ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/698/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Наїдко Л.В. (адвокат);

відповідача - Золотарьова Ю. А. (самопредставництво);

третьої особи - Васильєва С. М. (самопредставництво);

розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (у складі колегії суддів: Козир Т. П. (головуючий), Мальченко А. О., Скрипка І. М.)

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 (суддя Плотницька Н.Б.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Акціонерного товариства "Гідромеханізація."

до Київської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання укладеною додаткової угоди до договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2023 року Акціонерне товариство "Гідромеханізація." (далі - Товариство, Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада, Відповідач, Скаржник) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 06.07.2007.

1.2. Позов обґрунтований тим, що Товариство добросовісно виконувало умови договору упродовж всього строку його дії та у передбачений термін подало Раді лист-повідомлення про поновлення договору з наданням всіх необхідних документів.

1.3. У свою чергу Рада відмовляється укладати додаткову угоду, вказуючи на те, що Товариство не реалізувало своє право на поновлення договору оренди землі шляхом звернення до орендодавця за три місяці до спливу строку договору оренди з повідомленням про його поновлення, а надані Товариством докази не підтверджують такого звернення до Ради.

1.4. Товариство продовжує користуватися земельною ділянкою, сплачувати орендну плату та для врегулювання існуючих орендних відносин у судовому порядку просить визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 06.07.2007.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 у справі № 910/698/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, позов задоволено повністю, визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки укладеного між Радою та Товариством.

2.2. За висновками судів, Позивач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підтвердив звернення до Відповідача у визначений строк щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, тому відповіді, надіслані Позивачу, про пропуск ним строку для укладення додаткової угоди до договору оренди, та висновки Відповідача про те, що Позивач втратив переважне право на продовження орендних правовідносин, не відповідають дійсним обставинам справи та порушують права Позивача.

2.3. Крім того, Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з Відповідача 100 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Клопотання Відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу обґрунтовано тим, що заявлений розмір таких витрат є необґрунтованим, неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також не відповідає критерію розумності та пропорційності щодо предмета спору.

2.4. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, заяву Позивача задоволено. Відмовляючи в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру витрат, суд зазначив про його необґрунтованість та ненадання доказів, які б свідчили про неспівмірність та/або нерозумність, та/або нереальність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.

2.5. Залишаючи в силі додаткове рішення від 01.06.2023, апеляційний суд погодився з тим, що суд першої інстанції надав правову оцінку клопотанню про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та, діючи в межах своїх повноважень, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви Позивача про стягнення таких витрат у розмірі, зазначеному в заяві.

2.6. У подальшому додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 частково задоволено заяву Позивача про винесення додаткового рішення та стягнуто з Відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

2.7. Частково задовольняючи вказану заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн, погодившись з доводами Відповідача про те, що заявлений розмір витрат у сумі 100 000,00 грн є необґрунтованим та неспівмірним з реальними витратами, оскільки частина тексту відзиву на апеляційну скаргу співпадає з доводами відповіді на відзив на позовну заяву, і між сторонами також розглядався аналогічний спір щодо суміжної земельної ділянки (справа №910/743/23).

2.8. Непогоджуючись із зазначеними рішеннями, Відповідач скористався правом на їх касаційне оскарження та просить Суд у касаційній скарзі скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 910/698/23 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, скасувати додаткове рішення про розподіл судових витрат та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, судові витрати покласти на Позивача.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

3.2. Підставою для подання скарги Відповідач зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Щодо пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, зокрема:

- статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків сформованих у постановах від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (щодо дотримання алгоритму дій обома сторонами договору за наявності наміру поновити договір оренди земельної ділянки);

- статтю 3 Цивільного кодексу України та статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19 (щодо дотримання презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин);

- статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків Верховного Суду України, викладених: у постанові від 20.11.2012 у справі № 44/69, від 20.05.2008 у справі № 30/234, від 11.11.2014 № 3-161гс14 у справі № 912/1552/13 (щодо того, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, у разі відсутності заперечень сторін, можлива лише за наявності відповідного рішення орендодавця, за відсутності такого рішення зобов`язання укласти договір у судовому порядку суперечитиме вимогам законодавства);

- статтю 129 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених: у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (про те, що суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, мав врахувати критерій розумності та обґрунтованості розміру заявлених витрат, а також зазначає про необов`язковість для суду зобов`язань, які склалися між адвокатом та клієнтом).

3.4. Також в якості підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Відповідач наголошує на відсутності висновку Верховного Суду про застосування норм статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо повідомлення орендаря про намір продовжити строк дії договору оренди не було доставлено орендодавцю. При цьому зазначає, що у справі № 910/743/23 Верховний Суд у пункті 5.53 постанови від 13.02.2024 зазначив про відсутність необхідності формування висновку з приводу застосування вказаної статті в контексті обставин, на які посилається Відповідач.

3.5. Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти задоволення скарги заперечує та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 11.04.2024 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 910/698/23 та призначено її розгляд на 15.05.2024.

4.2. Представник Відповідача у судовому засіданні касаційну скаргу підтримав у повному обсязі та просить Суд її задовольнити.

4.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти задоволення скарги заперечує та просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також Позивач просить Суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду заяви про винесення додаткової постанови суду касаційної інстанції. Згідно з орієнтовним розрахунком, наведеним у відзиві, розмір таких витрат становить 140 000,00 грн.

5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Рішенням Ради від 28.12.2006 № 572/629 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано Товариству у довгострокову оренду на 15 років земельні ділянки загальною площею 84,30 га для розробки кар`єру піску № 7 для виконання інженерної підготовки території житлових масивів у мікрорайоні Бортничі у Дарницькому районі м. Києва, у тому числі ділянку № 1 площею 81,32 га, ділянку № 2 площею 2,98 га (спір щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди зазначеної земельної ділянки вирішено у справі № 910/743/23).

5.2. Між Позивачем (орендарем) та Відповідачем (орендодавцем) 06.07.2007 укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), який посвідчено державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстровано в реєстрі за № 1902, 23.07.2007 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за записом № 66-6-00422.

5.3. Згідно з пунктом 2.1 договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка, розташована у мікрорайоні Бортничі у Дарницькому районі м. Києва, з такими характеристиками:

- розмір - 81,3223 га;

- цільове призначення - для розробки кар`єру піску № 7 для виконання інженерної підготовки території житлових масивів;

- кадастровий номер - 8000000000:90:283:0033;

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до довідки

№ Ю-20354/2016 від 16.02.2016, становить 200 559 191,73 грн.

5.4. Договір оренди укладено на 15 (п`ятнадцять) років (п. 3.1. договору оренди). Строк дії договору оренди до 23.07.2022.

5.5. Після закінчення строку, на який було укладено цей договір, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору (п. 8.3 договору оренди).

5.6. Згідно з пунктом 11.7 договору оренди після закінчення строку, на який укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

5.7. Суди встановили, що 01.04.2022, тобто більше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, Позивач на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", засобами поштового зв`язку направив Відповідачу лист-повідомлення № 01-04/22-1 про поновлення договору оренди земельної ділянки з проектом додаткової угоди про його поновлення, довідкою органів Державної фіскальної служби про відсутність заборгованості з орендної плати та копіями установчих документів.

5.8. Вказане поштове відправлення не було отримано Відповідачем та 01.06.2022 було повернуто відправникові у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання, що підтверджується довідкою ф. 20.

5.9. Окрім того, суди встановили, що Позивач зазначив, що у додатковий (альтернативний) спосіб повідомлення, у квітні 2022 року подав до Ради аналогічний пакет документів (лист-повідомлення №01-04/22-1 від 01.04.2022 про поновлення договору оренди земельної ділянки з проектом додаткової угоди про поновлення такого договору) через скриньку для прийняття вхідної кореспонденції.

5.10. У відповідь на вказаний лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) листом від 10.08.2022 за № 05716-9910 повідомив про необхідність надання додаткових відомостей/матеріалів для подальшого опрацювання питання, зокрема щодо виконання зобов`язань з розробки кар`єру, відшкодування відновлювальної вартості зелених насаджень, внесення орендної плати в повному обсязі.

5.11. Позивач 26.10.2022 листом № 26-10/22 надав Департаменту зазначені відомості та копії документів, у тому числі лист Головного управління Державної податкової служби в місті Києві від 17.10.2022 № 59370/6/26-15-19-08-09, у якому зазначено про сплату Позивачем необхідних платежів із орендної плати з юридичних осіб у Дарницькому районі м. Києва, копії рішення Ради від 15.04.2022 № 4569/4610 (щодо звільнення орендарів комунального майна від сплати орендної плати на період дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення), спеціального дозволу на користування надрами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 14.06.2010, спеціального дозволу на користування надрами Державної служби геології та надр України від 11.03.2013 на видобування корисних копали (видобування піску) зі строком дії до 11.03.2031; робочого проекту розробки та гірничо-технічної рекультивації Бортницького родовища піску.

5.12. Департамент листом-відповіддю від 09.11.2022 за № 05716-13621 повідомив Позивача про ненадання документів що підтверджують сплату орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:283:0033 у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки, у зв`язку з чим зазначив про відсутність підстав для опрацювання питання щодо поновлення договору, а також зазначив що Товариство не звільнено від сплати орендної плати за земельні ділянки, які були об`єктами оренди у договорах від 23.07.2007.

5.13. Листом від 28.12.2022 за вих. № 05708-15509 Департамент на адвокатський запит представника Позивача повідомив, що не володіє відомостями щодо задекларованих Товариством сум та наявності/відсутності заборгованості зі сплати орендної плати щодо запитуваних земельних ділянок станом на 12.12.2022, у зв`язку із чим така інформація Позивачу надана не була.

5.14. Відповідачем до апеляційної скарги додано копії: листа Департаменту від 08.06.2023, листа-повідомлення від 01.04.2022 про поновлення договору оренди (з відміткою про його реєстрацію Департаментом 20.06.2022), адвокатського запиту № 12-12 від 12.12.2022.

Позивач заперечував проти долучення додаткових доказів, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції Відповідач та Департамент були обізнані з фактом існування цих документів і не були позбавлені можливості надати їх суду першої інстанції.

5.15. Апеляційний суд нові докази не прийняв, посилаючись на те, що Відповідач не зазначив жодних поважних причин, які перешкоджали йому подати вказані докази суду першої інстанції.

5.16. За результатами звернення Позивача до Відповідача з листом щодо поновлення договору оренди на той самий строк (15 років) на тих самих умовах та укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди, Позивачем від Відповідача, у строк, встановлений законодавством, не одержано згоди на поновлення спірного договору оренди землі або листа-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення, що і стало причиною виникнення спору.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Згідно зі статтею 791 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

6.3. Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначаються Законом України "Про оренду землі".

6.4. 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8 цього Закону з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України "Про оренду землі", що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

6.5. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" законодавець фактично розмежував два механізми, які раніше були закладені в попередній редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме: реалізації переважного права на укладення нового договору оренди землі (який відповідно до чинних приписів Закону України "Про оренду землі" врегульовано статтею 33) та реалізації права на поновлення договору оренди землі (який регулюється субсидіарно приписами статті 32-2 Закону України "Про оренду землі" та статті 126-1 Земельного кодексу України). Положення частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", як до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", так і після цього залишилися схожими.

6.6. При цьому назву статті 33 Закону України "Про оренду землі" було змінено з "Поновлення договору оренди землі" на "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк", а з тексту фактично вилучено частини шосту - восьму, які використовувались як механізм реалізації права орендаря на автоматичну пролонгацію за умови відсутності заперечень орендодавця, та опис процедури поновлення.

6.7. Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

6.8. При цьому колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду за результатами розгляду справи № 906/1314/21 у постанові від 23.11.2023 було висловлену правову позицію щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", яку суд, відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України, повинен застосовувати у подібних правовідносинах.

6.9. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 зазначив, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі, у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

6.10. Відповідно до абзацу четвертого розділу "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України, щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

6.11. При цьому укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

6.12. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті спору, встановив, що, більш як за три місяці до спливу строку договору оренди, Позивач із дотриманням порядку, встановленого цим договором та положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі", скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди та повідомив Відповідача про свій намір скористатися таким правом на поновлення договору на новий строк шляхом направлення 01.04.2022 листа-повідомлення разом з проектом додаткової угоди до нього. Натомість Рада вимоги Закону України "Про оренду землі" щодо розгляду листа-повідомлення від 01.04.2022 про поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом укладення відповідної додаткової угоди або заперечення проти її укладення не виконала. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог Позивача.

6.13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що Позивач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підтвердив звернення до Відповідача у визначений строк щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, тому зазначив, що відповіді, надіслані Позивачу, про пропуск ним строку для укладення додаткової угоди до договору оренди та висновки Відповідача про те, що Позивач втратив переважне право на продовження орендних правовідносин, не відповідають дійсним обставинам справи та порушують права Позивача.

6.14. Рада, не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.15. Щодо підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаргу мотивовано тим, що господарськими судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, а саме щодо дотримання алгоритму дій обома сторонами договору за наявності наміру поновити договір оренди земельної ділянки.

6.16. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не були враховані висновки про застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", що викладені у подібних правовідносинах, у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №926/2720/21 (п. 5.12.), від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20 (п. 35), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (п. 34 - 36), з таких підстав.

6.17. Питання застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідних редакціях) неодноразово було предметом розгляду Верховного Суд. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 903/1030/19 та постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20 суди зазначили, що стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар".

6.18.При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону № 161-XIV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 903/1030/19).

6.19. Базуючись на зазначених вище позиціях Верховного Суду та узагальнюючи їх, можна зробити висновок, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин) в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:

- якщо орендар у строки, встановлені договором або за відсутності інших строків, встановлених договором, у строки, встановлені законом, не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;

- якщо орендар своєчасно, у строки, встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того, чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже, суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;

- якщо орендар своєчасно, у строки, встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того, чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі";

- якщо орендар своєчасно, у строки, встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах" (постанова Верховного Суду від 21.09.2022 у справі 926/2720/21).

6.20. Для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених статтею 33 Закону № 161-XIV строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди" (подібна правова позиція є усталеною та міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20).

6.21. Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що орендар своєчасно, у строки, погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект додаткової угоди, а орендодавець у встановлений законом термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги Позивача у відповідності до висновків зазначених постанов Верховного Суду.

6.22. При цьому скаржник у своїй касаційній скарзі посилається на наведені правові висновки Верховного Суду, а отже його доводи в цій частині фактично зводяться саме до спонукання суду касаційної інстанції на переоцінку доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, та встановлення обставин справи відмінних від встановлених ними.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до положень частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, додатково перевіряти докази. Тобто суд касаційної інстанції не може здійснювати переоцінку доказів у справі.

6.23. Суди попередніх інстанцій визнали доведеним той факт, що Позивач у встановлений строк надіслав на адресу відповідача лист-повідомлення від 01.04.2022 № 01-04/22-2 про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди про поновлення вказаного договору та установили, що зазначене поштове відправлення не було отримано Радою.

Отже, суди попередніх інстанцій відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінили докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також їх вірогідності та взаємного зв`язку за своїм внутрішнім переконанням на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження.

6.24. Стосовно підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування норм статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо повідомлення орендаря про намір продовжити строк дії договору оренди не було доставлено орендодавцю. При цьому Скаржник зазначає, що у справі № 910/743/23 (між тими самими учасниками та з тими ж самими предметом та підставами позову щодо іншої земельної ділянки) за подібних встановлених обставин Верховний Суд у пункті 5.53 постанови від 13.02.2024 зазначив про відсутність необхідності формування висновку з приводу застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо направлення листа-повідомлення про поновлення договору оренди простим поштовим повідомленням з огляду на те, що доводи Скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів у справі.

6.25. Звертаючись із касаційною скаргою у справі № 910/698/23, Відповідач вказує на те, що така обставина, як факт отримання орендодавцем листа-повідомлення про поновлення строку дії договору оренди має суттєве та вирішальне значення для вирішення спору та наполягає на необхідності формування правового висновку щодо: 1) доказів, які підтверджують факт направлення орендарем поштового відправлення з пропозицією про укладення нового договору оренди; 2) якщо пропозиція орендаря не була доставлена орендодавцю, як наслідок, останній не був обізнаний про намір орендаря про укладення договору та не мав можливості висловити свій намір, чи наявні правові підстави для настання таких наслідків, як укладення нового договору.

Відповідач посилається на те, що для застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідною є сукупність дій орендаря та орендодавця: орендар звернувся у строк, визначений договором, а орендодавець розглянув пропозицію у визначений законом строк, але не надав заперечень.

6.26. Колегія суддів зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.27. В контексті доводів Ради Суд зазначає, що за змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

Отже, зазначені положення цього Закону зобов`язують орендаря повідомити орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, при цьому визначають необхідність виконати такий обов`язок у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

Втім порядок та спосіб надсилання такого листа-повідомлення положення Закону не визначають. Реалізація орендарем переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання ним установлених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури і строків. Тому орендар, звертаючись до суду, у разі порушення орендодавцем його переважного права щодо укладення договору оренди, відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України повинен надати належні та допустимі докази виконання покладених на нього статтею 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язків, зокрема щодо відправлення орендодавцю відповідного листа-повідомлення з проектом додаткової угоди.

6.28. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що Позивач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підтвердив звернення до Відповідача у визначений строк щодо поновлення договору оренди земельної ділянки.

6.29. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що при вирішенні судами цього спору, за встановлених фактичних обставин, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", тому доводи скаржника щодо необхідності формування висновку про застосування зазначеної статті саме з урахуванням доказів, які підтверджують направлення орендарем відповідного повідомлення та додаткової угоди, а також необізнаності орендодавця про намір орендаря продовжити договір оренди внаслідок неотримання такого відправлення, є необґрунтованими, адже фактично спрямовані на переоцінку доказів у справі враховуючи в тому числі наступне.

6.30. Обґрунтовуючи необхідність формування зазначеного висновку, Рада стверджує, що судами попередніх інстанцій застосовано статтю 3 Цивільного кодексу України та статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19 (дотримання презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин). Зокрема, Скаржник не погоджується з висновками судів про порушення ним принципу добросовісності, що полягає у невчиненні дій з отримання листа, направленого Позивачем. Водночас, в матеріалах справи, на думку Відповідача, відсутні будь-які докази на підтвердження його відмови від отримання поштового відправлення Позивача. Відповідач стверджує, що суди проігнорували той факт, що наданий для огляду конверт не є реєстровим поштовим відправленням та не має трек-номеру, що унеможливлює обчислення терміну зберігання такого відправлення та можливості повернення "за закінченням терміну зберігання".

6.31. У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, на які посилається Відповідач у скарзі, Суд акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

6.32. Суд зауважував, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, у тому числі, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

6.33. У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

6.34. Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 Цивільного кодексу України та статті 33 Закону України "Про оренду землі", орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

6.35. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

6.36. Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

6.37. Судами попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів встановлено, що Позивач добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди та щодо надсилання Відповідачу повідомлення з додатковою угодою про продовження договору оренди.

При цьому встановлено, що, починаючи з 24.02.2022 до квітня 2022 року, місто Київ та прилеглі до нього міста знаходилися в зоні бойових дій. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 у місті Києві було фактично призупинено, у тому числі діяльність Ради та її виконавчого органу з питань, що не стосуються пріоритетної діяльності у період воєнного стану (що зумовило, у свою чергу, відсутність телефонного зв`язку із працівниками та неможливість відвідування приміщень, зокрема з метою подання вхідної кореспонденції).

6.38. Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та відносини між ними врегульовані, зокрема, Законом України "Про поштовий зв`язок", Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України "Про поштовий зв`язок" визначено терміни, зокрема, просте поштове відправлення - листи, поштові картки, які приймаються для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляються/вручаються без розписки.

Положеннями статті 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" (який є нормативним актом, що визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг) передбачено, що послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначені Правилами, які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 94 Правил порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

6.39. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, попри визначений обов`язок, саме Відповідач не забезпечив та не створив умови доставки та вручення йому поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та наведених Правил. Водночас забезпечення отримання зазначеного листа-повідомлення Радою перебуває поза межами контролю відправника.

6.40. Відповідно до пункту 102 Правил після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження "не повертати".

Згідно з пунктом 105 Правил після закінчення встановленого строку зберігання з дня прийняття для пересилання невручені поштові відправлення можуть підлягати розкриттю та знищенню в порядку, визначеному Мінінфраструктури.

Вочевидь направлене Позивачем поштове відправлення не було знищено, оскільки суду першої інстанції було надано для огляду оригінал вказаного поштового повернення, вміст (наповнення) якого було досліджено судом, а наданий суду конверт поштового відправлення містить усі необхідні реквізити отримувача, на ньому наклеєна необхідна кількість (необхідної вартості) погашених поштовим відділенням марок, і це свідчить про те, що такий конверт було прийнято до надсилання поштою та надіслано на адресу відповідача. Крім того, довідка ф. 20 підтверджує факт повернення поштового відправлення саме у зв`язку з тим, що термін зберігання закінчився, тому наведене свідчить про невчинення саме Київською міською радою дій стосовно отримання вказаного листа.

6.41. Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

Такий висновок апеляційного суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді судами справ.

6.42. Колегія суддів вважає, що при вирішенні судами цього спору за встановлених фактичних обставин суди (зокрема, обставин із обмеженого режиму функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств установ та організацій (в тому числі поштових) у м. Києві у спірний період, оцінки дій як Товариства, так і Ради, щодо виконання своїх зобов`язань щодо направлення та отримання кореспонденції, презумпції добросовісності дій поштового оператора, яка не була спростована Відповідачем тощо) було правильно застосовано положення статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Зважаючи на це, доводи скаржника щодо необхідності формування висновку про застосування зазначеної статті саме з урахуванням доказів, які підтверджують направлення орендарем відповідного повідомлення та додаткової угоди, а також неотримання орендодавцем листа-повідомлення та дослідження підстав невчинення дій з отримання поштового відправлення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спрямовані на переоцінку доказів у справі. У зв`язку з цим у Верховного Суду немає підстав для формування висновку з приводу застосування наведеної правової норми у спірних правовідносинах.

При цьому Суд враховує і подібну позицію Верховного Суду у справі № 910/743/23 (між тими самими учасниками та з тими ж самими предметом та підставами позову щодо іншої земельної ділянки).

6.43. Щодо інших доводів касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій застосовано статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20.11.2012 (30.01.2012) у справі № 44/69, від 20.05.2008 (20.03.2008) у справі № 30/234, від 11.11.2014 № 3-161гс14 (у справі № 912/1552/13), а саме посилання на те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, у разі відсутності заперечень сторін, можлива лише за наявності відповідного рішення орендодавця, а за відсутності такого рішення зобов`язання укласти договір у судовому порядку суперечитиме вимогам законодавства Суд виходить з такого.

6.44. Колегія суддів зазначає, що у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

6.45. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

6.46. Щодо посилання скаржника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 33 Закону України "Про оренду землі" у системному зв`язку з положеннями частини першої статті 124 Земельного кодексу України та пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, Суд, проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

6.47. Скаржник у справах № 44/69, № 30/234 та № 3-161 гс14 (у справі № 912/1552/13), визначаючи об`єкт та предмет правового регулювання цих справ - визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" до 12.03.2011, зазначає, що на відміну від спірних правовідносин у розглядуваній справі, обставини зазначених справ, які також були перевірені Судом, такі:

- у справі № 44/69 вирішуючи питання про захист порушеного права позивача та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 17.02.2011р., внаслідок чого дійшов безпідставного висновку щодо необхідності прийняття Київською міською радою відповідного рішення для поновлення договору;

- у справі № 30/234 з врахуванням встановлених судами фактів продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, сплати орендної плати, звернення до Київського міського голови з листом про поновлення договорів оренди спірних земельних ділянок, підготовки технічної документації про поновлення договору оренди земельних ділянок, зазначено, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про здійснення стороною всіх необхідних заходів для поновлення договору оренди земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оренду землі" та статті 125 Земельного кодексу України, що також свідчить про те, що будь-яких заперечень з боку орендодавця щодо користування позивачем спірними земельними ділянками не було; рішення про поновлення договору оренди орендодавцем (міською радою) не приймалося;

- у справі № 3-161 гс14 (у справі № 912/1552/13) орендар не направляв звернення про поновлення договору оренди і рішення про поновлення договору оренди орендодавцем (міською радою) не приймалося.

Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у зазначених постановах, є необґрунтованими.

6.48. Водночас у своїй касаційній скарзі Рада посилається на те, що при прийнятті додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі № 910/698/23 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 в частині його перегляду, судами першої та апеляційної інстанцій було застосовано статтю 129 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а також висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідач зауважує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

6.49. У постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду, на яку посилається Відповідач, зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

6.50. Скаржник також зауважує, що об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим,у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

6.51. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині з урахуванням такого.

6.52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження судових витрат Позивач долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 02/02-21/1 від 02.02.2021, укладеного Товариством (клієнт) з Адвокатським об`єднанням "УНІЛЕКС" (об`єднання); копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 02/02-21/1 від 02.02.2021; копію акта приймання-передачі наданих послуг від 10.05.2023; копію ордера на надання правничої допомоги, серія АС № 1048615; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, серія ВЛ № 999.

Згідно з пунктом 1.1 договору про надання правової допомоги № 02/02-21/1 від 02.02.2021 клієнт доручає, а об`єднання зобов`язується надати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правову допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором та його додатками.

Додатком № 1 до договору про надання правової допомоги від 02.02.2021 № 02/02-21/1 погоджено обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) та розмір винагороди, а саме: аналіз можливості визнання укладеною у судовому порядку додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 06.07.2007 за № 1902, укладеного між Радою та Товариством. Вжиття заходів щодо ініціювання судового розгляду спору та представництво інтересів Товариства в суді першої інстанції у справі щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки; розмір винагороди - 100 000,00 грн.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 10.05.2023 на виконання додатку і до договору про надання правової допомоги від 02.02.2021 № 02/02-21/1 об`єднанням було надано, а клієнтом прийнято такі послуги (правову допомогу):

- аналіз можливості визнання укладеною у судовому порядку додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 06.07.2007 за № 1902, укладеного між Радою та Товариством;

- підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень для Товариства щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; підготовка та написання позовної заяви про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 06.07.2007 за № 1902, укладеного між Радою та Товариством; збір, опрацювання та підготовка додатків до позовної заяви; подання позовної заяви до суду (судова справа № 910/698/23);

- ознайомлення з відзивом Відповідача на позовну заяву у справі №910/698/23. Підготовка та подання від імені Товариства відповіді на відзив;

- ознайомлення з письмовими поясненнями третьої особи (Департаменту) у справі № 910/698/23; підготовка та подання від імені Товариства додаткових пояснень; ознайомлення із заявою Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" про її залучення до участі у справі № 910/698/23 як третю особу; підготовка та подання від імені Товариства заперечень щодо заяви про залучення третьої особи;

- особиста участь представника (адвоката) Товариства у судових засіданнях в Господарському суді міста Києва у справі № 910/698/23 щодо розгляду позовної заяви про визнання укладеною додаткової угоди до договору.

Сторонами погоджено фіксований розмір адвокатського гонорару.

6.53. Судами також встановлено, що матеріали справи не містять доказів про сплату позивачем вказаних витрат, однак відповідно до правових позицій Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

6.54. Частиною п`ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

6.55. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

6.56. Суд апеляційної інстанції при перегляді додаткового рішення у цій справі, з одного боку, не знайшов правових підстав для його перегляду, а, з іншого боку, зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції з посиланням на їх необґрунтованість та завищений характер.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції були фактично ідентичними та базувались на одних і тих же доводах.

В такий спосіб, Верховний Суд вбачає за можливе погодитись із оцінкою обґрунтованості судових витрат здійсненою господарським судом апеляційної інстанції та частково погоджується з доводами Відповідача про те, що за таких обставин судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статтю 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, у сумі 100 000,00 грн є необґрунтованим.

Враховуючи зазначене, висновки суду апеляційної інстанції щодо рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу підготовлених та поданих до суду першої інстанції адвокатом документів, а також їх відповідності критеріям саме правничої правової допомоги Суд дійшов висновку, що розумною та співмірною є компенсація витрат Позивача в сумі 20 000,00 грн.

6.57. При цьому Північний апеляційний господарський суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 910/698/23, розглянувши заяву Позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду справи в суді апеляційної інстанції, врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, задовольнив заяву Позивача частково та стягнув з Відповідача 20 000,00 грн таких витрат, що фактично не оскаржується Радою.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно із частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.3. Згідно із частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

7.4. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 910/698/23 в частині його перегляду скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким заяву Акціонерного товариства "Гідромеханізація." про винесення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, задовольнити частково.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Акціонерного товариства "Гідромеханізація." (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, проммайданчик, ідентифікаційний код 04628646) 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції.

5. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 у справі № 910/698/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко