Справа № 991/4149/24

Провадження 1-кс/991/4185/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

детектива ОСОБА_3 ,

представника власника майна адвоката ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 лютого 2024 року за № 52024000000000088, та скарги представника власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна,

В С Т А Н О В И Л А :

І. Суть клопотання

1.1. 15 травня 2024 року до Вищого антикорупційного суду надійшло зазначене клопотання, у якому прокурор просила накласти арешт на майно, вилучене 11 травня 2024 року в ході обшуку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 ;

- мобільний телефон iPhone 14 Pro, IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 .

1.2. Клопотання обґрунтоване тим, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) 22 лютого 2024 року за № 52024000000000088, за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368 КК України, в ході якого встановлено, що службові особи Міністерства розвитку громад та територій України (надалі - Мінрегіон), зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах ТОВ «Сітігазсервіс» з метою одержання неправомірної вигоди, надали згоду ДП «Укркомунобслуговування» на укладення значного господарського зобов`язання, внаслідок чого між останнім та ТОВ «Сітігазсервіс» було укладено низку договорів, що призвело до втрати можливості Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (надалі - Мінінфраструктури) здійснювати управління/розпорядження об`єктом державної власності (цілісним комплексом споруд), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Також перевіряються обставини отримання службовими особами Мінрегіону неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у вигляді житлових (квартир) та нежитлових приміщень, за вчинення дій зі сприяння незаконній діяльності групи підприємств «КСМ Груп».

Прокурор повідомила, що 11 травня 2024 року був проведений обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого вилучено зазначені термінали мобільного зв`язку.

Прокурор просила накласти арешт на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, пославшись на існування ризику його втрати, знищення, використання чи перетворення.

1.3. 16 травня 2024 року до Вищого антикорупційного суду надійшли скарги представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна. Скарги обґрунтовані тим, що 11 травня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду було проведено обшук, за результатами якого вилучено тимчасово вилучене майно (мобільні телефони), належні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , втім ці термінали мобільного зв`язку не містять відомостей щодо окреслених в ухвалі слідчого судді обставин кримінального провадження, а тому були вилучені безпідставно.

Також адвокат наголосив, що з моменту вилучення належних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 терміналів мобільного зв`язку пройшло понад 48 годин і протягом встановленого КПК України строку детектив з клопотанням про накладення на них арешту до суду не звернувся, а тому просив зобов`язати детективів НАБУ повернути ці телефони власникам.

1.4. Ухвалою слідчого судді від 20 травня 2024 року, занесеною до журналу судового засідання, матеріали клопотання прокурора про арешт майна та скарг представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна було об`єднано в одне провадження.

ІІ. Позиція учасників судового засідання

2.1. Детектив ОСОБА_3 підтримав клопотання прокурора з наведених у ньому мотивів.

2.2. Представник власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання, наполягав на задоволенні його скарг, а також додав, що детектив не надав постанову про призначення експертизи, хоче з моменту вилучення терміналів мобільного зв`язку пройшло достатньо часу для її призначення, а клопотання подане прокурором з порушенням встановленого строку.

ІІІ. Мотиви слідчого судді

3.1. Дослідивши клопотання прокурора, скарги представника власників майна, надані ними матеріали, заслухавши думку учасників, висловлену у судовому засіданні, слідчий суддя дійшла таких висновків.

3.2. Норми кримінального процесуального закону, якими керується слідчий суддя

3.2.1. Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, та полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України).

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та він допускається виключно з метою забезпечення:

- збереження речових доказів;

- спеціальної конфіскації;

- конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати (ч. 2 ст. 173 КПК України):

- правову підставу для арешту майна;

- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

- наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Для кожної з правових підстав арешту (мети його накладення) кримінальний процесуальний закон визначає додаткові обставини, які мають враховуватися слідчим суддею, зокрема:

- можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається з метою забезпечення речових доказів);

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або цивільного позову);

- можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається з відповідною метою);

- розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (якщо арешт майна накладається з метою забезпечення цивільного позову).

Також на особу, яка подала клопотання про арешт майна, покладено обов`язок довести (ч. 1 ст. 173 КПК України):

- необхідність такого арешту;

- наявність ризику приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

Враховуючи загальні підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ч. 3 ст. 132 КПК України, арешт майна не допускається, якщо не буде доведено, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

3.2.2. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 1 статті 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна.

3.3. Оцінка та висновки слідчого судді

Прокурор повідомила, що під час досудового розслідування встановлено, що Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань виконує функції з управління об`єктами державної власності (пп. 55 п. 4 Положення про Мінінфраструктури, затвердженого постановою КМУ № 460 від 30 червня 2015 року в редакції № 1400 від 17 грудня 2022 року).

Відповідно до п. 1 постанови КМУ «Деякі питання управління об`єктами державної власності» № 537 від 26 травня 2023 року вирішено передати цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 (до якого входить у тому числі ДП «Укркомунобслуговування») із сфери управління Мінрегіону до Мінінфраструктури.

05 липня 2022 року у відповідності до абз. 1 п. 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою КМУ №1482 від 21 вересня 1998 року, було затверджено Акт приймання-передачі цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій зі сфери управління Мінрегіону до Мінінфраструктури (до якого включено ДП «Укркомунобслуговування»).

02 листопада 2022 року до Мінрегіону надійшло звернення ДП «Укркомунобслуговування» № 408 від 01 листопада 2022 року, в якому: (1) повідомлено про отримання підприємством цілісного майнового комплексу ДА «Квіти України», розташованого за адресою м. Київ, вул. Тираспольська, 43 (передача відбулася на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 червня 2022 року у справі № 910/11827/21), (2) винесено на розгляд питання про надання згоди підприємству на укладення значного господарського зобов`язання (інвестиційного договору з реконструкції та будівництва на земельній ділянці, яку воно отримало) із ТОВ «Сітігазсервіс». Наказом міністра Мінрегіону ОСОБА_8 № 203 від 03 листопада 2022 року було утворено робочу групу для розгляду цього звернення.

11 листопада 2022 року робоча група, розглянувши це звернення, надала ДП «Укркомунобслуговування» згоду на укладення господарського зобов`язання (інвестиційного договору з реконструкції та будівництва) із ТОВ «Сітігазсервіс», за умов: (1) приведення у відповідність до земельного та містобудівного законодавства проектів наданих договорів, а також правового статусу земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ; (2) отримання ДП «Укркомунобслуговування» в результаті реалізації цього інвестиційного проекту нерухомого майна вартістю не нижче вартості земельної ділянки та нерухомості відповідно до незалежних експертних оцінок; (3) отримання нерухомого майна пропорційно черговості введення в експлуатацію черг будівництва та інших умов. Про це рішення ДП «Укркомунобслуговування» було повідомлено листом державного секретаря Мінрегіону Василя Володіна № 7/21/12297-22 від 16 листопада 2022 року.

24 листопада 2022 року ДП «Укркомунобслуговування» проінформувало Мінрегіон про виконання умов надання згоди в частині приведення проектів договорів, які планується укласти з ТОВ «Сітігазсервіс», у відповідність до вимог земельного та містобудівного законодавства, зі зміною правового статусу земельної ділянки, на що 01 грудня 2022 року отримало повторну згоду Мінрегіону на укладення значного господарського зобов`язання з ТОВ «Сітігазсервіс».

Прокурор зазначила, що відповідно до Положення про Мінрегіон, затвердженого постановою КМУ № 197 від 30 квітня 2014 року (в редакції № 850 25 вересня 2019 року), робоча група не була наділена повноваженнями на прийняття таких рішень, натомість ці повноваження (функції з управління об`єктами державної власності) належать виключено міністру Мінрегіону. Також наголосила, що членами робочої групи згоду ДП «Укркомунобслуговування» на укладення значного господарського зобов`язання з ТОВ «Сітігазсервіс» надано у вкрай стислі строки, що свідчить про нетиповий для цих правовідносин поспіх.

За наслідками надання Мінрегіоном цієї згоди між ДП «Укркомунобслуговування» та ТОВ «Сітігазсервіс» було укладено:

- договори № 09/12/2022-1 та № 09/12/2022-2 від 09 грудня 2022 року;

- договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 09 грудня 2022 року, відповідно до якого ДП «Укркомунобслуговування» надає, а ТОВ «Сітігазсервіс» приймає в строкове користування земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:91:179:0013), для реалізації останніми прав на забудову;

- акт приймання-передачі земельної ділянки від 09 грудня 2022 року.

За версією органу досудового розслідування, посадові особи Мінрегіону, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч наданим їм повноваженням, з метою одержання неправомірної вигоди, діючи спільно з керівництвом ДП «Укркомунобслуговування», надали ТОВ «Сітігазсервіс» право користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , чим порушили права та законні інтереси Мінінфраструктури.

Також слідством встановлено, що за вчинення окреслених дій ОСОБА_9 , який на час вчинення кримінального правопорушенням обіймав посаду міністра Мінрегіону, міг отримати неправомірну вигоду від бенефіціарного власника «КСМ Груп» ОСОБА_10 , у вигляді квартир, право власності на які було оформлено на довірених міністру осіб.

Квартири, які ймовірно були предметом неправомірної вигоди, розташовані за адресами:

- АДРЕСА_3 (дата державної реєстрації 18 липня 2023 року);

- АДРЕСА_4 (дата державної реєстрації 12 липня 2023 року);

- АДРЕСА_5 (дата державної реєстрації 22 липня 2022 року);

- АДРЕСА_6 (дата державної реєстрації 12 вересня 2022 року);

- АДРЕСА_7 (дата державної реєстрації 12 вересня 2022 року);

- АДРЕСА_8 (дата державної реєстрації 12 вересня 2022 року);

- АДРЕСА_9 (дата державної реєстрації 12 вересня 2022 року).

3.3.1. Наведені у клопотанні обставини корелюють обставинам, зазначеним у витязі з ЄРДР, підтверджені наданими прокурором матеріалами у мірі, достатній для вирішення питань, пов`язаних з розглядом клопотання.

Слід наголосити, що в межах оцінки питань, обумовлених розглядом клопотання, слідчий суддя не вирішує питання про наявність усіх елементів складу злочину, винуватість чи невинуватість осіб у його вчиненні.

3.4. Щодо підстав для арешту майна

3.4.1. 11 травня 2024 року був проведений обшук будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у власності та фактичному володінні ОСОБА_6 , під час якого вилучено зазначені у клопотанні мобільні телефони, належні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Прокурор просила накласти арешт на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Постановою від 13 травня 2024 року зазначені телефони визнані речовими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Одним з процесуальними джерел доказів є, зокрема, речові докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

За твердженням прокурора, до вчинення кримінальних правопорушень може бути причетний ОСОБА_6 , який є пов`язаною особою з колишнім міністром Мінрегіону ОСОБА_9 та на якого 12 вересня 2022 року було зареєстровано право власності на 4 (чотири) квартири, які могли бути предметом неправомірної вигоди.

Викладені обставини переконують слідчого суддю у тому, що мобільний телефон, який належать ОСОБА_6 , відповідає критеріям речових доказів, адже може містити інформацію щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, зокрема, листування та інші способи контактування ОСОБА_6 з особами, які могли бути причетні до вчинення кримінального правопорушення.

Викладене свідчить, що зазначене майно, вилучене в ході обшуку, може бути використане як доказ для встановлення обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, зокрема події кримінального правопорушення, обставин його вчинення, кола осіб, залучених до вчинення кримінального правопорушення.

3.4.2. Слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків (1) коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або (2) якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також (3) якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Як вбачається з протоколу обшуку від 11 травня 2024 року та пояснень детектива, ОСОБА_6 добровільно надав належний йому мобільний телефон для огляду, втім відмовився повідомити пароль, чим обмежив доступ до нього та можливість дослідження наявної у ньому інформації в повному обсязі. Крім того, ОСОБА_6 повідомив, що видаляє інформацію зі свого терміналу мобільного зв`язку. Викладені обставини обумовлюють потребу органу досудового розслідування у проведенні детального огляду телефону, зокрема, із залученням спеціаліста та використанням спеціальної техніки, що дозволить у повному обсязі дослідити інформацію, яка в ньому міститься, у тому числі відновити видалену інформацію. Отже, надання ОСОБА_6 телефону для огляду, на переконання слідчого судді, не свідчить про відсутність підстав для вилучення цього терміналу мобільного зв`язку, позаяк не виключає наявність підстав, передбачених ч. 2 ст. 168 КПК України, оскільки повноцінний доступ (пароль) ОСОБА_6 надано не було.

Таким чином, орган досудового розслідування мав передбачені ч. 2 ст. 168 КПК України підстави для вилучення мобільного телефона.

Відсутність постанови про призначення експертизи, на що звертав увагу представник власника, не виключає встановлених слідчим суддею підстав вилучення майна.

3.4.3. Слідчий суддя відхиляє доводи адвоката щодо ненадання дозволу на вилучення телефону, адже ухвала слідчого судді 15 квітня 2024 року передбачала відшукання мобільних телефонів ОСОБА_6 , що передбачає і можливість їх вилучення, про що свідчить зміст ч. 7 ст. 236 КПК України, яка вилучені речі розмежовує на ті, щодо яких надано дозвіл на відшукання, та інші.

Враховуючи викладене, слідчий суддя констатує відсутність підстав для задоволення скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна.

3.4.4. Разом з тим, доводи детектива про те що, що вилучений в ході обшуку мобільний телефон iPhone 14 Pro, IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 може містити інформацію, яка має значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, є непереконливими, позаяк жодних відомостей про наявність у мобільному телефоні iPhone 14 Pro інформації, яка може мати значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, жодних відомостей про наявність ознак видалення з нього інформації протокол обшуку не містить. Також не підтверджені жодними матеріалами доводи детектива ОСОБА_3 про можливу причетність ОСОБА_7 до обставин вчинення кримінального правопорушення.

Отже, підстави для накладення арешту на iPhone 14 Pro, який належить ОСОБА_7 , стороною обвинувачення не доведені, а тому в цій частині у клопотанні прокурора слід відмовити, водночас, скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна слід задовольнити.

3.5. Щодо співмірності втручання у право власності

3.5.1. Як вже зазначала слідчий суддя, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Зважаючи на обставини кримінального правопорушення, яке розслідується у межах цього кримінального провадження, доводи прокурора про існування такого ризику є цілком обґрунтованими.

Запропонований прокурором спосіб арешту майна у вигляді заборони володіти, користуватися та розпоряджатися ним релевантний потребам досудового розслідування у збереженні речового доказу та його властивостей, які можуть мати доказове значення, їх дослідження та обумовлений необхідністю запобігти його знищенню чи пошкодженню.

Викладене переконує слідчого суддю у тому, що мета цього заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобігання цьому ризику може бути досягнута.

3.5.2. Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження є оціночними поняттями. Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що будь-яке втручання у право особи з боку держави має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

На переконання слідчого судді, загальні інтереси суспільства у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України (зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування тощо), виправдовують ступінь втручання у право власності особи, яке пов`язане з накладенням арешту на належне їй майно.

Враховуючи характер майна, тимчасове позбавлення особи можливості відчужувати, користуватися та розпоряджатися ним не становитиме надмірного втручання та суттєвих негативних наслідків для неї.

3.5.3. Наведене у клопотанні майно належать до переліку майна, на яке згідно з приписами ч. 10 ст. 170 КПК України може бути накладений арешт.

Слідчий суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.

Тимчасовий характер арешту майна обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого ст. 174 КПК України, за яким арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

3.5.4. Оцінюючи доводи представника власників щодо звернення з клопотанням з порушенням встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України строку, слідчий суддя звертає увагу, що зазначена норма передбачає, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Аналізуючи наслідки порушення цього строку, слідчий суддя виходить з визначення процесуальних строків, якими є встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії (ч. 1 ст. 113 КПК України).

Строки у кримінальному процесі завжди спрямовані на захист конкретних прав особи, зокрема, обмежують тривалість втручання у ці права, а також спрямовані на забезпечення загальноправового принципу правової визначеності - одного з основоположних аспектів верховенства права, зокрема, обмежують у часі можливість скасування ухвалених рішень як сторони обвинувачення (інститут оскарження, передбачений ст. 303 КПК України), так і суду (інститут апеляційного оскарження).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 263/15845/2019, за своєю природою строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов`язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.

Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв`язку із закінченням строку можливості реалізувати право.

Закінчення строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Обов`язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків коли виконання обов`язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження. Пропуск строку виконання обов`язку, на відміну від пропуску строку реалізації права, спричиняє застосування до осіб, що пропустили строк, дисциплінарних стягнень, якщо строк пропущений оперативним підрозділом, слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею, або заходів забезпечення кримінального провадження, якщо строк пропущений учасником кримінального провадження.

Повертаючись до доводів адвоката щодо пропуску строку звернення із клопотанням, слідчий суддя звертає увагу, що законодавцем у ч. 5 ст. 171 КПК України використано формулювання «клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано».

Зазначена норма містить чіткий та однозначний обов`язок сторони обвинувачення або (1) повернути вилучене майно особі, або (2) звернутися з клопотанням про його арешт. Також визначений строк виконання цього обов`язку - не пізніше наступного робочого дня.

Отже, за своєю правовою конструкцією зазначена норма має зобов`язальний, а не уповноважуючий (дозволяючий) характер, а передбачений нею строк є строком виконання зобов`язання, а не строком реалізації права. Відповідно, наслідком пропуску цього строку не може бути позбавлення прокурора (детектива) можливості звернутися з відповідним клопотанням.

Зазначений строк звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням про арешт майна спрямований на захист прав власника та визначає момент, з якого утримання майна стороною обвинувачення набуває невиправдано тривалого характеру та з яким пов`язується можливість власника вимагати його повернення.

Факт дотримання цього строку не належить до кола обставин, які мають оцінюватися слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна (п. 3.2 цієї ухвали), а його недотримання не є підставою для відмови у задоволенні клопотання, адже не нівелює потребу у запобіганні ризику його знищення чи пошкодження.

Аналогічна правова позиція висловлена Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду у справі № 991/271/21, ухвала від 08 лютого 2021 року, № 991/4770/23, ухвала від 16 червня 2023 року, та, як зазначено в останньому рішенні, вона відповідає усталеній практиці Апеляційної палати.

За таких обставин: (1) клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню, (2) скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна задоволенню не підлягає, (3) скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Клопотання прокурора - задовольнити частково.

2. Накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів (шляхом заборони користування та розпорядження) на майно ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 .

3. Скаргу адвоката на бездіяльність детектива щодо неповернення тимчасово вилученого майна ОСОБА_7 задовольнити.

4. Зобов`язати детективів Національного антикорупційного бюро України, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 лютого 2024 року за № 52024000000000088, повернути ОСОБА_7 майно, вилучене під час обшуку, а саме мобільний телефон iPhone 14 Pro, IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 .

5. У решті клопотання прокурора та скарзі адвоката на бездіяльність детектива на неповернення тимчасово вилученого майна ОСОБА_6 - відмовити.

Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_1