ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2949/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Потічної Н. Ю. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи-1 на стороні позивача - не з`явилися,

третьої особи-2 на стороні позивача - не з`явилися,

третьої особи-1 на стороні відповідача - не з`явилися,

третьої особи-2 на стороні відповідача - не з`явилися,

третьої особи-3 на стороні відповідача - не з`явилися,

третьої особи-4 на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 (колегія суддів: Галушко Н. А. - головуючий, Желік М. Б., Орищин Г. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2023 (суддя Фартушок Т. Б.) у справі

за позовом Дрогобицької міської ради Львівської області

до Дрогобицької районної ради Львівської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Комунального некомерційного підприємства "Дрогобицька районна поліклініка" Дрогобицької міської ради Львівської області, 2) Дрогобицького центру культури та мистецтв "Каменяр" Дрогобицької міської ради Львівської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області (Дрогобицької районної військової адміністрації), 2) Служби у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, 3) Управління гуманітарної політики Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, 4) Колективного підприємства "Дрогобицьке районне бюро планування та архітектури",

про зобов`язання прийняти рішення щодо передачі об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2022 року Дрогобицька міська рада Львівської області (далі - Дрогобицька міська рада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Дрогобицької районної ради Львівської області (далі - Дрогобицька районна рада) про зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо передачі об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади, перелік яких наведено у прохальній частині позовної заяви, з урахуванням заяви від 16.02.2023 № 4107/23 про залишення частини позовних вимог без розгляду.

1.2. Позовні вимоги Дрогобицької міської ради обґрунтовані бездіяльністю Дрогобицької районної ради щодо прийняття рішення про передачу об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади. За доводами позивача, відповідач передав тільки бюджетні установи та організації, які знаходяться на території Дрогобицької територіальної громади, а також майно, яке безпосередньо належить цим установам (рухоме малоцінне майно). Тому позивач вважав, що відповідач протиправно прийняв рішення про передачу не всього майна, а лише його частини.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2023 у справі № 914/2949/22 відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Дрогобицької міської ради до Дрогобицької районної ради про зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо передачі об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Дрогобицької міської ради, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів порушення права Дрогобицької міської ради внаслідок непередання Дрогобицькою районною радою в порядку, визначеному пунктом 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за її зверненням об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на території Дрогобицької міської територіальної громади та задовольняють виключно її колективні потреби. З огляду на викладене господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Дрогобицької міської ради у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

2.3. Крім того, щодо обраного позивачем способу захисту місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до приписів пункту 20 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно до повноважень районних і обласних рад, які вирішуються районними і обласними радами на їх пленарних засіданнях, належать, зокрема, питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, в тому числі щодо прийняття рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад за пропозицією сільських, селищних, міських рад окремих об`єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

2.4. Тому, за висновком господарського суду першої інстанції, суд не може втручатися в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питань, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до виключних повноважень органів місцевого самоврядування (в цьому випадку - Дрогобицької районної ради), оскільки до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення.

2.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 змінено рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2022 у справі № 914/2949/22 та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного господарського суду.

2.6. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

2.7. Разом з тим апеляційний господарський суд зазначив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанта вибору будь-ким.

2.8. Апеляційний господарський суд також зазначив, що в цьому випадку способом захисту прав Дрогобицької міської ради від протиправної бездіяльності Дрогобицької районної ради є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, тобто дії, які він повинен вчинити за законом. Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним рішення, яке передбачене абзацом 3 пункту 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "По місцеве самоврядування в Україні", то, за висновком апеляційного господарського суду, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Дрогобицької міської ради прийняти відповідне рішення. Водночас у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд може лише зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.

2.9. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки суд не може втручатися в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питань, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до виключних повноважень органів місцевого самоврядування. При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення.

2.10. З урахуванням викладеного та, виходячи з обставин цієї справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про зобов`язання Дрогобицької районної ради розглянути відповідне питання на пленарному засіданні.

2.11. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що в цьому випадку немає необхідності досліджувати фактичні обставини справи, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участю учасників цієї справи.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 та рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2023 у справі № 914/2949/22, до Верховного Суду звернулася Дрогобицька міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Дрогобицької міської ради задовольнити у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Дрогобицька міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Дрогобицька міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи Дрогобицької міської ради щодо незаконності рішення господарського суду першої інстанції

3.3. Дрогобицька міська рада вважає передчасним висновок господарського суду першої інстанції про те, що вимоги позивача не можуть бути розглянуті на сесії Дрогобицької районної ради у зв`язку із тимчасовим припиненням повноважень районних рад, оскільки, на думку скаржника, всупереч процесуальним вимогам статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що тимчасове припинення повноважень Дрогобицької районної ради на момент звернення позивача із заявою не підтверджене жодними належними чи допустимими доказами. За доводами скаржника, господарський суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що 23.02.2022 відбулася сесія Дрогобицької районної ради, що свідчить про здійснення нею своїх повноважень.

3.4. З урахуванням викладеного Дрогобицька міська рада посилається на неврахування господарським судом першої інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, про те, що у разі якщо судом прийнято рішення за відсутності в матеріалах справи належним чином засвідчених доказів (у цьому випадку - належним чином засвідченої копії документа про тимчасове припинення повноважень Дрогобицької районної ради), то такий спір вирішений судом на підставі недопустимих доказів.

3.5. Наведене, на думку скаржника, свідчить про неправильне застосування господарським судом першої інстанції приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

3.6. За доводами скаржника, господарський суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, з огляду на вірогідність доказів дійшов висновку про те, що надані докази не підтверджують обставини порушення прав Дрогобицької міської територіальної громади в особі Дрогобицької міської ради. Тобто, суд визнав докази відповідача більш вірогідними, ніж доводи позивача. Скаржник вважає неправильним наведений висновок господарського суду першої інстанції, оскільки стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", передбачає необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто із введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

3.7. З урахуванням викладеного Дрогобицька міська рада посилається на неврахування господарським судом першої інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в постанові від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

3.8. Крім того, на думку скаржника, господарський суд першої інстанції безпідставно зазначив про відсутність порушеного права позивача, а також про недоведення позивачем порушення прав Дрогобицької міської територіальної громади в особі Дрогобицької міської ради внаслідок непередання Дрогобицькою районною радою в порядку, передбаченому пунктом 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за її зверненням об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на території Дрогобицької міської територіальної громади, що стало причиною для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

3.9. Такі обставини, за доводами скаржника, виникли внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції пункту 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки, на думку скаржника, наведена норма закону чітко встановлює обов`язок районних рад здійснити передачу відповідних об`єктів та майна (зокрема, за зверненням відповідних міських рад), позбавляючи їх права адміністративного розсуду.

3.10. Крім того, скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 903/900/21.

Доводи Дрогобицької міської ради щодо незаконності постанови апеляційного господарського суду

3.11. Дрогобицька міська рада вважає оскаржувану постанову апеляційного господарського суду незаконною, необґрунтованою та такою, що не ґрунтується на засадах верховенства права, з огляду на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права в частині надання неправильної оцінки дискреційним повноваженням органів місцевого самоврядування. Крім того, скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив норми процесуального права в частині залишення поза увагою доказів та обставин справи, які мають важливе значення для правильного її вирішення.

3.12. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2592/18, від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 від 26.06.2018 у справі № 809/1231/16, від 04.09.2018 у справі № 814/2222/17, від 11.09.2018 у справі № 441/564/17, від 15.06.2018 у справі № 826/19388/16, від 03.08.2018 у справі № 826/25805/15, від 27.11.2018 у справі № 826/5011/17, від 06.12.2018 у справі № 826/16066/16, від 18.12.2018 у справі № 804/5226/16, від 20.12.2018 у справі № 760/16355/16-а, від 15.01.2019 у справі № 826/23025/15, від 24.01.2019 у справі № 810/2981/16, від 05.02.2019 у справі № 826/25739/15.

3.13. При цьому, за доводами скаржника, апеляційний господарський суд не дослідив фактичні обставини справи та долучені до матеріалів справи докази, що мають важливе значення для прийняття правильного рішення по суті позовних вимог, а саме лист Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.08.2023 № 12400/33/10-23.

3.14. Дрогобицька районна державна адміністрація Львівської області (Дрогобицька районна військова адміністрація) у відзиві на касаційну скаргу Дрогобицької міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду - без змін. Дрогобицька районна державна адміністрація Львівської області (Дрогобицька районна військова адміністрація) зазначає, що суд не може прийняти рішення, безпосередньо втручаючись у повноваження Дрогобицької районної ради та підміняючи їх. Тому, на думку Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області (Дрогобицької районної військової адміністрації), апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що повноваження Дрогобицької районної ради є дискреційними, оскільки відсутній лише один правомірний варіант поведінки. За таких обставин суд може лише зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.

3.15. Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області у відзиві на касаційну скаргу Дрогобицької міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду - без змін. На думку Служби у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, позивач обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

3.16. Управління гуманітарної політики Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області у відзиві на касаційну скаргу Дрогобицької міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду - без змін. На думку Управління гуманітарної політики Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, доводи касаційної скарги Дрогобицької міської ради зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції Верховного Суду.

3.17. Дрогобицька районна рада у відзиві на касаційну скаргу Дрогобицької міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду - без змін. На думку Дрогобицької районної ради, саме вона в межах повноважень, а не якийсь інший орган, приймає нормативні та інші акти у формі рішень про передачу спільного майна. За доводами Дрогобицької районної ради, не заслуговують на увагу твердження Дрогобицької міської ради про те, що у відповідача немає дискреційних повноважень.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 "Про утворення та ліквідацію районів" утворено Дрогобицький район (з адміністративним центром у м. Дрогобичі) у складі територій Бориславської міської, Дрогобицької міської, Меденицької селищної, Східницької селищної, Трускавецької міської територіальних громад.

4.2. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 718-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області" до складу Дрогобицької міської територіальної громади ввійшли: Дрогобицька, Бистрицька, Болехівська, Броницька, Верхньогаївська, Волянська, Михайлевицька, Нагуєвицька, Нижньогаївська, Почаєвицька, Раневицька, Рихтицька, Снятинська, Стебницька, Ступницька, Унятицька територіальні громади.

4.3. 25.10.2020 в Україні відбулися місцеві вибори та було обрано депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

4.4. 3 01.01.2021 органи місцевого самоврядування сформованих територіальних громад відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України, зобов`язані управляти та розпоряджатися цим майном та майновими правами на виконання своїх розширених повноважень.

4.5. 29.12.2020 Дрогобицька районна рада прийняла рішення № 28 "Про передачу бюджетних установ та майна із спільної власності територіальних громад Дрогобицького району Львівської області до комунальної власності об`єднаних територіальних громад Дрогобицького району".

4.6. 05.01.2021 Дрогобицька міська рада прийняла рішення № 45 про внесення змін до рішення сесії від 24.12.2020 № 21 "Про бюджет Дрогобицької міської територіальної громади на 2021 рік".

Цим рішенням доповнено рішення сесії від 24.12.2020 № 21 пунктом: "14.4. Відповідно здійснювати з 1 січня 2021 року видатки на забезпечення діяльності бюджетних установ, закладів, визначених у додатку до цього рішення, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України.

Прийняти з 1 січня 2021 року в комунальну власність Дрогобицької міської територіальної громади в особі Дрогобицької міської ради Львівської області із спільної власності територіальних громад Дрогобицького району в особі Дрогобицької районної ради підприємства, установи та організації (юридичні особи) згідно з додатком, їх цілісні майнові комплекси, інше майно закріплене за ними, які розташовані на території Дрогобицької міської територіальної громади згідно з додатком.

Міському голові (Т. Кучмі) створити комісію з приймання-передачі майна та активів.

Здійснити приймання-передачу майна та активів відповідно до вимог законодавства".

4.7. Однак, як зазначав позивач, Дрогобицька районна рада передала, а Дрогобицька міська рада прийняла тільки бюджетні установи та організації, які знаходяться на території Дрогобицької територіальної громади, а також майно, яке безпосередньо належить цим установам (рухоме малоцінне майно).

4.8. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до даних з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за Дрогобицькою районною радою на праві власності зареєстровано такі об`єкти нерухомого майна:

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 1653,3 м2. Опис: нежитлова будівля, позначена літ. "4А". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 37. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 660671846106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 1227,6 м2. Опис: нежитлова будівля літ. "А-2". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 28. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404528146106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 15,1 м2. Опис: нежитлове приміщення гаража літ. "2". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404511646106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 1936,8 м2. Опис: нежитлова будівля лікарні. Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця Стрийська, будинок 443/2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404491246106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 18 м2. Опис: нежитлове приміщення гаража літ. "3". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404457646106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 15 м2. Опис: нежитлове приміщення літ. "7". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404434246106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 20,9 м2. Опис: нежитлове приміщення гаража літ. "1". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404380546106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 19 м2. Опис: нежитлове приміщення гаража літ. "4". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404324846106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 21,8 м2. Опис: нежитлове приміщення гаража літ. "5". Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 4043263346106;

- об`єкт нерухомого майна: загальна площа 21,8 м2. Опис: нежитлове приміщення гаража літ. "6" Адреса: Львівська обл., м. Дрогобич, вулиця 22 Січня, будинок 43. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404181646106;

- тип майна: нежитлова будівля за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вулиця Бориславська, будинок 19/1. Загальна площа 101,2 м2. Матеріали стін: цегла, дерево. Відсоток зносу: 56. Загальна вартість нерухомого майна (грн): 16 211,00.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Дрогобицька міська рада звернулася до Дрогобицької районної ради з листом від 21.02.2022 № 3-32/1533, в якому просила прийняти на сесії Дрогобицької районної ради відповідне рішення та передати об`єкти нерухомого майна спільної власності до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади.

4.10. Сесія Дрогобицької районної ради відбувалася 23.02.2022, однак жодної відповіді на лист від 21.02.2022 № 3-32/1533 Дрогобицька міська рада не отримала.

4.11. 29.04.2022 Дрогобицька міська рада звернулася до Дрогобицької районної ради з листом № 3-32/2651, в якому просила надати інформацію щодо розгляду листа від 21.02.2022 № 3-32/1533.

4.12. 06.05.2022 Дрогобицька міська рада отримала відповідь від Дрогобицької районної ради № 02-08/139 із повідомленням про те, що, зважаючи на введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану та створення військових адміністрацій, в тому числі Дрогобицької районної військової адміністрації, на підставі статті 28 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження районної ради були тимчасово припинені. Тому наведене питання на цей час не може бути розглянуте на сесії Дрогобицької районної ради. При цьому для вирішення зазначеного питання рекомендовано звернутися до Дрогобицької районної військової адміністрації.

4.13. 06.09.2022 Дрогобицька міська рада звернулася до Дрогобицької районної ради з листом № 3-32/4948 про надання інформації, у зв`язку із чим звернення Дрогобицької міської ради не розглянуто та не прийнято відповідних рішень.

4.14. 04.10.2022 листом № 02-08/193 Дрогобицька районна рада повідомила, що на засіданнях постійних комісій Дрогобицької районної ради в першій декаді серпня 2022 року розглядалося питання щодо передачі об`єктів спільної власності до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади та відповідні питання було включено до проекту рішення про порядок денний IX чергової сесії Дрогобицької районної ради, яка розпочала роботу 11.08.2022. Однак на початку пленарного засідання під час розгляду питання про затвердження порядку денного IX чергової сесії Дрогобицької районної ради депутати внесли пропозицію про виключення питання щодо передачі об`єктів нерухомого майна з порядку денного. Після цього така пропозиція була поставлена на голосування та підтримана необхідною кількістю депутатів для виключення такого питання з порядку денного IX чергової сесії Дрогобицької районної ради.

4.15. За таких обставин Дрогобицька міська рада, вважаючи порушеними свої права бездіяльністю Дрогобицької районної ради, звернулася до суду з позовом про зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо передачі об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Дрогобицької міської ради до Дрогобицької районної ради про зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо передачі об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Дрогобицької міської ради, є бездіяльність Дрогобицької районної ради щодо прийняття рішення про передачу об`єктів спільної власності територіальних громад Дрогобицького району до комунальної власності Дрогобицької міської територіальної громади.

5.5. Верховний Суд зазначає, що повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

5.6. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.7. Частинами 1, 3 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

5.8. Пунктами 1, 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

5.9. Пунктами 1- 4 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

5.10. За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

5.11. Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

5.12. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Дрогобицької міської ради, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів порушення права Дрогобицької міської ради внаслідок непередання Дрогобицькою районною радою в порядку, визначеному пунктом 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за її зверненням об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на території Дрогобицької міської територіальної громади та задовольняють виключно її колективні потреби. З огляду на викладене господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Дрогобицької міської ради у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

5.13. Крім того, щодо обраного позивачем способу захисту місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до приписів пункту 20 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно до повноважень районних і обласних рад, які вирішуються районними і обласними радами на їх пленарних засіданнях, належать, зокрема, питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, в тому числі щодо прийняття рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад за пропозицією сільських, селищних, міських рад окремих об`єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

5.14. Тому, за висновком господарського суду першої інстанції, суд не може втручатися в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питань, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до виключних повноважень органів місцевого самоврядування (в цьому випадку - Дрогобицької районної ради), оскільки до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення.

5.15. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

5.16. Разом з тим апеляційний господарський суд зазначив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанта вибору будь-ким.

5.17. Апеляційний господарський суд також зазначив, що в цьому випадку способом захисту прав Дрогобицької міської ради від протиправної бездіяльності Дрогобицької районної ради є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, тобто дії, які він повинен вчинити за законом. Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним рішення, яке передбачене абзацом 3 пункту 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України ""Про місцеве самоврядування в Україні", то, за висновком апеляційного господарського суду, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Дрогобицької міської ради прийняти відповідне рішення. Водночас у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд може лише зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.

5.18. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки суд не може втручатися в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питань, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до виключних повноважень органів місцевого самоврядування. При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення.

5.19. З урахуванням викладеного та, виходячи з обставин цієї справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про зобов`язання Дрогобицької районної ради розглянути відповідне питання на пленарному засіданні.

5.20. Дрогобицька міська рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення. Дрогобицька міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.21. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.22. Оскільки оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду змінено мотивувальну частину оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції у цій справі № 914/2949/22, колегія суддів вважає за необхідне першочергового розглянути доводи Дрогобицької міської ради, які стосуються ухваленої постанови у цій справі № 914/2949/22.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.23. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2592/18, від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, від 26.06.2018 у справі № 809/1231/16, від 04.09.2018 у справі № 814/2222/17, від 11.09.2018 у справі № 441/564/17, від 15.06.2018 у справі № 826/19388/16, від 03.08.2018 у справі № 826/25805/15, від 27.11.2018 у справі № 826/5011/17, від 06.12.2018 у справі № 826/16066/16, від 18.12.2018 у справі № 804/5226/16, від 20.12.2018 у справі № 760/16355/16-а, від 15.01.2019 у справі № 826/23025/15, від 24.01.2019 у справі № 810/2981/16, від 05.02.2019 у справі № 826/25739/15.

5.24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.25. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.

5.26. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2592/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"34. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку".

5.27. Скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18.

5.28. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 809/1231/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт, визнання незаконною бездіяльності. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"При цьому колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади".

5.29. У постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 814/2222/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії та постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 441/564/17 за позовом ОСОБА_4 до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, на які посилається скаржник, викладено такий висновок:

"Між тим зі змісту наведених вище норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявниці замість суб`єкта владних повноважень".

5.30. З урахуванням викладеного скаржник зазначає, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про передачу об`єктів нерухомого майна в комунальну власність Дрогобицької міської територіальної громади не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження Дрогобицької районної ради, оскільки Дрогобицька районна рада позбавлена в цьому випадку права адміністративного розсуду з огляду на наявний лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, визначений пунктом 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Крім того, як зазначає скаржник, позовна вимога в цій справі покликана не на прийняття судом рішення замість відповідача, а на зобов`язання вчинити конкретні дії (прийняти рішення), передбачені чинним законодавством, оскільки, на думку скаржника, саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля і протиправної бездіяльності в органах влади.

5.31. Крім того, за доводами скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 826/19388/16, від 03.08.2018 у справі № 826/25805/15, від 27.11.2018 у справі № 826/5011/17, від 06.12.2018 у справі № 826/16066/16, від 18.12.2018 у справі № 804/5226/16, від 20.12.2018 у справі № 760/16355/16-а, від 15.01.2019 у справі № 826/23025/15, від 24.01.2019 у справі № 810/2981/16, від 05.02.2019 у справі № 826/25739/15. У наведених постановах Верховного Суду викладено такий висновок:

"Вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою".

5.32. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається Дрогобицька міська рада, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає таке.

5.33. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен з яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 990/75/23, від 31.08.2023 у справі № 9901/364/21.

5.34. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за відповідних обставин.

5.35. У законодавстві України визначення поняття "дискреційні повноваження" наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

5.36. Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційні повноваження у прийнятті рішень та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого, - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів" (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

5.37. З урахуванням викладеного Верховний Суд зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, тобто, коли у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 914/2223/22, від 18.05.2023 у справі № 910/2417/20, від 15.02.2022 у справі № 914/2055/18.

5.38. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанта вибору будь-ким. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/9215/21, від 15.02.2022 у справі № 914/2055/18, від 21.09.2021 у справі № 927/1067/20.

5.39. Пунктом 32 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання про надання згоди на передачу об`єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

5.40. Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

5.41. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що законодавець визначив виключні випадки, в яких об`єкти права комунальної власності все ж таки можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

5.42. Абзацами 2, 3 пункту 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

5.43. Аналіз абзацу 3 пункту 10 розділу V "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" свідчить про те, що цей абзац встановлює дві виняткові підстави для обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме: 1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної); 2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 921/787/20, від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22.

5.44. Отже, за заявницьким принципом районна рада у прийнятті рішення про передачу об`єкта спільної власності району повинна керуватися наявністю двох обов`язкових критеріїв: 1) об`єкт спільної власності територіальних громад знаходиться на території територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної); 2) відповідний об`єкт задовольняє колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої він знаходиться. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 903/561/23, від 07.06.2023 у справі № 917/183/21.

5.45. Наведені норми права у своїй сукупності свідчать про те, що районна або обласна рада, встановивши відсутність хоча би одного обов`язкового критерію, зазначеного в пункті 5.39 цієї постанови, може прийняти рішення про відмову у відчуженні об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області.

5.46. Таким чином, у спірних правовідносинах у Дрогобицької районної ради як суб`єкта владних повноважень є не лише один варіант поведінки, як зазначає позивач.

5.47. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із правильними висновками апеляційного господарського суду про те, що в цьому випадку способом захисту прав позивача від протиправної бездіяльності Дрогобицької районної ради є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, тобто дії, які він повинен вчинити за законом. При цьому апеляційний господарський суд правильно врахував, що в цьому випадку прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень (відповідача) діяти на власний розсуд, а тому суд може лише зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.

5.48. За таких обставин апеляційний господарський суд правильно зазначив, що суд не може втручатися в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питань, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до виключних повноважень органів місцевого самоврядування (в цьому випадку - Дрогобицької районної ради), оскільки до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення.

5.49. Отже, апеляційний господарський суд, установивши, що Дрогобицька міська рада обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, обґрунтовано зазначив про те, що це є самостійною підставою для відмови в позові.

5.50. Доводи Дрогобицької міської ради не спростовують наведених висновків апеляційного господарського суду та не свідчать про їх неправильність.

5.51. За таких обставин не можуть бути також враховані доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2592/18, від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, від 26.06.2018 у справі № 809/1231/16, від 04.09.2018 у справі № 814/2222/17, від 11.09.2018 у справі № 441/564/17, від 15.06.2018 у справі № 826/19388/16, від 03.08.2018 у справі № 826/25805/15, від 27.11.2018 у справі № 826/5011/17, від 06.12.2018 у справі № 826/16066/16, від 18.12.2018 у справі № 804/5226/16, від 20.12.2018 у справі № 760/16355/16-а, від 15.01.2019 у справі № 826/23025/15, від 24.01.2019 у справі № 810/2981/16, від 05.02.2019 у справі № 826/25739/15, оскільки висновки, викладені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

5.52. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.53. За доводами скаржника, апеляційний господарський суд не дослідив фактичні обставини справи та долучені до матеріалів справи докази, що мають важливе значення для прийняття правильного рішення по суті позовних вимог, а саме лист Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.08.2023 № 12400/33/10-23.

5.54. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.55. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.56. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.57. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/743/23, від 04.04.2023 у справі № 911/2809/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22, від 07.03.2023 у справі № 914/3593/21.

5.58. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.59. Водночас з урахуванням того, що апеляційний господарський суд оскаржуваною постановою змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції у цій справі № 914/2949/22, з чим погоджується колегія суддів, у Верховного Суду відсутні правові підстави оцінювати доводи скаржника, які стосуються мотивів ухвалення рішення місцевого господарського суду в цій справі № 914/2949/22.

5.60. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені апеляційним господарським судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови про відмову в задоволенні позову в цій справі.

5.61. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 914/2949/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак