532/393/24

2/532/305/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Тесленко Т. В.,

за участю секретаря

судового засідання - Климченко А. О.,

прокурорів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука в інтересах держави до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача - Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації, про визнання недійсним рішення, повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації

В С Т А Н О В И В:

22 лютого 2024 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області звернувся заступник керівника Полтавської обласної прокуратури Ілля Титарчук в інтересах держави з позовом до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача- Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації, про визнання недійсним рішення, повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації.

Позивач прохав суд визнати незаконним та скасувати рішення 14 позачергової сесії Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області від 19.11.2021 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та передано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 площею 2 га, розміщену на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства; скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, яка розташована на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2671391453080; зобов`язати ОСОБА_3 повернути, а Кобеляцьку міську раду Полтавського району Полтавської області прийняти земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, яка розташована на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області.

22.02.2024 відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 27 березня 2024 року, яке в подальшому відклалося на 02.05.2024 за клопотанням прокурора.

В підготовчому засіданні учасники процесу не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідачка ОСОБА_3 до суду не з`явилася, а її чоловік відмовився від отримання судової повістки, про що здійснено відмітку на поштовому повідомленні. Суду стало відомо, що остання перебуває за межами країни і отримати судову повістку не має можливості.

В подальшому, ухвалою суду від 02.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.05.2024 та викликано відповідачку ОСОБА_3 до суду через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України.

Прокурор Полонська С. О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача Кобеляцької міської ради в судове засідання не з`явився, однак надав суду клопотання розгляд справи за його відсутності, позов визнав.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов визнала повністю, не заперечувала проти задоволення вимог прокурора.

Від інших учасників процесу жодних клопотань не надходило.

З`ясувавши позицію учасників справи, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що цивільний позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що під час моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному веб-сайті (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) та у подальшому при вивченні питання додержання вимог земельного законодавства на території Кобеляцької міської ради Полтавської області, Полтавською обласною прокуратурою встановлені порушення вимог земельного законодавства та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» під час набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 площею 2 га для особистого селянського господарства з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, що є підставою для припинення права власності на земельну ділянку з таких підстав.

Установлено, що рішенням 14 позачергової сесії Кобеляцької міської ради від 19.11.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та передано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 площею 2 га, розміщену на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2671391453080).

Вивченням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки встановлено, що вся земельна ділянка розташована на території Регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський» і тому на неї встановлено обмеження 10.3.

Зібраними матеріалами підтверджено, що передача земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог законодавства з огляду на таке.

Так, передаючи земельну ділянку під об`єктом природно-заповідного фонду у власність як землі сільськогосподарського призначення, Кобеляцька міська рада порушила вимоги п. в ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України, відповідно до якої до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Особливий статус земельної ділянки у цивільних правовідносинах визначається тим, що вона є природним об`єктом та, крім економічної та соціальної, має й екологічну цінність, перебуваючи у постійному тісному взаємозв`язку з іншими природними об`єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами тощо).

Такі унікальні характеристики визначають цільове призначення кожної окремої земельної ділянки.

Поняття цільового призначення наводиться у ст. 1 Закону України «Про землеустрій», згідно з якою під ним розуміється використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Рішення про встановлення такого призначення, за ст. 20 Земельного кодексу України (далі ЗК України), приймається компетентним органом відповідно до визначених Земельним кодексом України повноважень.

Фактично ж під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти установлені законодавством порядок, умови та правовий режим її експлуатації (використання), тобто допустимі з урахуванням особливостей та характеристик кожної окремої ділянки види діяльності на ній.

Для встановлення цільового призначення земель визначальне значення має те, які саме угіддя за якісними характеристиками складають земельну ділянку, а не дані земельного кадастру чи землевпорядна та містобудівна документація. Якщо землевпорядна, містобудівна або кадастрова документація не відповідають фактичному стану земельних ділянок, вони мають бути виправлені, оскільки за своєю правовою природою така документація фіксує існуюче цільове призначення земельної ділянки, а не є підставою для його встановлення.

Незважаючи на те, що згідно з даними Публічної кадастрової карти цільовим призначенням земельної ділянки вказано ведення особистого селянського господарства, ця обставина не має правового значення, оскільки статус цієї ділянки першочергово визначається тим, що вона розташовується в межах об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом такої території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Ураховуючи вказане, спірна земельна ділянка, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 , в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення у зв`язку із розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду, що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду.

Окрім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Враховуючи, що земля належить до числа обмежених і невідновних ресурсів, вимагається чітка диференціація антропогенного навантаження на земельні ресурси, що досягається встановленням дозволених та недозволених способів її експлуатації, мінімізації негативного впливу на довкілля.

Усі землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких наведений у статті 19 ЗК України, з яких виокремлено зокрема: а) землі сільськогосподарського призначення; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 вказував, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршує екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Кожен із видів цільового призначення земельних ділянок характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Тобто належність земель до тієї чи іншої категорії за цільовим призначенням визначається їх характеристиками і не може бути змінена шляхом прийняття відмінного за змістом рішення органу державної влади або місцевого самоврядування.

Таке твердження повністю узгоджується зі змістом статті 19 Конституції України.

Положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 № 916/2791/13).

Кожен правовий режим окремої категорії земель передбачає ті чи інші обмеження, обтяження, вимоги і правила щодо використання земельних ділянок, які встановлюються для забезпечення раціонального та ефективного використання земель на основі урахування їх природних особливостей, якісних характеристик, місця розташування тощо.

Землі природно-заповідного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, відповідно до ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд». Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Разом з цим, за статтею 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Особливий порядок охорони таких земель визначений пунктами «б», «д» ч. 1 ст. 164 та ст. 166 ЗК України.

Тобто на відміну від земель сільськогосподарського призначення, режим охорони земель природно-заповідного фонду спрямований на збереження не тільки якостей землі, а й природних якостей об`єктів природно-заповідного фонду.

Штучна зміна цільового призначення земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення призводить до зміни режиму охорони цих земель, та має негативні екологічні, економічні та соціальні наслідки.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про природно-заповідний фонд» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Статтею 43 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що регіональні ландшафтні парки включаються до земель природно-заповідного фонду.

Землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та положеннями про ці території, об`єкти. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення (ст. 46-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).

В той же час, статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» прямо передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Так, Рішенням Полтавської обласної ради від 24.12.2002 «Про оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» організовано регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський» без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів загальною площею 23200 га.

Відповідно до Проекту створення РЛП «Нижньоворсклянський», розробленого в 2002 році, до території Парку увійшли 7 існуючих заповідних територій на загальну площу 5061 га, у тому числі ландшафтний заказник «Вільховатський» площею 452 га, представлений землями лісогосподарського призначення.

Вивченням проекту створення Парку також встановлено, що в межі Парку на території Вільховатської сільської ради увійшло 3298,6 га земель, серед яких, зокрема, 222,4 га ріллі, 52,5 га сіножатей, 87,3 га пасовищ, 813,4 га лісів.

Відповідно до проекту створення Парку, всі заказники увійшли до заповідної зони РЛП «Нижньоворсклянський» (в тому числі, і заказник «Вільховатський»), у той час як сільськогосподарські землі стали господарською зоною РЛП, що не змінює особливий статус земель як природно-заповідних, які відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України не можуть передаватися у приватну власність.

Відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський», затвердженого в новій редакції Наказом Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації № 3 від 26.05.2021, РЛП є природоохоронною, рекреаційною установою місцевого значення. Пунктом 1.5.,1.6 Положення визначено, що РЛП «Нижньоворсклянський» входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Територія РЛП «Нижньоворсклянський» має важливе значення, як ділянка найменш порушених природних наземних і водних екосистем центральної та гирлової частини пониззя р. Ворскла з острівною системою Кам`янського водосховища, де виявлена значна кількість регіонально рідкісних та занесених до Червоної книги України видів тварин і рослин, а також види, занесені до Європейського Червоного списку.

Також п. 1.7. Положення зазначено, що територія РЛП «Нижньоворсклянський» із додержанням вимог, встановлених Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та іншими актами законодавства може використовуватись: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Метою створення РЛП «Нижньоворсклянський» є: а) вивчення та збереження в природному стані ділянки типових і унікальних найменш порушених природних наземних і водних екосистем центральної та гирлової частини пониззя р. Ворскла з острівною системою Дніпродзержинського водосховища, де виявлена значна кількість регіонально рідкісних та занесених до Червоної книги України видів тварин і рослин, а також види, занесені до Європейського Червоного списку; б) комплексне вирішення питань охорони типових та унікальних ландшафтів, об`єктів живої природи на фоні проведення широкої науково-дослідницької, освітньої, виховної та пропагандистської роботи; в) забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

На території РЛП «Нижньоворсклянський», відповідно до п. 4.2.1. Положення, забороняється, зокрема, будь-яка господарська та інша діяльність, які суперечать меті і завданням Парку, що встановлені Законом України «Про природно-заповідний фонд України», іншим законодавством та не погоджені з місцевим органом охорони навколишнього природного середовища (в установлених законодавством випадках із Мінприроди України) і з спеціальною адміністрацією РЛП «Нижньоворсклянський». А п. 4.2.25 Положення прямо заборонено відведення території Парку для потреб, не передбачених законодавством України і цим Положенням.

Отже, передача у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, розташованої в межах Регіонального ландшафтного парку "Нижньоворсклянський" для ведення особистого селянського господарства не відповідає меті створення та допустимим видам використання території об`єкту природно-заповідного фонду.

Знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 в межах РЛП «Нижньоворсклянський» підтверджується такими доказами:

матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, в якому прямо вказано, що вся земельна ділянка потрапляє в межі об`єкту природно-заповідного фонду,

матеріалами проекту створення регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський», відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 входить в межі РЛП як частина господарської зони Парку,

листами ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.06.2023 № 1/333 та від 08.09.2023 № 2.1/430 з відповідними графічними матеріалами, відповідно до яких спірна земельна ділянка потрапляє в межі РЛП «Нижньоворсклянський» відповідно до проекту землеустрою з організації та встановлення меж РЛП «Нижньоворсклянський», який розроблявся ДП «Центр державного земельного кадастру» в 2012 році з винесенням меж Парку в натуру. Зазначений проект отримав, зокрема, погодження відділу Держгеокадастру у Кобеляцькому районі № 213 від 24.12.2015 та Вільховатської сільської ради від 20.12.2013. Спірна ділянка входить до масиву «194» та представлена землями запасу Вільховатської сільської ради,

листом Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації від 14.09.2023 № 4000/04.3-09, відповідно до якої спірна ділянка, корім інших, входить до РЛП «Нижньоворсклянський» відповідно до проекту його створення.

протоколом огляду, окрім іншого, земельної ділянки з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 із залученням сертифікованого інженера землевпорядника ФОП ОСОБА_4 , відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, окрім інших, знаходиться в межах природно-заповідного фонду, а саме Регіонального ландшафтного парку «Нижньворсклянський».

Окрім цього, відповідно до п.п. а) п. 1-2 Прикінцевих Положень Закону України «Про землеустрій» (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення) передбачено, зокрема, що до 1 січня 2024 року до складу проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельних ділянок, розташованих на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду, включається інформація про обмеження у використанні земель, додержання режиму охорони та використання відповідної території та вимоги природоохоронного законодавства, надана органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, а також проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, проекти організації територій та об`єктів природно-заповідного фонду, положення про них та/або схеми формування екологічної мережі, програми у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі.

Однак згідно з інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації, яка є додатком до листа заступника Державного секретаря Кабінету Міністрів від 09.02.2023 № 3085/0/2-23 до Департаменту не надходили звернення розробника та проекти землеустрою щодо відведення, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 з метою отримання інформації, передбаченої пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про землеустрій».

Також, всупереч вимогам ч. 7 ст. 20 та ч. 8 ст. 123 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду, внаслідок якої ділянка виведена зі складу такої категорії, відбулася без погодження з Кабінетом Міністрів України та без узгодження проекту землеустрою з обласною державною адміністрацією (лист заступника Державного секретаря Кабінету Міністрів від 09.02.2023№ 3085/0/2-23 з додатками) .

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування.

За ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного суду від 23.10.2019 у справі 488/402/16-ц, вимогу про скасування рішення про передачу земельної ділянки можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права, що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного суду від 19.01.2022 у справі № 592/10260/16.

У постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які спрямоване, тому його оскарження має на меті не позбавлення рішення юридичної сили, а захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення).

Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, входить в межі об`єкта природно-заповідного фонду, то відноситься до тих земель, які згідно зі ст. 178 ЦК України, ст. 83 ЗК України не можуть бути надані у приватну власність громадянину для ведення особистого селянського господарства.

Також , всупереч п.п. а) п. 1-2 Прикінцевих Положень Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою щодо відведення спірної ділянки не погоджений Управлінням екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації та всупереч вимогам ч. 7 ст. 20 та ч. 8 ст. 123 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду, внаслідок якої ділянка виведена зі складу такої категорії, відбулася без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Оскільки рішення 14 позачергової сесії Кобеляцької міської ради від 19.11.2021, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та передано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 площею 2 га, не відповідає вимогам земельного законодавства, на підставі ст. 21 Цивільного кодексу України має бути визнано незаконним та скасовано.

Також відповідно до ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Пунктом 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка природно-заповідного фонду сформована як ділянка з основним цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, є підстави для скасування її державної реєстрації з урахуванням п. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Разом з тим, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин наявності в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Отже, державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка не має на нього будь-яких прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Зважаючи на те, що за ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, в тому числі шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Також спірна земельна ділянка має бути повернута Кобеляцькій територіальній громаді з огляду на наступне.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Таке відновлення може відбутися і у цій справі за заявленої вимоги про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки. Таке повернення переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку.

У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним, таке повернення відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.

Зазначене узгоджується з Постановою Великої палати Верховного суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пп.8.9, 9.61,9.68, 9.79).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стосовно землі природо-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною.

Системний аналіз ст. 178 ЦК України дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96) висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки потрібно розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Оскільки спірна земельна ділянка відносяться до земель природно-заповідного фонду, має статус обмежено оборотоздатної і згідно із законом не може перебувати у приватній власності, проте продовжує бути зареєстрованою на праві власності за ОСОБА_3 , порушення прав їх законного володільця - територіальної громади - на реалізацію усіх правомочностей власника триває і перешкод для задоволення позову про повернення ОСОБА_3 цієї ділянки немає.

Такі твердження узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду, порушення ґрунтового покриву (розорювання, дискування) якої заборонено законом.

Позов прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки природо-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину дедалі частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі і спірної земельної ділянки, яка входить у межі РЛП «Нижньоворсклянський». Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117)).

Відповідно до п.п. 9.68 та 9.79 Постанови Верховного суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні забороненої законом діяльності на території об`єкта природно-заповідного фонду.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою про повернення спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель природно - заповідного фонду та безоплатної передачі у власність громадянину земельної ділянки із комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до регіональних ландшафтних парків. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки водного та природно-заповідного фондів. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

В цьому випадку інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного рішення.

Прокурор вказає, що оскільки саме Кобеляцька міська рада допустила порушення інтересів у спірних правовідносинах, то ця рада не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

З аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).

Відповідно до ч. 1, п. «в» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. п. «а», «ґ» ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Враховуючи вказані вище норми законодавства, спірна земельна ділянка у розумінні нових змін є «іншою земельною ділянкою» (ч. 3 п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України), яка переходить у комунальну власність з 27.05.2021.

Вказана земельна ділянка перейшла у власність Кобеляцької міської ради, і саме Кобеляцька міська рада є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Водночас, в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року, № 7-рп/2009, Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Такі ж висновки знайшли своє відображення у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду України справа№ 698/119/18 від 15.01.2020.

Враховуючи вказану позицію, керуючись у спірних правовідносинах аналогію закону, Кобеляцьку міську раду позбавлено можливості самостійно скасувати свої рішення щодо передачі землі у власність.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Враховуючи, що Кобеляцька міська рада, є одним із учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів, вказаний орган виступає відповідачем у цій справі.

Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, що беззаперечно в цілому відноситься до інтересів держави.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016 у справі №6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16.

При цьому у разі порушення права на земельну ділянку його захист, у тому числі у визначений ст. ст. 21, 393 ЦК України та п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України спосіб, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а відповідно, право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача.

Однак, Кобеляцькою міською радою, всупереч інтересам територіальної громади, вчинені неправомірні дії щодо передачі у власність спірної земельної ділянки.

Порушення цього порядку та протиправне надання землі у власність з порушенням чинного законодавства, завдає шкоду власності відповідної територіальної громади та суперечить інтересам держави в цілому, що є підставою для пред`явлення позову в інтересах Кобеляцької територіальної громади.

04 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/18905/21, адміністративне провадження № К/990/18500/22 (ЄДРСРУ № 107123236) досліджував питання щодо позову прокурора в інтересах громади та прийшов до висновку, що позов прокурора в інтересах громади прирівнюється до позову прокурора в інтересах держави.

Отже, прокурор у цій справі набув статусу позивача, оскільки Кобеляцька міська рада є одним із співвідповідачів рішення якої оскаржується в судовому порядку, а отже орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній.

Окреслена правова позиція є підтвердженою у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі 922/2244/19.

Крім того, аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладена у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 908/684/19, від 17.06.2020 у справі № 545/275/19, від 25.08.2020 у справі № 707/2825/18. Такі ж висновки знайшли своє відображення у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду України справі № 698/119/18 від 15.01.2020.

Більше того, як вказано в п. 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що узгоджується з нормами національного законодавства та практикою Європейського суду з прав людини.

Взявши до уваги викладене вище, вважаю за потрібне:

- визнати незаконним та скасувати рішення 14 позачергової сесії Кобеляцької міської ради від 19.11.2021, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та передано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 площею 2 га, розміщену на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 , зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2671391453080) та всі права, похідні від права власності;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, яка знаходиться на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області з одночасним припиненням усіх речових прав на неї;

- повернути Кобеляцькій територіальній громаді Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, яка знаходиться на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області.

В задоволенні решти позовних вимог зобов`язального характеру - відмовити.

В порядку ст. ст. 141,142 ЦПК здійснити розподіл судових витрат.

Позивачем сплачено при поданні позову до суду судовий збір в сумі 12 112,00 грн (а.с.173). Оскільки позов частково задоволено, з відповідачів пропорційно з кожного підлягає до стягнення на користь позивача сума сплаченого ним судового збору, а саме ( 12 112,00 : 2 = 6056,00 грн). Однак, оскільки відповідачі надали суду заяви про визнання позову до початку розгляду справи по суті, то потрібно стягнути з них лише 50 % судового збору з кожного, а саме (6056,00 : 2=3028,00 грн), а тому поверненню з державного бюджету позивачеві підлягає 6056,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141,142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука в інтересах держави до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача - Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації, про визнання недійсним рішення, повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення 14 позачергової сесії Кобеляцької міської ради від 19.11.2021, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та передано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 площею 2 га, розміщену на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176 , зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2671391453080) та всі права, похідні від права власності.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, яка знаходиться на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області з одночасним припиненням усіх речових прав на неї.

Повернути Кобеляцькій територіальній громаді Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 5321885400:00:007:0176, яка знаходиться на території Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір в сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) .

Стягнути з Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області (ЄДРПОУ 21051562, вул. Касьяна, 29, м. Кобеляки Полтавський район Полтавська область, 39200) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір в сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.).

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області повернути Полтавській обласній прокуратурі (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060), шляхом списання з Р/р UA 878999980313121206000016682, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Код отримувача 37959255, Отримувач коштів ГУК у Полтавській області м. Кобеляки /22030101, 50 % від сплаченої суми судового збору 12 112,00 грн, що становить 6056,00 (шість тисяч п`ятдесят шість грн 00 коп), згідно з платіжною інструкцією № 213 (внутрішній номер 326497349) від 02.02.2024.

В задоволенні решти позовних вимог зобов`язального характеру - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

29.05.2024 складено повне судове рішення.

Суддя