Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.05.2024Справа №607/6735/24

21 травня 2024 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайоннийсуд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Демборинського М.Р.

-сторони в судове засідання не з`явилися

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що 28 лютого 2024 року о 20 год 29 хв. інспектором поліції винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Згідно оскаржуваної постанови, 28 лютого 2024 року близько 20 год 06 хв. він керував транспортним засобом у темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар та денних ходових вогнів, не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб.

З оскаржуваною постановою він не погоджується, оскільки будь-яких ПДР України не порушував.

Зазначає, що 28 лютого 2024 року близько 20 год він знаходився біля будинку товариша в м. Заліщики. Згодом до нього під`їхали працівники поліції та повідомили, що він нібито керував транспортним засобом без увімкненого ближнього світла фар та денних ходових вогнів. Він повідомив працівникам поліції, що вказаних дій не вчиняв та попросив показати йому доказ вчинення правопорушення. Однак, такі докази надані не було.

Крім того, вказує, що оскільки зупинка була безпідставною, інспектор не мав права вимагати в нього пред`явлення документів на право керування транспортним засобом та всі докази є незаконними.

Таким чином, вважає, що оскаржувана постанова та накладене на нього адміністративне стягнення є безпідставними, оскільки вказаних правопорушень він не вчиняв.

Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Крім того, у позовній заяві позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин. Вказав, що про існування вказаної постанови та притягнення його до адміністративної відповідальності йому стало відомо 15 березня 2024 року, коли його представник ОСОБА_2 ознайомився з матеріалами судової справи, що знаходиться в провадженні Заліщицького районного суду Тернопільської області.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

08 квітня 2024 року представник відповідача подав відзив на позов. Вказав, що відповідач позов не визнає з наступних підстав.

Зазначив, що 28 лютого 2024 року поліцейським СРПП ВП №4 (м. Заліщики) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області сержантом поліції Крушевським А.С. винесено оскаржувану постанову, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на нього штраф в розмірі 510 грн. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач керував транспортним засобом «Фіат Добло», державний номерний знак НОМЕР_1 в темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар або денних ходових вогнів, а також не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Вказав, що з відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається факт визнання позивачем порушення вимог ПДР України, а саме керування транспортним засобом без увімкненого світла фар.

Окрім того, зауважив, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Відтак, право інспектора поліції перевіряти наявність посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб не пов`язується з обов`язком доводити, що зупинка транспортного засобу була законною.

Також, вказав, що оскаржувану постанову винесено 28 лютого 2024 року, термін її оскарження розпочався 29 лютого 2024 року та закінчився 11 березня 2024 року. Позовна заява подана 21 березня 2024 року та позивачем не наведно поважних причин пропуску строку. Таким чином, позивач пропустив десятиденний строк на оскарження постанови.

Посилаючись на наведене, просив відмовити у задоволенні позову.

Також, представником відповідача до відзиву долучено відеоматеріали на CD-диску.

У судове засідання позивач не з`явився, хоча про час та місце був повідомлений у встановленому законом порядку. Попередньо у позові позивач просив розгляд справи проводити без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце був повідомлений у встановленому законом порядку. Попередньо у поданому відзиві просив справу слухати без участі їх представника.

Судом встановлено, що 28 лютого 2024 року поліцейським СРПП ВП №4 (м. Заліщики) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області сержантом поліції Крушевським А.С. винесена постанова серії ББА №574925 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Із змісту оскаржуваної постанови встановлено, що 28 лютого 2024 року о 20 год 06 хв. по вул. 40 років Перемоги, 20 у м. Заліщики Чортківського району Тернопільської області, позивач керував транспортним засобом «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , у темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар та денних ходових вогнів. Під час перевірки документів було встановлено відсутність у водія реєстраційного документу на транспортний засіб, чим в сукупності порушив вимоги пунктів 2.1, 19.1 ПДР України.

З досліджених в судовому засіданні відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що 28 лютого 2024 року працівники поліції підійшли до транспортного засобу «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 біля якого перебував ОСОБА_1 . Під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції повідомили йому, що він керував транспортним засобом у темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар. З цих підстав працівники поліції, маючи підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, попросили його пред`явити, в тому числі реєстраційний документ на транспортний засіб, однак такого документ останній не надав. Водночас, із вказаних відеозаписів не встановлено, що на момент керування транспортним засобом «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 позивач у темну пору доби не увімкнув ближнього світла фар.

Суд, розглянувши справу, вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог статті 19Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно довимог статті 251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до вимог п. 19.1 (а) ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах фари ближнього (дальнього) світла.

Диспозицією ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, в тому числі, за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами.

Відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу вимог ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Встановлено, що оскаржувана постанова винесена 28 лютого 2024 року. зі змісту вказаної постанови, зокрема з п. 9 «Копію постанови мною отримано» вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений, однак відмовився від підпису. У постанові відсутня відмітка про її вручення та отримання позивачем. Докази надсилання позивачу копії оскаржуваної постанови в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, одержаного Заліщицьким районним судом Тернопільської області 05 березня 2024 року, захисник ОСОБА_3 адвокат Данильчук Н.Б. ознайомився з матеріалами справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, які знаходяться в провадженні Заліщицького районого суду Тернопільської області, 15 березня 2024 року про що зроблено відповідний запис у клопотанні.

Таким чином, судом встановлено, що копію оскаржуваної постанови позивач отримав 15 березня 2024 року.

Вказані обставини представником відповідача не спростовані.

Із позовом до суду позивач звернувся засобами поштового зв`язку 21 березня 2024 року.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що ОСОБА_1 слід поновити строк на оскарження постанови серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року.

Стосовно інкримінованого позивач правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідності за ч. 2 ст. 122 КУпАП не обґрунтовано належними та достатніми доказами.

З долучених до матеріалів справи відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції не підтверджується той факт, що позивач, керуючи транспортним засобом «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 у темну пору доби, не увімкнув ближнього світла фар.

Таким чином, долучені відповідачем відеозаписи не підтверджують обставин, викладених в оскаржуваній постанові щодо інкримінованого позивачу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Інших доказів на підтвердження наявності в діях позивача вищевказаного адміністративного правопорушення суду не надано.

Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року за ч. 2 ст. 122 КУпАП не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.

Водночас, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції підтверджується факт визнання позивачем вчинення ним інкримінованого йому правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі №537/2088/17, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище.

Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття постанови серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, не надано належних та достатніх доказів на підтвердження вчинення позивачем вказаного правопорушення.

Щодо інкримінованого позивачу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, суд зазначає наступне.

Вимогами ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, в тому числі, за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться реєстраційному документі на транспортний засіб.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного документів на вимогу працівників поліції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №686/15383/17, від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17, від 21 листопада 2018 року у справі №465/6677/16-а, від 02 грудня 2019 року у справі №164/2068/17.

В силу вимог п. 2.1 (б) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту,Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони технічний талон).

Згідно з вимогами п. 2.4ПДРУкраїни на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.

Відповідно довимог статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

З досліджених в судовому засіданні відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що 28 лютого 2024 року працівники поліції підійшли до транспортного засобу «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 біля якого перебував ОСОБА_1 . Під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції повідомили йому, що він керував транспортним засобом у темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар. З цих підстав працівники поліції, маючи підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, попросили його пред`явити, в тому числі реєстраційний документ на транспортний засіб. Однак, такий документ останній не надав.

У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17 роз`яснено, що право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1ПДРУкраїни документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Таким чином, суд вважає, що позивачем порушено вимоги п. п. 2.1 (б) ПДР України, а саме останній 28 лютого 2024 року на вимогу працівника поліції не пред`явив реєстраційного документа на транспортний засіб.

Відтак, позивачем не надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б спростували факт відсутності в його діях складу правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі №686/11314/17, в якій зазначено про неправомірність вимоги посадової особи Національної поліції до позивача про пред`явлення документів, в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб.

Так, у вищевказаній постанові Касаційним судом переглядалась справа обставини в якій не є аналогічними даній справі. Верховний Суд прийшов до переконання про неправомірність вимог посадової особи Національної поліції щодо пред`явлення позивачем документів, в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб, у зв`язку з тим, що відносно позивача не виносилась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, яке пред`являлось позивачу перед прийняттям оскаржуваної постанови щодо непред`явлення реєстраційного документу на транспортний засіб.

Судом встановлено, що працівники поліції, виносячи оскаржувану постанову в даній справі, інкримінувалу позивачу порушення вимог п. 19.1 ПДР України та з цих підстав попросили позивача надати документи, передбачені п. 2.1 (б) ПДР України. Надалі працівниками поліції була винесена оскаржувана постанова, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП, а саме за порушення вимог п. п. 2.1 (б) та 19.1 (а) ПДР України.

Таким чином, суд вважає, що оскаржувана постанова в частині притягнення позивача до адміністративної за ч. 1 ст. 126 КУпАП є обгрунтованою, викладені в ній обставини підтверджуються належними доказами та дії позивача кваліфіковано у відповідності до вимог КУпАП та ПДР України.

Відтак, позивачем не спростовано обставин викладених в оскаржуваній постанові та не надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові, зокрема щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд також приймає до уваги вимогист. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, суд приходить до переконання, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, підстави для її скасування відсутні.

Окремо варто зауважити, що притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених, є обґрунтованим, навіть коли факт іншого правопорушення не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні докази, з врахуванням встановленого КАС України обов`язку відповідача доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову шляхом скасування постанови ББА №574925 від 28 лютого 2024 року в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та закриття провадження у справі в цій частині, у зв`язку з недоведеністю вини позивача в скоєнні вказаного адміністративного правопорушення.

Водночас, суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову про скасування постанови в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП слід відмовити.

Зважаючи на те, що суд дійшов переконання про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови в частині через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 122 КУпАП, то є усі правові підстави для закриття справи про адміністративне правопорушення в цій частині. При цьому, зважаючи на те, що судом встановлено наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП, суд вважає, що слід змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.

Суд, враховуючи вимоги ч. 2ст. 36 КУпАП, приходить до переконання, що ОСОБА_1 слід змінити застосований захід стягнення у виді штрафу у сумі 510 грн на стягнення, передбачене ч. 1ст. 126 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 грн.

В силу вимог ч. 3 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 302,80 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 9, 72-77, 242, 244-246, 257, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, в частині скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, - відмовити.

Змінити захід адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 510 гривень, накладений на ОСОБА_1 постановою про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №574925 від 28 лютого 2024 року, на адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 (чотириста двадцять п`ять) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 302 (триста дві) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, вул. Валова, 11, м. Тернопіль; код ЄДРПОУ 40108720.

Повне рішення складено 21 травня 2024 року.

Головуюча І.М. Черніцька