УХВАЛА

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/802/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орбіс Логістик"

на рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2023 (суддя Демідова П. В.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (головуючий суддя Медуниця О. Є., судді Попков Д. О., Радіонова О. О.)

у справі № 905/802/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орбіс Логістик"

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ Груп Україна",

про відшкодування майнової шкоди в сумі 37 350,65 доларів США

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Шевченко І. В.)

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Орбіс Логістик" (далі - ТОВ "Орбіс Логістик", позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (далі - рф, відповідач) про відшкодування майнової шкоди в сумі 37 350,65 доларів США.

2. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з широкомасштабним наступом рф на територію України, він позбавлений права мирно володіти належним йому майном, а саме вагоном № 29100039, який 24.02.2022 прибув на станцію Сартана та доля якого наразі невідома, у зв`язку із чим позивачу завдано реальні збитки на суму 37 350,65 доларів США.

3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.12.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення узагальнено мотивовані такими обставинами та висновками.

4.1. Так, суди дослідили, що позивач є власником вагону №29100039, 2017 року побудови, загальною вартістю 825 226,61 грн на підставі договору купівлі-продажу від 02.01.2020 №20/1.

4.2. 01.06.2020 між ТОВ "Орбіс Логістик" (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ Груп Україна" (далі - орендар, третя особа, ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна") укладено договір №218/20 оренди критих вагонів (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування рухомий склад залізничні криті вагони, придатні в технічному і комерційному відношенні для перевезення вантажів (далі за договором РС) (п. 1.1).

4.3. За умовами п.5.1.7 договору оренди орендар зобов`язується до повернення РС орендодавцю нести весь ризик, пов`язаний з псуванням, пошкодженням РС і його частин, розкраданням комплектуючих РС, претензіями та/або позовами третіх осіб щодо шкоди, заподіяної РС в ході експлуатації. При цьому орендар зобов`язаний відшкодувати завдані збитки за ринковими цінами на момент виникнення шкоди, в тому числі витрати на ремонт РС. У разі незгоди орендаря із сумою завданих збитків орендар зобов`язаний за свій рахунок провести незалежну експертизу.

4.4. При неможливості відновлення одиниці РС або непридатності її до подальшої експлуатації, а також в разі втрати одиниці РС, орендар зобов`язується оплатити орендодавцю його ринкову вартість, або надати аналогічну одиницю рухомого складу, з урахуванням її моделі, року випуску і технічного стану на момент прийому-передачі протягом 30 днів після вимоги орендодавця. Рішення про виплату ринкової вартості втраченого РС або його заміні вирішується орендодавцем. Під ринковою вартістю вагона сторонами розуміється вартість нового вагона, пропонована заводом-виробником, з урахуванням зносу вагона в залежності від року його споруди, виходячи з нормативного терміну служби вагону, а також співвідношення попиту і пропозиції на момент складання акту втрати (приведення в непридатність). У випадку прострочення повернення одиниці РС з оренди більше ніж на 30 (тридцять) днів, одиниця РС вважається втраченою та її вартість підлягає оплаті орендарем на користь орендодавця (п.5.1.8 договору оренди).

4.5. Орендар на підставі укладеного з International logistic Group OU (далі - замовник) договору транспортного експедирування від 09.09.2021 №95/21 та заявки замовника на перевезення вантажів від 24.01.2022 №5 подав вагон для перевезення вантажу зі станції відправлення Речная, 806708 (Саткинський район, Челябінська область, рф) на станцію Мудрьона, 457604 (місто Кривий Ріг, Україна), з подальшою переадресацією на станцію Сартана, 484809 (місто Маріуполь, Україна).

4.6. Відповідно до залізничної накладної №32082225 вагон № 29100039, з вантажем, відправлено зі станції Речная РЖД та 17.02.2022 прибув на станцію Мудрьона УЗ.

4.7. З накладної №45514577 вбачається, що 17.02.2022 вагон № 29100039, з вантажем, відправлено зі станції Мудрьона Придніпровської залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці, та 24.02.2022 одержувачу видано вантаж.

4.8. За інформацією АТ "Українська залізниця" поточна дислокація вагона № 29100039 - станція Сартана (48480), дата прибуття на станцію - 24.02.2022 11:15 (лист від 13.03.2023 № ЦЦМ-12/79).

4.9. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди вказали, що за змістом укладеного між позивачем і третьою особою договору оренди, всі ризики, пов`язані з псуванням, втратою об`єкта оренди (вагону № 29100039), покладені на третю особу (орендаря).

4.10. Окрім того вказали, що за умовами п.1.3 договору оренди переданий в оренду РС може використовуватись як для перевезень по території України, так і за її межами відповідно до чинних нормативно-правових актів та транспортного законодавства України та країн, через територію яких здійснюється перевезення, при цьому сторони виключають курсування РС в зоні АТО. У разі розширення зони АТО, сторони обговорюють маршрут курсування РС додатково. При цьому всі ризики щодо несвоєчасного коригування маршруту і щодо орендованого майна відповідно до п.5.1.8 договору несе орендар.

4.11. Водночас, ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна", в порушення умов п.1.3 договору оренди, допустило курсування РС в зоні АТО.

4.12. З огляду на те, що договірні відносини між сторонами договору оренди передбачають перехід ризику втрати та пошкодження майна до орендаря (третьої особи), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що саме на ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна" лежить обов`язок щодо відшкодування пов`язаних із пошкодженням та знищенням майна збитків, обов`язок виконати вимогу орендодавця відповідно до умов договору оренди, у зв`язку з чим відмовили в задоволенні позовних вимог.

5. Не погодившись із рішенням і постановою, ТОВ "Орбіс Логістик" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

5.1. У касаційній скарзі позивач наголошує, що реальним заподіювачем збитків щодо втрати вагону є відповідач - рф, а тому за правилами статті 323 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власник майна може безпосередньо звернутися до винної сторони. Зазначає, що суди застосували приписи статті 323 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 207/3254/18 та Вищого господарського суду України від 20.09.2012 у справі № 3/310-09/12-11/13.

5.2. Посилається на застосування судами приписів статті 22 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.10.2023 у справі № 910/3317/21, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, від 17.10.2023 у справі № 914/127/20, від 22.06.2023 у справі № 910/19444/21 щодо складу цивільного (господарського) правопорушення та відповідальності за його відсутності.

5.3. Наголошує на тому, що: в діях ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна" відсутня протиправна поведінка, яка призвела до втрати вагону; відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками в діях ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна"; відсутня вина у діях ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна" і втрата вагону жодним чином не пов`язана з його умисними або необережними діями.

6. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скаргзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у цій справі з огляду на таке.

7. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

10. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

11. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

12. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

13. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

14. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

15. Так, у справі № 207/3254/18 правовідносини зводилися до того, що між власником та фізичною особою-підприємцем укладено договір оренди кафе, обладнання та інвентарю згідно з актом приймання-передачі. Відповідно до розділу 6 договору оренди орендар зобов`язувався у день його укладення застрахувати орендоване майно не менше ніж на заявлену орендодавцем вартість на користь орендодавця, надати орендодавцю копії страхового полісу і платіжного доручення, постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим (пункт 6.9).

15.1. Після передачі об`єкта в оренду на орендованому об`єкті виникла пожежа, внаслідок чого об`єкт оренди знищено.

15.2. Обґрунтовуючи позов про стягнення завданої шкоди, власник знищеного приміщення посилався на те, що саме орендар має нести відповідальність за знищення його власності - орендованого майна, оскільки його повне знищення відбулось унаслідок істотного порушення умов договору оренди відповідачем як орендарем.

15.3. Місцевий суд у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції, навпаки, задовольнив позовні вимоги.

15.4. Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 207/3254/18, на яку посилається скаржник, залишив в силі рішення суду першої інстанції, змінивши мотиви судового рішення.

15.5. У наведеній справі касаційний суд урахував, що:

(а) передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинності договору страхування. Договором або законом може бути встановлений обов`язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм (стаття 771 ЦК України);

(б) наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження (стаття 772 ЦК України);

(в) ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 323 ЦК України);

(г) у разі невиконання свого обов`язку стороною, яка повинна згідно з договором оренди землі застрахувати об`єкт оренди, друга сторона може застрахувати його і зажадати від іншої сторони відшкодування витрат на страхування (частина 2 статті 12 Закону України "Про оренду землі").

15.6. Тлумачення вказаних норм права дає підстави для такого висновку.

15.7. Сторони в договорі найму можуть встановити обов`язок наймача укласти договір страхування речі, яка передана в найм. При цьому може бути передбачено, зокрема, строки укладення договору страхування, вартість, на яку страхується річ, порядок підтвердження виконання такого обов`язку тощо.

15.8. У разі якщо договором або законом встановлено обов`язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм, то постає питання про правові наслідки невиконання такого договірного обов`язку, оскільки ні у статті 771 ЦК України, ні в параграфі 1 глави 58 ЦК України вони не визначаються. Сторони в договорі найму можуть самостійно визначити правові наслідки невиконання обов`язку наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм, зокрема, передбачити штраф або встановити додаткову підставу відмови чи розірвання договору найму або відшкодування збитків. За відсутності встановлення в договорі правових наслідків більш справедливим і розумним є застосування на підставі аналогії закону (частина 1 статті 8 ЦК України) частини 2 статті 12 Закону України "Про оренду землі".

15.9. Стаття 772 ЦК України регулює розподіл ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, яка передана в найм. Втім змістовно назва статті 772 ЦК України ширша за її зміст, оскільки стаття 772 ЦК України визначає розподіл ризику лише у разі затримки наймачем повернення речі. Тому статтю 772 ЦК України належить тлумачити та застосовувати у взаємозв`язку із статтею 323 ЦК України.

15.10. За загальним правилом ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник (стаття 323 ЦК України). Сторони в договорі найму не позбавлені можливості застосувати статтю 323 ЦК України, яка є диспозитивною нормою, і передбачити, що такий ризик покладається на наймача і під час найму, а не лише в разі затримки повернення орендованої речі.

15.11. Суть правила про ризик випадкового знищення або пошкодження речі, яка передана в найм, зводиться до того, що: (а) коли майнові втрати (знищення чи пошкодження) настають за відсутності вини наймача або наймодавця, то за загальним правилом покладаються на власника (наймодавця); (б) при розподілі ризику в договорі найму таким чином, що він перекладений на наймача, то у разі випадкового знищення або пошкодження предмета найму наймач зобов`язаний компенсувати наймодавцю як власнику його майнові втрати. Це пов`язано з тим, що на наймача покладено ризик випадкового знищення або пошкодження.

15.12. Суд касаційної інстанції зазначив, що у наведеній справі позивач (наймодавець, власник майна) обґрунтовував позов тим, що у разі виконання наймачем свого обов`язку, встановленого пунктом 6.9 договору, він мав би змогу звернутися до страхової компанії про відшкодування майнової шкоди, що заподіяна його майну третіми особами. В результаті таких неправомірних дій відповідача він позбавлений можливості скористатись цим механізмом. Таким чином, позивач вважає, що у зв`язку з фактом недобросовісного невиконання наймачем обов`язку у нього виникло право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок підпалу, саме за рахунок орендаря.

15.13. Водночас у договорі найму сторони не передбачили жодних правових наслідків неукладення наймачем договору страхування і не поклали на наймача ризик випадкового знищення або пошкодження предмету найму, а тому такий ризик несе позивач (наймодавець, власник майна). Звідси вказав, що апеляційний суд не врахував, що порушення наймачем договірного обов`язку укласти договір страхування, за відсутності відповідного правового наслідку в договорі та відсутності перерозподілу ризику випадкового знищення майна, не є підставою для відшкодування шкоди.

16. У цій же справі, яка розглядається, власник звернувся з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка є реальним заподіювачем збитків. При цьому, підставою для відмови в позові слугували висновки судів про те, що орендоване майно було втрачено у зв`язку із порушенням наймачем договірних зобов`язань в процесі експлуатації вагону, а також покладенням умовами договору оренди на останнього всіх ризиків стосовно орендованого майна в процесі його експлуатації.

17. Звідси, установлені у цій справі № 905/802/23 обставини є протилежними тим, що склалися у справі № 207/3254/18, оскільки у наведеній справі власник майна (орендодавець) звернувся до сторони договору (орендаря), посилаючись на те, що у зв`язку із невиконанням наймачем умов щодо страхування об`єкта оренди, власникові завдано збитки у зв`язку із знищенням об`єкта оренди. Водночас правових наслідків неукладення наймачем договору страхування і покладення на наймача ризиків випадкового знищення або пошкодження предмета найму сторони договору в справі № 207/3254/18 не передбачили. В той час, як у цій справі, яка розглядається, всі ризики щодо знищення чи пошкодження майна в процесі експлуатації, а також обов`язок відшкодування збитків покладено на наймача, водночас позовні вимоги пред`явлені не до сторони договору оренди, що свідчить про те, що установлені фактичні обставини у цих двох справах суттєво відрізняються, а правовідносини не є подібними за основним змістовим критерієм.

18. Посилання позивача, які покладені в основу його касаційної скарги, стосовно того, що суди належним чином не перевірили відсутність вини в діях орендаря щодо втрати вагону направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що відповідно до положень статті 300 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

19. Звідси, посилання скаржника на постанову Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 207/3254/18, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

20. Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 у справі № 3/310-09/12-11/13, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

21. Стосовно доводів скаржника про неврахування висновків, наведених у постановах, про які йдеться у пункті 5.2 цієї ухвали, колегія суддів зазначає таке.

22. Так, у справі № 910/3317/21 позивач (орендар) звернувся з вимогами до особи, яка зареєструвала за собою право власності на майновий комплекс, самовільно захопила майновий комплекс та передала його в оренду іншому відповідачеві, у зв`язку із чим позивач наголошував, що внаслідок того, що він не міг здавати майно в суборенду, йому завдано збитки у вигляді упущеної вигоди. Встановивши протиправність поведінки відповідача, наявність заподіяних збитків (упущеної вигоди), розмір збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також вину відповідача, суди визнали наявність у його діянні складу цивільного правопорушення, а відтак задовольнили позовні вимоги.

23. У справі № 906/435/22 предметом розгляду були вимоги позивача (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), про стягнення з контрагента (зберігача) коштів за неповернення переданого на зберігання майна, а саме - насіння соняшника високоолеїнового першого класу. Суди по-різному вирішили цей спір. Водночас, постановою Верховного Суду від 21.11.2023 (на яку посилається скаржник) справу передано на новий розгляд, оскільки суди, в порушення норм процесуального права, не надали належної оцінки доводам та доказам, на які посилалися сторони у справі, всім обставинам справи, у контексті доведення позивачем усіх чотирьох елементів збитків з огляду на предмет та підстави заявленого позову.

24. У справі № 914/127/20 іпотекодавець звернувся до суду з позовом до банка про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) збитків, що визначаються різницею між вартістю об`єкта нерухомого майна (нежитлових приміщень, переданих в іпотеку), та заборгованістю позивача перед відповідачем за рамковою угодою та договором про надання траншу. Позовні вимоги мотивовано тим, що банк занизив ринкову вартість предмета іпотеки на момент набуття нерухомості у власність. Суди задовольнили позовні вимоги. Постановою Верховного Суду від 17.10.2023 (на яку посилається скаржник) справу передано на новий апеляційний розгляд, оскільки суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, наведені в попередній постанові, не встановив наявність/відсутність складу цивільного правопорушення, не надав оцінки доводам сторін і доказам стосовно визначення розміру заявлених збитків, не навів мотивів/міркувань/аргументів відсутності підстав для застосування у даному випадку наслідків спливу позовної давності.

25. У справі № 910/19444/21 предметом розгляду були вимоги про стягнення на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" подвійного розміру шкоди, завданої позивачеві, внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом. Суди по різному вирішили цей спір. Водночас, постановою Верховного Суду від 22.06.2023 (на яку посилається скаржник) справу передано на новий розгляд, з огляду на те, що суди не надали належної оцінки доводам позивача, а також доказам, стосовно того, що саме позивач як експедитор є кінцевим споживачем, якому має бути відшкодована шкода залізницею.

26. Скаржник у своїй касаційній скарзі цитує загальні витяги із наведених постанов щодо застосування приписів статті 22 ЦК України, статті 224 Господарського кодексу України, зміст яких у загальному зводиться до того, що для стягнення збитків має існувати наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення; за відсутності одного із елементів складу цивільного (господарського) правопорушення відповідальність з відшкодування збитків не настає.

27. Проте, наведений вище аналіз кожної із згаданих скаржниками справ, дає підстави для висновку, що хоча у наведених справах була заявлена майнова школа, водночас, фактичні обставини справ, підстави заявлених позовних вимог, матеріально-правове регулювання, а також суть спорів кардинально відрізняються від цієї справи, яка розглядається. Зокрема, спору щодо стягнення збитків за втрату переданого в найм майна в наведених справах не виникало, як і не було в них спірним питання щодо особи, на яку покладено ризики втрати переданого в оренду майна в процесі його експлуатації. За наведеного, доводи позивача про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах, з огляду на неподібність правовідносин у порівнюваних справах, визнаються безпідставними та відхиляються.

28. Більше того, відповідні доводи касаційної скарги позивача свідчать про його незгоду із установленими обставинами в частині порушення орендарем умов договору оренди в процесі експлуатації вагону, а також направлені на встановлення Верховним Судом обставин щодо відсутності складу цивільного правопорушення в діях ТОВ "ТЕК КСТ Груп Україна". Тобто, такі доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, до необхідності переоцінки обставин, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

29. Разом з тим, скаржник не врахував, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. Окрім того, відповідні доводи позивача не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

31. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданої скарги по суті. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

32. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

33. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

34. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 905/802/23 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у цій справі.

35. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Орбіс Логістик" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 і рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2023 у справі № 905/802/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

Є. В. Краснов