КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року № 640/8384/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: представника позивача Даруги В.О., представника відповідача Король І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі ДФС України, відповідач-1), Державної податкової служби України (далі ДПС України, відповідач-2) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 07.12.2021 №1527-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на попередній роботі з 01.01.2022;

- стягнути з ДПС України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 01.01.2022 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;

- зобов`язати ДПС України вирішити питання про продовження дії трудового договору ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2022 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

На виконання вимог Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу №640/8384/22 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 адміністративну справу прийнято до провадження судді Щавінського В.Р., вирішено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що спірним наказом позивач звільнений 31.12.2021 з посади головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України у зв`язку з припиненням Державної фіскальної служби України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач не погоджується з правомірністю спірного наказу відповідача та стверджує, що наявне в наказі формулювання підстави звільнення позивача «у зв`язку з припиненням Державної фіскальної служби України з повним скороченням посад та чисельності» в законодавстві відсутнє

Окрім того, позивач вважає, що відповідачами протиправно не продовжено дію трудового договору ОСОБА_1 , оскільки рішення про ліквідацію ДФС України Кабінетом Міністрів України не приймалось, а тому відповідачі мали діяти у відповідності з приписами частини четвертої статті 36 Кодексу законів про працю України, згідно з якою у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується.

Додатково, позивач наголошує на тому, що звільнення здійснено без врахування переважного права на залишення на роботі та є дискримінаційним, оскільки ОСОБА_1 має безперервний стаж державної служби в податкових органах з червня 2008 року та утримує двох малолітніх дітей, один з яких є дитиною з інвалідністю.

Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, ту якому проти позовних вимог заперечує. Зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи набрання чинності Законом №1150, розпочалося здійснення заходів з ліквідації ДФС та її територіальних органів. Процедура звільнення позивача була повністю дотримана.

Додатково вказав, що Додатком № 3 до Закону України № 6000 від 15.09.2021 «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не передбачені видатки у 2022 році на утримання ДФС України.

Відповідачем-2 поданий до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що на момент звільнення з роботи позивач не перебував з Державною податковою службою України у трудових відносинах і остання не є суб`єктом видання оскаржуваного наказу.

На адресу суду надійшли від позивача відповіді на відзиви ДФС України та ДПС України, у яких позивач проти доводів відповідачів заперечував та наголосив на протиправному звільненні його із посади головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України. Також, зауважив на тому, що він не заявляє вимогу про поновлення його на роботі в ДПС України, а просить суд поновити його на попередній роботі, тобто на роботі у ДФС України.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд даний адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача-2 у судових засіданнях заперечував проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача-2, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ДФС України від 07.12.2021 № 1527-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнений 31.12.2021 з посади головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Судом встановлено, що 04.08.2021 позивач ознайомлений із Попередженням про наступне звільнення, датованим 23.07.2021 за підписом заступника Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, наступного змісту:

«Відповідно до підпункту 2 пункту 10 Розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28 січня 2021 року № 1150-Х «Про Бюро економічної безпеки України», постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України», від 12.05.2021 № 510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», керуючись підпунктом 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (зі змінами), на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 № 761 «Про внесення змін у додаток І до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85» та наказу Державної фіскальної служби України «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» від 23.07.2021 № 22-рг у зв`язку із припиненням Державіної фіскальної служби України і повним скороченням посад та чисельності попереджаємо вас про наступне звільнення з посади головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах. Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із припиненням державної служби та виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»). Наказ про Ваше звільнення може бути виданий у період тимчасової непрацездатності або відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. З дня повідомлення та до дня звільнення Ви повинні додержуватися правил внутрішнього службового розпорядку».

Позивач звернувся до керівників ДФС України та ДПС України із заявою від 05.08.2021, в якій просив прийняти узгоджене рішення про переведення його на рівнозначну посаду в Державній податковій службі України.

За результатами розгляду заяви Сидорченка С,В, від 05.08.2021 ДПС України надано відповідь від 26.08.2021 № 7293/С/99-00-11-01-03-09, із зазначенням того, що умовою переведення державного службовця є як наявність волевиявлення останнього так і відповідних рішень суб`єкта призначення в державному органі з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Також, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , від 05.08.2021 ДФС України повідомлено позивача, що питання його переведення може бути вирішено після находження відповідних матеріалів (відповідь від 31.08.2021 № 1335/С/99-99-08-01-14).

Позивач вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення його із роботи протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 пп. 6.1 п. 6 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення ДПС України та Державної митної служби України» (далі - Постанова № 1200) утворено ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.

Абзацом 4 п. 2 Постанови № 1200 встановлено, що ДПС є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» встановлено, що територіальні органи ДФС України реорганізовані шляхом їх приєднання до територіальних органів ДПС у відповідних сферах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» встановлено, що територіальні органи ДФС України реорганізовані шляхом їх приєднання до територіальних органів Держмитслужби.

Враховуючи вищевикладене вбачається, що реорганізація ДФС України відбулась в 2019 році шляхом поділу на два нових органи - ДПС та Держмитслужбу, а територіальні органи ДФС України приєднались у відповідних сферах діяльності до територіальних органів ДПС та Держмитслужби.

Згідно з абз. 6 п. 2 Постанови №1200, ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення ДПС України, Державної митної служби України та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

28.01.2021 був прийнятий Закон України «Про Бюро економічної безпеки України».

Відповідно до пп. 2 п. 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» встановлено обов`язок Кабінету Міністрів України у строк не пізніше шести місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС України.

Рішення про зміну форми припинення ДФС України Кабінетом Міністрів України у встановленому законодавством порядку не приймалось.

17.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації. Проте запис про припинення ДФС відсутній.

При цьому, граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади визначено постановою Кабінету міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (далі - Постанова № 85).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 № 761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85» (далі - Постанова № 761) внесено зміни в додаток 1 до Постанови № 85, виключивши позицію «ДФС 370 370 4604 4604».

Суд зважає на доводи позивача щодо того, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 № 761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014№85», відповідно до якої з додатку 1 «Гранична чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади» постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 видалено позицію «ДФС», не змінила рішення про реорганізацію Державної фіскальної служби України, зафіксоване постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України».

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Частина п`ята статті 22 Закону України «Про державну службу», встановлює, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» установлено, що за посадовими особами органів Державної фіскальної служби та особами рядового і начальницького складу податкової міліції, які переходять на службу до Державної податкової служби, її територіальних органів, а також членами їх сімей зберігаються умови матеріального забезпечення, пільги та інші соціальні гарантії, встановлені законодавством для посадових осіб органів Державної фіскальної служби та осіб рядового і начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей.

В постановах від 05.09.2019 у справі № 806/446/16 та від 22.01.20201 у справі №2а-15057/09/2670 Верховний Суд зробив висновок, який полягає в тому, що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що реорганізується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду щодо виконання власником обов`язку із працевлаштування працівника у зв`язку з реорганізаційними заходами, що міститься в постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, власник є таким, що виконав цей обов`язок, якщо запропонував працівникові роботу, яка існувала не тільки на день попередження про наступне вивільнення, але і на день звільнення.

Як вбачається з листа Державної податкової служби України від 12.08.2021 №1587/ЗПІ/99-00-11-01-03-10 станом на 12.08.2021 в Державній податковій службі України налічувалось понад 50 вакантних посад, що є рівнозначними посаді позивача.

Згідно з інформацією, наданою Державною податковою службою України листом від 31.12.2021 №2608/ЗПІ/99-00-11-01-03-10 в Державній податковій службі України налічувалось понад 30 посад головних державних інспекторів.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували пропозицію позивачу зайняти рівнозначну посаду.

Одночасно з цим, як вбачається з листа Державної податкової служби України від 05.11.2021 № 2224/ЗПІ/99-00-11-01-03-10 в період з 20.06.2019 по 19.10.2021 Державною податковою службою України видано 173 накази про призначення осіб на різноманітні посади в порядку переведення з Державної фіскальної служби України.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Застосування законодавцем у наведених положеннях Закону слова «може» підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.

Аналогічний висновок щодо застосування указаних статей Закону України «Про державну службу» зроблено Верховним Судом у постановах від 20.09.2021 у справі №340/221/20 та від 13.10.2021 у справі №240/10996/20.

Суд враховує, що ні в заявах по суту спору, ні в судових засіданнях відповідачі не змогли пояснити критерії, за якими здійснювався відбір працівників, яким було запропоновано переведення з ДФС України на відповідні посади до ДПС України, а відтак позбавлення такої можливості позивача не переслідувало легітимну мету і порушувало принцип рівності перед законом.

З урахуванням вимог частини четвертої статті 36 КЗпП України частини п`ятої статті 22 та частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суд приходить до висновку, що відповідачі мали можливість продовжити дію трудового договору позивача на рівнозначній посаді, у зв`язку із чим наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення.

Щодо вимог позивача про поновлення на попередній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, враховуючи указані нормативні приписи, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12, а також Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.02.2021 у справі №821/358/16, від 11.02.2021 у справі №640/21065/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

У такий самий спосіб частини першу статті 235 КЗпП України в подібних правовідносинах було застосовано й в постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №0840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 06.07.2021 у справі №640/1627/20, від 22.07.2021 у справі №826/18679/15.

Суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (розпорядження про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття.

Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

Відповідно до положень ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на посаді незаконно звільненого позивача повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.

Враховуючи, що день звільнення позивача (а саме, 31.12.2021) вважається останнім днем роботи, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України днем, наступним за днем звільнення, тобто 01.01.2022.

Про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться і в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі Олександр Волков проти України (Заява № 21722/11).

У цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки в силу приписів частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу України» та частини четвертої статті 36 КЗпП України дія трудового договору з позивачем підлягає продовженню, а направлена позивачем керівникам Державної фіскальної служби України та Державної податкової служби України заявою від 05.08.2021, що містила прохання прийняти узгоджене рішення про переведення на рівнозначну посаду в Державній податковій службі України залишається не вирішеною о суті, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача на працю буде зобов`язання Державної податкової служби України вирішити питання про продовження дії трудового договору позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується серед іншого у випадках вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу позивача, судом застосовується розмір доходу останнього на відповідній посаді за жовтень та листопад 2021 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення, яка відбулась в грудні 2021 року.

Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Державної фіскальної служби України від 31.12.2021 №509/С/99-99-09-02-14, кількість робочих днів за графіком установи, які беруть участь у розрахунку середнього заробітку відповідно до Порядку становить 20 - за жовтень 2021 року, 17 - за листопад 2021 року, а тому середньоденний заробіток позивача становить 1334 грн. 15 коп.

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 606 день, відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 01 січня 2022 року по 02.05.2024 складає 808494 грн. 90 коп. (тобто, 1334 грн. 15 коп. х 606).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Суд, при розрахунку суми платежу за один місяць, що підлягає до негайного виконання приходить до переконання, що вона має бути в розмірі середньомісячного заробітку.

Виходячи з наведеного вище розрахунку, середня заробітна плата позивача за 1 робочий день складала 1334 грн. 15 коп., відповідно середня заробітна плата за 1 робочий день множиться на число робочих днів в місяці (19 днів у січні 2022 року).

Отже в такому випадку, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць має становити 1334 грн. 15 коп. х 19 робочих днів = 25348 грн. 85 коп.

Відсутність фінансування ДФС України з Державного бюджету підтверджується листом Держказначейства від 12.01.2022 №8-12-12/611 та листом Голови Комісії з реорганізації ДФС України листа від 05.06.2022 № 16040-03/318-ЗПІ/270 від 05.06.2022.

Згідно абз. 2 частини 10 статті 51 Бюджетного кодексу України разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу позивача слід стягнути з Державної податкової служби України.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 07.12.2021 №1527-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України з 01.01.2022.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору організації позовної роботи та супроводження справ у судах Управління правового забезпечення Державної фіскальної служби України з 01.01.2022.

5. Стягнути з Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по 02.05.2024 у сумі 808494 (вісімсот вісім тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн. 90 коп.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 22 травня 2024 р.