open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року Справа № 280/3186/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області,

Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), у якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 22.03.2024 № 084150005388 щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу;

2) зобов`язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу, починаючи з 15.03.2024 року, із зарахуванням до страхового стажу роботи на пільгових умовах за Списком № 1 періоду роботи з 19.08.1985 року по 29.07.1988 року із розрахунку один рік роботи за два роки.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1211,20 грн.

Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Мар`єнко В.Ю., яка діє на підставі ордеру серії АР № 1168021 від 09.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком. Проте ГУ ПФУ у Волинській області прийняв рішення від 22.03.2024 № 084150005388 про відмову у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Представник зауважує, що у рішенні навіть не зазначено, які періоди стажу роботи не враховано та з якої причини. Наголошує, що позивач має право на зарахування періоду з 19.08.1985 по 29.07.1988 до стажу роботи на пільгових умовах за Списком № 1 із розрахунку один рік роботи за два роки. Однак пільговий стаж позивача не було враховано відповідачем 1 при винесення оскаржуваного рішення. Враховуючи наявність достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058, представник вважає рішення відповідача 1 від 22.03.2024 № 084150005388 неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. Вважає, що саме ГУ ПФУ у Запорізькій області повинно призначити пенсію позивачу, як пенсійний орган за місцем проживання (реєстрації) позивача.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

02.05.2024 надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вх.№ 21051), у якому представник відповідача 2 зазначає, що надана позивачем заява розглянута в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення пенсії. З огляду на приписи Порядку від 25.11.2005 № 22-1 процедура призначення пенсії в даному випадку покладена на Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області. За розглядом документів у призначенні пенсії до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи: 27.07.1981 14.10.1981 - неправильний або неточний запис, а саме: відсутній запис про звільнення з професії або про перевід на іншу професію. Згідно інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 п.2.4. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); 20.03.1992 11.02.1993 - з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Задля Узгодження порядку дій, який буде застосовуватись при призначені/поновлені раніше призначених пенсій громадянам, які працювали/проживали на території російської федерації листом Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 року № 411/0/2-23/54 встановлено, що при призначені пенсії заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Вік позивача 62 роки, пільговий стаж позивача згідно архівної довідки №189 від 21.08.2017, виданої Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області складає 2 роки 11 місяців 9 днів (період з 19.08.1985-27.07.1988). Тож у позивача відсутні законні підстави на призначення пенсії за віком на пільгових умовах роботи за Списком №1, через відсутність встановленого стажу. Вказує, що заявлена Позивачем вимога зарахувати певні періоди до пільгового стажу є протиправною, з огляду на виключну компетенцію пенсійного органу з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Зауважує, що відповідач не має можливості відшкодувати судовий збір у зв`язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету.

21.05.2024 від представника позивача надійшло клопотання (вх.№24203) про долучення доказів, а саме сторінки 6-7 трудової книжки позивача.

Відповідач 1 (Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області) про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 15.04.2024 суд залишив позовну заяву без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду уточненої позовної заяви в частині визначення правильного суб`єктного складу сторін та викладення змісту позовних вимог з доказами направлення такої позовної заяви на адресу відповідачів.

Ухвалою від 22.04.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

15.03.2024 позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком. Заява та додані до неї документи прийняті 15.03.2024 пенсійним органом, що підтверджується розпискою-повідомленням за № 1027.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.03.2024 № 084150005388, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) визначено, що: 1. право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 не менше 29 років. 2. право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 не менше 22 роки; 3. у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2027 по 31.12.2027 не менше 15 років. Наявність необхідного страхового стажу визначається на дату досягнення відповідного віку. Згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка) страховий стаж складає 14 років 11 місяців 2 дні. До страхового стажу зараховано усі наявні періоди. Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 містяться наступні записи, зокрема:

28.05.1980 прийнятий у відділ капітального будівництва поверхневим учнем електрослюсаря Запорізького залізорудний комбінату (наказ № 838 від 28.05.80);

04.07.1980 звільнений у зв`язку із закінченням виробничої практики (наказ № 838 від 4.07.80);

27.07.1981 прийнятий у цех закладки виробленого простору Запорізького залізорудний комбінату у шахті поверхневим електрослюсарем 2 розряду, черговим та по ремонту обладнання (наказ №371 від 2.07.81);

28.09.1981 прийнятим електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання цеху виробленого простору у шахті по 4 розряду (наказ №440 від 20.09.1981);

14.10.1981 звільнений у зв`язку з призовом на службу до ІНФОРМАЦІЯ_2 (наказ № 511 від 15.10.81);

[…]

19.08.1985 переведений підземним горно робочим 2 розряду на шахту № 1 (наказ №181-к від 19.08.85);

30.12.1985 переведеним підземним прохідним 4 розряду на шахту № 1 (наказ № 289-к від 27.12.1985);

02.03.1987 переведений на шахту № 1 підземним прохідним 4 розряду (наказ № 760 від 02.03.87);

01.09.1987 переведений підземним прохідником 5-го розряду (наказ № 361 від 04.09.87);

29.07.1988 звільнений у зв`язку з переведенням на роботу у Кам`янсько-Дніпровський завод «Гранат» за угодою сторін (наказ №169 від 29.07.88) (печатка Таврійського дослідно-промислового гірничо-збагачувального комбінату);

[…] 20.03.1992 прийнятий регулювальником радіоапаратури та приладів 6 розряду до Санкт-Петербурзьке підприємство «Смирнов та компаньйони» (наказ № 10 від 20.03.92;

11.02.1993 звільнений за власним бажанням (наказ № 15 від 11.02.93) […] .

У матеріалах справи містяться архівні довідки, видані Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області:

- № 187 від 21.08.2017 про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 05.12.1983 по 29.07.1988;

- № 189 від 21.08.2017 про трудовий стаж ОСОБА_1 за період з 05.12.1983 по 27.07.1988.

Крім того, наявний витяг з Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, затверджений наказом директора підприємства № 274 від 17.10.95, до якого належать професії прохідника та гірника підземного.

З форми РС-право встановлено, що роботу позивача за період з 19.08.1985 по 29.07.1988 не зараховано відповідачем до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зістаттею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першоїстатті 92 Конституції Українивстановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначаєЗакон України від 09.07.2003№1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Стаття 1 Закону №1058-IVпередбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цимЗакономпенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першоїстатті 8 Закону № 1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цимЗакономта досягли встановленого цимЗакономпенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першоюстатті 9 Закону № 1058-IVвстановлено, що відповідно до цьогоЗаконув солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (частина друга указаної статті).

За змістом оскаржуваного рішення згідно з наданими до заяви документами про стаж відповідачем визначено, що страховий стаж позивача становить 14 років 11 місяців 2 дні. Водночас підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком стала відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому указано, що до страхового стажу зараховано усі наявні періоди.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Позивач наголошує, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи на пільгових умовах за Списком № 1 з 19.08.1985 по 29.07.1988 із розрахунку один рік роботи за два роки.

Оцінюючи вказані доводи, суд враховує, що відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992

Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637 та Порядку №383, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Судом з форми РС-право встановлено, що роботу позивача за період з 19.08.1985 по 29.07.1988 враховано в одинарному розмірі.

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 у період з 19.08.1985 по 29.07.1988 ОСОБА_1 працював у шахті підземним прохідником 2го та 4го розряду в Дирекції будованого Таврійського дослідно-промисловому гірничо-збагачувальному комбінаті с.Сухоіванівське Василівського району Запорізької області (з 1987 року Таврійський дослідно-промисловий гірничо-збагачувальний комбінат смт Степногірськ Василівського району Запорізької області) на шахті № 1 з повним робочим днем.

Крім того, у матеріалах пенсійної справи наявний витяг з наказу генерального директора концерну «Укррудпром» Таврійського дослідно-промислового ГЗК від 17.10.1995 № 274 (архівна копія до довідки № 186 від 21.08.2017), яким затверджено Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1. Також судом досліджено витяг з Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, затверджений наказом директора підприємства № 274 від 17.10.95, до якого належать професії прохідника та гірника підземного.

В архівній довідці № 189 від 21.08.2017, виданій Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області, містяться відомості про трудовий стаж ОСОБА_1 , відповідно до якої він:

05.12.1983 зарахований на дільницю № 3 електрослюсарем 2-го розряду з повним робочим днем;

28.02.1984 переведений електрослюсарем 3-го розряду на дільниці № 3 з повним робочим днем;

01.06.1984 переведений електрослюсарем 4-го розряду на дільниці № 3 з повним робочим днем;

19.08.1985 переведений на шахту № 1 підземним гірником 2-го розрядку з повним робочим днем під землею;

30.12.1985 переведений на шахті № 1 підземним прохідником 4-го розряду з повним робочим днем під землею;

(дирекцію будованого Таврійського ДП ГЗК с.Сухоіванівське Василівського району Запорізької області скасовано, підприємство перейменовано в Таврійський ДП ГЗК смт Степногірськ Василівського району Запорізької області)

02.03.1987 переведений на шахті № 1 підземним прохідником 4-го розряду з повним робочим днем під землею;

01.09.1987 переведений на шахті № 1 підземним прохідником 5-го розряду з повним робочим днем під землею;

27.07.1988 звільнено за ст.36 п.5 КЗОТ УССР.

Отже, у період з 19.08.1985 по 27.07.1988 позивач працював на роботах, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.

Суд зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації у випадку із позивачем необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Таким чином, з огляду на записи у трудовій книжці, відомості архівної довідки № 189 від 21.08.2017 з урахуванням Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, затверджений наказом директора підприємства № 274 від 17.10.1995, суд підсумовує, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 19.08.1985 по 29.07.1988 працював на посадах, робота на яких дає право на зарахування до спеціального пільгового стажу за Списком №1, який відповідно до абзацу десятого частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV підлягає зарахуванню до загального страхового стажу з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу.

Разом з тим, незважаючи на те, що відповідні документи надавались позивачем разом із заявою про призначення пенсії, відповідачем 1 не зараховано період роботи позивача з 19.08.1985 по 29.07.1988 у пільговому обчисленні.

У контексті викладеного слід зазначити, що 15.12.2023 набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру», який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

За визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону, адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб); адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

Частинами першою-третьою статті 8 цього Закону передбачають, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 72 цього Закону адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта. У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Пункт 4 частини другої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» визнає протиправним адміністративний акт, який не відповідає принципам адміністративної процедури.

Оскаржуване у даній справі рішення, яке є негативним адміністративним актом, не відповідає принципам адміністративної процедури, оскільки не містить належної мотивації його висновку, зокрема встановлення обставин, що мають значення для призначення позивачу пенсії за віком (зарахування періодів роботи до стажу), посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин прийняття чи відхилення наданих позивачем документів.

Не наведення мотивів прийнятого рішення суб`єктивізує акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити його відповідність критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.

Невиконання пенсійним органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним.

Дослідивши надані позивачем на розгляд пенсійного органу заяву з долученими до неї документами, суд дійшов висновку, що такі документи є достатніми для зарахування періоду роботи позивача з 19.08.1985 по 29.07.1988 до загального страхового стажу з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу, у зв`язку з чим відповідач 1 неправильно обрахував страховий стаж позивача, через що рішення оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Незважаючи на те, що у рішенні від 22.03.2024 № 084150005388 зазначено про зарахування до страхового стажу усіх наявних періодів, Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зазначило про не зарахування періодів роботи позивача з 27.07.1981 по 14.10.1981 (неправильний або неточний запис, а саме: відсутній запис про звільнення з професії або про перевід на іншу професію. Згідно інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 п.2.4. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження)) та з 20.03.1992 по 11.02.1993 (з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Задля Узгодження порядку дій, який буде застосовуватись при призначені/поновлені раніше призначених пенсій громадянам, які працювали/проживали на території російської федерації листом Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 року № 411/0/2-23/54 встановлено, що при призначені пенсії заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року).

Щодо наведених представником відповідача 2 мотивів незарахування періоду роботи з 27.07.1981 по 14.10.1981 суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Суд зауважує, що датою прийому на роботу та звільнення вважається дата, зазначена у графі 2 трудової книжки, а не дата відповідного наказу про зарахування або звільнення. Водночас запис про зарахування та звільнення у трудовій книжці виконаний акуратно, кульковою ручкою, у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідний розпорядчий документ підприємства, на підставі якого його внесено; запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства, будь-яких виправлень судом не виявлено.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим суд відхиляє наведені відповідачем 2 доводи про не зарахування періоду роботи позивача з 27.07.1981 по 14.10.1981 до його страхового стажу.

Щодо тверджень представника відповідача 2 про незарахування періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993 суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

За таких обставин суд не приймає зазначені доводи відповідача 2 щодо незарахування періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993 до страхового стажу позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.

У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу спірний період у пільговому обчисленні, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо доводів представника позивача про те, що прийняття рішення щодо відмова у призначенні пенсії здійснювалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, а органом, що призначає пенсію є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за місцем проживання (реєстрації) позивача, суд зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 установлено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Відповідно до пункту 4.2. Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Водночас пунктом 4.10. Порядку № 22-1 визначено, що після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З системного аналізу викладених норм слідує, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу ПФУ є тим органом, що призначає пенсію незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації.

Враховуючи викладене, твердження представника позивача про те, що призначати пенсію позивачу повинно Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснювало розгляд заяви позивача та прийняло оскаржуване рішення, а отже саме відповідач 1 повинен зарахувати спірний період роботи позивача у пільговому обчисленні та повторно розглянути заяву позивача.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Квитанцією від 08.04.2024 № 0.0.3572230197.1 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 908,40 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями2,5,72,77,139,241,243-246,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.03.2024 № 084150005388 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.08.1985 по 29.07.1988 з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу, відповідно до абзацу десятого частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.03.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,40 грн (дев`ятсот вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач- ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, місцезнаходження: вул.Кравчука, буд.22-В, м. Луцьк, 43026; код ЄДРПОУ 13358826.

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.05.2024.

Суддя К.В.Мінаєва

Джерело: ЄДРСР 119173953
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку