ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 638/15609/20

провадження № 61-6947св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 червня 2021 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 02 серпня 1990 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року у справі № 643/10399/17. Під час перебування у шлюбі вони набули у спільну сумісну власність нерухоме та рухоме майно, створили за спільні кошти товариство з обмеженою відповідальністю «Наргус» (далі - ТОВ «Наргус») та приватне підприємство «Торговий дім «Наргус» (далі - ПП «Торговий дім «Наргус»), а також спільно займалися підприємницькою діяльністю.

31 січня 2019 року між сторонами було укладено договір про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, під час укладання якого вони вирішили відійти від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності та розділили спільне майно. Однак до цього договору не включені корпоративні права, оборотні кошти суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та кошти, які розміщувалися на депозитних рахунках.

Під час перебування у шлюбі у 1994 році відповідач за рахунок спільних коштів подружжя зробив внесок у розмірі 20 426 677 грн до статутного фонду ТОВ «Наргус» та став його учасником, а у 1999 році - зробив внесок у розмірі 500 грн до статутного фонду ПП «Торговий дім «Наргус» та став його учасником. Відповідно до частин другої, третьої статті 61, статей 69, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вона має право вимагати від відповідача компенсацію вартості внесених ним коштів до статутних фондів цих юридичних осіб у розмірі 10 213 588,50 грн.

23 березня 2011 року відповідач зареєструвався суб`єктом підприємницької діяльності, тому вона має право вимагати 50 % оборотних коштів від такої діяльності за час перебування у шлюбі, а саме з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року.

Крім того, під час перебування у шлюбі з відповідачем подружжя набуло грошові кошти, які зберігалися на рахунках в Україні та за кордоном, але це майно не було розподілено в рамках укладання договору про поділ майна подружжя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 20 426 677 грн, внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 500 грн, внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «Наргус»;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя оборотні грошові кошти суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя усі наявні у подружжя грошові кошти на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10 213 338,50 грн, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 250 грн, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «Наргус»;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном;

- зобов`язати ОСОБА_2 сплатити на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки, що складає 10 213 588,50 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус»;

- зобов`язати ОСОБА_2 сплатити на її користь 1/2 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року;

- зобов`язати ОСОБА_2 сплатити на її користь 1/2 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном.

16 червня 2021 року представники ОСОБА_1 - адвокати Власюк К. П. та Салмон Л. Ю. заявили про відмову позивача від частини позовних вимог.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 червня 2021 року залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про:

- визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 20 426 677 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 500 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 10 213 338,50 грн, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 250 грн, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «Наргус»;

- зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки, що складає 10 213 588,50 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус».

Закрито провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про:

- визнання спільною сумісною власністю подружжя оборотних грошових коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року;

- визнання спільною сумісною власністю подружжя усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 оборотних грошових коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном;

- зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 1/2 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23 березня 2011 року по 11 травня 2018 року;

- зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 1/2 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що як вказувала позивач в позові та підтвердив відповідач, сторони під час поділу спільного майна вирішили відійти від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя з метою всебічного задоволення інтересів сторін та 31 січня 2019 року уклали договір про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 114. З цього договору вбачається, що його укладено сторонами без будь-яких застережень щодо поділу лише частини спільного майна, тобто було врегульовано поділ майна, яке позивач та відповідач вважали спільним майном та може бути між ними поділено. З договору не вбачається наявність будь-якого іншого майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності та може бути предметом поділу. Обґрунтування підстав, якими керувалася позивач щодо не включення корпоративних прав, оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та коштів, які розміщувалися на депозитних рахунках, до предмету цього договору не надано.

На підтвердження позовних вимог про компенсацію вартості внесених відповідачем коштів до статутних фондів юридичних осіб ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус» у розмірі 10 213 588,50 грн було долучено лише безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо проведеної державної реєстрації цих юридичних осіб. Вказані запити не містять дати їх формування та даних стосовно періоду часу актуальності інформації, що в них відображена. Ці докази не підтверджують, чи робив ОСОБА_2 внески за рахунок спільного майна та як наслідок був учасником зазначених юридичних осіб, який був розмір його частки у відсотковому та грошовому вимірах саме під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 . Будь-яких інших доказів позивачем чи її представниками не надано.

