П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/26396/23

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

Дата і місце ухвалення 06.02.2024р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому, з урахуванням заяви позивача про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог (вх.№ ЕС/13849/23) та про уточнення розрахунку складових щомісячного грошового забезпечення позивача (вх.№ ЕС/13922/23), просив суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині здійснення розрахунків сум складових грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі нечинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати всі складові щомісячного грошового забезпечення за період з 28.02.2022 р. по 12.05.2023 р. включно на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови, за чим виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість за окладом за військовим званням в сумі 7765,25 грн., за посадовим окладом в сумі 32770,21 грн., за надбавку за вислугу років в сумі 17079,97 грн., за надбавку за особливості проходження військової служби в сумі 53990,52 грн., за премію в сумі 74180,51 грн., - а разом заборгованість за грошовим забезпеченням за період з 28.02.2022 р. по 12.05.2023 р. включно в сумі 185786,46 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення виплати на користь ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення згідно наказів командира відповідача від 20.08.2022 р. № 777, та від 27.05.2023 р. № 149 за 2022 рік в сумі 20428,30 грн. та за 2023 рік в сумі 37075,18 грн., - а разом грошової допомоги на оздоровлення в сумі 57503,48 грн.;

- визнати протиправним приказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.22 р. № 243 в частині, що стосується виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування зазначеної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за лютий 2022 року в передбаченому законодавством порядку та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в сумі 30000 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за квітень 2022 року, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2022 року в сумі 100 000 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 компенсаційних виплат у виді добових за кожний день перебування у відряджені, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 104 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 104 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів в подвійному розмірі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року таким чином, щоб зобов`язати військову частинуА0216:

- на підставі проведених перерахунків виплатити ОСОБА_1 заборгованість за окладом за військовим званням в сумі 7602, 12 грн., за посадовий оклад в сумі 29 928, 65 грн., за надбавку за вислугу років в сумі 18918, 95 грн., за надбавку за особливості проходження військової служби в сумі 49646,41 грн., за премію в сумі 74109,92 грн., - а разом заборгованість за грошовим забезпеченням за період з 28.02.2022 р. по 12.05.2023 р. включно в сумі 180206,05 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за квітень 2022 року, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2023 року в сумі 100 000 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат ОСОБА_1 компенсаційних виплат у виді добових за кожний день перебування у відряджені, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що повноваження відповідача щодо обчислення (нарахування) тих складових грошового забезпечення, заборгованість за якими визначена апелянтом самостійно, не є дискреційними, оскільки проведені апелянтом перерахунки виплатити заборгованості зводяться до простих арифметичних дій, що не позбавляє суд можливості вчинити самостійні розрахунки та визначити певні суми заборгованостей, що виникли через протиправну поведінку відповідача.

Крім цього, апелянт звертає увагу, що просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині нездійснення нарахувань та виплати на його користь щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 за квітень 2023 року та зобов`язати нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2023 року в сумі 100000 грн., однак у прохальній частині позовної заяви в цій вимозі (пункт 4) міститься явна описка в році: зазначено 2022 рік замість 2023, хоча в описовій частині позовної заяви та у відповіді на відзив апелянт чітко визначає, що має на увазі саме квітень 2023 року та посилається на відповідні докази, які стосуються саме квітня 2023 року, тому апелянт вважає, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, коли не звернув уваги на те, що посилання у тексті позовній вимоги на квітень 2022 року має явно помилковий характер, є очевидною опискою, яка суперечить доводам позову та відповіді на відзив. Таким чином, зазначена позовна вимога фактично залишилась без розгляду.

Також, апелянт наголошує, що просте посилання в наказах на зарахування ОСОБА_1 на продовольче забезпечення не доводять обставин щодо фактичного забезпечення ОСОБА_1 відповідним харчуванням під час перебування у відповідних відрядженнях та в матеріалах справи не має доказів того, що ОСОБА_1 дійсно був забезпечений саме триразовим харчуванням у відрядженнях, яке у відповідності до законодавства позбавляє його права на отримання компенсаційних виплат у виді добових.

Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що в справі немає відомостей про обставини зарахування ОСОБА_1 на харчування під час перебування у відряджені з 23 квітня 2022 року по 13 липня 2022 року згідно до бойових розпоряджень від 23.04.22 р. № 640/281/7дск, від 14.07.22 р. № 640/281/60дск.

Відповідачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Відповідач зазначає, що жодних бойових наказів (розпоряджень) у квітні 2023 р. щодо виконання апелянтом (або його прес-службою) бойових завдань у складі бойових підрозділів (елементів бойового порядку) командуванням військової частини НОМЕР_1 не віддавалось.

В свою чергу, проведення виплат апелянту додаткової винагороди за здійснення заходів із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими розпорядженнями за квітень 2023 року здійснено із застосуванням порядку та з урахуванням підстав для виплати додаткової винагороди, передбаченими Порядком №260, а також, зарахування апелянту на картковий рахунок додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за квітень 2023 року підтверджується наданими до відзиву на позовну заяву карткою особового рахунку військовослужбовця та відомостями зарахувань заробітної плати ВАТ КБ «Приватбанк», долученими відповідачем до заперечення.

Також, у відзиві зазначається, що під час перебування у службовому відряджені у військових частинах протягом 256 календарних днів апелянт забезпечувався за рахунок Держави нормою харчування № 3, визначеною Постановою Кабінетів Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 426, відтак, не мав права на виплату добових у вищезазначені періоди перебування на триразовому харчуванні і, як за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , так, і станом на сьогоднішній день, не має законних підстав щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн.

06.05.2024 р. позивачем надано до суду відповідь на відзив, яку враховано судом під час розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 28.02.2022 року по 12.05.2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в наступних військових званнях та на посадах:

- з 28.02.2022 року по 13.04.2022 року - старший лейтенант юстиції, згідно до наказу Командувача ВМС ЗСУ від 04.08.2016 р. № 109, на посаді начальника прес-служби зв`язків з громадськістю згідно до наказу командира відповідача від 28.02.2022 року № 44;

- з 14.04.2022 року по 15.12.2022 року - капітан юстиції, згідно до наказу Командувача ВМС ЗСУ від 14.04.2023 року № 114, на тій же посаді;

- з 15.12.2022 року по 12.05.2023 року - капітан юстиції на посаді начальника служби зав`язків з громадськістю згідно до наказу командувача ВМС ЗСУ від 15.12.2022 року № 405;

- з 12.05.2023 року - виключений зі списків особового складу відповідача та направлений для подальшого проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_3 , згідно до наказу командира відповідача від 12.05.2023 року № 134, на виконання наказу Головнокомандувача ЗСУ № 877 від 27.04.2023 року.

02 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, за яким просив видати довідку про нараховані йому грошові виплати з деталізацією за кожен місяць проходження служби.

09 травня 2023 року представником позивача було запитано аналогічну інформацію за адвокатським запитом.

12 травня 2023 року позивач ознайомився з власним грошовим атестатом, та як вказує позивач, зі змісту якого дізнався про порушенням встановленого порядку в частині нарахування та виплати йому грошового забезпечення за травень 2023 року.

29 червня 2023 року представником позивача було отримано лист відповідача від 20.05.2023 року № 182/4678 до якого було додано довідку про доходи позивача за період лютий 2022 року - квітень 2023 року.

Так, з додатку до відзиву № 26 (копій карток особового рахунку позивача) з врахуванням відомостей грошового атестату від 12.05.2023 року вбачається, що за період служби позивача з 28 лютого 2022 р. по 12 травня 2023 р. складові грошового забезпечення відповідачем виплачувались наступним чином:

- оклад за військове звання «старший лейтенант» - з 28 лютого по 13 квітня 2022 р. з розрахунку 1200 грн. за місяць, далі з 14 квітня 2022 р. по 12 травня 2023 р. за військове звання «капітан» - з розрахунку 1270 грн. за місяць;

- посадовий оклад - за весь період з розрахунку 4930 грн. за місяць;

- надбавка за вислугу років - за весь період з розрахунку 1860 грн. за місяць (30 % від суми посадового окладу та окладу за військове звання);

- надбавка за особливості служби (яка дорівнює 87,8% від суми трьох зазначених вище складових);

- премія (яка до січня 2023 року дорівнювала 179% від посадового окладу, а з лютого 2023 р. 440% від посадового окладу).

Судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 протягом періоду служби позивача з 28 лютого 2022 р. по 12 травня 2023 р. при розрахунку розміру грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення та премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до наказу позивачу було виплачено виплати, належні при звільненні, також виходячи із множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Вважаючи, що відповідач увесь період служби порушував його право на отримання грошового забезпечення в належному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року; грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, є протиправними, а тому задовольнив позовні вимоги в цій частині шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших належних за спірний період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Щодо решти заявлених позивачем позовних судом було відмовлено у їх задоволенні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт, частково не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, зазначив, що згідно до уточнених позовних вимог, серед іншого просив на підставі наданих розрахунків зобов`язати відповідача здійснити на його користь певні виплатити щодо заборгованостей за складовими грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 12.05.2023 р., а саме: за окладом за військовим званням в сумі 7602,12 грн, за посадовим окладом - 29928,65 грн, за надбавкою за вислугу років - 18918,95 грн, за надбавкою за особливості проходження військової служби - 49646,41 грн, за премією - 74109,92 грн, а разом -180206,05 грн., проте суд першої інстанції зазначив, що у межах спірних правовідносинах судом не визначається конкретний розмір заборгованості за грошовим забезпеченням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, на виплату якого мав право позивач, оскільки це є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів, надаючи правову оцінку таким доводам апелянта, зазначає, що вказаний висновок обґрунтовано тим, що розрахунок розміру грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, який виплачував йому грошове забезпечення.

Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. Надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.14 Розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений Наказом МОУ № 260 від 07.06.2018 р., грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. В даному випадку, грошове забезпечення не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 у повному обсязі, таким чином, Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана у межах своїх повноважень виконати свій обов`язок по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення позивачу у розмірах встановлених Законом.

З урахуванням викладеного, вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 15 жовтня 2020 року (справа № 240/11882/19), а також постанові від 23 вересня 2020 року (справа № 620/3282/18).

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції формально дослідив позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахувань та виплати на його користь щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 за квітень 2023 року та зобов`язати нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2023 року в сумі 100000 грн., а розглянув вимоги щодо квітня 2022 р., що є явною опискою позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи в пункті 4 позовної заяви від 29.09.2023 р., апелянт просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплати на його користь щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за квітень 2022 року, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь апелянта щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2022 року в сумі 100 000 грн.

Апелянт звертає увагу, що у прохальній частині позовної заяви у вимогах, викладених у пункті 4 міститься явна описка, хоча в описовій частині та у відповіді на відзив чітко визначає, що має на увазі саме квітень 2023 року, проте, відповідно до вище зазначеної заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог (вхід. № ЕС/13 849/23), позовні вимоги, що в прохальній частині позовної заяви викладені в пунктах 1 - 3, апелянт змінив та збільшив, однак, інші позовні вимоги, у тому числі, викладені у пункті 4 позовної заяви від 29.09.2023 р. залишив без змін, а тому, колегія суддів не вбачає протиправних дій з боку суду першої інстанції щодо не розгляду усіх позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, однак з матеріалів справи не встановлено доказів звернення ОСОБА_1 до суду першої інстанції з відповідною заявою.

В свою чергу, колегія суддів з приводу зазначених позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2023 року в сумі 100000 грн. зазначає наступне.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі Порядок №260).

Пунктом 2 Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Пунктом 17 Порядку № 260передбачено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

На виконання указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64 та «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року № 168 (далі Постанова № 168).

Пунктом 1 Постанови № 168 (із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінетом Міністрів України № 217 від 07.03.2022 року, № 350 від 22.03.2022 року, № 400 від 01.04.2022 року, № 754 від 01.07.2022 року, № 793 від 07.07.2022 року) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 2-1 Постанови № 168 визначено порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

В період виникнення спірних правовідносин було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України від 25.03.2022 року № 248/1298.

Абзацам 3 пункту 3 Телеграми № 248/1298 визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.

Пунктом 4 цієї ж Телеграми встановлено, що командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.

Пунктом 5 Телеграми № 248/1298 передбачено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі- військових частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин.

У подальшому, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 року № 912/з/29 (далі - Окреме доручення), яке застосовується з 01.06.2022 року та визначає умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 1 Окремого доручення під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях...» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу у групування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

Абзацами 1 та 2 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.

Водночас, абзацами 3-7 пункту 3 Окремого доручення визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктами 5, 6 Окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. або 30 000 грн. здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Колегія суддів зазначає, що аналіз вищеназваних нормативно-правових актів свідчить, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Збройних Сил України збільшується до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів (виконання завдань у складі сил та засобів здійснення заходів тощо).

Отже, для визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень відповідно до Постанови № 168, необхідно встановити докази безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів.

Тобто, колегія суддів наголошує, що законодавець, очевидно, запроваджуючи два види доплат (30000 грн. та 100000 грн.) мав на меті, що збільшений розмір доплати пов`язаний не лише з виконанням обов`язків військової служби, натомість, має характер винагороди за виконання особливо складних бойових завдань.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за квітень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу здійснення заходів із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 (30 днів) у розмірі 30000,00 грн., на які апелянт мав право.

Також, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 у спірний період надавав методичну допомогу заступникам з морально-психологічного забезпечення батальйону морської піхоти військової частини, однак командиром батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 не надано жодних підтверджень виконання ОСОБА_1 бойових завдань у складі бойових підрозділів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до п. 8 Розділу II Положення про органи зв`язків з громадськістю (прес-служби) Збройних Сил України, затвердженого наказом Генерального штабу Збройних Сил України №127 від 11.04.2017 (далі Положення №127), виконання бойових завдань не входить до завдань посадових осіб прес-служби військової частини НОМЕР_1 , посаду начальника якої обіймав позивач у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодних бойових наказів (розпоряджень) щодо виконання ОСОБА_1 (або його прес-службою) бойових завдань у складі бойових підрозділів (елементів бойового порядку) командуванням військової частини НОМЕР_1 , оскільки такі накази, як зазначає відповідач не віддавались.

Як вбачається з матеріалів справи, проведення виплат ОСОБА_1 додаткової винагороди за здійснення заходів із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими розпорядженнями за квітень 2023 року здійснено із застосуванням порядку та з урахуванням підстав для виплати додаткової винагороди, передбаченими Порядком №260, а також, зарахування позивачу на картковий рахунок додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за квітень 2023 року підтверджується наданими до відзиву на позовну заяву карткою особового рахунку військовослужбовця та відомостями зарахувань заробітної плати ВАТ КБ «Приватбанк», долученими відповідачем до заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо наявності правових підстав для виплати йому додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. у квітні 2023 р., оскільки вказані позивачем доводи та надані докази не підтверджують безпосередньої участі позивача у бойових діях або відповідних заходах.

Колегія суддів зазначає, що наведені апелянтом обставини не містять в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.

Таким чином, враховуючи, що у відповідача не існувало документів щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, складення яких передбачено Окремим дорученням, і складення таких документів не залежало від волі відповідача, тому відсутні підстави стверджувати, що у спірних відносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсаційні виплати у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Згідно пункту 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 671, встановлено, що Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міноборони, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

У свою чергу, наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 року № 105 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 березня 2017 р. за № 364/30232, затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Інструкція № 105), яка визначає особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження.

Пунктом 2 Інструкції № 105 визначено, що відрядження направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).

Абзац 1 пункту 10 Інструкції № 105 зазначає, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням).

Відповідно до абзацу 11 пункту 24 Інструкції № 105 виплата добових військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).

Відповідно до п. 1.1. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 09.12.2002 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2002 р. за № 992/7280 (зі змінами) військовослужбовці, які прибули у військову частину в відрядження, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.

Так, згідно відповідних наказів командирів військових частин забезпечено зарахування позивача на продовольче забезпечення, під час перебування у службових відрядженнях та забезпечено триразовим харчуванням у відповідності до вимог Інструкції № 105, у наступні періоди:

- у період з 05.03.2022 року по 20.03.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 05.03.2022 року №57 та від 20.03.2022 року №72) 16 календарних днів;

- у період з 16.07.2022 року по 12.11.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 15.07.2022 року №187 та від 12.11.2022 року №311) 120 календарних днів;

- у період з 23.12.2022 року по 28.12.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2022 року №342 та від 28.12.2022 року №347) 6 календарних днів;

- у період з 14.01.2023 року по 07.05.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.01.2023 року №13 та від 07.05.2023 року №129) 114 календарних днів.

З метою недопущення фінансових порушень під час направлення військовослужбовців у відрядження під час дії воєнного стану, на підставі вимог заступника Міністра оборони України № 9696/з від 20.05.2022 року, військовослужбовці, під час направлення у відрядження під час дії воєнного стану забезпечуються:

- видачею продовольчих атестатів (або добовим польовим набором продуктів (повсякденним набором сухих продуктів);

- зарахуванням на продовольче забезпечення із забезпеченням триразовим харчуванням.

У разі неможливості забезпечити військовослужбовців, які прибули у відрядження триразовим харчуванням, командування частини повинно надіслати повідомлення командиру військової частини, з якої військовослужбовці прибули у відрядження, із зазначенням причин.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що в справі не має відомостей про обставини зарахування апелянта на харчування під час перебування у відрядженні з 23 квітня 2022 року по 13 липня 2022 року згідно бойових розпоряджень від 23.04.2022 р. № 640/281/7 дек, від 14.07.2022р. № 640/281/60 дек, є необґрунтованим, оскільки колегією суддів встановлено, що у період з 20.03.2022 по 13.07.2022 (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2022 №64 та від 13.07.2022 №179, доданих до відзиву на позовну заяву) апелянт був зарахований на продовольче забезпечення та забезпечений триразовим харчуванням у відповідності до вимог Інструкції № 105 через військову частину НОМЕР_1 , зі складу військової частини НОМЕР_1 у зазначених період не убував, до інших військових частин не направлявся.

Доводи апелянта про те, що просте посилання в наказах на зарахування ОСОБА_1 на продовольче забезпечення не доводять обставин щодо фактичного забезпечення ОСОБА_1 відповідним харчуванням під час перебування у відповідних відрядженнях та в матеріалах справи не має доказів того, що ОСОБА_1 дійсно був забезпечений саме триразовим харчуванням у відрядженнях, яке у відповідності до законодавства позбавляє його права на отримання компенсаційних виплат у виді добових, колегією суддів не приймаються, оскільки позивачем не доведено, що з боку відповідача було здійснено протиправність дій щодо не забезпечення його відповідним харчуванням під час перебування у відповідних відрядженнях, в свою чергу відповідачем надано відповідні накази. При цьому, позивачем в рамках цієї справи не оскаржуються дії відповідача щодо незабезпечення його триразовим харчуванням у відповідності до вимог Інструкції № 105.

Таким чином, колегія суддів встановила, що на період перебування у службових відрядженнях позивач забезпечувався за рахунок Держави нормою харчування № 3, визначеною Постановою Кабінетів Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту», відтак, позивач не мав права на виплату добових у вищезазначені періоди перебування на триразовому харчуванні і, як за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , так, і станом на сьогоднішній день, не має законних підстав щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн., а тому рішення суду першої інстанції в цій частині також є правильним та скасуванню не підлягає.

В іншій частині ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржує, а тому, колегією суддів не надається оцінка іншим заявленим позовним вимогам у задоволенні яких судом було відмовлено.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а тому твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв`язку з чим, підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 30.05.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька