ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 630/93/24

Номер провадження 22-ц/818/1696/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Березюк А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 09 лютого 2024 року в складі судді Малихіна О.О. у справі № 630/93/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківський відділ державної РАЦС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пацурковська Олена Миколаївна, звернулась до суду з заявою в якій просила:

- встановити факт, що ОСОБА_1 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_2 , в період з 25 січня 2021 року і до моменту видачі сповіщення № 658 від 03 листопада 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 про те, що, ОСОБА_2 зник без вісті під час активних бойових дій, про що було направлено корінець сповіщення № 658 Начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити факт батьківства ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Люботин Харківського району Харківської області, про що здійснено актовий запис № 39 від 11 березня 2022 року.

Заява обґрунтована тим, що починаючи з 25 січня 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , і вели спільне господарство за цією адресою до 05 травня 2023 року. У ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_3 , реєстрації народження якої було здійснено ОСОБА_1 самостійно, відомості про батька дитини були записані з її слів. З 06 травня 2023 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу, мужньо виконував військовий обов`язок захисту України, але 20 жовтня 2023 року під час активних бойових дій зник безвісті. До вказаної дати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підтримували родинні відносини дистанційно. Вказала, що встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та факту батьківства необхідно заявнику ОСОБА_1 для реалізації особистих немайнових та майнових прав доньки, в тому числі для оформлення права на отримання грошового забезпечення.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 09 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження.

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_2 за місцем проходження військової служби вважається зниклим безвісті. Але така обставина не виключає існування спору про право з огляду на положення статті 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», якою визначено, що набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи. Отже до моменту визнання ОСОБА_2 у порядку, визначеному ЦПК України, безвісно відсутнім або до моменту оголошення його померлим не припиняється існування його майнових і немайнових прав. З цього також випливає відсутність підстав для встановлення факту батьківства у відповідності до статті 130 СК України, адже право на звернення з такою заявою пов`язано саме зі смертю чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини. У такому разі за відсутності заяви ОСОБА_2 про визнання себе батьком дитини, його батьківство може бути визнано рішенням суду на підставі позову ОСОБА_1 про визнання батьківства. І це знову ж таки вказує на існування спору про право.

11 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пацурковська О.М., подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для подовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлення юридичного факту, а саме факт проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_2 , встановлення факту батьківства ОСОБА_2 відносно доньки не несе юридичного наслідку щодо вирішення їхніх прав та обов`язків, оскільки його встановлення буде лише підтвердженням шлюбних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та народження у ОСОБА_2 дочки ОСОБА_3 , тобто існування відповідного юридичного факту, що передбачено у Главі 6 Розділу IV ЦПК України, як спеціальний процесуальний інструмент для захисту відповідних прав. Належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав ОСОБА_1 будь ким із осіб, які б могли бути відповідачами та до яких ОСОБА_1 могла б заявити позовні вимоги, до суду першої інстанції останньою не надано, тож висновок суду про наявність спору про право є лише припущенням суду.

Харківський відділ державної РАЦС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ухвалу суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 23 травня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адресу:

ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 40,41);

представником ОСОБА_1 адвокатом Пацурковською О.М. отримано через електронний кабінет 25 квітня 2024 року (а.с. 44);

Харківським відділом державної РАЦС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції отримано через електронний кабінет 25 квітня 2024 року (а.с. 43).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасника справи, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

За положеннями статей 55, 124 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом.

Такі підстави визначено у статті 186 ЦПК України.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 просила встановити факт проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_2 який під час проходження військової служби зник безвісти та встановити факт батьківства ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Люботин Харківського району Харківської області, про що здійснено актовий запис № 39 від 11 березня 2022 року.

Метою встановлення даного факту заявниця вказала отримання соціального захисту, в тому числі отримання виплат.

Згідно із частини 4 статті 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.

Відповідно до пункту 4 вищевказаного порядку виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення безвісти членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Згідно пункту 5 Порядку командир, (начальник, керівник) військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

Для забезпечення правильного і швидкого вирішення справи суд з урахуванням конкретних її обставин повинен вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та інших учасників процесу. Суду необхідно також встановити осіб, які можуть брати участь у справі.

За загальним правилом цивільного процесуального законодавства України та положень статті 294 ЦПК України на заявника покладено обов`язок визначати заінтересованих осіб у справі.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі заявником.

Заінтересована особа - це особа, яка, на думку заявника, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси заявника. Заявник притягається до справи у зв`язку з вимогою, яка заявлена у заяві.

Щоб визнати заінтересовану особу неналежною, суд повинен мати дані про те, що права та обов`язки за заявою покладено на іншу особу. Про неналежну заінтересовану особу можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, відносно якої стосується вимога заявника.

Таким чином, неналежна заінтересована особа - це особа, притягнута заявником, стосовно якої встановлено, що відносно неї не виникають права та обов`язки.

Як вбачається з Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх вирішення питання про наявність або відсутність підстав для виплати грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців зниклих безвісти, вирішується командиром (начальником, керівником) військової частини (установи, організації).

Проте, командир військової частини до участі у розгляді даної справи не залучений, тому висновок суду першої інстанції про наявність спору є передчасним.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, є передчасним, оскільки ОСОБА_2 вважається зниклим безвісті, що не є автоматичним визнанням його загиблим. Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно також для можливості подавати заяви, скарги, звернення до військової частини, можливості ініціювання його пошуку, звернення до суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно правової позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №752/13549/22 (провадження №61-10510св23), звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини 1 статті 130 СК України в порядку окремого провадження є належним способом вирішення питання щодо батьківства загиблого військовослужбовця, якщо особи, які також мають право на отримання одноразової грошової виплати, не заперечують проти встановлення такого факту і його встановлення не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність спору про право між заявником та іншими особами.

Разом з тим, сама по собі та обставина, що встановлення факту батьківства буде породжувати майнові права, не дає підстав вважати наявним спір про таке право, оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості з`ясувати дані обставини під час розгляду справи.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Отже, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки розгляд справи по суті не було закінчено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 09 лютого 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 28 травня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина