КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року № 320/41781/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Розуменко А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

за участю:

позивач ОСОБА_1 ;

представник відповідача Волох В.В.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом:

визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства економіки України "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " від 07.04.2023 №472-К у частині звільнення ОСОБА_1 з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу";

поновити ОСОБА_1 на посаді державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості Міністерства економіки України з 20.04.2023;

стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.04.2023 до дня поновлення на роботі;

визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України";

стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади у вигляді моральних страждань.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначено дату відкритого судового засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.

Судовий розгляду відкладався через неподання сторонами заяв по суті, встановлених ухвалою від 04.12.2023 про відкриття провадження у справі. У судовому розгляді оголошувались перерви в зв`язку зі встановленням позивачу строку для подання додаткових пояснення та витребування доказів у відповідача. У судовому засіданні 08.04.2024 судом ухвалено продовжити розгляд адміністративної справи в письмовому провадженні.

Підставами позову визначено:

порушення відповідачем статті 29 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), пункту 2 статті 7 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 №2136-IX, статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 №851-IV, не застосування вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги" від 05.10.2017 №2155-VIII у частині дотримання процедури надсилання попередження про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки попередження надіслано без накладання удосконаленого чи кваліфікованого електронного підпису відповідального працівника, що призвело до зміни застосунком Viber надісланої інформації, а також без надання позивачем згоди чи оформлення домовленості між працівником та роботодавцем на альтернативні способи надсилання документів для ознайомлення;

невірне застосування відповідачем статті 43 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII щодо попередження позивача про можливе припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження в зв`язку з тим, що відповідачем не було враховано обставину переведення позивача наказом від 17.01.2020 №175-к до Міністерства економіки України, що зобов`язувало відповідача застосувати статтю 43 Закону України "Про державну службу" у редакції, чинній на час переведення позивача та якою передбачався обов`язок попередити позивача про зміну істотних умов праці не пізніше як за 60 календарних днів до можливого припинення державної служби, що є порушенням статті 58 Конституції України;

відсутність правових підстав для звільнення позивача на підставі наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України", позаяк цей наказ прийнято з порушенням вимог частини другої статті 19 Конституції України, пунктів 8, 9, 14, 26 частини другої статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", якими міністр не наділений повноваженнями вносити зміни до діючої структури відповідного міністерства;

незаконність наказу від 30.01.2023 №734, оскільки в ньому відсутнє обґрунтування необхідності внесення змін у структурі Міністерства економіки України;

безпідставність тверджень відповідача про зміну структури Міністерства економіки України, оскільки згідно з наказом від 30.10.2023 №734 фактичної зміни не відбулось (кількість структурних підрозділів залишилась незмінною, не зазнали змін повноваження нового структурного підрозділу, назви підрозділів лише перейменовано);

протиправність ліквідації наказом від 30.01.2023 №734 директоратів у складі апарату Міністерства економіки України, що є порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій", якою передбачено утворення в складі апарату міністерств директоратів, унаслідок чого необґрунтовано зменшено розміру оплати праці позивача через скасування щомісячної надбавки державного експерта;

порушення відповідачем вимог статті 4, частини третьої статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158;

завдання позивачу моральної шкоди через незаконне звільнення.

Відповідачем позов не визнано. У відзиві зазначено про необґрунтованість тверджень позивача щодо недотримання відповідачем процедури надсилання попередження про звільнення, оскільки на підставі статті 9-1, частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" з мобільного телефону головного спеціаліста відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом 21.02.2023 на мобільний телефон позивача надіслана сканована копія попередження про можливе звільнення зі списком вакантних посад станом на 21.02.2023, про що було складено протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042. З огляду на це та зважаючи на відсутність заяви позивача про бажання обійняти вакантну посаду, його було звільнено з дотриманням 30-денного строку, відповідно безпідставними є вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Представник відповідача наголосив на прийнятті Міністерством економіки України оскаржуваного наказу від 30.01.2023 №734 у межах повноважень та недоведеності позивачем порушеного права в зв`язку з прийняття цього наказу, не надання жодного доказу на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди.

У відповіді на відзив позивачем заперечено доводи представника відповідача, викладені у відзиві та підтримано підстави позову. Крім цього, позивач наголосив, що оскаржуваний наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" безпосередньо порушує його права, позаяк саме цей наказ слугував підставою для звільнення.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача підтримав зазначені у відзиві доводи.

У додаткових поясненнях, поданих позивачем відповідно до частини п`ятої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), наведено обґрунтування щодо порушення відповідачем статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За твердженням позивача, звільнення з публічної служби призвело до порушення його права на повагу до приватного життя, оскільки кар`єра, репутація і соціальні та професійні зв`язки зазнали непоправної шкоди, а зменшення заробітної плати та майбутньої пенсії вплинуло на матеріальний добробут родини.

Судом задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом та визнано поважними причин пропуску такого строку.

Відповідно до оскаржуваного наказу Міністерства економіки України "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " від 07.04.2023 №472-К позивача звільнено з публічної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", яким урегульовано відносини, зокрема, щодо прийняття на державну службу, її проходження та припинення державної служби. Водночас спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, віднесено до компетенції адміністративних судів. У наказі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 17.01.2020 №175-к зазначено про призначення ОСОБА_1 на посаду державного експерта експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці з 17.01.2020 за переведенням з Міністерства соціальної політики України (9 ранг державного службовця). За змістом пункту 14 частини першої статті 4 КАС України державна служба віднесена до публічної служби. Отже, спір стосується поновлення позивача на публічній службі.

Статтею 122 КАС України встановлено:

позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);

для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої).

для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята).

Оскільки Законом України "Про державну службу" не встановлено строку звернення до суду з позовом щодо оскарження наказу про припинення (звільнення) з державної служби, застосуванню підлягає місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про припинення державної служби на підставі оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К.

До Київського окружного адміністративного суду позов подано засобами електронного суду 05.10.2023, тобто з пропущенням місячного строку щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 07.04.2023 №472-К, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в зв`язку з незаконним звільненням.

У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суд з позовом зазначено, що позивач 28.04.2023 звернувся з позовною заявою до Бориспільського районного суду Київської області з вимогами визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства економіки України "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " від 07.04.2023 №472-К у частині звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним та скасування наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" та стягнення моральної шкоди. Однак, 13.09.2023 Бориспільський районний суд Київської області закрив провадження у справі.

Судом установлено, що ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 03.05.2023 у справі №359/3917/23 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 (подану 01.05.2023 через електронний суд) з вимогами: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " від 07.04.2023 №472-К у частині звільнення ОСОБА_1 з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"; визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України"; поновити на посаді державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості Міністерства економіки України з 20.04.2023; стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.04.2023 до дня поновлення на роботі; стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 07.07.2023 у справі №359/3917/23 за вказаною позовною заявою ОСОБА_1 відкрито провадження у цивільній справі, визначено дату судового розгляду.

Ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 13.09.2023 у справі №359/3917/23 закрито провадження у цивільній справі, роз`яснено позивачу про належність спору до юрисдикції Київського окружного адміністративного суду.

Згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень вказана ухвала суду набрала законної сили 04.10.2023.

За змістом частини третьої статті 123 КАС України суд може залишити позовну заяву без розгляду якщо підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку, будуть визнані судом неповажними.

Представником відповідача наведених обставин не заперечено, клопотання про залишення позову без розгляду в зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду не подано.

На думку суду, встановлені обставини дають підстави вважати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 07.04.2023 №472-К, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в зв`язку з незаконним звільненням.

Зокрема, позивач звернувся до Бориспільського районного суду Київської області в межах місячного строку з часу, коли він міг дізнатись про порушення своїх прав чи інтересів у зв`язку з його звільненням на підставі наказу від 07.04.2023 №472-К. При цьому Бориспільський районний суд Київської області відкрив ухвалами від 03.05.2023 залишив позовну заяву без руху з причин, які не стосувались юрисдикції спору, від 07.07.2023 відкрив провадження в цивільній справі й лише ухвалою від 13.09.2023 вирішив питання юрисдикції спору, закривши провадження у справі та роз`яснивши позивачу, до якого суду належить звертатися. В свою чергу, позивач 05.10.2023 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з відповідним позов, тобто на наступний день після набрання зазначеною ухвалою 04.10.2024 законної сили.

За висновком суду, такі дії позивача свідчать про незгоду з його звільненням та намір скористатися судовим захистом. Неврахування цих обставин, насідком чого може бути залишення позову без розгляду, призведе до позбавлення позивача права на судовий захист, намір скористатися яким позивач чітко продемонстрував у межах визначеного законом місячного строку. Крім того, права та інтереси, за захистом яких звернувся позивач є для нього важливими, оскільки йдеться про конституційні право на працю та гарантію від незаконного звільнення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом визнати незаконним та скасувати наказу про звільнення від 07.04.2023 №472-К, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоди в зв`язку з незаконним звільненням, відповідно наведені позивачем причини пропуску строку звернення суд визнає поважними.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України", то суд розгляне це питання нижче.

Дослідивши докази, суд установив.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 05.03.2019 №283-к "Про призначення ОСОБА_1 ", на підставі протоколу від 26.12.2018 №183 засідання конкурсної комісії для відбору осіб на зайняття посад фахівців з питань реформ в апараті Міністерства соціальної політики України, ОСОБА_1 з 11.03.2019 призначено на посаду державного експерта експертної групи з питань охорони безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці як переможця конкурсу, враховано присвоєння йому за попереднім місцем роботи 11 рангу державного службовця.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 17.01.2020 №175-к ОСОБА_1 призначено на посаду державного експерта експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці з 17.01.2020 за переведенням з Міністерства соціальної політики України (9 ранг державного службовця, стаж державної служби 10 років 07 місяців 05 днів).

Наказом Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" внесено зміни до структури апарату Міністерства, зокрема вилучено зі структури директорат праці та зайнятості.

Наказом Міністерства економіки України від 02.02.2023 №150 ОСОБА_1 на підставі його заяви надано відпустку з 13.02.2023 по 05.03.2023.

Наказом Міністерства економіки України "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " від 07.04.2023 №472-К позивачу на підставі заяви від 23.03.2023 надано відпустку з 10.04.2023 по 19.04.2023.

Цим наказом ОСОБА_1 звільнено з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Підставою прийняття наказу зазначено: наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України"; "Перелік змін до штатного розпису Міністерства", затверджений 03.03.2023; попередження від 21.02.2023.

Наказом від 07.04.2023 №472-К також передбачено виплату вихідної допомоги на підставі статті 87 Закону України "Про державну службу" та компенсації за 2 календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 17.01.2023 по 20.04.2023.

До позову додану довідку Міністерства економіки України від 27.04.2023 №2121-12/96, відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становила 2190,02 грн., середньомісячна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи 47085,50 грн.

Зі змісту довідки вбачається, що розрахунок здійснювався за лютий (20 робочих днів) березень (23 робочі дні) 2023 року та з урахуванням заробітної плати за ці місяці в розмірі 61320,65 грн.

Позивач, не погоджуючись зі своїм звільненням, звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Спірні відносити стосуються припинення державної служби позивача як державного службовця за ініціативою відповідача в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства економіки України без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Як уже вказувалось судом, позивача звільнено оскаржуваним наказом від 07.04.2023 №472-К на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час складання попередження про можливе звільнення та видання оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К), за якою підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

За змістом наведеної норми припинення державної служби за ініціативою відповідача можливе у випадках скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, що й зазначено в оскаржуваному наказі від 07.04.2023 №472-К як підставу для припинення державної служби позивача.

Іншою підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К зазначено наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України", яким внесено до структури апарату Міністерства економіки України, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 02.09.2022 №2913 (зі змінами), такі зміни:

розділи "Директорат праці та зайнятості" та "Директорат розвитку реального сектору економіки" виключити;

після розділу "Департамент сфери публічних закупівель та конкурентної політики" доповнити розділами такого змісту:

"Департамент праці та зайнятості, Відділ з питань регулювання трудових відносин, Відділ з питань оплати праці та грошового забезпечення, Відділ з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників, Відділ з питань професійного розвитку, Відділ з розвитку людського капіталу та соціального діалогу, Відділ з питань аналізу, прогнозу та формування політики у сфері зайнятості, Відділ з питань релокації підприємств та програм працевлаштування, Відділ з питань трудової міграції;

Департамент розвитку реального сектору економіки;

Управління розвитку ринків з високою доданою вартістю, Відділ розвитку ринків з високою доданою вартістю, Відділ з питань смарт-спеціалізації та ресурсоефективності;

Управління реального сектору економіки, Відділ розвитку реального сектору економіки, Відділ державних програм та розвитку ринків машинобудування;

Управління цінової політики, Відділ цінової і тарифної політики, Відділ методології ціноутворення та аналізу цінової ситуації".

Згідно з оскаржуваним наказом від 07.04.2023 №472-К позивача звільнено з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості.

Отже, внаслідок внесення змін наказом від 30.01.2023 №734 до структури апарату Міністерства економіки України щодо ліквідації, зокрема директорату праці та зайнятості, посада державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників, яку обіймав позивач, була скорочена. Натомість було створено Департамент праці та зайнятості з відповідними відділами.

На думку суду, внесення наказом від 30.01.2023 №734 змін до структури апарату Міністерства економіки України є достатньою підставою для висновку про скорочення посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників внаслідок зміни структури Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому суд вважає помилковими твердження позивача про те, що фактично структура Міністерства економіки України не зазнала змін, оскільки підрозділи були лише перейменовані, а їх функції залишились незмінними. Наслідком внесення змін до структури Міністерства була ліквідація директоратів, скорочення посад державних експертів, новостворені посади не передбачали відповідних надбавок як у державних експертів.

Суд відхиляє доводи позивача про відсутність повноважень у Міністра економіки України ухвалювати наказ від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України".

Відповідно частини другої статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 №3166-VI (у редакції, чинній на час ухвалення наказу від 30.01.2023 №734):

міністр як керівник міністерства затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів (пункт 8 частини другої статті 8);

апарат міністерства складається із секретаріату та самостійних структурних підрозділів. Структуру апарату міністерства затверджує міністр (частина третя статті 11).

За висновком суду, наведеними нормами міністра відповідного міністерства наділено повноваженнями затверджувати структуру апарату міністерства, в тому числі вносити зміни до існуючої структури, що за своїм змістом відноситься до повноважень (є їх частиною) затверджувати апарат міністерства. Інше тлумачення зазначених норм Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" було б нелогічним, оскільки позбавляло б міністра можливості змінювати структуру апарату відповідного міністерства в разі, коли немає необхідності затверджувати нову структуру. Відтак помилковими є доводи позивача про відсутність повноважень у Міністра економіки України вносити зміни до раніше затвердженої структури апарату Міністерства шляхом видання відповідного наказу.

Підставою протиправності наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" зазначено його невідповідність постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій".

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" вимоги до формування структури апарату міністерства визначаються Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 у складі апарату міністерств утворюються (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу):

директорат як самостійний структурний підрозділ, що утворюється для виконання завдань, пов`язаних із забезпеченням формування державної політики в одній або декількох сферах компетенції міністерства, координацією та моніторингом її реалізації, проведення аналізу та оцінки впливу її реалізації на заінтересовані сторони, а також інших завдань, крім тих, що пов`язані з виконанням функцій з надання адміністративних послуг, управління об`єктами державної власності або здійснення державного нагляду (контролю);

у міністерствах також утворюється секретаріат сукупність самостійних структурних підрозділів і посад, що здійснюють організаційне, правове, фінансово-економічне, матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерства, зокрема щодо: забезпечення функціонування документообігу, здійснення контролю за дотриманням строків виконання завдань і заходів, відповідальним за виконання яких є міністерство; управління персоналом, ведення бухгалтерського обліку і звітності; протокольного забезпечення міжнародного співробітництва; реалізації законодавства щодо доступу до публічної інформації, організації розгляду звернень громадян; забезпечення ІТ-підтримки та захисту інформації; забезпечення здійснення державних закупівель; забезпечення взаємодії із засобами масової інформації та зв`язків з громадськістю; матеріально-технічного та господарського забезпечення; взаємодії з органами державної влади; дотримання вимог щодо охорони праці та цивільного захисту;

у міністерствах можуть утворюватися департаменти, управління, відділи та сектори відповідно до вимог, установлених пунктом 1 цієї постанови для департаментів, управлінь, відділів та секторів центральних органів виконавчої влади.

Також цим пунктом Постанови Уряду визначено, що перелік структурних підрозділів, які можуть утворюватися у складі апарату міністерства, встановлюється міністром з урахуванням граничної чисельності працівників апарату, складності та обсягу покладених на орган завдань.

На думку суду, відсутність в апараті Міністерства економіки України директорату праці та зайнятості як самостійного структурного підрозділу та створення департаменту праці та зайнятості не суперечить зазначеним приписам, позаяк ними передбачено можливість утворення департаментів. При цьому утворення відповідного підрозділу віднесено до дискреційних повноважень Міністра економіки України.

Відтак суд вважає помилковими доводи позивача щодо протиправності його звільнення через невідповідність наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій".

З огляду на висновок суду про дискреційність повноважень Міністра економіки України визначати структуру апарату Міністерства та її склад (утворення, ліквідація, перейменування відповідних підрозділів, визначення їх чисельності з урахуванням граничної чисельності, тощо), необґрунтованими є доводи позивача, як підстава протиправності оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К, відсутність мотивів у наказі Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 щодо доцільності, необхідності змінювати структуру апарату Міністерства.

Крім того, суд погоджується з доводами представника відповідача про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права в спорі про поновлення на публічній службі шляхом оскарження наказу від 30.01.2023 №734 щодо внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України, позаяк скасування цього наказу не призведе до відновлення прав, інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Разом з тим, оскільки наказ від 30.01.2023 №734 указано в оскаржуваному наказі від 07.04.2023 №472-К про звільнення позивача однією з підстав звільнення, судом, зважаючи на підстави позову, надано наказу від 30.01.2023 №734 правову оцінку.

Зважаючи на зазначені висновки суду, вимога про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" задоволенню не підлягає. Водночас доводи позивача про відсутність компетенції у Міністра економіки України ухвалювати цей наказ, про його невмотивованість, необґрунтованість та невідповідність актам вищої юридичної сили суд відхилив.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з вимогою щодо оскарження наказу від 30.01.2023 №734, то суд вважає, що в цьому випадку застосовною є частина друга статті 122 КАС України, якою встановлено шестимісячний строк звернення до суду. Такий висновок суду обумовлений тим, що цим наказом не припинялась державна служба позивача, він стосується структури апарату Міністерства економіки України, безпосередньо не визначає прав, обов`язків, повноважень позивача як державного службовця.

Оскільки суд дійшов висновку про поважність причин пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з вимогами щодо оскарження наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку зі звернення до суду іншої юрисдикції, це повною мірою стосується й поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування наказу від 30.01.2023 №734.

Підсумовуючи наведене, зважаючи на внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України наказом від 30.01.2023 №734, унаслідок чого посада державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості, яку обіймав позивач, була скорочена, суд вважає правомірним застосування відповідачем до спірних відносин пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час складання попередження про можливе звільнення та видання оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Як уже вказувалось судом, за твердженням позивача, відповідачем порушено процедуру попередження його про звільнення.

До матеріалів судової справи долучено попередження, яким ОСОБА_1 , державного, експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості, повідомлялось про те, що наказом Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" внесені зміни до структури Міністерства та 03.02.2023 затверджено штатний розпис Міністерства економіки України, згідно з яким посада, яку обіймав позивач скорочена. З урахуванням цього запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників департаменту праці та зайнятості. Попереджено про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, у разі відмови від переведення на запропоновану посаду, але не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження. Також запропоновано перелік наявних вакантних посад Мінекономіки для можливого переведення на одну з них для подальшого проходження державної служби.

До попередження додано список вакантних посад Міністерства економіки України станом 21.02.2023, усього 24 вакантні посади.

У доданому до суду попередженні відсутня особиста відмітка ОСОБА_1 про ознайомлення.

Судом установлено, що Департаментом управління персоналом Міністерства економіки складено протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця 21.02.2023 о 10:51 год.

У протоколі зазначено, що з метою ознайомлення державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості ОСОБА_1 з попередженням про можливе звільнення, а також списком вакантних посад Міністерства економіки України станом на 21.02.2023, відповідно до статті 9-1 Закону України "Про державну службу", "Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, з мобільного телефону головного спеціаліста відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом ( НОМЕР_1 ) на контактний мобільний телефон ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), зазначений в його особовій справі, за допомогою програми Viber 21.02.2023 об 11:51 год. надіслана сканована копія попередження про можливе звільнення та перелік наявних вакантних посад Міністерства економіки України.

Протокол складено в місті Києві (Міністерство економіки України, вулиця Хрещатик, 24, кімната 429), його підписали: головний спеціаліст відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом Н.О.Олабин; начальник відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом А.А.Ничипорук; директор департаменту управління персоналом Л.Є.Семенець.

Позивач вказав, що 21.02.2023, перебуваючи у відпустці, отримав через застосунок Viber повідомлення з трьома вкладеними файлами. При спробі їх відкрити отримав три чорні зображення, оскільки застосунок Viber змінив не захищені електронним підписом файли. За припущеннями позивача, це могло бути попередження про звільнення. До позову позивач додав три видруки копій екрану мобільного телефону, з яких убачається отримання позивачем повідомлення від Nadia Olabyn та зазначенням про те, що "файл не знайдено".

За клопотанням представника відповідача в судовому засіданні 28.02.2024 допитано свідка ОСОБА_2 головного спеціаліста відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом Міністерства економіки України.

Свідок підтвердила, що надсилала зі свого мобільного телефону на номер телефону позивача попередження про майбутнє звільнення ОСОБА_1 (один аркуш) та список вакантних посад (два аркуші). Свідок уточнила, що за допомогою свого телефона зробила фотозображення цих документів, які надіслала адресату ОСОБА_1 за допомогою застосунку Viber. У судовому засіданні судом оглянуто телефон свідка, зокрема застосунок Viber. Судом установлено, що абоненту ОСОБА_3 надіслано зазначені документи об 11:51 год. 11:52 год. 21.02.2023, що відповідає доданим до відзиву видрукам зображень екрану телефона свідка.

За висновком суду, досліджені докази: протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 21.02.2023; попередження про можливе звільнення ОСОБА_1 ; список вакантних посад станом на 21.02.2023; друковані копії зображень телефона свідка щодо листування з абонентом ОСОБА_4 21.02.2023 об 11:51 год. 11:52 год.; покази свідка, дають підстави дійти висновку про надіслання позивачу 21.02.2023 на його помер телефону попередження про можливе звільнення зі списком вакантних посад усього на трьох аркушах (три файли). При цьому суд ураховує визнання позивачем обставини використання ним номера телефона, зазначеного в протоколі про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 21.02.2023.

Розбіжності в показах свідка стосовно виготовлення нею сканованих копій чи фотозображень з оригіналів зазначених документів жодним чином не спростовують наведений висновок суду та не суперечать дослідженим доказам. Крім того, досліджені судом попередження та список вакантних посад, які додані відповідачем до відзиву є ідентичними документам, які надсилались позивачу 21.02.2023 за допомогою застосунку Viber.

Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад):

доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина перша);

інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними (частина друга);

державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів (частина третя);

інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення (частина четверта).

За змістом наведених норм інформація або документи можуть бути доведені до відома державного службовця шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. В останньому випадку таке надсилання фіксується протоколом, інформація вважається доведеною, документи врученими на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

"Порядком фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, установлено:

інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі (пункт 2);

факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця (пункт 3);

протокол складається в довільній формі працівником державного органу, визначеним суб`єктом призначення або керівником державної служби, та повинен містити: дату, час та місце складення протоколу; підставу надіслання інформації або документів державному службовцю з посиланням на відповідну норму Закону; дату, час та вид засобу телекомунікаційного зв`язку, за допомогою якого надіслано інформацію або документи державному службовцю; контактні дані державного службовця, за якими надіслано інформацію або документи з використанням засобу телекомунікаційного зв`язку (номер телефону, адресу електронної пошти тощо); короткий зміст інформації або документів, які надіслані державному службовцю; найменування посади, прізвище та власне ім`я державного службовця, якому надіслано інформацію або документи; підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я працівника державного органу, який надіслав інформацію або документи державному службовцю; підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я уповноваженого працівника державного органу, який склав протокол; підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я керівника служби управління персоналом; додатки до протоколу, що підтверджують факт надіслання інформації або документів (копію знімку екрану засобу телекомунікаційного зв`язку тощо) (підпункти 1-10 пункту 4).

Як уже зазначалось судом, попередження про можливе звільнення та список вакантних посад надіслано позивачу 21.02.2023 на його мобільний пристрій за номером телефона, яким він користується за допомогою застосунку Viber, про що 21.02.2023 складено протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця.

Зміст цього протоколу свідчить, що в ньому зазначені всі необхідні реквізити, передбачені пунктом 4 "Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку", зокрема: дату та місце складання; підставу надіслання документів; засіб телекомунікаційного зв`язку, яким надіслано, з вказанням відповідних контактних даних; посаду, прізвище та власне ім`я державного службовця та працівника, який надіслав документи. Протокол підписано, зокрема, головним спеціалістом відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом (особа, яка надсилала документи) начальником відділу та директором департаменту, начальником цього відділу та директором департаменту управління персоналом.

Відтак суд погоджується з доводами представника відповідача про дотримання Міністерством економіки України вимог статті 9-1 Закону України "Про державну службу" та "Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку" щодо належного надіслання позивачу попередження про можливе звільнення, списку вакантних посад на його телефон за номером, яким він користується, за допомогою застосунку Viber, птро що складено 21.02.2023 протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця.

Позивачем зазначено, що в спірному випадку Міністерство економіки України не мало правових підстав для надсилання йому документів за процедурою, встановленою статтею 9-1 Закону України "Про державну службу", оскільки це не відповідає вимогам статті 29 КЗпП України та Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Відповідно до частини третьої статті 29 КЗпП України (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад) ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

На думку суду, помилковими є доводи позивача щодо застосовності наведеної норми, оскільки порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів визначено статтею 9-1 Закону України "Про державну службу", який є спеціальним у спірних відносинах.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад) визначено:

особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (частина перша);

на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України (частина друга);

у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07.02.2023 №2915-IX затверджено Указ Президента України від 06.02.2023 №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. 19.02.2023 строком на 90 діб.

Отже, у спірний період Закон України "Про державну службу" повинен був застосовуватись з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", частиною другою статті 7 якого передбачено, що в період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Наведена норма дає підстави дійти висновку, що альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації застосовуються в разі обрання відповідного способу за згодою між роботодавцем та працівником.

На думку суду, встановлення можливості домовитись про способи повідомлення інформації чи надіслання документів має на меті спростити відповідні процедури шляхом використання тих засобів комунікацій, які доступні працівнику та роботодавцю з урахуванням умов воєнного стану (наприклад, перебування особи за кордоном, чи знаходження підприємства, установи, організації недалеко від зони проведення бойових дій, тощо. Цією нормою не встановлено обов`язок складати таку згоду й очевидно, що ця норма не припиняє дію інших нормативно-правових актів в частині визначення процедури ознайомлення працівника з інформацією чи надіслання йому документів у разі, коли відповідна домовленість не досягалась.

Сторони визнали, що домовленості відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" між позивачем та Міністерством економіки України не укладалось. Позивач не зазначав про подання заяви, на підставі цієї норми, з указанням про альтернативні способи повідомлення інформації чи надіслання документів.

З огляду на такі міркування суду, помилковим є доводи позивача про протиправність надіслання йому документів згідно зі статтею 9-1 Закону України "Про державну службу" та "Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку".

Водночас встановлені обставини та висновки суду не спростовують доводів позивача про те, що йому не вдалось ознайомитись з попередженням та списком вакантних посад у зв`язку з тим, що під час спроби відкрити надіслані відповідачем 21.02.2023 файли на екрані телефону відобразились зображення чорного кольору з повідомленням про відсутність файлів.

Свідок ОСОБА_2 підтвердила твердження позивача, що він після виходу з відпустки і до спливу 30-денного строку попередження про можливе звільнення звертався до неї усно про надання для ознайомлення попередження та списку вакантних посад, однак йому було відмовлено, позаяк відповідні документи були надіслані відповідно до статті 9-1 Закону України "Про державну службу".

На думку суду, така відмова надати документи для ознайомлення є необґрунтованою, не зважаючи на те, що раніше такі документи були належно надіслані відповідно до статті 9-1 Закону України "Про державну службу". Метою надіслання документів засобами телекомунікаційного зв`язку є ознайомлення працівника з такими документами чи з відповідною інформацією. Тому відмова в особистому ознайомленні з документами в разі, коли позивач повідомив про неможливість ознайомлення за допомогою технічних засобів, суперечить зазначеній меті.

До матеріал адміністративної справи додано заяву ОСОБА_1 від 23.03.2023 №491, адресовану Державному секретарю Міністерства економіки України ОСОБА_5 , в якій зазначено, що 21.02.2023 через застосунок Viber позивач отримав повідомлення з трьома вкладеними файлами, які, за його припущенням, були повідомленням про звільнення. Заявник звернув увагу на те, що ці файли не були підписанні електронним підписом, що робить неможливим ідентифікацію відправника. Зважаючи на це, заявник просив надати належним чином оформлене попередження щодо припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Також в заяві позивач просив в разі прийняття рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", на підставі повідомлення від 21.02.2023, надісланого через застосунок Viber, надати йому всі дні невикористаної відпустки з наступним звільненням.

Представник відповідача визнав отримання цієї заяви до спливу 30-денного строку попередження, водночас пояснив, що позивачу на підставі цієї заяви надано відпустку та звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

З огляду на встановлені судом обставини, в розглядуваному спорі суду необхідно встановити чи вплинула відмова ознайомити особисто позивача з попередженням про можливе звільнення та зі списком вакантних посад на можливість позивача скористатись своїм правом щодо подання заяви про намір продовжити проходження державної служби на вакантній посаді.

Судом указувалось, що в позовній заяві та в заяві від 23.03.2023 №491 про надання відпустки з наступним звільненням позивач визнав, що отримані ним 21.02.2023 документи (три вкладених файли) ймовірно були попередженням про звільнення. В судовому засіданні, 13.03.2024, на запитання суду, чому за таких обставин позивач не вчинив дій для того, щоб з`ясувати у відправника зміст документів або не вчинив інші дії з метою ознайомлення з попередженням, позивач відповів, що обов`язок належного повідомлення про можливе звільнення та доведення інформації про вакантні посади покладено на відповідача, відповідно в нього не було обов`язку під час відпустки з`ясовувати, яку інформацію було надіслано, визнавши наявність можливості відвідати Міністерство під час відпустки. Також позивач визнав, що йому було відомо про вакантні посади після 05.03.2023, але він не мав наміру продовжувати державну службу на цих посадах, зокрема через скасування надбавки державного експерта в розмірі 30000,00 грн. Позивач уточнив, що міг би перейти на посаду керівника юридичного департаменту з питань банкрутства, але вона вже була зайнята й на такі вакантні посади необхідно було погодження, яке керівництво не давало.

На думку суду, за таких пояснень позивача, відмова в особистому його ознайомлені з попередженням та списком вакантних посад не вплинула на можливість реалізувати ним своє право щодо подання заяви з метою продовжити державну службу на одній з вакантних посад.

Доходячи такого висновку, суд ураховує поведінку позивача після отримання повідомлення 21.02.2023. Вважаючи, що це повідомлення є попередженням про звільнення він не вчинив жодних дій для з`ясування відповідних обставин. Позивач визнав, що після закінчення 05.03.2023 відпустки та виходу на роботу йому було відомо про вакантні посади, однак він не бажав обіймати запропоновані посади через скасування надбавки в розмірі 30000,00 грн., унаслідок чого його заробітна плата могла знизитись утричі. Зазначаючи про бажання обійняти посаду керівника юридичного департаменту з питань банкрутства, позивач відповідну заяву не подав, мотивуючи це тим, що посада була зайнята та необхідно було погодження керівництва. Зі змісту заяви позивача вбачається, що від 23.03.2023 №491 йому було відомо про повідомлення від 21.02.2023 і він просив звільнити його на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Зміст позовних вимог, доводи позивача під час судового розгляду адміністративної справи зводяться до порушення відповідачем процедури надіслання повідомлення, незаконного внесення змін до структури Міністерства економіки України, які суд відхилив.

Також суд вважає, що непідписання надісланих позивачу 21.02.2023 файлів цифровим підписом, не є підставою для визнання протиправним оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 №851-IV (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад) електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Статтею 7 цього Закону встановлено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Суд не заперечує доводів позивача щодо надіслання йому електронних документів, однак відсутність електронного підпису відправника в спірному випадку не може слугувати достатньою підставою для визнання його звільнення незаконним.

Перш за все суд зауважує, що в застосунку Viber на телефоні позивача відобразився абонент Nadia Olabyn (учасник чату, відправник), тобто позивачу була відома особа відправника. Водночас твердження позивача, що саме через відсутність електронного підпису застосунок Viber змінив надіслані файли, суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтується на припущеннях. Як убачається з офіційного сайту застосунку Viber (https://help.viber.com/hc/uk розділ "Почніть роботу з Viber", підрозділ "База знань про чати") для надсилання медіафайлу учаснику чата немає необхідності підписувати його цифровим підписом (це не є обов`язковою умовою). Як уже вказувалось, позивач визнав, що був обізнаний про наявність попередження та списку вакантних посад, однак неподання заяви про намір обійняти вакантну посаду не зумовлено не проставленням відповідачем цифрового підпису на надісланих позивачу повідомлення про можливе звільнення та списку вакантних посад.

Позивачем зазначено про порушення відповідачем статті 58 Конституції України, оскільки до позивача мала бути застосована стаття 43 Закону України "Про державну службу", яка була чинною станом на час переведення позивача наказом від 17.01.2020 №175-к до Міністерства економіки України та передбачала обов`язок суб`єкта призначення попередити позивача про зміну істотних умов праці не пізніше як за 60 календарних днів до можливого припинення державної служби.

Судом уже зроблено висновок про застосовність до спірних відносин пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", в спірному випадку стаття 43 цього Закону до позивача не застосовувалась.

Хибними, за висновком суду, є твердження позивача про чинність для нього статті 43 Закону України "Про державну службу" в редакції станом на час його переведення до Міністерства економіки України наказом від 17.01.2020 №175-к.

Відповідно до статті 58 Конституції України:

закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша);

ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (частина друга).

Наведеною нормою, за загальним правилом, не допускається зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-IX внесено зміни, зокрема в частину четверту статті 43 Закону України "Про державну службу": замінено цифри "60" цифрами "30" (підпункт 34 пункту 6 розділу І). Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає з дня, наступного за днем його опублікування. Також установлено, що окремі норми набирають чинності з 01.01.2020.

Отже, Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-IX не передбачає зворотної дії в часі, відповідні зміни мають пряму дії, тобто застосовуються до відносин, які виникли після набрання цим Законом чинності.

Позивачем зазначено про порушення відповідачем статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою:

кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1);

органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

За твердженням позивача, звільнення з публічної служби суттєво вплинуло на його приватне життя. Суд не заперечує, що стаття 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя є застосовною до відносин звільнення особи з публічної служби у випадку, зокрема, пов`язаності такої служби з приватним життям.

За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до приватного життя допускається лише згідно із законом в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб та повинно бути необхідним у демократичному суспільстві.

Судом зроблено висновок про наявність відповідного правового регулювання пункт 1 частини першої, частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу", якими передбачено підстави припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців. Судом також визнано правомірним застосування статті 9-1 Закону України "Про державну службу" та "Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку" щодо надіслання попередження про можливе звільнення та писку вакантних посад, а також відповідність оскаржуваного наказу від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" вимогам Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій".

Усі зазначені нормативно-правові акти були оприлюднені (доступні позивачу), зі змісту позову вбачається, що позивач також був обізнаний зі змістом оскаржуваного наказу від 30.01.2023 №734. На думку суду, зазначені норми статті 87 Закону України "Про державну службу" щодо підстав припинення державної служби, обов`язку відповідача повідомити про звільнення та запропонувати посади є чіткими та зрозумілими, відповідно позивач міг передбачити наслідки застосування цих норм, що також підтверджується заявою від 23.03.2023 №491, за змістом якої очевидним є усвідомлення позивачем наслідків застосування відповідачем вказаної норми. Зазначений Закон передбачає право державного службовця оскаржити рішення про звільнення з посади державної служби (пункт 10 частини першої статті 7). Отже, втручання в право позивача на повагу до приватного життя здійснено відповідачем на підставі якісного закону в розумінні Конвенції.

Також суд вважає, що питання припинення державної служби з підстав, визначених законом (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців) має легітимну мету в інтересах економічного добробуту країни. В спірному випадку Міністерство економіки України, виконуючи покладені на нього функції та реалізуючи повноваження, може в межах дискреційних повноважень визначити діяльність апарату Міністерства, в тому числі шляхом формування відповідної структури (ліквідація, створення підрозділів, скорочення посад державної служби).

Відповідаючи на питання чи було втручання необхідним в демократичному суспільстві, суд зазначає, що таке втручання відповідає легітимній меті. Зокрема, позивач не подав заяву про намір обійняти посаду через скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, що відбулось у зв`язку зі змінами в структурі Міністерства економіки України. Відтак для досягнення запланованого результату щодо запровадження змін в структурі Міністерства, звільнення позивача було необхідним. Позивач не міг залишатись на посаді державної служби, яка була скорочена. Звільнення з публічної служби в зв`язку з неподанням заяви про намір обійняти вакантну посаду та скорочення посади, яку обіймав позивач є відповідним та єдиним можливим заходом у спірному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин щодо небажання продовжувати державну службу на посаді головного спеціаліста через значне зменшення заробітної плати та неподання заяви про намір обійняти вакантну посаду, в якій позивач ймовірно був зацікавлений.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що втручання в право на повагу до приватного життя було виправданим. Одночасно суд відхиляє доводи позивача про порушення його права на повагу до приватного життя внаслідок втрати частини доходу, оскільки ці питання не охоплюються сферою дії статті 8 Конвенції.

Позивачем також указано про порушення відповідачем окремих положень Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року:

трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (стаття 4);

у випадках звільнення з причин, викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби, органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями з`ясовувати, чи справді трудові відносини припинено з цих причин, однак межі їхніх повноважень приймати рішення про те, чи є ці причини достатньо обґрунтованими для припинення трудових відносин, визначаються методами здійснення, зазначеними у статті 1 цієї Конвенції (частина третя статті 9).

Судом проаналізовано та надано правову оцінку, з урахуванням обставин цієї справи, щодо підстав скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, визнано законним звільненням позивач, оскільки ним не було складено відповідної заяви про намір обійняти вакантну посаду. Відповідно звільнення було зумовлено виробничою потребою установи з наданням судом (компетентним органом) оцінки підставам звільнення, що відповідає зазначеним вимогам Конвенції Міжнародної організації праці №158.

З огляду на зроблені судом висновки, з урахуванням встановлених обставин щодо правомірності застосування відповідачем правових норм про припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення через скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства економіки України без скорочення чисельності або штату державних службовців (пункт 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", зважаючи на те, що з`ясовані під час розгляду адміністративної справи необґрунтовані дії відповідача стосовно відмови в особистому ознайомленні позивача з попередженням про звільнення не вплинули на можливість реалізувати ним право на подання заяви з метою продовження проходження державної служби, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства економіки України "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " від 07.04.2023 №472-К у частині звільнення ОСОБА_1 з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Оскільки вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, такі вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на висновок суду про наявність в Міністра економіки України вносити зміни до структури Міністерства, вимога визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" також є необґрунтованою.

Не підлягає задоволенню вимога про стягнення на користь позивача 100000,00 грн. шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади у вигляді моральних страждань, позаяк судом відмовлено у визнанні протиправними оскаржуваних наказів.

Оскільки позивач згідно з пунктом 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу від 07.04.2023 №472-К, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судові витрати зі сплати судового збору щодо цих вимог розподілу та присудженню не підлягають. Водночас вимога про стягнення моральної шкоди на користь позивача не об`єктом справляння судового збору (пункт 13 частини другої статі 3 цього Закону).

Позивачем сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України" в розмірі 1073,60 грн. (квитанція від 05.10.2023 №0534-7722-3343-1320). Оскільки в задоволенні цієї вимоги було, сплачена сума судового збору розподілу та присудженню не підлягає.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., на підтвердження чого додано:

договір від 24.04.2023 про надання правничої допомоги, укладений з адвокатом Спаським Андрієм Юрійовичем, відповідно до якого гонорар адвоката складається з суми вартості наданої правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами в додатку №1, факт наданої правничої допомоги підтверджується актом наданих послуг (пункт 4);

додаток до договору, в якому визначено вартість послуг (тариф) адвоката: ознайомлення з документами, матеріалами справи та наліз перспективи судового розгляду від 12000,00 грн.; підготовка позовних заяв, клопотань та інших процесуальних документів від 1500,00 грн.; вартість участі адвоката в одному судовому засіданні від 2000,00 грн.;

акт прийому-передачі наданих послуг від 24.01.2024, відповідно до якого адвокат надав послуги: правовий аналіз документів 62 аркуші (12 робочих годин) 1500,00 грн; підготовка позовної заяви 20 аркушів (8 робочих годин) 2500,00 грн.; підготовка заяви про усунення недоліків 1 аркуш (1 робоча година) 500,00 грн.; правовий аналіз відзиву на позовну заяву з доданими документами 24 аркуші (2 робочих години) 500,00 грн.; підготовка відповіді на відзив 8 аркушів (3 робочі години) 1500,00 грн., разом 7000,00грн.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову повністю, сплачені позивачем судові витрати на професійну правничу присудженню на його користь не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Міністерство економіки України (ідентифікаційний код 37508596, місцезнаходження: 01008, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 12/2).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.