ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4868/22 (904/1362/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 (суддя Мартинюк С.В.)

у справі № 904/4868/22 (904/1362/23)

за позовом позивача-1 ОСОБА_1

позивача-2 ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува"

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Альбува" про зобов`язання вчинити дії.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі №904/4868/22 (904/1362/23) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, згідно якої просять скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/4868/22 (904/1362/23) та прийняте нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповного встановлення обставин справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- судом не зазначено, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту порушеного права, що логічно витікає із зроблених судом висновків;

- суд не залучив Полтавську міську раду до участі в судовому спорі в якості третьої особи без самостійних вимог, хоча саме на Полтавську міську раду в силу приписів статей 7,11 ЗУ «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» як на орган місцевого самоврядування покладений обов`язок щодо прийняття відповідного рішення про відселення мешканців та зобов`язання забудовника відносно надання особам, що відселені рівноцінного житла або грошової компенсації;

- судом встановлено, що позивачам на праві приватної власності належали квартири у знесеному будинку, однак не враховано, що Держава Україна гарантує право кожного на житло, яке закріплено в ст. 47 Конституції України, та відповідно до ст.2 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» сприяє реалізації права громадян на житло та забезпечує гарантії речових прав на нерухоме майно під час комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду.

Крім того, вважає за необхідне після залучення до судового процесу Полтавської міськради витребувати у третьої особи письмові пояснення з приводу чи приймалось рішення Полтавською міськрадою щодо покладення на ТОВ «Каспі» (наразі - ТОВ «Альбува») обов`язку відносно відселення позивачів по справі з наданням їм рівноцінного житла або грошової компенсації.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 16.05.2024 сторони, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої відповідачем апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Позивачу-1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 30.12.2003 загальною площею 25,3 кв.м., жилою площею 14,4 кв.м.

Позивачу-2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 згідно купівлі-продажу від 02.12.2003 загальною площею 34,1 кв.м., жилою площею 25,3 кв.м.

31.08.2009 між Полтавським університетом споживчої кооперації України (Замовник 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАСПІ" (Замовник 2) укладено Договір на передачу функцій замовника, згідно якого Замовник 1 передає, а Замовник 2 приймає на себе зобов`язання по виконанню всіх функцій замовника з будівництва багатоповерхового житлового будинку готельного типу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою м. Полтава, вул. М. Коваля, буд. 2 (Об`єкт). Права власності та всі майнові права на Об`єкт передаються Замовнику 2.

Згідно змісту п. "ю" ч. 2 Рішення Полтавської міської ради від 01.11.2011 "Про надання земельних ділянок, оформлення та продовження права користування земельними ділянками" вбачається, що Вищому навчальному закладу Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі" продовжено оренду строком на 2 роки земельної ділянки площею 0,6838 га за адресою "вул. Коваля, буд. 2", для будівництва багатоповерхового житлового будинку готельного типу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення (землі житлової та громадської забудови). Питання знесення житлових будинків, гаражів, господарських споруд та вилучення земельних ділянок вирішується згідно з вимогами чинного законодавства.

Враховуючи звернення ВНЗ Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІ" земельну ділянку площею 0,6838 га по вул. Коваля, буд. 2, передано в суборенду відповідачу без зміни цільового призначення, для будівництва багатоповерхового житлового будинку готельного типу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення (землі житлової та громадської забудови), на умовах визначених даним рішенням.

17.07.2018 року ТОВ Каспі змінило назву на ТОВ Альбува.

Позивачі, звертаючись з цим позовом до суду зазначали, що до цього часу не забезпечені житлом, хоча згідно ч. 9 ст. 12 ЗУ «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду»: власник (наймач) жилого приміщення, який не перебуває на квартирному обліку, має право отримати на умовах компенсації в межах території комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду інше житло, в якому кількість кімнат та жила площа не менше кількості кімнат та жилої площі квартири будинку, що підлягає знесенню, незалежно від числа зареєстрованих у ньому осіб. Жила площа, що пропонується, може бути безоплатно збільшена до 50 відсотків жилої площі квартири будинку, що підлягає знесенню»

За таких обставин позивачі просили суд зобов`язати ТОВ «Альбува» надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нове житло в м. Полтава з урахуванням норми жилої площі, встановленої законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому відмовив у їх задоволенні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 (позивач-1) та ОСОБА_2 (позивач-2) звернулися до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ТОВ "Альбува" про зобов`язання вчинити дії.

За приписами ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є наявність права позивачів на забезпечення їх житлом та наявність кореспондуючого цьому праву обов`язку відповідача.

Згідно ст. 1 Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" визначено, що:

- інвестиційний проект комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду - сукупність організаційних, фінансових та технічних заходів, які здійснюються за інвестиційним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України;

- інвестор-забудовник - фізична чи юридична особа, яка фінансує будівництво у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 2 Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" також передбачено, що державна політика у сфері комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) із заміною застарілого житлового фонду базується на засадах, зокрема, проведення комплексної реконструкції та забудови територій кварталів (мікрорайонів) відповідно до містобудівної документації, проектів забудови території, проектної документації на будівництво окремих об`єктів у цих кварталах (мікрорайонах);

визначення на конкурсних засадах інвестора-забудовника комплексної реконструкції кварталу (мікрорайону);

визначення майнових прав на збудовані, реконструйовані жилі та нежилі приміщення на засадах цивільно-правового договору, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з реалізацією інвестиційного проекту комплексної реконструкції кварталів ("мікрорайонів) застарілого житлового фонду.

Згідно ст. 7 Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", органи місцевого самоврядування, зокрема:

- приймають рішення щодо вилучення (викупу), передачі земельних ділянок у зв`язку з проведенням комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) із заміною застарілого житлового фонду для задоволення суспільних потреб;

- затверджують та виконують місцеві програми комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду, його заміни, беруть участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм;

- визначають на конкурсних засадах інвестора-забудовника та укладають з ним інвестиційний договір на виконання інвестиційного проекту комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду.

Відповідно до ст. 11 Закону, органи місцевого самоврядування укладають з інвесторами-забудовниками - переможцями конкурсу договір на проведення реконструкції, заміни нежитлового та житлового фондів.

Статтею 12 Закону визначено, що реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду здійснюється за умови попереднього і повного відшкодування вартості власникам жилих приміщень втрат шляхом надання за їх згодою іншого житла або грошової компенсації.

Власникам нежилих приміщень надається за їх згодою інше рівноцінне нежиле приміщення або грошова компенсація.

Спори щодо вилучення жилого (нежилого) приміщення, розміру викупної вартості або інших умов компенсації, визначеної згідно з цією статтею, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що будівництво будинку по АДРЕСА_3 відбувалось в рамках реалізації інвестиційного проекту комплексної реконструкції кварталів ("мікрорайонів") застарілого житлового фонду.

Також відсутні докази проведення конкурсу на визначення інвестора-забудовника та докази участі та перемоги в такому конкурсі Полтавського університету споживчої кооперації України.

Сторонами не надано суду інвестиційного договору, що укладений із переможцем конкурсу та який має визначати, зокрема, й умови та порядок відшкодування вартості житла, відчуженого під час здійснення такої реконструкції.

При цьому Рішення Полтавської міської ради від 01.11.2011 та договір про передачу функцій забудовника від 31.08.2009 не містять інформації щодо наявності інвестиційного проекту комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду, щодо інвестора-забудовника та його прав і обов`язків по забезпеченню житлом будь-яких громадян, в тому числі й позивачів.

Положеннями ст. 12 Закону передбачено саме попереднє відшкодування вартості приміщень, і лише за згодою власників - надання іншого житла. Таким чином, зазначений обсяг питань вирішується до моменту початку забудови.

У зв`язку з чим, господарський суд дійшов правильного висновку про те, що Позивачами не доведено наявність з Відповідачем правовідносин, що підпадають під сферу регулювання Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" щодо забезпечення їх житлом.

Стосовно посилань на ст. 110 ЖК України, то така визначає підстави для надання громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення у випадках виселення з жилих будинків державного і громадського житлового фонду.

Згідно наданих Позивачами правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 25,3 кв.м., жилою площею 14,4 кв.м. та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 34,1 кв.м., жилою площею 25,3 кв.м., вбачається, що зазначені квартири не відносяться до державного чи громадського житлового фонду, а є приватною власністю позивачів.

Відповідно до вимог ст. 111 ЖК України якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв`язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, виселюваним з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщення надається виконавчим комітетом місцевої ради, а у випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній або іншому громадському об`єднанню. - цією організацією.

В свою чергу, сторонами не надано суду доказів вилучення земельної ділянки для державних та громадських потреб.

За викладених обставин апеляційний суд не вбачає наявність порушеного права позивачів відповідачем і звертає увагу на безпідставності посилання апелянтів про встановлення судом, що позивачам на праві приватної власності належали квартири у знесеному будинку та неврахування, що Держава Україна гарантує право кожного на житло, яке закріплено в ст. 47 Конституції України, та відповідно до ст. 2 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» сприяє реалізації права громадян на житло та забезпечує гарантії речових прав на нерухоме майно під час комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду, позаяк ТОВ "Альбува" не уособлює собою державу та не є компетентним уповноваженим нею органом на виконання відповідних функцій.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Відтак, недоведеність порушення права відповідачем, визначеним позивачами - є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо доводів скаржника про те, що суд не залучив Полтавську міську раду до участі в судовому спорі в якості третьої особи без самостійних вимог, варто зазначити наступне.

Зі змісту Глави 4 Розділу 1 «Загальні положення» ГПК України вбачається, що до складу учасників судового процесу віднесено: учасників справи (сторони; треті особи; органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб); представників та інших учасників судового процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст).

За загальним правилом, визначеним ГПК України, деякі процесуальні дії, пов`язані з визначенням складу учасників судового процесу під час розгляду справи в порядку загального позовного провадження можуть бути здійснені лише до закінчення підготовчого провадження, зокрема: залучення співвідповідача (ч. 1 ст. 48 ГПК України); заміна первісного відповідача належним відповідачем (ч. 2 ст. 48 ГПК України); вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 49 ГПК України); залучення у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 50 ГПК України).

При цьому деякі з вказаних процесуальних дій можуть бути здійснені на іншій стадії розгляду справи - лише за наявності відповідних обумовлених ГПК України причин.

Таким чином під остаточним визначенням складу учасників судового процесу в контексті п. 1 ч. 1 ст. 177 ГПК України, що здійснюється під час підготовчого провадження, необхідно розуміти саме вчинення вказаних вище процесуальних дій, які можуть бути здійснені лише на вказаній стадії судового розгляду справи (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №910/114/19).

Згідно ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може бути залучена до участі у справі судом першої інстанції до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання як за відповідною заявою, так і за ініціативою суду (див. ухвали Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.11.2023 та від 15.03.2024 у справі № 911/1359/22).

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03.10.2023.

Водночас, заяву про залучення Полтавської міської ради до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору було подано позивачами 03.10.2023, тобто вже після закриття підготовчого провадження та в день ухвалення судового рішення.

При цьому поважних причини неможливості подання цієї заяви завчасно заявниками не зазначено, про поновлення строку на подання заяви клопотання не подано.

В свою чергу, Полтавська міська рада самостійно не подавала заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Апелянтами не зазначено, а судом не встановлено, що рішення у даній справі може вплинути на права міськради або обов`язки щодо однієї із сторін.

Як передбачено ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції

З огляду на що, відсутні й правові підстави для залучення Полтавської міської ради до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору в суді апеляційної інстанції.

Щодо витребування у ради письмових пояснень з приводу чи приймалось рішення Полтавською міськрадою щодо покладення на ТОВ «Каспі» (наразі ТОВ «Альбува») обов`язку відносно відселення позивачів по справі з наданням їм рівноцінного житла або грошової компенсації, необхідно зауважити, що за приписами ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Поряд з цим, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч. 1 ст. 80 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Позивачі таке клопотання ані разом з позовом, а ні під усього розгляду справи судом першої інстанції не подавали. Також, ними не зазначено, чи зверталися вони самостійно до Полтавської міської ради щодо порушених ними питань для отримання відповідних доказів.

При цьому суд заважає на те, що за правилами ч.ч.2, 3 ст. 269 ГПК України в апеляційній інстанції досліджується докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань скаржників.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/4868/22 (904/1362/23).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявників.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/4868/22 (904/1362/23) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі №904/4868/22 (904/1362/23) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 30.05.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко