П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/28745/23Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення 28.12.2023 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за №104050003755 від 19.09.2023 року щодо відмови у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, стаж її роботи за період з 01.09.1988 по 19.06.1993, з 06.07.1988 по 30.08.1988, з 30.05.1991 по 19.08.1991, з 01.09.1999 по 31.08.2023, з 01.09.1992 по 15.02.1993 та призначити пенсію за вислугу років, відповідно до пункту е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з дня звернення до пенсійного органу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт вважає, що Управління Пенсійного фонду діяло на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, а тому просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.09.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням ПФУ в Одеській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 19.09.2023 року прийнято рішення №10450003755, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У рішенні зазначено, що згідно поданих документів, спеціальний стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислений станом на 11.10.2017 року становить 6 років 0 місяців 17 днів та є недостатнім для визначення права на даний вид пенсійного забезпечення, позаяк такий стаж має становити не менше 26 років 6 місяців.

Так, у рішенні зазначено, що до страхового стажу позивачки не зараховані наступні періоди:

-навчання з 01.09.1988 по 19.06.1993, оскільки період навчання перетинається з роботою. Необхідно надати уточнюючу довідку з навчального закладу;

-роботи з 06.07.1988 по 30.08.1988 - згідно наданої довідки від 14.02.2022 року № 104, оскільки посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 № 909.

-роботи з 30.05.1991 по 19.08.1991 - згідно наданої довідки від 15.01.2013 року № 1, оскільки установа не є закладом освіти згідно Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 № 909.

-роботи з 01.09.1999 по 10.10.2017 - згідно наданої довідки від 31.08.2023 року № 95, оскільки посада відсутня згідно Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 № 909.

-роботи з 01.09.1992 по 15.02.1993 згідно довідки від 11.09.2023 року № 302, оскільки за даний період роботи довідка видана на підставі особових рахунків.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області №10450003755 від 19.09.2023 року, позивач оскаржила його до суду першої інстанції.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначається Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно п. 21 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

За положеннями статті 51 закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно ст. 52 цього Закону право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55;

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення:

які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;

1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:

50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;

51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;

52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;

53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;

54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;

54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;

55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Рішенням Конституційного суду від 04.06.2019 року № 2-р/2019 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Згідно п. 2 рішення Конституційного суду від 04.06.2019 року № 2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За положеннями п. «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Судом встановлено, що згідно оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2023 року № 104050003755, до стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не були зараховані наступні періоди роботи позивача:

- з 06.07.1988 по 30.08.1988 на посаді помічника вихователя в дитячому садочку «Золотий ключик» заводу «Молнія»; підстава не зарахування до стажу: посада не передбачена Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких надає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 р. №909;

- з 30.05.1991 по 19.08.1991 тимчасова робота на посаді музичного керівника у Дочірньому підприємстві «Дитячий оздоровчий табір санаторного типу «Ювілейний» публічного акціонерного товариства «Укргідроспецбуд»; підстава не зарахування: установа не є закладом освіти, згідно Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких надає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 р. №909;

- з 01.09.1999 року по 10.10.2017 року на посаді викладача теоретичних дисциплін, класу фортепіано та концертмейстера у Баришівській дитячій музичній школі, в Комунальному закладі Баришівської районної ради «Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Баришівська дитяча музична школа»; підстава не зарахування: посада відсутня згідно Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких надає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 р. №909.

Вказані періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_1 , довідками Дитячої музичної школи Баришівської селищної ради Броварського району Київської області від 31.08.2023 року № 94 та № 95, довідкою ДП «Дитячий оздоровчий табір санаторного типу «Ювілейний» ПАТ «Укргідроспецбуд» від 15.01.2013 року № 1, довідками «Баришівського ліцею» опорного закладу освіти Баришівської селищної ради від 11.09.2023 року № 302 та № 309, довідкою ПрАТ «Молнія» від 04.09.2023 року № 614.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (далі Порядок № 909).

Переліком № 909 установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. До закладів освіти, робота в яких дає право на призначення пенсії за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віднесено:

-загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи;

-міжшкільні навчально-виробничі комбінати;

-дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки:

-вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчально-виховної навчальні заклади;

-дошкільні навчальні заклади всіх типів;

-позашкільні навчальні заклади;

-бібліотеки;

-дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.

Вказаним Порядком також визначено, що посада «викладача» у вказаних у ньому закладах та установах дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Пунктом 2 Примітки до Порядку № 909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Приписами статті 28 Закону України «Про освіту» передбачено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Статтею 12 Закону України «Про позашкільну освіту» та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2011 року № 433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). Пунктом 7 вказаного Переліку встановлено, що центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей, юнацтва та молоді, художньо-естетичної творчості учнівської молоді, дитячої та юнацької творчості, естетичного виховання відносяться до позашкільних навчальних закладів.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17, викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що відповідач протиправно не зарахував до стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи ОСОБА_1 з 01.09.1999 року по 10.10.2017 року на посаді викладача теоретичних дисциплін, класу фортепіано та концертмейстера у Баришівській дитячій музичній школі, а також в Комунальному закладі Баришівської районної ради «Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Баришівська дитяча музична школа», посилаючись на те, що така посада відсутня у Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких надає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 р. №909.

Колегія суддів доходить висновку, що вказаний період підлягає зарахуванню до стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стосовно періоду роботи позивача з 06.07.1988 по 30.08.1988 помічником вихователя в дошкільному закладі № 281, суд зазначає, що відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04 листопада 1993 року № 909 посада помічника вихователя дошкільного навчального закладу не відноситься до посад, які дають право на пенсію за вислугу років, тому відповідач правомірно відмовив у зарахуванні до стажу позивача вказаного вище періоду роботи позивача на посаді помічника вихователя дошкільного закладу № 281.

Крім того період роботи позивача з 30.05.1991 по 19.08.1991 на посаді музичного керівника у Дочірньому підприємстві «Дитячий оздоровчий табір санаторного типу «Ювілейний» публічного акціонерного товариства «Укргідроспецбуд» також не може бути зарахований до стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки підприємство, де працювала позивач не є закладом освіти згідно Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких надає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 р. №909.

Що стосується відмови відповідача у зарахуванні до стажу позивача періоду навчання позивача з 01.09.1988 року по 19.06.1993 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності такої відмови.

Згідно із частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII, який діяв до набрання чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було передбачено до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктом «д» частини третьої вказаної статті передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідний запис про період навчання позивачки з 01.09.1988 року по 19.06.1993 року міститься у її трудовій книжці. Також на підтвердження періоду навчання нею був поданий управлінню Пенсійного фонду України диплом.

Однак вказані документи неправомірно не були враховані відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, що призвело до неправомірної відмови у зарахуванні позивачу вказаного періоду у стаж, який дає право на призначення пенсії.

Що стосується незарахування періоду роботи позивача з 01.09.1992 року по 15.02.1993 року на посаді вчителя музики у Баришівській середній школі, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються інші документи, які можуть підтвердити періоди роботи.

В даному випадку в трудовій книжці позивачці наявні записи про період роботи позивача з 01.09.1992 року по 15.02.1993 року на посаді вчителя музики у Баришівській середній школі, а тому підстави для незарахування вказаного періоду до трудового стажу позивача відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Колегія суддів звертає увагу на те, що прийняття рішень про призначення пенсії відноситься до повноважень Головних управлінь Пенсійного фонду України. При цьому, враховуючи висновок суду про наявність підстав для часткового зарахування до стажу позивача спірних періодів її роботи, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку, з метою захисту порушеного права позивача, ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача, саме - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 11.09.2023 року щодо призначення пенсії за вислугу років.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що за наслідками розгляду даної адміністративної справи судом було задоволено вимогу позивача, яка має немайновий характер, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача судового збору у сумі 1073,60 грн.

Зважаючи на те, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104050003755 від 19.09.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди її навчання та роботи: з 01.09.1988 року по 19.06.1993 року, з 01.09.1999 року по 31.08.2023 року, з 01.09.1992 року по 15.02.1993 року, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11.09.2023 року та прийняти рішення згідно чинного законодавства з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик

Суддя: О.А. Шевчук