Справа № 560/3866/24

РІШЕННЯ

іменем України

20 травня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісія по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

зобов`язати Комісію по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

Ухвалою суду від 20.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином, надавши до суду докази сплати судового збору.

Ухвалою суду від 22.03.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від мобілізації. Подану заяву, позивач обґрунтував тим, що у нього наявні підстави для відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки мати позивача є особою з інвалідністю другої групи. Однак, з позиції позивача Комісія по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створена при Шепетівській районній військовій адміністрації протиправно не прийняла відповідне рішення за його заявою. Наголошує, що у даному випадку дискреційні повноваження у суб`єкта владних повноважень відсутні. Разом з тим, просить звернути увагу суду, що з формулювання прийнятого рішення взагалі не зрозуміло як саме позивач має довести факт відсутності інших працездатних осіб у особи з інвалідністю, які відповідно до ст. 202 Сімейного Кодексу України зобов`язані утримувати батьків. Жодного документу, який би на думку комісії, доводив вищеперераховані обставини названо також не було. При цьому позивач наголошує, що нормами чинного законодавства не передбачено чіткого та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати відповідачу для отримання права на відстрочку від призову по мобілізації, що покладає на відповідача певне дискреційне право у спірних правовідносинах. В даному випадку, позивачем для вирішення питання про надання відстрочки було надано на власний розсуд документи, які на його думку можуть підтверджувати право, визначене абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме - нотаріально посвідчена приватним нотаріусом заява матері позивача про те, що він є єдиною працездатною особою, який її утримує та здійснює постійний догляд. За викладених обставин, сторона відповідачів, у випадку, якщо поданих документів для відстрочки було недостатньо для підтвердження відсутності інших працездатних осіб у особи з інвалідністю, які зобов`язані утримувати батьків, повинен був зазначити чітко, який саме документ необхідно подати позивачем та/або самостійно звернутись до компетентних органів для встановлення викладених позивачем обставин. Попри вказане, стороною відповідачів по суті питання не прийнято рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або відмови у ній. Разом з тим протиправне «відтермінування» розгляду заяви позивача цілком об`єктивно може бути розцінено в даному випадку, як відмову в наданні відстрочки.

У своєму відзиві Шепетівська районна військова адміністрація Хмельницької області зазначила наступне. В розумінні Комісії належним документом, що мав бути поданий позивачем для надання відстрочки є Витяг з державного акту цивільного стану громадян на підтвердження ст. ст. 126, 133, 136 Сімейного кодексу України щодо громадянина ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_2 , після надання якого буде прийнято рішення що відстрочки від мобілізації. Таким чином, Комісією не вбачається прийняття протиправних рішень щодо громадянина ОСОБА_1 . На підставі викладеного та керуючись ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст. 14 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 6, 13, 27, 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 19 Конституції України, ст.ст. 519, 139, 160, 168, 245 КАС України, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій акцентує увагу суду, що наразі нормами чинного законодавства не передбачено чіткого та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації, що в свою чергу потягло за собою штучне створення відповідачем перешкод в отриманні позивачем законного права на відстрочку. Документу, на який покликається сторона відповідача у відзиві не існує. А якщо ж, у відповідача існували сумніви щодо факту родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 , то слід звернути увагу, що в додаток до заяви, на підтвердження факту родинних відносин Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації була надана нотаріальна копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 .

Беручи до уваги те, що нормами чинного законодавства не передбачено чіткого та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації для отримання відстрочки, ОСОБА_1 було надано на власний розсуд документи, які на його думку підтверджують право, визначене абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З вказаних обставин, відповідач 1, у випадку, якщо поданих документів для відстрочки було недостатньо для підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою, яка потребує такого догляду, повинен був зазначити чітко в рішенні (а не у відзиві на позовну заяву), який саме документ необхідно подати позивачем та/або самостійно звернутись до компетентних органів для встановлення повідомлених позивачем обставин. Однак, попри вказане, відповідачем лише у відзиві надано інформацію щодо документів, які нібито можуть підтверджувати вище викладені обставини.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано, що з огляду на те, що перелік вимог до документів, які мають подаватися на підтвердження підстав для відстрочки не визначено, до Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та ІНФОРМАЦІЯ_3 мають бути подані документи, які підтверджують існування тих обставин, які є підставою для відстрочки згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в такому розумінні заява матері є недостатньою підставою підтвердження відсутності інших працездатних родичів утримувати її.

Щодо відзиву на позов, то відповідачем, у зв`язку із технічною помилкою зазначено «в розумінні комісії належним документом є Витяг з державного акту цивільного стану громадян на підтвердження статей 126, 133, 136 Сімейного кодексу», натомість слід вважати правильним зазначення - «витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян на підтвердження статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України».

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Комісія з надання відстрочок від призову громадян на військову службу під час мобілізації утворена наказом начальника Шепетівської районної військової адміністрації від 11.04.2022 №36/2022-н за клопотанням начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.04.2022 №10/995 та відповідно до вимог пункту 4.19 «Інструкції з підготовки та проведення мобілізаційного розгортання Збройних Сил України» затвердженої загальним наказом Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №19.

ОСОБА_1 громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_5 , звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_6 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 матір`ю позивача є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , якій надано другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №118735 від 23.01.2023.

Мати позивача з 2017 року розлучена на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду від 26.09.2017 (справа №688/2547/17).

На підтвердження того, що єдиною дитиною працездатного віку, яка має змогу утримувати та дійсно здійснювати догляд за матір`ю, позивач подав заяву ОСОБА_2 . Вказана заява була нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Огородник Людмилою Юліївною від 02.02.2024 (зареєстровано в реєстрі за №309).

Також наявність підстав для відстрочки підтверджувалась іншими доказами, доданими до заяви, зокрема:

- нотаріальна копія паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_1 ,

- копія тимчасового посвідчення про приписку до призовної дільниці ОСОБА_1 ,

- нотаріальна копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ,

- нотаріальна копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 ,

- нотаріальна копія РНОКПП ОСОБА_2 ,

- нотаріальна копія довідки МСЕК ОСОБА_2 ,

- нотаріальна копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ,

- копія рішення суду від 26.09.2017,

- нотаріальна копія Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища,

- нотаріальна копія заяви ОСОБА_2

09.03.2024 позивач отримав відповідь ІНФОРМАЦІЯ_4 за наслідками розгляду заяви та копію витягу з протоколу засідання комісії Шепетівського РВА, щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 23.02.2024 №4.

Відповідно до витягу з протоколу було прийнято рішення комісії відтермінувати надання відстрочки. Для усунення будь-яких розбіжностей та прийняття законного рішення вказано на необхідність надати, підтвердження факту відсутності інших працездатних осіб у особи з інвалідністю, які відповідно до Сімейного Кодексу України ст. 202 зобов`язані утримувати батьків.

Вважаючи протиправною бездіяльність сторони відповідача щодо не прийняття рішення про надання відстрочки від мобілізації, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зіст. 65 Конституції Українизахист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»(далі - Закон №2232-ХІІ) військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).

Частиною 1ст. 2 Закону №2232-ХІІвстановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 2 Закону №2232-ХІІпроходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (ч. 1 ст. 4 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІпризов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації (частини 5 і 6 статті 4 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №105-ІХ (далі - Указ №65/2022, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 3 Указу №65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно зУказом Президента України від 17.05.2022 №342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2264-ІХ,Указом Президента України від 12.08.2022 №574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №58/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 №255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 №452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 №735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-ІХ, та Указом Президента України від 05.02.2024 №50/2023, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3565-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб та з 14.02.2024 на 90 діб.

Згідно зі статтею 4 Указу №65/2022 постановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІгромадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з абзацом 1 частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Абзацом 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, а саме: які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Згідно з пунктом 16 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку (частина 4 статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімуму»).

Таким чином, у період проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», не підлягають призову на військову службу військовозобов`язані, у тому числі, які мають одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю II групи за умови, що така особа з інвалідністю не має інших працездатних осіб (осіб віком від 16 років до пенсійного віку, які не є особами з інвалідністю), зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Суд встановив, що мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відтак згідно з наявними в адміністративній справі матеріалами мати позивача є непрацездатною особою.

Однак, у заявах по суті справи позивач нічого не зазначив про відсутність в його матері інших осіб, які зобов`язані відповідно до законуїї утримувати, зокрема та невиключно, інших працездатних дітей його матері.

У матеріалах справи відсутні достатні докази того, що позивач є єдиною працездатною особою, яка зобов`язана відповідно закону утримувати свою матір, а отже, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації згідно з абзацом 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ.

Водночас суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми статті 23 Закону №3543-ХІІмають імперативний характер і не передбачають, що право на відстрочку повинно підтверджуватись рішенням будь-якого органу владу.

Тобто військовозобов`язані, які мають правовий статус осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) на підставіЗакону України, а тому підтвердження такого їх статусу не потребує прийняття додаткового рішення органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

Такий статус військовослужбовця підлягає лише відповідному оформленню.

Тому твердження позивача і відповідача про те, що повноваженнями щодо надання відстрочки наділені, відповідно, РТЦК та СП і місцеві органи виконавчої влади, є необґрунтованими і суперечать Закону № 3543-ХІІ.

Водночас суд врахував, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 4.19 Інструкція №19, яким передбачено повноваження на надання відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією місцевих органів виконавчої влади, оскільки:

такі повноваження місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних (військових) адміністрацій та органів місцевого самоврядування) не передбачені Конституцією України та Законами України;

відповідні положення Інструкції №19 мають нормативно-правовий характер, однак Генеральний штаб Збройних Сил України, який прийняв Інструкцію №19, не наділений повноваженнями на прийняття нормативно-правових актів;

цим пунктом визначені права і обов`язки громадян, проте наказ, яким затверджено Інструкцію №19, не пройшов процедуру державної реєстрації та не доведений до відома населення у порядку, встановленому законом, а отже відповідно до частини 2статті 57 Конституції Україниу відповідних частинах є нечинним.

Крім цього, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 №45 у зв`язку з тим, що предметом її регулювання є бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями, тобто надання відстрочок виключно на підставі абзацу другогостатті 23 Закону №3543-ХІІ.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не наділений повноваженнями для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Однак, відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява №21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява №41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява №7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині 3 статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до другого речення частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Крім цього суд наголошує, що відповідно до приписів частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вже суд встановив вище, позивач подав звернення про надання документів, що підтверджують підстави для відстрочки від призову позивача.

Листом відповідач проінформував позивача про відтермінування надання відстрочки.

Тобто фактично не прийняв рішення про задоволення чи відмову у задоволенні звернення.

З наведеного слідує, що відповідач не здійснив перевірку наявності (відсутності) підстави для оформлення відстрочки позивачу від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до частини 8 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 3 пункту 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.0.2022 №154 (далі - Положення №154), Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Згідно з абзацом 9 пункту11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, до повноважень відповідача належить оформлення відстрочок від призову під час мобілізації для військовозобов`язаних, які проживають на території відповідного району.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від мобілізації від 03.02.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Крім того суд враховує доводи позивача про те, що відповідач, у випадку, якщо поданих документів для відстрочки було недостатньо для підтвердження відсутності інших працездатних осіб у особи з інвалідністю, які зобов`язані утримувати батьків, повинен був зазначити чітко, який саме документ необхідно подати позивачем та/або самостійно звернутись до компетентних органів для встановлення викладених позивачем обставин.

Однак доводи стосовно спірного питання були викладені стороною відповідача лише у відзиві на позов.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом з`ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи на суму 5000,00 грн.

Водночас згідно з ч. 3ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі №910/8443/17.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Також, суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 1500,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Комісії по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків наданих судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Комісія по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, створену при Шепетівській районній військовій адміністрації (вул. Героїв Небесної Сотні, 47, Шепетівка, Шепетівський район, Хмельницька область, 30405 , код ЄДРПОУ - 21325769) ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя П.І. Салюк