового місця дислокації підрозділу, яке було розташоване на території «Серебрянського лісництва» північно-східніше населеного пункту Дронівка Краматорського району Донецької області. В цей день після переміщення до нового місця підрозділу командиром механізованої роти капітаном ОСОБА_5 було виявлено, що деякі військовослужбовці механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , серед яких позивач, до нового місця служби не прибули, яке було розташоване на території «Серебрянського лісництва» північно-східніше населеного пункту Дронівка Краматорського району Донецької області. На телефоні дзвінки не відповідали. Зброю залишили у підрозділі, вказані обставини були встановлені в результаті проведеного службового розслідування, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2023 №371 «Про призначення службового розслідування за фактом неприбуття до нового місця служби військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ».

Згідно результатів службового розслідування, було встановлено, що окремі військовослужбовці механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , у тому числі і позивач, 12.04.2023 не прибули до нового місця служби, їх місце знаходження командуванню військової частини НОМЕР_1 невідоме, таким чином в діях вищевказаних військовослужбовців вбачаються ознаки кримінального правопорушення. Самовільне залишення частини є небезпечним не лише тому, що особа ухиляється від несення служби, але й тому, що самовільне залишення частини може негативно вплинути на моральний дух інших військовослужбовців, викликати паніку серед нестійких і навіть призвести до зриву виконання бойового завдання. Вказане діяння є грубим і тяжким порушення Військової присяги та один із небезпечних військових злочинів.

Крім того, покладено обов`язок на помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи керуючись п.4 статті 85 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, підготувати матеріли, щодо самовільного залишення військової частини військовослужбовцями, у тому числі Позивача, в діях яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст.407 Кримінального кодексу України, та направити їх до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань для надання правової оцінки.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №102 від 12.04.2023 в частині зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення з 12.04.2023, відповідач зазначив, що відповідно до зазначеного наказу позивача вважати таким, що з 12 квітня 2023 року незаконно перебуває за межами військової частини, зняти з всіх видів забезпечення з 12 квітня 2023 року.

Відповідач вважає, що вказаний наказ є таким, що у повному обсязі відповідає чинному законодавству України.

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2023 №102 виданий на підставі рапорту командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 від 12 квітня 2022 року вх.№1670, який перебував на посаді командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 - підрозділу, у якому позивач станом на 12.04.2023 проходив службу, тобто перебував у підпорядкуванні останнього.

Відповідно до вказаного рапорту стало відомо, що 12.04.2023 деякі військовослужбовці механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , серед яких позивач, не прибули до нового місця несення служби, місця дислокації підрозділу, тобто самовільно залишили військову частину. Місце перебування даних військовослужбовців не відоме, на телефонні дзвінки не відповідають. Зброю залишили у підрозділі.

Таким чином, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №102 від 12.04.2023 виданий згідно чинного законодавства України.

Також відповідач зазначив, що підставами для визнання наказів протиправними є недостовірні відомості чи застосування невластивих заходів впливу, які не належать до компетенції командира. Аргументуючи чому спірний наказ має бути скасований представник позивача, одночасно, не намагається спростовувати факт самовільного залишення позивачем військової частини.

Згідно наказу командира військової частини (по стройовій частині) №102 від 12.04.2023 позивач, вважається таким, що незаконно перебуває за межами військової частини тобто самовільно залишив військову частину. За даним фактом направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил.

Як зазначено у «Обставинах справи» за даним фактом призначено та проведено службове розслідування, за результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 було затверджено акт та видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.05.2023 №232 про результати службового розслідування, де зазначено, що за самоусунення від виконання службових обов`язків через самовільне залишення місця служби визначених статтями 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби порушення вимог статей 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1,3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдата ОСОБА_1 прийнято рішення притягнути владою командира військової частини до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №102 від 12.04.2023 повністю аргументований і законний.

Щодо позовної вимоги зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснити виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 12.04.2023 відповідач зазначив, що згідно пункту 1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168, в редакції чинній на момент спірних взаємовідносин, було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, ... виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, встановлено згідно наказу МОУ від 07.06.2018р. № 260.

Наказом МОУ від 01.04.2022р. № 98 внесено зміни до наказу МОУ від 07.06.2018р. № 260, зокрема доповнено новим пунктом такого змісту:

«17. На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.».

З метою врегулювання виплат військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої ПКМУ від 28.02.2022 №168, окремим рішенням Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 та від 23.06.2022 №912/з/29 від 23.06.2022 надавались відповідні роз`яснення, зокрема щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн.

На момент коли склались спірні взаємовідносини діяло рішення (окреме доручення) Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, зокрема, в пункті 9 вказано, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. не включати військовослужбовців, які:...

підпункті 9.4 самовільно залишили військову частину, місце служби або дезертирували - за місяць, якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення...

підпункт 9.7. відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення...

З огляду на те, що в результаті проведеного службового розслідування згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2023 №371 було встановлено, що 12.04.2023 військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , у тому числі і позивач, не виконали бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , щодо здійснення переміщення у складі підрозділів і в діях вищевказаних військовослужбовців вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 КК України, додаткова винагороди в розмірі 100000,00 грн., згідно ПКМУ від 28.02.2022р. №168 з урахуванням окремого рішенням Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 з 08.04.2023, у тому числі і позивачу, припинено.

Позивач не дотримався вимог вищевказаних статей Законів та допустив діяння, які мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 КК України, що є достатньою підставою для не виплати позивачу грошових коштів.

Відповідач зазначив, що службове розслідування проведено повно та всебічно, як того вимагає наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604 «Про затвердження Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту».

За результатами службового розслідування видано наказ про його підсумки, який в повній мірі відповідає чинному законодавству України.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача суми попередніх витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу в розмірі 11000 грн. 00 коп. відповідач зазначив, що оскільки військова частина НОМЕР_1 заперечує позовні вимоги в повному обсязі, то й підстав для стягнення з неї на користь позивача понесених ним судових витрат, не має.

Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача, просить позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 №139 від 17.05.2022 старшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 16.05.2022 №63-РС на посаду стрільця-санітара 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 100915А/658, з 17.05.2022 зарахувати до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення, вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно Наказу №163 від 07.06.2022 старшого сержанта ОСОБА_1 стрільця-санітара 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти, призначеного наказом командира НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 07.06.2022 №6-РС на посаду старшого стрільця 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти, ВОС-Ю0868А, вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

12.04.2023 командиром механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 складено рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про не прибуття до нового місця дислокації підрозділу військовослужбовцями механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , серед яких зазначено і позивача (а.с. 1292).

12.04.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №102, яким ОСОБА_1 разом з іншими військовослужбовцями визнано такими, що незаконно перебувають за межами військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 12.04.2023 (а.с. 50).

12.04.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №371 "Про призначення службового розслідування за фактом не прибуття до нового місця служби військово службовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ", серед, яких зокрема зазначено і позивача. (а.с. 51).

05.05.2023 заступником командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_2 за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, який затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 05.05.2023 (а.с. 52-56).

Відповідно до матеріалів справи, судом не встановлено, що відповідачем приймався наказ Про підсумки службового розслідування за фактом не прибуття до нового місця служби військово службовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .

31.05.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №572 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про притягнення до відповідальності військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 " за самоусунення від виконання службових обов`язків через самовільне залишення місця служби, визначених статтями 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби, затв. наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 № 359, порушення вимог статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яким на солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом "в" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України "сувора догана" (а.с. 59).

Не погодившись з прийнятими наказами позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (частина третя статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до вимог статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно з вимогами статті 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

а) зауваження;

б) догана;

в) сувора догана;

г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);

ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);

д) пониження в посаді;

е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);

є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);

ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до статі 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За правилами статті 49 цього Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи 12.04.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №102, яким ОСОБА_1 визнано такими, що незаконно перебуває за межами військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 12.04.2023.

При цьому, відповідачем не надано доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей стосовно кримінального провадження відносно ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби), що відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII є підставою для призупинення: військової служби, виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям.

Так, суд наголошує, що лише 05.05.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування, згідно змісту якого вирішено, враховуючи наявність в діях позивача та особового складу роти ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.402 та ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, копію акту та матеріалів службового розслідування до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Територіального управління Державного бюро розслідувань для надання правової оцінки.

Однак, як вже зазначалося судом вище, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII, саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину та відповідно призупинення виплати грошового забезпечення та здійснення інших видів забезпечення.

Отже, наказ командира військової частини НОМЕР_1 №102 від 12.04.2023 прийнято передчасно, без дотримання положень ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII та Порядку №260 (в частині позивача).

Відтак, доводи відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, є безпідставними.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №102 від 12.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 12.04.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №371 від 12.04.2023 в частині призначення службового розслідування відносно ОСОБА_1 за фактом неприбуття до нового місця служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ та п.1 розділу ІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування може призначатися у разі:

невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що командир відповідача мав відповідні повноваження та підстави для призначення службового розслідування, а саме прийняття наказу №371 від 12.04.2023.

