ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4304/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Київської міської ради - Гончарова О. В.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «СБС-Надія» - Бердичевського О.В.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТРК» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 (у складі колегії суддів: Коробенко Г. П. (головуючий), Кравчук Г. А., Хрипун О. О.)

у справі № 910/4304/22

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Надія»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК»,

про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС - Надія» (далі - ТОВ «СБС-Надія»), у якому просила суд:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 26.02.2003, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01.12.2003 в книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00162;

- зобов`язати відповідача повернути Київській міській раді у придатному для використання стані земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:243:0006, місце розташування якої перетин Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі м. Києва, розміром 0,0798.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору оренди в частині забудови земельної ділянки та невикористанням відповідачем цієї земельної ділянки для забудови протягом трьох років, а також істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні оспорюваного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК» (далі - ТОВ «ТРК»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 26.02.2003, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01.12.2003 в книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00162. Зобов`язано ТОВ «СБС-Надія» повернути Київській міській раді у придатному для використання стані земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:243:0006, місце розташування якої перетин Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі м. Києва, розміром 0,0798.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2024 року Київська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/4304/22 за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.05.2024.

ТОВ «СБС-Надія» у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, а також зазначає, що наведені позивачем у касаційній скарзі висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які, на його думку, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, стосуються правовідносин, які не є подібними, тому просить закрити касаційне провадження у справі № 910/4304/22 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

ТОВ «ТРК» у судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ТОВ «ТРК» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що ТОВ «ТРК» не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ «ТРК».

Заслухавши суддю-доповідача, представників Офісу Генерального прокурора, ТОВ «СБС-Надія» дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 26.09.2002 № 19/179 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» 26.02.2003 між ТОВ «СБС-Надія» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01.12.2003 в книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00162, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в довгострокову оренду строком на 30 років земельну ділянку, місце розташування якої перетин Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі м. Києва, розміром 0,0798 для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення в межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1).

За оренду земельної ділянки орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у грошовій формі, незалежно від результатів своєї діяльності. Річна орендна плата встановлюється у розмірі півтора відсотка від грошової оцінки (підпункти 2.1, 2.2 пункту 2 договору ).

У пункті 13 договору сторони погодили, що дія договору припиняється у випадках, зокрема, дострокового розірвання цього договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у випадку:

а) неналежного виконання іншою стороною умов цього договору;

б) випадкового знищення чи пошкодження земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає використанню земельної ділянки зі її цільовим призначенням;

в) з інших підстав, визначених законодавством.

Договір набуває чинності з дня його державної реєстрації у Київській міській державній адміністрації (пункт 14 договору).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку Київській міській раді у придатному для використання стані, Київська міська рада обґрунтувала їх невиконанням відповідачем умов договору оренди в частині забудови земельної ділянки, невикористанням цієї земельної ділянки для забудови протягом трьох років та істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні оспорюваного договору, у зв`язку з утворенням на спірній земельній ділянці скверу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та висновок експертів, встановив, що спірна земельна ділянка вільна від забудови, враховавши положення статті 416 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 102-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також недоведеність відповідачем обставин використання спірної земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:79:243:0006 для забудови протягом трьох років поспіль, дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди та повернення спірної земельної ділянки Київській міській раді. При цьому, суд першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди у зв`язку з істотною зміною обставин, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин надання спірній земельній ділянці статусу скверу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення статті 416 ЦК України та статті 102-1 ЗК України, оскільки зазначені правові норми регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) і не можуть бути застосовані до орендних правовідносин. При цьому, суд апеляційної інстанції встановивши, що умовами спірного договору не визначено строк, у який відповідач повинен здійснити дії, спрямовані на забудову орендованої земельної ділянки, врахувавши наявність доказів на підтвердження вчинення таких дій відповідачем, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо розірвання договору оренди з огляду на недоведеність позивачем обставин порушення відповідачем умов договору оренди в частині невиконання будівельних робіт. З огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди, суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки.

Київська міська рада у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 3, 13, 416, 651 ЦК України, статті 102-1 ЗК України, статті 74 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі № 910/237/21, від. 17.08.2021 у справі № 923/410/20 (скаржником помилково зазначено від 16.11.2021), від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19, від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17, від 02.02.2022 у справі № 922/1474/21, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 910/10444/20, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, в ухвалі Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 513/879/19.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховано, що відповідачем не надано доказів належного виконання умов договору та використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням; не здійснено забудову спірної земельної ділянки протягом трьох років; під час реалізації своїх прав та обов`язків передбачених договором оренди, відповідач як орендар земельної ділянки діяв всупереч принципу добросовісності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 525, 526, 629 ЦК України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (стаття 651 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 792 ЦК України договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за взаємною згодою сторін (частина 1).

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених статтями 22, 23 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина 2).

У разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до орендодавця (частина 1 статті 29 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення договору оренди).

Аналогічні за змістом положення також містяться у статтях 31, 32, 34 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, пунктом 13 договору оренди передбачено, що дія цього договору припиняється, зокрема, у випадку дострокового його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі неналежного виконання іншою стороною умов договору.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами оспорюваного договору оренди не визначено строк, у який відповідач повинен здійснити дії, направлені на забудову спірної земельної ділянки.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ «СБС-Надія» на виконання умов договору оренди та для здійснення забудови орендованої земельної ділянки було зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт ТОВ «СБС-Надія» для будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:243:0006 блоку соціально-побутового та торговельного призначення; 18.10.2021 укладено з ТОВ «ТРК» (генпідрядник) договір генпідряду № 1-1810/21/ТРК; Департаментом міського благоустрою видано Контрольну картку № 21010176-Гл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв`язку з встановленням тимчасової огорожі з розміщенням тимчасової пішохідної галереї з навісом на період будівництва блоку соціально-побутового та торговельного призначення, у якій зазначено, що початком виконання робіт є 19.11.2021, закінчення - 19.11.2022 (21.12.2021, після початку будівельних робіт вказану Контрольну картку анульовано Департаментом, таке рішення Департаменту оскаржується відповідачем у справі № 640/500/22).

Отже, дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, суд апеляційної інстанції, встановив добросовісність дій відповідача щодо належного виконання договору оренди в частині забудови земельної ділянки, а також намірів щодо здійснення будівельно-монтажних робіт на об`єкті «Будівництво та експлуатація блоку соціально-побутового та торгівельного призначення» на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, та дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин порушення відповідачем умов договору оренди щодо здійснення забудови спірної земельної ділянки та про відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у виді розірвання оспорюваного договору оренди, а тому правомірно відмовив у задоволені позовної вимоги про розірвання цього договору.

При цьому, з огляду на відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив і у задоволенні позовної вимоги про поверненні спірної земельної ділянки.

Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість посилання суду першої інстанції на положення статті 416 ЦК України та 102-1 ЗК України в обґрунтування висновку про порушення відповідачем умов використання спірної земельної ділянки (щодо здійснення її забудови), оскільки зазначені норми до орендних правовідносин, які є спірними у справі, що розглядається, не застосовуються.

За наведених обставин, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, Верховний Суд також враховує, що позивач при зверненні до суду з зазначеним позовом не довів наявності трьох критеріїв для втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Київська міська рада у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувала тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, постановах Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 923/410/20 (скаржником помилково зазначено від 16.11.2021), від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19, від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17, від 02.02.2022 у справі № 922/1474/21, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 910/10444/20, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, щодо застосування принципу добросовісності.

Разом з тим, вирішуючи спір у справі № 910/4304/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, встановив добросовісність дій відповідача щодо виконання зобов`язань за договором оренди в частині забудови спірної земельної ділянки та дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин порушення відповідачем умов договору оренди щодо здійснення забудови цієї земельної ділянки, а тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про розірвання оспорюваного договору оренди.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, наведеним у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки предметом розгляду у цій справі були позовні вимоги юридичної особи про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, тоді як у справі, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.

У справі № 910/237/21 (за позовом про розірвання договору, визнання припиненим права та повернення земельної ділянки) та у справі № 910/7250/18 (про визнання припиненим права, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, Верховний Суд виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин порушення відповідачами умов договорів щодо строків забудови спірних земельних ділянок, визначених і погоджених сторонами у договорах оренди, яке за умовами цих договорів має наслідком їх дострокове розірвання на вимогу орендодавця, у тому числі за рішенням суду.

При цьому у справі 910/4304/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами оспорюваного договору оренди не визначено строк, у який відповідач повинен здійснити дії направлені на забудову спірної земельної ділянки, а також оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин порушення відповідачем умов договору оренди щодо здійснення забудови спірної земельної ділянки та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У справі № 920/418/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом розгляду були позовні вимоги сільської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та її повернення з підстав зміни власника цієї земельної ділянки внаслідок набуття права власності на неї позивачем.

Разом з тим, у справі № 910/4304/22, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення з підстав порушення орендарем строків забудови земельної ділянки та істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні оспорюваного договору.

Отже, аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у справі № 910/4304/22, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі № 910/237/21, на які посилаються скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та їх правове регулювання.

Що стосується твердження Київської міської ради про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статті 74 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, то такі доводи зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних у справі доказів та встановленими обставинами, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Незгода скаржника з рішенням суду апеляційної інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у цьому рішенні, не свідчить про його незаконність.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 513/879/19 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати саме остаточні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, яких зазначена ухвала Верховного Суду не містить.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Доводи ТОВ «СБС-Надія», наведені у відзиві на касаційну скаргу, про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/4304/22, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки після відкриття касаційного провадження у справі № 910/4304/22 за касаційною скаргою Київської міської ради, Судом не встановлено підстав для закриття касаційного провадження, передбачених пунктами 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги Київської міської ради, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 910/4304/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко