Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 р. Справа № 520/7332/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене п. 29 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.12.2023 № 23/в про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в зв`язку з визнанням 05.04.2018 органами МСЕК особою з інвалідністю II групи, внаслідок травми отриманої ним під час виконання обов`язків військової служби та захворювання, пов`язаного з виконання обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у відповідності до ст. 16-2, п. 1. абз. Б Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та ст. б, п. 1, абз. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975, Закону України від 29.07.2022 № 2489-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо призначення І виплати одноразової грошової допомоги», Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2022 від 06.04.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу в лавах збройних сил СРСР, приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан. У 1991 році йому була встановлена ІІІ група інвалідності, а 05.04.2018, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, позивачу встановлена ІІ група інвалідності. Відтак, на думку позивача, він має право на виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача з відповідною заявою. Однак, відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Позивач вважає рішення відповідача протиправним, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 25.03.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач у період з 05.09.1965 по 17.02.1992 проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі з 30.10.1981 по 24.03.1983 проходив службу в республіці Афганістан, що підтверджується копією витягу з послужного списку особової справи ФХ-113018. (а.с. 11-12)

Під час огляду органами МСЕК 30.10.1991 позивачу безстроково встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми, отриманої при виконанні обов`язків військової служби.

Під час огляду органами МСЕК з 05.04.2018 позивачу безстроково встановлена ІІ група інвалідності внаслідок травми, отриманої при виконанні обов`язків військової служби, що підтверджується копією довідки медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААА № 708208 від 06.04.2018. (а.с. 15)

Позивач у позовній заяві зазначив, що 03.07.2018 він звернувся з заявою до відповідача щодо вирішення питання про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи.

П. 42 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.12.2018 № 133 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. (а.с. 16)

Не погодившись з рішенням Міністерства оборони України позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом до Міністерства оборони України з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю другої групи, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як особі з інвалідністю другої групи, інвалідність якого настала внаслідок травми захворювання, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загиблі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 у справі №520/11843/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив зазначене рішення в апеляційному порядку.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі №520/11843/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 по справі № 520/11843/19 скасовано з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 42 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.12.2018 № 133 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020, протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.07.2020 № 112 скасовано пункт 42 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.12.2018 133. Відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги підполковнику у відставці ОСОБА_1 , якого 27.12.1991 звільнено з військової служби та 30.10.1991 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, отриманої при виконанні обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія ВТЄ-6 № 083978 від 30.10.1991), а 05.04.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, захворювання пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 708208 від 06.04.2018) (а.с. 17).

Вважаючи прийняте рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.07.2020 № 112 протиправним, позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі №520/12325/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України оформлене п. 3 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 30.07.2020 №112 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення II групи інвалідності. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з визнанням 05.04.2018 р. органами МСЕК особою з інвалідністю II групи, внаслідок травми отриманої ним під час виконання обов`язків військової служби та захворювання, пов`язаного з виконання обов`язків військової служби в країнах де велися бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у відповідності до ст. 16-2, п. 1. абз. Б Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, та ст. 6, п.1, абз. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 р. № 975. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі №520/12325/2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 по справі № 520/12325/2020 скасовано в частині задоволення позовних вимог. У цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

24.04.2023 позивач знову звернувся до відповідача з заявою про вирішення питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.

П. 29 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.12.2023 № 23/в позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. (а.с. 18)

Не погодившись з рішенням відповідача, оформленим п. 29 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.12.2023 № 23/в, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п.б ч.1 ст.16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Положеннями пункту четвертого статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ закріплено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Пунктом шостим статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Положеннями пункту 9 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).

Абзацом третім пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Приписами пункту 8 Порядку №975 врегульовано, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Згідно з пунктом 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Положеннями пункту 13 Порядку №975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 15 Порядку №975 закріплено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Зважаючи на викладені положення нормативно-правових актів суд дійшов наступного висновку.

За результатом розгляду заяви позивача про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги відповідач на підставі п.4 ст.16-3 Закону №2011-XII прийняв рішення від 21.12.2018 №133 про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, яке позивач у подальшому оскаржив до суду.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі № 520/11843/19 відповідач повторно розглянув заяву позивача про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги та відмовив позивачу в призначенні такої допомоги на підставі абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975.

Позивач також оскаржив таку відмову до суду, однак постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі № 520/12325/2020 позов позивача залишено без задоволення.

Суд зазначає, що подібні правовідносини з приводу вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги при зміні групи інвалідності були предметом розгляду у Верховному Суді.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:

"(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;

(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)".

Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив таке:

" пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно".

Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.

Зазначене було встановлено рішенням відповідача про відмову в призначенні допомоги від 30.07.2020 та перевірено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі № 520/12325/2020.

Тобто, заява позивача з питання призначення йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи вже була розглянута Міністерством оборони України.

У подальшому, Конституційний Суд України рішенням від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 Справа № 3-192/2020(465/20), на яке посилається позивач у заяві до відповідача та позові, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами зауваживши, що пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Вказані обставини стали приводом для повторного звернення позивача заявою до відповідача щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Проте, інших фактів і документів, аніж щодо яких відповідач вже прийняв рішення, правомірність якого підтверджена судом, не встановлено.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права, зокрема, у ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. При цьому, закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це положення процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Отже, ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційним пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами не впливає на правовідносини, що склалися до дати його ухвалення.

Суд зазначає, що оскільки позивачу постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 в адміністративній справі №520/12325/2020 відмовлено повністю у задоволенні позову позивача про визнання протиправним і скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 30.07.2020 № 112, про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, то наявність рішення Конституційного Суду України щодо норми закону, якими суд керувався, не створює підстав для повторного розгляду відповідачем заяви позивача та документів щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Також, слід зазначити, що Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки та зазначив наступне:

"(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;

(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.

До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022."

За обставинами справи, з часу первинного встановлення позивачу інвалідності (30.10.1991р.) до моменту встановлення ІІ групи інвалідності (05.04.2018р.), з чим ОСОБА_1 пов`язує виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги, минуло 26 років. Зазначені правовідносини виникли до 06.04.2022.

Враховуючи вищевикладене, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним, а тому відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН