ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14224/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Ємця А.А., Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційні скарги Кабінету Міністрів України та акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 (головуючий - суддя Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

у справі №910/14224/20

за позовом акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»

до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

особа, яка звернулась з апеляційною скаргою: Кабінет Міністрів України,

про визнання зобов`язань припиненими.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Перед Верховним Судом у контексті касаційних скарг постало питання застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та наявність/відсутність підстав для закриття апеляційного провадження з розгляду апеляційної скарги, що подана не учасником справи, на рішення суду першої інстанції.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - Завод, позивач) звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - Банк, відповідач, скаржник-2) про визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за кредитним договором від 02.02.2009 №4Н09129Д (далі - Кредитний договір), який обґрунтовано тим, що відповідач не визнає припинення договірних зобов`язань позивача за Кредитним договором внаслідок їх виконання, проведеного належним чином.

2. Короткий зміст судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій і вимог апеляційної скарги КМУ

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021, позов Заводу задоволено; визнано припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитним договором, укладеним Банком і Заводом, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; вирішено питання відшкодування судового збору.

2.2. Велика Палата Верховного Суду 19.10.2022 ухвалила постанову у справі №910/14224/20, якою касаційну скаргу Банку залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 - без змін.

2.3. Кабінет Міністрів України [далі - КМУ, скаржник-1] (як особа, що не брала участь у справі) 18.10.2021 (згідно з відтиском штемпеля суду) звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/14224/20, скасувати вказане рішення у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

2.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20 апеляційне провадження за апеляційною скаргою КМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/14224/20 закрито.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі КМУ просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.

3.2. У касаційній скарзі Банк просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. У поданій касаційній скарзі КМУ з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено:

- норми статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункти 68, 79, 80, 81 статуту Банку, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №594 (в редакції постанови КМУ від 14.08.2019 №712), а також частини першої статті 254 ГПК України;

- статті 43, 76, 238, 264, 272 ГПК України та недослідження питання «штучності» характеру позову у справі №910/14224/20, про яке заявляв скаржник і відповідач, обґрунтовуючи необхідність захисту порушеного права КМУ;

- статті 2, 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», постанову КМУ від 18.12.2016 №961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, та протиправного встановлення відсутності підстав для необхідності захисту прав КМУ як інвестора.

4.2. У поданій касаційній скарзі Банк з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що вважає, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, зокрема, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. У відзиві на касаційні скарги Завод заперечив проти доводів скаржників, зазначаючи про їх необґрунтованість, просив залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИЙ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

6.1. Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, виходив, зокрема, з такого.

6.2. У судовому засіданні 04.03.2024 судом апеляційної інстанції в порядку статей 254, 270, 272 ГПК України роз`яснено порядок розгляду апеляційної скарги, проведення судового засідання щодо першочергового вирішення питання щодо того, чи вирішувались права, інтереси та (або) обов`язки апелянта (КМУ) оскаржуваним судовим рішенням (вирішення процесуального питання).

6.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що Завод звернувся у даній справі з позовом до Банку, в якому позивач просив суд визнати припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитним договором, укладеним відповідачем і позивачем, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

6.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 позов Заводу задоволено; визнано припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитним договором, укладеним сторонами, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Тобто до предмету дослідження у даній справі входили обставини виконання позивачем зобов`язань перед Банком за Кредитним договором.

6.5. Звертаючись із апеляційною скаргою у даній справі, апелянт в частині порушення своїх прав зазначав, що рішення щодо покриття збитків банку належить до виключної компетенції КМУ як вищого органу банку. При цьому, КМУ посилається на те, що він є органом, який здійснює функцію управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Банку. А тому в апеляційній скарзі КМУ зазначив, що вказані обставини зумовлюють необхідність захисту порушеного права акціонера. Таким чином, КМУ зазначає, що обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/14224/20, прямо впливають на права, інтереси та обов`язки КМУ (як вищого органу Банку), пов`язані з реалізацією належної йому виключної компетенції в частині вирішення питань щодо покриття збитків Банку, оскільки, відповідно до позиції відповідачів за позовом Банку в Суді Штату Делавер, ставлять під загрозу покриття завданих Банку збитків за рахунок колишніх кінцевих бенефіціарних власників Банку, що, в свою чергу, може призвести до необхідності прийняття КМУ (як вищим органом Банку) рішення про покриття таких збитків Банку за рахунок державних коштів та, відповідно, до додаткових витрат Державного бюджету України.

6.6. У подальшому апелянт неодноразово подавав заяви з процесуальних питань, в яких фактично доповнював підстави та мотиви порушення його прав оскаржуваним рішенням, за захистом яких він звернувся в порядку статті 272 ГПК України.

6.7. Так, у поданій заяві від 07.04.2023 КМУ зазначив про необхідність захисту його прав, вказуючи на штучність позову у даній справі, який спрямовано на те, щоб надати відповідачам за американським позовом та іншими численними судовими провадженнями, які перебувають на вирішенні іноземних судів, пов`язаних з нанесенням Банку шкоди у розмірі, що становить близько 6 млрд доларів США, можливість стверджувати, що на вирішенні українських судів перебувають справи, у яких досліджуються питання, пов`язані з кредитними договорами Банку, і використати цей аргумент у справах за кордоном, і, зокрема, у США.

6.8. У подальшому, у поданій заяві від 12.02.2024 апелянт зазначив про необхідність захисту його прав як інвестора неплатоспроможного банку. А тому в даному випадку, за доводами апелянта, держава як інвестор має самостійний інтерес у спірних правовідносинах та у впливі оскаржуваного рішення на можливість виконання зобов`язань, прийнятих Державою Україна, в тому числі перед МВФ. У цій частині апелянт також зазначив, що Держава, відповідно до статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», постанови КМУ від 18.12.2016 №961 «Деякі питання стабільності фінансової системи» та на підставі вказаного договору купівлі-продажу акцій банку набула статусу інвестора неплатоспроможного банку. А тому, як зазначає скаржник, очевидним є те, що інвестор, яким було покрито збитки, має власний безпосередній інтерес у відшкодуванні таких збитків винним особам. Вказане свідчить про наявність безпосереднього правового зв`язку між такими судовими рішеннями українських судів та правами і інтересами неплатоспроможного банку. Окрім цього, КМУ зазначив, що в контексті правовідносин, які виникли в межах даної справи наявний безпосередній зв`язок і вплив оскаржуваного рішення на можливість виконання зобов`язань, які прийняла на себе Держава Україна, в тому числі, перед МВФ, що полягають у поверненні активів Банку. А також зазначив про інтереси КМУ в сфері корпоративних відносин із Банком. Тобто, в даному випадку, Держава як інвестор має самостійний інтерес у спірних правовідносинах, а дане судове рішення, за доводами скаржника, безпосередньо впливає на її права.

6.9. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, КМУ неодноразово змінював та доповнював свою позицію щодо порушених прав і мотивів необхідності їх захисту.

6.10. При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

6.11. Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

6.12. Суд апеляційної інстанції, дослідивши подану апеляційну скаргу, заяви і доповнення (прийняті судом в частині зазначеного процесуального питання) та дослідивши рішення суду першої інстанції, не встановив обставин того, що суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки КМУ у даній справі. Так, ні в мотивувальній частині рішення, ані в резолютивній не вирішувалось питань про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника (Уряду) та держави.

6.13. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що можливість оскарження рішення в порядку статті 272 ГПК України має певну специфіку, як і оскарження рішення особою, яка не брала участі у розгляді справи з урахуванням положень частини першої статті 254 ГПК України.

6.14. Суд апеляційної інстанції зазначив, що як видно з апеляційної скарги, пояснень, доповнень, виступу представника відповідача в судовому засіданні, КМУ вважає порушення (вирішення) його прав, зокрема, факт подання позову у даній справі.

6.15. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- положення ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе. З урахуванням встановлення ухвалою від 04.03.2024 порядку проведення судового засідання щодо першочергового вирішення питання щодо того, чи порушувались чи вирішувались права, інтереси та (або) обов`язки апелянта (КМУ) оскаржуваним судовим рішенням (вирішення процесуального питання);

- висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист;

- у частині першій статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;

- з наведеного слідує, що підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права;

- водночас, суд, за загальним правилом, перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

6.16. Суд апеляційної інстанції зазначив, що КМУ стверджує, що дії Господарського суду міста Києва у даній справі направлені на створення умов для штучного впливу на вирішення спору по захисту прав Банку, який розглядається за правилами іншого судочинства іноземним судом.

6.17. З приводу цього Велика Палата Верховного Суду зробила свій висновок у даній справі (на який, зокрема, посилається і КМУ), виклавши його у постанові від 19.10.2022 у даній справі такого змісту:

« 51. Перевіривши доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення судами попередніх інстанцій інших вимог процесуального закону (зокрема, щодо встановлення обставин, які не входять до предмета доказування, неправильного визначення підстав позову, формування в оскаржуваних рішеннях висновків, які не мають значення для справи, тощо) Велика Палата Верховного Суду не встановила допущення судами першої та апеляційної інстанції порушень, які призвели до ухвалення незаконних рішень…

70. У цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Кредитним договором.

71. Ураховуючи цей висновок, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах».

6.18. Крім того, щодо можливості застосування норм статті 272 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що метою цієї статті є недопущення перегляду судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції з мотивів, які були вже предметом розгляду за первісно поданою апеляційною скаргою.

6.19. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 272 ГПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

6.20. За таких обставин, суд апеляційної інстанції не досліджував такі доводи заявника (як факт порушення, вирішення його прав), оскільки, такі доводи (як обґрунтування по суті, викладене відповідачем) вже були розглянуті і їм надана оцінка судом касаційної інстанції.

6.21. Водночас, суд апеляційної інстанції у даній справі також не досліджував як мотиви скаржника (заяви з процесуальних питань), так і доводи відповідача, заперечення позивача про штучність позову (по суті) через викладене вище.

6.22. Посилання скаржника (з яким погодився відповідач у справі) на необхідність захисту судом його прав (як акціонера, управителя корпоративними правами, інвестора) не приймаються судом апеляційної інстанції, виходячи з імперативних приписів статей 254, 272 ГПК України.

6.23. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- так, право на звернення особи до господарського суду (як право на судовий захист) у розумінні частини другої статті 4 ГПК України є більш широким поняттям, ніж право особи (яка не брала участь у справі) на звернення з апеляційною скаргою, виходячи зі статті 254 ГПК України;

- таким чином, законодавець приписами частини першої статті 254 ГПК України визначив єдиною підставою для захисту такої особи (яка не брала участі у розгляді справи) шляхом подачі апеляційної скарги - вирішення питання про її права, інтереси та (або) обов`язки саме такої особи судом.

6.24. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення слід вважати таким, що прийнято про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо: 1) в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб; 2) в резолютивній частині рішення містяться висновки про вирішення прав та (або) обов`язків.

6.25. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвеція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

6.26. Натомість, як зазначила судова колегія апеляційної інстанції, судом апеляційної інстанції вказаного встановлено не було.

6.27. Так, як встановлено судами усіх інстанцій при вирішенні спору у даній справі, він виник щодо кредитних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо укладеного між ними Кредитного договору. Тоді як скаржник (КМУ) не є стороною вказаного Кредитного договору.

6.28. За таких обставин, посилання скаржника та відповідача на штучність даного позову, наявність іншої справи (як обґрунтування правового зв`язку), відхилені судом апеляційної інстанції у розумінні статті 254 ГПК України.

6.29. При цьому суд апеляційної інстанції, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, має виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили.

6.30. У цій частині суд апеляційної інстанції у даному аспекті відхиляє також доводи скаржника з посиланням на окремі думки як у даній справі, так і в інших справах (зокрема, у справі №910/18214/19) з урахуванням такого.

6.30.1. Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

6.30.2. Водночас, суд апеляційної інстанції з урахуванням положень статті 129-1 Конституції України позбавлений права переглядати (в тому числі, в порядку статей 254, 272 ГПК України) рішення суду, яке набрало законно сили на підставі окремих думок суддів. Так і відхиляє суд апеляційної інстанції доводи з посилання на постанови у таких справах: від 13.06.2018 №911/169/16; від 19.06.2018 №916/993/17; від 03.04.2019 №913/317/18 (на які апелянт посилався в апеляційній скарзі, поясненнях); №757/7499/17-ц, №201/473/17 (на які апелянт посилався, зокрема, в заяві від 12.06.2023), оскільки, питання релевантності обставин справи (судової практики, на яку посилались апелянт і відповідач) при вирішення питання про порушення прав скаржника не вирішувалось судом апеляційної інстанції.

6.31. Водночас, у постанові Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №910/3428/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена" про визнання правочину недійсним, Верховний Суд постановою від 13.07.2023 касаційні скарги КМУ та Банку залишив без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі №910/3428/19 - без змін (Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі №910/3428/19 апеляційне провадження за апеляційною скаргою КМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі №910/3428/19 було закрито).

6.32. Так, суд апеляційної інстанції частково на підставі статті 236 ГПК України враховує, зокрема, пункт 17 вказаної постанови, в якій Верховний Суд зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у вказаній справі не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки акціонерів банку (держави), від імені якої дії КМУ, а розглядався спір, який виник між двома суб`єктами господарювання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження зі справи (пункт 17 постанови).

6.33. Суд апеляційної інстанції також відхилив у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України (як підставу для розгляду по суті апеляційної скарги КМУ) доводи відповідача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 в частині того, що 100% акцій Банку продано інвестору - державі в особі Мінфіну в порядку статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», так і доводи скаржника в цій частині, викладені в заяві з процесуальних питань від 12.02.2024. Оскільки, такі доводи, як скаржника у заяві від 12.02.2024, так і відповідача у клопотанні про приєднання документів від 12.02.2024 з посиланням на те, що держава як інвестор має самостійний інтерес у спірних правовідносинах - не є вирішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків чи прав заявника відповідно до приписів частини першої статті 254 ГПК України.

6.34. Суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні даного процесуального питання безпосередньо керується положеннями пункту 1 частини першої статті 129 Конституції України про рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

6.35. Суд апеляційної інстанції вказав, що стаття 7 ГПК України передбачає, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

6.36. А тому доводи скаржника та відповідача в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

6.37. У зв`язку із закриттям провадження у справі на підставі частини першої статті 254, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, суд апеляційної інстанції не розглядає подані сторонами інші заяви з процесуальних питань, а також пояснення та заперечення на них, оскільки, при з`ясуванні першочергового питання про вирішення прав, інтересів та (або) обов`язків скаржника, було встановлено про те, що питання про права останнього оскаржуваним рішенням не вирішувались.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/14224/20 за касаційною скаргою КМУ на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/14224/20 за касаційною скаргою Банку на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи, ухвалено розглядати спільно касаційну скаргу Банку на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20 з касаційною скаргою КМУ на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20.

7.3. Від відповідача до Суду 16.05.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява, до якої додані додаткові пояснення щодо відзиву Заводу на касаційні скарги Банку та КМУ.

7.4. Суд долучає вказані додаткові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.5. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.05.2024 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/14224/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Ємець А.А., Колос І.Б.

7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою КМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/14224/20 закрито.

8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Узагальнені доводи касаційних скарг КМУ та Банку означені в пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови.

8.5. Так, скаржник-1 вказує, що судом апеляційної інстанції порушено:

- норми статті 7 «Державні банки» Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункти 68, 79, 80, 81 статуту Банку, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №594 (в редакції постанови КМУ від 14.08.2019 №712), а також частини першої статті 254 «Право апеляційного оскарження» ГПК України;

- статті 43 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», 76 «Належність доказів», 238 «Зміст рішення», 264 «Закриття апеляційного провадження», 272 «Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи» ГПК України та недослідження питання «штучності» характеру позову у справі №910/14224/20, про яке заявляв скаржник і відповідач, обґрунтовуючи необхідність захисту порушеного права КМУ;

- статті 2 «Визначення термінів», 41-1 «Особливості виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», постанову КМУ від 18.12.2016 №961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, та протиправного встановлення відсутності підстав для необхідності захисту прав КМУ як інвестора.

8.6. На думку скаржника-2, оскаржувана ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, зокрема, пункту 3 частини першої статті 264 «Закриття апеляційного провадження» ГПК України, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

8.7. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

8.8. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції не встановив того, що рішення суду першої інстанції від 22.01.2021 у справі №910/14224/20 є таким, що прийняте про права/інтереси та обов`язки КМУ як особи, яка не була залучена до участі у справі, та у мотивувальній частині вказаного рішення містяться висновки суду про права/інтереси та обов`язки КМУ, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права/інтереси та обов`язки КМУ.

8.9. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.10.2022 у справі №904/6084/21, зокрема, про таке.

8.9.1. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

8.9.2. Згідно із частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

8.9.3. Отже, наведеною нормою визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

8.9.4. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

8.9.5. Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги [наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г].

8.9.5.2.Верховний Суд виходить з того, що означена у пункті 8.9.5. правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у пункті 108 Постанови від 03.04.2024 у справі №916/4093/21.

8.9.6. Суд апеляційної інстанції насамперед має з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав/інтересів та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про процесуальний статус такої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

8.10. Вказані правові позиції щодо алгоритму дій апеляційної інстанції у контексті застосування норм процесуального права (зокрема, статей 254, 264 ГПК України) неодноразово висловлювалися, є незмінними та послідовними, викладені у низці постанов Верховного Суду (зокрема, від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі №918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 16.04.2019 у справі №12/91, від 27.10.2021 у справі №910/2795/20, від 14.12.2022 у справі №9/430-05-11867, від 16.03.2023 у справі №911/2780/20, від 12.12.2023 у справі №910/10860/21, від 15.04.2024 у справі №926/124/20, від 16.04.2024 №908/2632/23, від 26.04.2024 у справі №910/14403/23) та Великої Палати Верховного Суду (зокрема, від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, від 03.04.2024 у справі №916/4093/21).

8.11. Слід зазначити, що як вбачається із судових рішень у справі №910/14224/20, та як встановлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, судові рішення у даній справі не містить жодних висновків про права, інтереси та (або) обов`язки КМУ, також у резолютивній частині рішення від 22.01.2021 у справі №910/14224/20 суд першої інстанції не зазначав про права, інтереси та (або) обов`язки КМУ.

8.12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, як встановлено судами усіх інстанцій при вирішенні спору у даній справі, він виник щодо кредитних правовідносин між позивачем (Завод) і відповідачем (Банк) щодо укладеного ними Кредитного договору, тоді як скаржник-1 (КМУ) не є стороною вказаного Кредитного договору.

8.13. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав оцінку аргументам учасників справи, у тому числі, КМУ, які наведені в апеляційній скарзі.

8.14. Верховний Суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

8.15. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.16. З огляду на такий підхід ЄСПЛ до оцінки аргументів учасників процесу, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи скаржників, які наводилися, у суді апеляційної інстанції, отримали достатню оцінку в оскаржуваному судовому рішенні.

8.17. Водночас, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції на виконання положень процесуального законодавства, якими чітко врегульовано порядок та алгоритм дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, з`ясував, що оскаржуване апелянтом (КМУ) судове рішення (рішення від 22.01.2021 у справі №910/14224/20) безпосередньо не впливає на права, інтереси та обов`язки КМУ, а тому ухвалив з правильним тлумаченням норм процесуального права судове рішення - ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

8.18. Отже, доводи скаржників про порушення вимог, зокрема, статей 238, 264, 272 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

8.19. Що ж до доводів скаржників стосовно «штучності» характеру позову у даній справі, то слід зазначити таке.

8.19.1. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що питання «штучності» позову було предметом розгляду, зокрема, під час касаційного провадження та Велика Палата Верховного Суду надала оцінку аргументам Банку в цій частині.

8.19.2. Так, у постанові від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 Велика Палата Верховного Суду вказала таке:

« 35. Позивач не був позбавлений права захищати свої інтереси у процесі за американським позовом. Натомість ініціювання нового процесу в Україні має штучний характер, не спрямовано на захист прав Заводу, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах, що є зловживанням процесуальними правами з боку позивача» (пункт 35 розділу «Доводи скаржника»);

« 49. Перевіривши доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону під час дослідження та оцінки наданих позивачем доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди не допустили порушень, які б унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи» (пункт 49 розділу «Позиція Великої Палати Верховного Суду»);

« 51. Перевіривши доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення судами попередніх інстанцій інших вимог процесуального закону (зокрема, щодо встановлення обставин, які не входять до предмета доказування, неправильного визначення підстав позову, формування в оскаржуваних рішеннях висновків, які не мають значення для справи, тощо) Велика Палата Верховного Суду не встановила допущення судами першої та апеляційної інстанції порушень, які призвели до ухвалення незаконних рішень» (пункт 51 розділу «Позиція Великої Палати Верховного Суду»);

« 70. У цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Кредитним договором» (пункт 70 розділу «Позиція Великої Палати Верховного Суду»);

« 71. Ураховуючи цей висновок, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах» (пункт 71 розділу «Позиція Великої Палати Верховного Суду»).

8.19.3. Стосовно посилань КМУ та Банку про те, що про «штучний» характер позову свідчить «нетипова швидкість при розгляді справи» та дії Заводу щодо отримання вступної та резолютивної частин рішення та подання нотаріального засвідченого перекладу вказаного документа до Суду штату Делавер відповідачами за американським позовом, слід зазначити, що такі доводи фактично зводяться до непогодження з діями судді першої інстанції під час судового розгляду та ухвалення рішення, які вочевидь перебувають поза площиною судового розгляду спору у даній справі у контексті порушення норм процесуального права судом першої інстанції.

8.19.4. Саме по собі використання нотаріального засвідченого перекладу вступної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції, що полягає у поданні такого документа до іноземного суду, є правом особи та не є безумовним свідченням про «штучний» характер позову.

8.20. Що ж до тверджень скаржників про те, що судові рішення у даній справі мають преюдиційний характер для Суду штату Делавер і в подальшому встановлені у справі №910/14224/20 обставини можуть стати підставою для відмову у задоволенні позову Банку в іноземному суді, Верховний Суд зазначає таке.

8.20.1. КМУ вказує, що за результатами розгляду клопотання відповідачів за американським позовом про закриття (припинення) провадження або, альтернативно, про призупинення провадження, Суд штату Делавер 23.08.2021 прийняв рішення у формі меморандуму, яким, зокрема:

- відхилив клопотання відповідачів про закриття провадження у справі на підставі доктрини про незручне місце розгляду справи (forum non conveniens);

- частково задовольнив клопотання про призупинення провадження у цій справі до ухвалення рішень в справах позичальників (включаючи справу №910/14224/20) та у справі про націоналізацію;

- задовольнив заяву Банку про ухвалення попереднього захисного наказу про збереження поточної ситуації (status quo order).

8.20.2. Як вказують КМУ та Банк Суд штату Делавер дозволив продовжувати подальший судовий розгляд в частині таких попередніх процесуальних питань, які були підняті сторонами в їхніх заявах: (1) певні питання вручення; (2) певні питання суб`єктної юрисдикції; та (3) питання щодо того, чи справи позичальників матимуть преюдиційний вплив на американську справу в штаті Делавер відповідно до права штату Делавер.

8.20.3. Отже, за твердженнями скаржників Суд штату Делавер продовжив подальший розгляд справи, у тому числі, у частині питання щодо того, чи справи позичальників матимуть преюдиційний вплив на американську справу в штаті Делавер відповідно до права штату Делавер.

8.20.4. Тобто, ні Банк, ані КМУ, не підтвердили тієї обставини, що судові рішення у даній справі можуть мати преюдиційний вплив на американську справу в штаті Делавер відповідно до права штату Делавер, адже, Суд штату Делавер, за твердженнями КМУ, які наведені у касаційній скарзі, продовжив подальший розгляд справи в частині означеного питання.

8.21. Що ж до доводів Банку та КМУ стосовно того, що, незважаючи на те, що у даній справі і не заявлені вимоги щодо рішень КМУ про розподіл чистого прибутку та покриття збитків Банку, однак, рішення суду першої інстанції стосується таких рішень КМУ, оскільки, впливає на їх зміст, а відтак і на права/інтереси та обов`язки КМУ щодо їх прийняття, то слід заначити, що такі твердження скаржників мають виключно гіпотетичний характер.

8.22. Стосовно доводів КМУ та Банку про те, що у даному випадку скаржник-1 подає апеляційну скаргу саме з метою захисту своїх корпоративних прав як акціонера, то Суд виходить з того, що предметом спору, як матеріально-правового об`єкта, з приводу якого виник конфлікт, який розглядався судами у даній справі, є спір, який виник з кредитних відносин позивача та відповідача, та жодним чином не містив у собі корпоративної складової.

8.23. Також, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 у справі №910/21222/20 виснував таке:

«Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку.

Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації».

8.24. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

8.25. Верховний Суд звертається до принципу res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.26. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.27. Так, дана справа розглянута по суті у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

8.28. Велика Палата Верховного Суду здійснила касаційний перегляд судових рішень першої та апеляційної інстанцій у даній справі та ухвалила відповідну постанову, яка є остаточною й оскарженню не підлягає.

8.29. Суд відзначає, що апеляційна скарга КМУ подана до суду апеляційної інстанції 18.10.2021, постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена 15.09.2022, а тому, враховуючи дату подання апеляції та ухвалення постанови, очевидним є те, що, зважаючи на участь у касаційному розгляді Банку, який мав обґрунтовану можливість навести доводи у контексті порушення прав/інтересів КМУ оскаржуваними судовими рішеннями, у свою чергу, Велика Палата Верховного Суду, мала можливість, за наявності підстав вийти за межі доводів касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України та пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України) та розглянути питання наявності/відсутності порушення прав/інтересів КМУ у даній справі.

8.30. У контексті приписів статті 254 ГПК України ні КМУ, ані Банк не підтвердили/не обґрунтували/не мотивували того, що суд першої інстанції у даній справі вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки КМУ та є достатні правові підстави для фактично «повторного» розгляду даної справи.

8.31. З огляду на викладене доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, підстави вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та/або порушив норми процесуального права, а оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, відсутні.

8.32. Верховний Суд також бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду.

8.33. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційні скарги КМУ та Банку слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржників, оскільки, Верховний Суд касаційні скарги КМУ та Банку залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі №910/14224/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос