КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8333/2024

Справа № 469/753/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 травня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Матвєєвої Ю.О. в м. Київ 26 жовтня 2023 року за скаргою ОСОБА_1 , особа, дії якої оскаржуються: Березанський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на дії державного виконавця,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, просив поновити йому строки для звернення зі скаргою до суду, зобов`язати Березанський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт з належного майна боржника ОСОБА_1 , накладений згідно постанови від 19 листопада 2010 року державним виконавцем Аветисяном А.Е. органу ДВС Березанського РУЮ Миколаївської області в забезпечення виконання судового наказу № 2-н-2629/10, виданого 12 липня 2010 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_1.

Скаргу мотивував тим, що 19 листопада 2010 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 по виконанню судового наказу № 2-н-2629/10, виданого 12 липня 2010 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» боргу розміром 34357,81 грн.

19 листопада 2010 року державний виконавець виніс постанову про накладення арешту на земельну ділянку пл. 4,5034 га., кадастровий номер 4823055000:02:000:0285.

21 квітня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу в зв`язку з відсутністю у боржника майна.

24 березня 2019 року ОСОБА_1 повністю сплачено всю заборгованість в сумі 9630 грн. В зв`язку з повною сплатою боргу в квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про надання довідки про погашення кредитного договору, але до теперішнього часу таку довідку банк йому не надіслав.

05 грудня 2022 року його представник звернувся до органу місцевого самоврядування з метою реєстрації договору оренди вищевказаної земельної ділянки, в чому йому було відмовлено в зв`язку з наявним обтяженням речових прав на нерухоме майно.

Згідно листа Березанського районного відділу ДВС Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09 січня 2023 року, відділ не має можливості зняти арешт з земельної ділянки, накладений постановою державного виконавця від 19 листопада 2011 року, оскільки виконавче провадження завершене 21 квітня 2011 року та знищене в зв`язку з закінченням трирічного строку зберігання.

В січні 2023 року він звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання Березанського ВДВС зняти арешт з земельної ділянки. Ухвалою суду від 16 березня 2023 року йому було відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, але він не погодився та подав апеляційну скаргу. 22 травня 2023 року він отримав копію постанови Миколаївського апеляційного суду, з якої дізнався про залишення його апеляційної скарги без задоволення, тому просить поновити строки для звернення до суду з даною скаргою.

Вважав, що незняття арешту з його майна у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є незаконним та порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом здійснено розгляд справи без дотримання принципу повного та всебічного дослідження обставин справи, неправильно визначено обставини правовідносин. Суд не з`ясував обставини, викладені в скарзі, не надав належної оцінки правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 15 лютого 2012 року. В ухвалі відсутні обставини, на які здійснено посилання в скарзі та додатках до неї. Одночасно представником ВДВС не було доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду в цілому не відповідають обставинам справи, не містять правового аналізу, не враховують докази скаржника і його посилання на відповідні норми закону та судову практику.

Повторно викладав обставини, наведені в скарзі на дії державного виконавця, зазначав, що в матеріалах справи є докази звернення до банку з заявами про надання довідки про погашення боргу та відсутність заборгованості. Банк на його адресу надіслав лист про те, що надасть таку довідку тільки після її оплати. Потім, коли він звернувся до банку, щоб перерахувати кошти за видачу довідки, в ПриватБанку повідомили, що такого рахунку вже не існує. Він знову звернувся до банку з проханням повідомити рахунок, на який він зможе перерахувати кошти, однак банк йому рахунок так і не надіслав і в подальшому всі його листи на адресу банку повертаються в зв`язку з відсутністю банка за цією адресою. Згідно витягу з ЄДРПОУ ПАТ «ВіЕйБі Банк» зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 , банк знаходиться в стані припинення, за цією адресою банк відсутній. Крім того, ним на сайтах була знайдена інша адреса АДРЕСА_2 , але за цією адресою банк відсутній також і його заяви знову повертаються в зв`язку з відсутністю банку.

Вважав, що посилання суду першої інстанції на те, що відсутня довідка банку про остаточне погашення заборгованості за кредитним договором є порушенням його права, так як він не має можливості надати вищезазначену довідку.

Посилався на ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», вказував, що у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого листа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання 29 травня 2024 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, в якій він також повідомив, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі, заборгованість по кредиту була сплачена ним в повному обсязі, він неодноразово звертався до банку для отримання довідки про погашення кредиту, але листи за останні три роки повертаються з відміткою про відсутність банку за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки пл. 4,5034 га. кадастровий номер 4823055000:02:000:0285 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ЯИ № 154355 (а. с. 15).

05 грудня 2022 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме відмовлено в державній реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4823055000:02:000:0285 в зв`язку з наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно на підставі постанови НОМЕР_1 від 19 листопада 2010 року ВДВС Березанського РУЮ (а. с. 16).

Судом також встановлено, що на виконанні Березанського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області знаходилось виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу від 12 липня 2010 року № 2-н-2629/10 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 34357,81 грн. на користь ВАТ Всеукраїнський акціонерний банк (а. с. 10 - 11).

Зокрема, 19 листопада 2010 року державним виконавцем Березанського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Аветисяном А.Е. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 та цього ж дня накладено арешт на майно боржника.

Листами Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09 січня 2023 року та від 09 березня 2023 року за заявами ОСОБА_1 повідомлено, що зняти арешт з земельної ділянки по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 з підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», немає можливості, оскільки зазначене виконавче провадження завершене 21 квітня 2011 року в зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу (п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження») та відповідно знищене в зв`язку з закінченням трирічного строку зберігання (а. с. 9).

Із матеріалів справи також вбачається, що 07 травня 2018 року ТОВ «ДебтФорт Україна» направило лист на адресу ОСОБА_1 , яким повідомило про наявність непогашеної заборгованості в розмірі 5547,81 грн. по кредитному договору № 400036841 та необхідність її погашення в строк до 24 травня 2018 року (а. с. 19).

25 березня 2019 року ОСОБА_1 здійснено платіж на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» в розмірі 9630 грн. з призначенням - сплата відсотків 6130 грн., комісія за управління кредитом 3500 грн., договір 40036841 (а. с. 17).

Листом від 23 квітня 2019 року уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» повідомлено ОСОБА_1 за його заявою про видачу довідки про погашення кредитного договору № 400036841, що для отримання довідки йому необхідно перерахувати кошти в сумі 200 грн. на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» та надіслати копію квитанції про оплату (а. с. 18).

26 січня 2023 року ОСОБА_1 направив на адресу ПАТ «ВіЕйБі Банк» по вул. Зоологічна, 5 м. Київ заяву про надання йому оновлених реквізитів для оплати довідки про відсутність заборгованості за кредитним договором № 400036841 (а. с. 22).

Згідно експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» від 26 січня 2023 року, за адресою м. Київ вул. Зоологічна, 5 ПАТ «ВіЕйБі Банк» немає (а. с. 20 - 21).

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа ПАТ «ВіЕйБі Банк» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зняття арешту з майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні та не може бути позивачем у справі щодо зняття арешту з майна, накладеного під час здійснення виконавчих дій.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2023 року без змін (а. с. 24 - 26). Копія вказаної постанови надійшла на адресу ОСОБА_1 22 травня 2023 року (а. с. 27).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копії витягу з ЄДРПОУ щодо юридичної особи ПАТ «ВіЕйБі Банк», експрес-накладні ТОВ «Нова Пошта», копії конвертів ТОВ «Нова Пошта» з відмітками про повернення в зв`язку з відсутністю адресата.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ньому не наведено об`єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів.

Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ст. 12, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що заявник не надав доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази.

Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця та вимог про зобов`язання ВДВС зняти арешт з належного заявнику майна, суд першої інстанції виходив із того, що довідка банку про остаточне погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором відсутня, та заявником не доведено, що судове рішення ним виконано у повному обсязі .

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що скарга на дії державного виконавця ґрунтується виключно на поясненнях та припущеннях ОСОБА_1 щодо необхідності зняття з належного йому майна арешту, накладеного в ході виконавчого провадження, в зв`язку з повним виконанням судового рішення, однак доказів виконання рішення та відсутності заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 ним не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що заявником не доведено, що судове рішення ним виконане в повному обсязі, а отже скарга на дії державного виконавця не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погоджується з даними висновками, враховуючи, що ОСОБА_2 надано на підтвердження вказаних обставин лише платіжне доручення від 25 березня 2019 року, згідно якого ОСОБА_1 здійснено платіж на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» в розмірі 9630 грн. з призначенням - сплата відсотків 6130 грн., комісія за управління кредитом 3500 грн., договір 40036841 (а. с. 17), при цьому судовим наказом від 12 липня 2010 року № 2-н-2629/10, який знаходився на виконанні Березанського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області, зі ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» стягнута заборгованість за кредитним договором в сумі 34357,81 грн. (а. с. 10 - 11).

Висновок суду по суті скарги на дії державного виконавця є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований ОСОБА_2 належним чином.

Апеляційний суд не може погодитись з посиланням ОСОБА_2 про необхідність застосування ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Апеляційний суд звертає увагу, що виконавчий лист у ВП № НОМЕР_1 було повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, чинного до 05 січня 2017 року, що відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції не позбавляло стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що посилання суду першої інстанції тільки на відсутність довідки банку про остаточне погашення заборгованості за кредитним договором є порушенням права ОСОБА_1 , який не має можливості надати зазначену довідку, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь, чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 ЦПК України, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі як заінтересована особа залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.

Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 569/18319/20 (провадження № 61-13694св21) від 20 липня 2022 року у справі № 213/3685/20 (провадження № 61-2074св22), від 28 лютого 2024 року в справі № 644/7525/21.

Згідно загальнодоступної інформації на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на сторінці https://www.fg.gov.ua/banki-v-upravlinni-fondu/banki-shcho-likviduyutsya/pat-vieybi-bank, ліквідація ПАТ «ВіЕйБі Банк» здійснюється Фондом безпосередньо, зазначено адресу для листування та контактний номер телефону банку.

Станом на даний час, ПАТ «ВіЕйБі Банк» знаходиться в процесі ліквідації, відтак, його інтереси як стягувача у виконавчому провадженні уповноважений представляти Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Разом із тим, ОСОБА_1 всупереч вимог ст. 450 ЦПК України та вищенаведених правових висновків Верховного Суду не було залучено до участі в справі в якості заінтересованої особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а в матеріалах справи відсутні докази звернення до Фонду щодо підтвердження відсутності заборгованості у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу від 12 липня 2010 року № 2-н-2629/10, яким з нього стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 34357,81 грн. на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі розглянуто скаргу, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції невсебічно перевірив всі обставини по справі та застосував норми матеріального та процесуального права, які не підлягали застосуванню до відносин, які склалися між сторонами, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд звертає увагу на відсутність у нього повноважень на стадії апеляційного перегляду самостійно залучати до участі в справі учасників справи, зокрема стягувача у виконавчому провадженні, для перевірки заявлених боржником у скарзі обставин.

Самі по собі доводи апеляційної скарги, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» відсутній за адресами, на які йому направлялася поштова кореспонденція ОСОБА_2 , не становлять передбачену законом підставу для задоволення вимог його скарги на дії державного виконавця, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів повного виконання судового рішення у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 та наявності представника інтересів стягувача - юридичної особи, яка знаходиться в процесі ліквідації, однак на даний час не припинена.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 на даний час не позбавлений можливості отримати відповідні докази у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб як особи, яка уповноважена представляти інтереси стягувача ПАТ «ВіЕйБі Банк», та у випадку підтвердження відсутності заборгованості звернутися до Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із повторною заявою про зняття арешту з належного йому майна, а у випадку її невиконання - до суду в порядку ст. 447 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що з урахуванням практики Верховного Суду України ухвала від 26 жовтня 2023 року постановлена не у відповідності до законодавства, що регулює правовідносини іпотеки, а також про незаконність дій державних виконавців щодо незняття арешту з належного ОСОБА_2 майна, є помилковими та відхиляються апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.