ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/5118/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Державна установа "Полтавська виправна колонія (№64)" звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника ВП № 72930902, винесену 05 квітня 2024 року старшим державним виконавцем Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А., якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)";

- зобов`язати Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з майна установи "Полтавська виправна колонія (№64)" накладеної постановою ВП №72930902, винесену 05.04.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою державного виконавця Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП № 72930902 від 05 квітня 2024 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно виправної колонії. Позивач зауважує, що звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається, а майно виправної колонії перебуває в державній власності, використовується нею виключно для забезпечення виконання її завдань. На думку позивача, спірна постанова прийнята без урахування вимог частини 5 статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", а тому є протиправною.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи у письмовому провадженні.

Суддя Бойко С.С. перебував з 15 травня 2024 року по 28 травня 2024 року у відпустці.

Ухвала суду від 06 травня 2024 року доставлено до електронного кабінету відповідача 06.05.2024 року, проте відповідач правом подати відзив не скористався.

Відповідно до статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А. від 05 квітня 2024 року ВП №72930902 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно державної установи "Полтавська виправна колонія" (№64), у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 4518748,62 грн.

Не погодившись із постановою від 05 квітня 2024 року про арешт майна в межах ВП № 72930902, та вважаючи, що відповідач протиправно вчиняє дії щодо арешту майна виправної колонії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України від 02 червня 2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як законність.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону №1404- VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами пункту 2 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Крім того, пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частинами першою та п`ятою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року №2713-IV визначено, що державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Частинами першою та третьою статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець має право вживати заходи примусового виконання рішення, що визначені статтею 10 Закону № 1404-VIII, у тому числі й шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника. Водночас, статтею 48 Закону № 1404-VIII визначено право державного виконавця звернути стягнення на будь-яке майно боржника, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Судом встановлено, що Полтавська виправна колонія (№64) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Виправна колонія є установою закритого типу та відповідно до діючого законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції. Майно виправної колонії перебуває у державній власності, використовується нею на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання її завдань та не може бути об`єктом застави (а.с. 8-12).

Постановою старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А. від 05.04.2024, в межах виконавчого провадження №72930902, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" (а.с. 14).

Аналіз спірної постанови про арешт майна боржника від 05 квітня 2024 року свідчить про те, що державним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно виправної колонії без конкретизації виду майна, на яке накладено арешт.

Суд бере до уваги приписи частини п`ятої статті 26 Закону від 23 червня 2005 року №2713-IV, якою передбачено, що звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Враховуючи приписи частини п`ятої статті 26 Закону від 23 червня 2005 року №2713-IV, яка прямо забороняє звернення стягнення на майно установ виконання покарань, якою є ДУ "Полтавська виправна колонія (№64)", беручи до уваги те, що майно позивача перебуває у державній власності, використовується ним на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання її завдань, тому суд дійшов висновку, що спірна постанова про арешт майна боржника від 05 квітня 2024 року ВП №72930902 не ґрунтується на вимогах Закону № 1404-VIII та Закону №2713-IV.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів правомірності постанови головного державного виконавця Полтавського районного відділу державної Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пушка Р.А. про арешт майна боржника від 05 квітня 2024 року у межах виконавчого провадження № №72930902.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А. про арешт майна боржника від 05.04.2024, в межах виконавчого провадження №72930902 є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства вчинити дії щодо зняття арешту з майна державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)", накладеного постановою державного виконавця від 05.04.2024, в межах виконавчого провадження №72930902, суд зазначає наступне.

Приймаючи рішення у даній справі суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, №40450/04, пункт 64).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про протиправність спірної постанови про арешт майна боржника від 05 квітня 2024 року ВП №72930902, тому суд, з метою ефективного захисту порушеного позивача, вважає за необхідне зобов`язати Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з майна Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)", накладеного постановою старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А. про арешт майна боржника від 05.04.2024, в межах виконавчого провадження №72930902.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Таким чином, при задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" (код ЄДРПОУ 08731826, вул. Старокотелевська, 6, м.Полтава) до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34962946, пров. Стешенка, 6, м.Полтава) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А. про арешт майна боржника від 05 квітня 2024 року у межах виконавчого провадження № 72930902.

Зобов`язати Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з майна Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)", накладеного постановою старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокінь Ю.А. про арешт майна боржника від 05 квітня 2024 року у межах виконавчого провадження № 72930902.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Державної установи "Полтавська виправна колонія (№64)" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко