У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_5 ОСОБА_6 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 травня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Фрунзе Доманівського району Миколаївської області, мешкає в АДРЕСА_1 , є особою, яка не має судимостей,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1, ст. 301-1, ч. 3 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 149 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42023110000000391.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 травня 2024 року відносно ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 16.07.2024 р. включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_6 просить ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17.05.2024 р. в частині продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 скасувати, відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем її мешкання, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала суду підлягає скасуванню, оскільки ризик переховування обвинуваченої від суду, обґрунтований лише суворістю можливого покарання за інкриміновані кримінальні правопорушення, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, ОСОБА_5 , в силу ст. 89 КПК України, є особою, яка не має судимостей, має постійне місце мешкання, де може проживати з матір`ю ОСОБА_7 , тобто має міцні соціальні зв`язки.

Крім того, ОСОБА_5 перебуває під вартою більше 5 місяців, а відтак зважаючи на те, що остання ніколи не перебувала у місцях попереднього ув`язнення, ризик її втечі або переховування від суду, у разі зміни запобіжного заходу відсутній.

Захисник вважає, що ризик впливу обвинуваченої на потерпілих або свідків відсутній оскільки, зміна їх показань будь-яким чином не вплине на здобуті органом досудового розслідування докази, при цьому, неповнолітні потерпілі, на даний час, мешкають окремо.

На думку апелянта, ризики знищення, сховання або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та вчинення інших кримінальних правопорушень, не доведені стороною обвинувачення.

Апелянт наголошує на тому, що відносно обвинуваченої можливо застосувати більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту, з огляду на необхідність догляду за матір`ю ОСОБА_7 , яка зобов`язалась доглядати за обвинуваченою та утримувати її за рахунок своєї пенсії та домашнього господарства.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

У провадженні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1, ст. 301-1, ч. 3 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 149 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ч. ст. 301-1, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 149, ч. 1 ст. 309 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що в порушення суспільної моралі, тобто системи етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві, на основі традиційних духовних і культурних цінностей, розуміючи, що її дії посягають на основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків, а також завдають шкоди моральному вихованню людей, особливо неповнолітніх, що призводить до деформації моральних уявлень і понять про сексуальні відносини між людьми:

- виготовила та розповсюдила дитячу порнографію за участю своїх малолітніх дітей ОСОБА_9 2011 року народження та ОСОБА_10 2013 року народження, в тому числі повторно, яку розповсюдила через всесвітню мережу «Інтернет»;

- вчинила розбещення відносно своїх малолітніх дітей ОСОБА_9 2011 року народження та ОСОБА_10 2013 року народження, яке виразилось у розпусних діях сексуального характеру, які здатні викликати фізичне і моральне розбещення, в тому числі повторно, та, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_11 , яке розповсюдила через всесвітню мережу «Інтернет»;

- здійснила вербування та передала своєму чоловікові ОСОБА_11 малолітню ОСОБА_10 2013 року народження, для подальшої її сексуальної експлуатації та виготовлення за її участі відеозаписів порнографічного характеру;

- за попередньою змовою групою осіб, з ОСОБА_11 , виготовила за участю малолітньої ОСОБА_10 , 2013 року народження, дитячу порнографію, яку розповсюдила через всесвітню мережу «Інтернет»;

- за попередньою змовою групою осіб, з ОСОБА_11 , здійснили відносно малолітньої ОСОБА_10 зґвалтування, яке виразилось у безпосередній демонстрації дій сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій та підбуренням малолітньої ОСОБА_10 до вчинення аналогічних дій;

- за попередньою змовою групою осіб, з ОСОБА_11 , зберігала за місцем мешкання дитячу порнографію, за участю своїх малолітніх дітей ОСОБА_9 2011 року народження та ОСОБА_10 2013 року народження, без мети збуту та інші аналогічні дії.

В підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжких злочинах, а ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати.

Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, обставини кримінальних правопорушень, вчинених відносно дітей останньої, дані про особу обвинуваченої, те, що ризики переховування обвинуваченої від суду та впливу на потерпілих або свідків не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виконання нею процесуальних обов`язків.

На адресу Миколаївського апеляційного суду від прокурора та захисника надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, від інших учасників кримінального провадження клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участю не надходило, тому розгляд апеляційної скарги, на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України, здійснюється за відсутності учасників кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42023110000000391 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1, ст. 301-1, ч. 3 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 28 ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 149 КК України, постановлено ухвалу про продовження останній строку тримання під вартою на 60 днів до 16.07.2024 р.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст.178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 422-1 КПК України, суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції:

- ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою;

- клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Витребування з суду першої інстанції інших матеріалів кримінального провадження діючим кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

Отже, на даній стадії судового провадження, апеляційний суд оцінює законність ухвали про продовження строків тримання під вартою лише шляхом перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою.

Як вбачається з наданих матеріалів, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжких кримінальних правопорушень, за найтяжчий з яких, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі.

Зважаючи на обставини кримінальних правопорушень в яких обвинувачується ОСОБА_5 , з урахуванням того, що потерпілими у кримінальному провадженні є малолітні доньки обвинуваченої, а відтак ризик незаконного впливу на свідків або потерпілих також є дійсним.

Наведені обставини, у своїй сукупності, дають підстави вважати, що існують реальні ризики того, що обвинувачена ОСОБА_5 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності або незаконно впливати на потерпілих чи свідків, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст.177 КПК України, не зменшились та не відпали.

Судом першої інстанції не встановлено наявності таких ризиків, як знищення, сховання або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та вчинення інших кримінальних правопорушень, тому в цій частині доводи захисника про недоведеність вказаних ризиків, апеляційним судом не розглядаються.

Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченої, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченої та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченою процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України.

Наявність у обвинуваченої постійного місця мешкання та міцних соціальних зв`язків, в даному випадку, не є підставами для зміни застосованого запобіжного заходу, оскільки не спростовують висновків суду про можливість вчинення нею дій, передбачених ст. 177 КПК України.

Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 травня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3