ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10848/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві здійснити призначення, нарахування та виплату позивачу допомоги на проживання відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332, на підставі заяви позивача від 01.06.2022, починаючи з дати звернення із зазначеною заявою.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відмовляючи у задоволенні позову судом першої інстанції не враховано, що позивач у 2022 році переїхав до м. Києва не з Полтавської області, з м. Маріуполь, що підтверджується наданими докази.

Апелянтом не заперечується, що вперше статус внутрішньо переміщеної особи ним отримано у 2014 році перемістившись з м. Маріуполь до м. Полтава, однак в подальшому, у 2019 році, повернувся до м. Маріуполь та лише в травні 2022 року був евакуйований до м. Київ.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта серії НОМЕР_1 , із зареєстрованим місцем реєстрації АДРЕСА_1 .

Довідкою від 01.06.2022 №3001-5001691544 підтверджено взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Листом Управління соцзахисту населення від 24.08.2022 №100/06-8173 на заяву позивача від 01.06.2022 про надання грошової допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам повідомлено про відсутність підстав для призначення допомоги.

Відмову обґрунтовано тим, що оскільки позивач станом на 01.03.2022 не отримував грошову допомогу та згідно даних в Єдиній Web-орієнтованій інформаційній технології формування сегменту «Облік ВПО» перемістився із Полтавської області, яка розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204 не включена до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення (частина перша статті 1 Закону № 1706-VII).

Згідно із частиною другою цієї статті Закону № 1706-VII адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина перша та друга статті 4 Закону №1706-VII).

Частиною першою статті 5 Закону №1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

За змістом статті 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно із частинами другою та третьою статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

За приписами частини першої статті 9 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.

07 жовтня 2014 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505, якою затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - Порядок № 505).

Пунктом 2 Порядку № 505 передбачено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

У зв`язку із набранням чинності 22 березня 2022 року постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332, якою затверджений Порядок № 332 та визначений механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505.

Пунктом 2 Порядку № 332 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 332 допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 року включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року.

Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 01 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови № 505. Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Зміст наведених норм свідчить про те, що пунктом 2 передбачено коло осіб, яким надається допомога на проживання, а пункт 3 містить положення щодо розміру та умов надання чи ненадання такої допомоги за певних обставин.

З аналізу наведених норм вбачається, що внутрішньо переміщена особа має право на допомогу на проживання, визначену Порядком № 332 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) незалежно від дати взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, якщо вона перемістилась з території, яка відповідає двом умовам: це тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, або на цій території проводяться бойові дії та ця територія міститься в переліку, затвердженому розпорядженням № 204-р.

При цьому, у разі якщо внутрішньо переміщена особа станом на 01.03.2022 отримувала щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до постанови № 505, допомога на проживання, яка передбачена Порядком № 332 призначається автоматично без подання додаткового звернення.

У свою чергу, випадок, за якого допомога на проживання, визначена Порядком № 332, не надається, законодавець пов`язав з умовою невключення регіону до переліку, затвердженого розпорядженням № 204-р, до якого внутрішньо переміщена особа перемістилась до 24 лютого 2022 року, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до постанови № 505, а не з датою включення регіону до переліку про який іде мова в пункті 2 Порядку № 332.

Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року по справі № 160/12308/22.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у призначенні виплати, з чим погодився суд першої інстанції, Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації прийшло до висновку, що позивач у 2022 році перемістився з Полтавської області, яка не включена до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких, платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої, що оскільки м. Полтава не включено до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких, платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», в разі переміщення особи з такого, відсутні підстави для призначення виплати передбаченої Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332.

Поряд із цим, підставою для звернення позивача із заявою про призначення виплати слугувало його переміщення у травні 2022 року до м. Київ саме з м. Маріуполь, а не з м. Полтава.

Зокрема, судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи позивача стосовно фактичного перебування з 2019 року у м. Маріуполі як такі, що не підтверджені документально, враховуючи наявність у нього чинного статусу внутрішньо переміщеної особи з фактичним проживанням/перебуванням у м. Полтава Полтавської області станом на дату здійснення перереєстрації як внутрішньо переміщеної особи у м. Києві.

При цьому, зроблено висновок, що враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження скасування довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи у порядку статті 12 Закону №1706 з 2014 року з фактичним місцем проживання/перебування у м. Полтава Полтавській області, є підстави вважати, що факт внутрішнього переміщення позивача з 2014 року до м. Полтава Полтавській області підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково.

Колегія судів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, вперше статус внутрішньо переміщеної особи у 2014 році у зв`язку із переміщенням у м. Маріуполя до м. Полтава.

Позивач, як при зверненні до суду з даним позовом так і у апеляційній скарзі, стверджує, що у 2019 році він повернувся на постійне місце проживання до м. Маріуполь, про що повідомив як органи пенсійного фонду так і соціального захисту населення.

Натоміть, відомості щодо скасування довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи в матеріалах справи відсутні.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, умови скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб передбачені положеннями статті 12 Закону №1706, відповідно до якої підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що пункти 1 та 3 вказаної норми є окремими підставами для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Частина 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що у разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

За приписами ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

Таким чином, закон пов`язує тривалу відсутність ВПО (більше 60 днів) за місцем проживання з її поверненням до покинутого місця постійного проживання (якщо про інше не подано окрему заяву).

Відтак, нормами чинного законодавства встановлено не лише обов`язок ВПО повідомляти відповідні органи соціального захисту населення в разі повернення на попереднє місце проживання, а й обов`язок органів соціального захисту прийняти відповідне рішення про скасування довідки ВПО на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

При цьому, інших негативних наслідків, зокрема, втрату права на отримання допомоги на проживання ВПО чи невизнання повторного переміщення чинне законодавство не містить.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, вся територія Донецького району (UA14080000000098686), до якого відноситься м. Маріуполь, є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Отже відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 в наданні допомоги на проживання ВПО відповідач діяв не на підставі, в порядку та у спосіб визначений Конституцією та законами України, чим припустився порушень ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду першої інстанції з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 3 683,10грн.

Враховуючи, що за результатом розгляду апеляційної скарги колегія суддів прийшла до переконання про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі, витрати позивача із сплати судового збору підлягають стягненню з суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на підставі його заяви від 01.06.2022 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", на підставі його заяви від 01.06.2022 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 683,10 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя В. Ю. КлючковичСуддя І. О. Грибан

(Повний текст постанови складено 22.05.2024)