Оскільки в судовому засіданні 16 червня 2021 року представники ОСОБА_1 - адвокати Власюк К. П. та Салмон Л. Ю. заявили про відмову позивача від частини позовних вимог, то суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині залишених без задоволення позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою цього суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду на 15 год 00 хв 20 грудня 2021 року, з повідомленням учасників справи.

20 грудня 2021 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. розгляд справи було відкладено на 11 год 15 хв 28 березня 2022 року.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду та визначено її Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 червня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження позовних вимог про поділ грошових внесків у статутних капіталах юридичних осіб ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус» стороною позивача не надано належних та допустимих доказів відносно того, чи змінювався розмір статутного фонду (зменшувався чи збільшувався) за час діяльності товариств, чи приймалися товариствами рішення про зміну статутного фонду, коли саме і чи вносилися ці зміни до державного реєстру, тобто, чи змінювався розмір статутного фонду (зменшувався чи збільшувався) та який розмір становили частки ОСОБА_2 на час розірвання шлюбу.

ТОВ «Наргус» зареєстровано 21 квітня 1994 року, на той час в Україні існувала грошова одиниця - купоно-карбованець (український карбованець). Указом Президент України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року введена в обіг гривня - національна валюта України та її сота частина - копійка, Національний банк України випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінні монети номіналом 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок та припинив емісію українських карбованців, які підлягали обміну на гривні за курсом: 100 000 крб. = 1 грн. Реформа була проведена за 2 тижні: з 2 по 16 вересня 1996 року, після визначеного терміну функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинилося, єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня.

Враховуючи викладене, апеляційний суд звернув увагу на те, що під час державної реєстрації 21 квітня 1994 року статутний фонд ТОВ «Наргус» повинен був оцінений у купоно-карбованцях. З наданої копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «Наргус» вбачається, що ніякі зміни щодо зменшення чи збільшення статутного капіталу ТОВ не відбувалися і розмір внеску в його статутному капіталі залишився у тому ж розмірі, тоді у перерахунку на введену національну валюту - гривню він повинен становити інший, значно менший розмір. Якщо розмір статутного фонду збільшувався, то у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про це (протоколи загальних зборів товариства про зміну розміру статутного фонду, про державну реєстрацію цих змін тощо). Без надання доказів в цій частині, без усунення протиріч щодо розміру статутного фонду товариства на час проведення грошової реформи та розміру статутного фонду на час розірвання шлюбу неможливо встановити фактичні обставини справи в межах предмету даного спору та дати їм відповідну правову оцінку.

Крім цього, вимоги про стягнення грошової компенсації 1/2 частки, що складає 10 213 338,50 грн, про стягнення грошової компенсації 1/2 частки, що складає 250 грн та про зобов`язання сплатити грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10 213 588,50 грн, є тотожними, остання вимога не є належним способом захисту порушеного права в цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15, від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду міста Харкова.

21 червня 2023 року справа № 638/15609/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що з тексту оскаржуваного судового рішення апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції був на шляху до задоволення апеляційної скарги, однак за результатами розгляду все-таки залишив її без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що наявність договору про поділ майна, предмет якого було визначено сторонами договору за взаємною згодою сторін, не свідчить про те, що цей договір укладено відносно усього майна, яке придбане подружжям у шлюбі, тому не включення у поділ майна іншого майна, придбаного подружжям у шлюбі, не є перешкодою для поділу його судом. Тобто суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позов не підлягає задоволенню, так як поділ корпоративних прав вже відбувся внаслідок укладення договору про поділ майна подружжям. Наведене свідчить про те, що позиції та мотиви прийняття оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відрізняються.

Погоджуючись з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, копія статуту ТОВ «Наргус» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства від 05 червня 2019 року № 96/19, та копія цього протоколу загальних зборів учасників товариства, які надані стороною позивача до матеріалів цивільної справи, не засвідчені належним чином, що є порушенням вимог статті 95 ЦПК України. При цьому апеляційний суд безпідставно акцентував увагу на тому, що копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань надані на безкоштовний запит, оскільки надання платного витягу не може надавати жодної переваги над безкоштовним.

Також суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на грошові кошти, внесені ним до статутних капіталів ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус» в період перебування у шлюбі. Відповідач не заперечував тих обставин, що ніяких змін щодо зменшення чи збільшення статутного капіталу не відбулося і розміри внесків в статутні капітали вказаних юридичних осіб залишились в тому ж розмірі, які відображені на офіційному сайті Міністерства юстиції України. Оскільки відповідач визнав ці обставини, то відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України вони не підлягали доказуванню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Левченко В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 02 серпня 1990 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року у справі № 643/10399/17 (т.1 а.с.19-21).

31 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 114 (т.1 а.с.22-23).

Відповідно до пункту 1 договору майно, яке є предметом цього договору, є спільною сумісною власністю сторін та набуте ними у шлюбі.

Пунктом 3 договору встановлено, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами за спільні кошти набуто в спільну сумісну власність наступне майно, яке сторони визначають предметом цього договору:

- транспортний засіб (автомобіль) марки «Land Rover», модель «Range», тип «Легковий універсал - В», колір «Чорний», рік випуску «2009», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , набутий на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05 лютого 2010 року);

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0093, що набута на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 841774 від 20 липня 2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області);

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0094, що набута на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 841775 від 20 липня 2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області);

- квартира АДРЕСА_2 , що набута на ім`я ОСОБА_1 (належить на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Харківською товарною біржею від 16 листопада 1994 року за № НЗ-907; право власності зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 17 листопада 1994 року за № П-5-13521);

- валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300 000 доларів США.

В пункті 4 договору зазначено, що відповідно до частини першої статті 71 СК України, сторони вирішили поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зазначене вище, в натурі

Згідно з пунктом 6 договору, за взаємною згодою сторони вирішили відійти від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя.

Пунктом 7 договору передбачено, що за взаємною згодою за цим договором в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить:

- транспортний засіб (автомобіль) марки «Land Rover», модель «Range», тип «Легковий універсал - В», колір «Чорний», рік випуску «2009», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , набутий на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05 лютого 2010 року);

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0093, що набута на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 841774 від 20 липня 2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області);

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0094, що набута на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 841775 від 20 липня 2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області).

За взаємною згодою за цим договором в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить:

- квартира АДРЕСА_2 , що набута на ім`я ОСОБА_1 (належить на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Харківською товарною біржею від 16 листопада 1994 року за № НЗ-907; право власності зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 17 листопада 1994 року за № П-5-13521);

- валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300 000 доларів США.

В пункті 10 договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не має характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідністю зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, а також, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на договорі.

Відповідно до пункту 14 договору за згодою сторін зміни та доповнення до договору вносяться шляхом укладання додаткової угоди, посвідченої нотаріально. У такий спосіб здійснюються і розірвання договору. У разі виникнення спору питання вирішуватимуться в судовому порядку. У такому ж порядку вирішуватимуться питання, що стосуються тлумачення Договору чи визнання його недійсним.

Доказів розірвання вищезазначеного договору або визнання його недійсним сторонами не надано.

З вищевказаного договору вбачається, що він був укладений сторонами без будь-яких застережень щодо поділу лише частини спільного майна, тобто було врегульовано поділ майна, яке позивач та відповідач вважали спільним майном та може бути між ними поділено.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що під час перебування у шлюбі у 1994 році відповідач за рахунок спільних коштів подружжя зробив внесок у розмірі 20 426 677 грн до статутного фонду ТОВ «Наргус» та став його учасником, а у 1999 році - зробив внесок у розмірі 500 грн до статутного фонду ПП «Торговий дім «Наргус» та став його учасником. Відповідно до частин другої, третьої статті 61, статей 69, 70 СК України вона має право вимагати від відповідача компенсацію вартості внесених ним коштів до статутних фондів цих юридичних осіб у розмірі 10 213 588,50 грн.

На підтвердження заявлених позовних вимог в частині стягнення грошових коштів, внесених до статутних капіталів зазначених юридичних осіб, стороною позивача надано лише два безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус», копію статуту ТОВ «Наргус» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства від 05 червня 2019 року № 96/19, та копію цього протоколу загальних зборів учасників товариства(т.1 а.с.24-33).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що вищевказані запити не містять дати їх формування та даних стосовно періоду часу актуальності інформації, що в них відображена. Крім того, ці докази не підтверджують, чи робив ОСОБА_2 внески за рахунок спільного майна та як наслідок був учасником зазначених юридичних осіб, який був розмір його частки у відсотковому та грошовому вимірах саме під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 .

Також суди виходили з того, що надані стороною позивача безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус», копія статуту ТОВ «Наргус» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства від 05 червня 2019 року № 96/19, та копія цього протоколу загальних зборів учасників товариства, не засвідчені належним чином.

Будь-яких інших доказів позивачем чи її представниками не надано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час державної реєстрації 21 квітня 1994 року ТОВ «Наргус», вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Частиною другою статті 115 ЦК України визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Підпунктами 1, 3 пункту 1 статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» в редакції, чинній на час державної реєстрації 06 грудня 1999 року ПП «Торговий дім «Наргус», в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; господарське товариство.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України (Частина четверта статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні» в редакції, чинній на час державної реєстрації ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус»).

Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час державної реєстрації ТОВ «Наргус»).

Учасники товариства мають право, зокрема брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів (пункт «б» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час державної реєстрації ТОВ «Наргус»).

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16.

В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Встановивши, що надані стороною позивача докази не підтверджують дійсну вартість часток відповідача у статутних капіталах ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус» на час розгляду справи, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про:

- визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 20 426 677 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 500 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 10 213 338,50 грн, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус»;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 250 грн, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «Наргус»;

- зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки, що складає 10 213 588,50 грн, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус».

При цьому суди попередніх інстанцій належним чином оцінили безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус», та обґрунтовано виходили з того, що вони не містять дати їх формування та даних стосовно періоду часу актуальності інформації, що в них відображена, який був розмір частки відповідача у відсотковому та грошовому вимірах. Апеляційний суд також врахував, що під час державної реєстрації 21 квітня 1994 року статутний фонд ТОВ «Наргус» повинен був оцінений у купоно-карбованцях, однак копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «Наргус» не містить інформації щодо зменшення чи збільшення статутного капіталу товариства, натомість у перерахунку на введену національну валюту - гривню він повинен становити інший, значно менший розмір.

Оскільки копія статуту ТОВ «Наргус» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства від 05 червня 2019 року № 96/19, та копія цього протоколу загальних зборів учасників товариства не засвідчені належним чином, тому не могли були оцінені судами попередніх інстанцій як належні та допустимі докази, а будь-яких інших доказів позивачем чи її представниками не надано і сторона позивача не заявляла клопотань про витребування належним чином засвідчених копій зазначених документів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно акцентував увагу на тому, що копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань надані на безкоштовний запит, є неспроможними, оскільки саме «безкоштовний запит» вказано в назві цих документів і суди попередніх інстанцій виходили з того, що в них не вказано дійсну вартість часток відповідача у статутних капіталах ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус» на час розгляду справи.

Помилкове зазначення в тексті оскаржуваного судового рішення про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення і цей недолік може бути усунуто шляхом виправлення описки в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач не заперечував тих обставин, що ніяких змін щодо зменшення чи збільшення статутного капіталу не відбулося і розміри внесків в статутні капітали вказаних юридичних осіб залишились в тому ж розмірі, які відображені на офіційному сайті Міністерства юстиції України, і відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України ці обставини не підлягали доказуванню, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, зокрема відзивами як на позовну заяву, так і на апеляційну скаргу, з яких вбачається, що відповідач не заперечував лише факт створення ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус» в період шлюбу з позивачем, однак посилався на те, що частки в статутних капіталах цих юридичних осіб сформовано за рахунок його власних коштів (т.1 а.с.68-74, т.2 а.с.60-68).

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15, від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Левченка В. В. про закриття касаційного провадження.

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Левченко В. В. подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України у зв`язку з тим, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до цієї справи і обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах. Крім того, в касаційній скарзі відсутнє посилання та обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. вказала, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15, від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13 тощо. Тобто касаційна скарга містить обґрунтування застосування судами судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах суду касаційної інстанції.

В касаційній скарзі заявник прямо не зазначила пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України як підставу касаційного оскарження судових рішень, однак послалася на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий дім «Наргус», копію статуту ТОВ «Наргус»(нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства від 05 червня 2019 року № 96/19, та копію цього протоколу загальних зборів учасників товариства.

Таким чином, представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. навела обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

В постановах Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15, від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13 тощо, на які послалася заявник в касаційній скарзі, викладено правові висновки щодо застосування норм сімейного законодавства та презумпції спільної сумісної власності подружжя. Тобто у вказаних справах, як і у справі, що переглядається, спірні правовідносини стосуються сімейних правовідносин.

Тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що ця справа містить виключну правову проблему.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

В заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини справи, які по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що свідчило б про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. фактично мотивувала його неправильним, на її думку, застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Левченка Владислава Вікторовича про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович