Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2838/24 пров. № А/857/5188/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
при секретарі судового засідання: Нор А.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі №380/2838/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення (головуючий суддя першої інстанції Чаплик І.Д., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 12.04.2024),-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо виготовлення та вручення повістки (без дати і номера), якою Т.в.о. Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_2 пропонує ОСОБА_1 прибути 29.01.2023 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Роз`яснено, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає рішення незаконним.
Апелянт зазначає, що звернувся у ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) у січні 2023 року для оформлення броні, як оператор зв`язку об`єкта критичної інфраструктури. Воєнком, а саме ОСОБА_3 йому пояснив, що для цього потрібно повторно пройти медкомісію, (проходив медкомісію у 2019 році, якою його визнано непридатним, і повторно пройти комісію потрібно через п`ять років, про що зазначено у його «Тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 » від 05.02.2020 р.).
19.01.2023 р., після проходження ВЛК, невідомий чоловік запропонував йому отримати повістку (без дати і номера) для уточнення облікових даних, яку при ньому заповнював і вносив дані, запитуючи у нього.
Позивач відмовився отримати цю незрозумілу повістку з поважних причин, про що зазначив у ній, надавав письмове пояснення і долучив запити до відповідних державних органів його роботодавця, щодо оформлення йому броні, як оператору зв`язку об`єкта критичної інфраструктури.
У зв`язку з його обґрунтованою відмовою отримати таку «повістку», проти нього порушено кримінальну справу за статтею 336 Кримінального кодексу України за поданням начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (який прийшов після ОСОБА_5 ) до поліції.
Також вказує на те, що при ознайомленні з повісткою він виявив, що підпис на повістці за ОСОБА_6 не збігається з його підписом на рапорті від ОСОБА_7 .
ОСОБА_2 на рапорті наклав резолюцію з власним підписом, який кардинально відрізняється від підпису на повістці від його імені. Також підпис Т.в.о. Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_6 на поданні до Золочівського районного відділу Національної поліції від 30.01.2023 р. за ОСОБА_2 абсолютно відрізняється від підпису за ОСОБА_2 на повістці. Підпис за ОСОБА_7 під рапортом такий самий, як підпис на повістці - за ОСОБА_2 .
Вважає, що підпис на повістці ОСОБА_1 за Т.в.о. Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_4 підроблено, а сам документ - повістка сфальшований. Розпорядження на оповіщення і вручення повістки йому відсутнє, дата відсутня, мета виклику не вказана: (уточнення облікових даних, на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), призов на строкову військову службу, Мобілізаційне розпорядження ).
Зазначає, що вручення йому незаконної повістки в незаконний спосіб, від чого він письмово і обґрунтовано відмовився, потягло для нього тяжкі насідки порушення кримінальної справи за ст.336 КК України, замість адміністративної в порядку ст. 210 чи ст. 210-1 КУпАП за зверненням воєнкома ОСОБА_4 в поліцію.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників, натомість він від керівника повістки не отримував.
Вказує, що предметом його позову є спір з приводу дій - не лише змісту й фальшування повістки, способу її виготовлення й заповнення, спроби вручення; але й підстав її відхилення ним з причин обману воєнкомом ОСОБА_3 , а не саме лише оповіщення повісткою.
З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В судовому зсіданні апеляційного розгляду справи позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у скарзі та просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи. Просив перенести судове засідання з метою підготовки відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції висновував, що саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та дії відповідача щодо вручення повістки, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов`язку та вручена позивачу, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов`язковим наявність зв`язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.
Як слідує із позовної заяви у цій справі, позивач оскаржує дії відповідача щодо видачі повістки, яку вважає сфальшованою, оскільки розпорядження на оповіщення і вручення повістки йому відсутнє, дата відсутня, мета виклику не вказана, підпис на повістці за ОСОБА_6 не збігається з його підписом.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє по теперішній час.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно пункту 8 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців доручено, зокрема організувати та забезпечити у встановленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Пунктом 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та дії відповідача щодо вручення повістки, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов`язку, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Відповідно, будь які зауваження щодо змісту та оформлення повістки також не є рішеннями чи діями суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Верховний Суд у постанові від 08.09.2022 у справі №300/1263/22 зазначив, що повістка є лише засобом оповіщення військовозобов`язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921. При цьому обов`язок військовозобов`язаної особи з`явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений не оскаржуваною позивачем повісткою, а Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відтак, зазначене вище свідчить про відсутність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов`язковою умовою надання правового захисту судом.
Суд першої інстанції вірно покликався на правові висновки у справі №300/1263/22, у якій предметом спору є також незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень (начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки) щодо вручення повістки та необхідності прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тому висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі №300/1263/22 є релевантними до спірних правовідносин у даній справі та з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом.
Що стосується покликань апелянта на постанови Верховного Суду у справах №520/4514/23 від 18.04.2024 р. та №520/2606/23 від 07.03.2024, то такі не є релевантними, оскільки предметом позову у них є протиправність дій щодо направлення на медичний огляд ВЛК, скасування рішення у формі направлення на медичний огляд (справа №520/4514/23 ) та протиправність дій, які полягають у направленні на медичний огляд ВЛК та врученні повістку на відправку, зобов`язання утриматись від вчинення дій, спрямованих на призов на військову службу під час мобілізації ( справа № 520/2606/23).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження.
Водночас, відповідно до частини шостої статті 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України, є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
У постанові від 10 червня 2021 року у справі №380/1854/20 Верховний Суд зазначив, що вжите в законі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.
Крім того, Верховний Суд в таких спорах вказував, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Подібну за змістом правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18 та від 16.10.2019 у справі №1340/4052/18.
Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду, обставини, щодо яких виникли спірні правовідносини, суд вірно роз`яснив позивачу, що цей спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі №380/2838/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 30.05.2024