Зміст позовної заяви не містить жодних аргументів для задоволення вказаної позовної вимоги.

Враховуючи викладене, зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 12.04.2023, суд зазначає, що скасування наказу 12.04.2023 №102 є підставою для вчинення відповідачем саме таких дій, а тому необхідності додаткового захисту позивача не потребує.

Наведена позиція суду також узгоджується із практикою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 р. у справі № 520/4983/23.

Таким чином, суд приходить висновку, що позовні вимоги у наведеній частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

Згідно змісту наведеного наказу, судом встановлено, що підставою прийняття є затверджені висновки службового розслідування згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №211 від 30.04.2023.

Отже, судом досліджено правомірність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №211 від 30.04.2023.

Разом з тим, з дослідженого наказу командира військової частини НОМЕР_1 №211 від 30.04.2023 судом не встановлено, що вказний наказ стосується позивача, оскільки, у вказаному наказі немає жодного посилання на позивача (а.с.60-61).

Досліджуючи процедуру прийняття оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.

Так, Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (надалі по тексту-Порядок №608).

Так, п.3 розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Також, п. 13 розділу ІІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що до строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Також, згідно із ст. 87 Дисциплінарного Статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Судом встановлено, що 12.04.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №371 "Про призначення службового розслідування за фактом не прибуття до нового місця служби військовослужбовків механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ", серед яких зокрема наявний і позивач.

05.05.2023 заступником командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, який затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 .

Отже, 05.05.2023 є днем закінчення службового розслідування, згідно вимог п.3 розділу ІІІ Порядку №608.

Разом з тим, лише 31.05.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №572 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про притягнення до відповідальності військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 " за самоусунення від виконання службових обов`язків через самовільне залишення місця служби, визначених статтями 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби, затв. наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 № 359, порушення вимог статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яким на солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом "в" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України "сувора догана".

Таким чином, аналізуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем пропущено строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки оскаржуваний наказ від 31.05.2023 №572 прийнятий поза межами строку, визначеного ст. 87 Дисциплінарного Статуту для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Окрім того, суд звертає увагу, що накладаючи дисциплінарне стягнення оскаржуваним наказом, відповідач визначив у вказаному наказі протиправними діями позивача саме не прибуття 08.04.2023 до нового місця дислокації, а не 12.04.2023, як це встановлено актом службового розслідування.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд зазначає, що відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача щодо пропуску строку накладення дисциплінарного стягнення, а тому позовні вимоги про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення правової допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів: копії договору № 26-23 від 02.05.2023 про надання правничої допомоги (а.с. 25-27), попереднього розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 24.10.2023 (а.с.30), ордеру та копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копій платіжних інструкцій (а.с. 32) позивач сплатив адвокату Клунко О.М. кошти в загальній сумі 11000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до розрахунку від 20.07.2023 складається з наступного:

1. Надання первинної усної консультації - 0,5 годин (1000,00 грн);

2. Надання адвокатського запиту до в/ч НОМЕР_1 від 25.07.2023-0,5 год. (1000,00 грн.);

3. Подання скарги до ОК Північ від 05.09.2023 - 0,5 год. (1000 грн.);

4. Вивчення документів отриманих від в/ч НОМЕР_1 , перевірка їх на відповідність чинному законодавству -1 год. (2000,00 грн.);

5. Підготовка та подача позовної заяви-3 год. (6000 грн.);

6. Участь у підготовчому засіданні у Сумському окружному адміністративному суді в режимі відеоконференції - до1 год. (по факту витраченого часу);

7. Представництво інтересів позивача у Сумському ОАС-до 1 год за 1 засідання (по факту витраченого часу)

Разом з тим, суд зазначає, що такі види виконаних робіт, зазначених в розрахунку як вивчення документів отриманих від в/ч НОМЕР_1 , перевірка їх на відповідність чинному законодавству не відносяться до видів правової допомоги, а тому не підлягають відшкодуванню.

Суд також враховує, що адвокатський запит до в/ч НОМЕР_1 від 17.05.2023 був направлений щодо 29 військовослужбовців, з якими було укладено договори про надання правничої допомоги, про що зазначено в запиті. (а.с. 37-38).

На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Водночас, судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, так як справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

При цьому, враховуючи предмет даного спору, тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та складання позовної заяви є незначним, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000,00 грн. на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №102 від 12.04.202 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 12.04.2023 року.

Скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько