КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2024 року м. Київ№ 320/43954/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві

до Державної судової адміністрації України

про визнання протиправним та скасування частини рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві з позовом до Державної судової адміністрації України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1, пункт 2, підпункт 2.1. та 2.2. пункту 2 Розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03.10.2023 №6.1-05/2023-2-ПА, прийнятого за результатами здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01.01.2021 по 28.02.2023;

- визнати протиправним та скасувати пункт 1, пункт 2, підпункт 2.1., підпункт 2.2. та підпункт 2.3. пункту 2 Висновків та Рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 №6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та їх провадження, прийнятих за результати здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01.01.2021 по 28.02.2023.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Аудиторський звіт, висновки та рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 №6-14362/23 є протиправними та підлягають скасуванню в частині.

Зауважив, що позбавлення доплат суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що від них не залежать, зокрема закінчення п`ятирічного терміну повноважень, є необґрунтованим з огляду на рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018. При цьому, позивач наголосив, що випала суддям, які не здійснювали повноваження через обставини, що не залежать від них особисто або не були обумовлені їх поведінкою, доплати до посадового окладу здійснювалися відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 на підставі наказів, виданих головами місцевих загальних судів міста Києва у межах їх повноважень.

Щодо тверджень викладених у пункті 2.2 розділу ІІІ «Висновки» аудиторського звіту стосовно незаконного, без належного документального підтвердження нарахування та виплату 21 судді у 2021 році, 18 суддям у 2022 році Печерського та Шевченківського районних судів міста Києва доплат до посадового окладу за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у загальному розмірі 2 966 884, 67 грн, позивач зазначив про таке. Робота в у мовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону №3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.

Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 10.12.2019 справа № 160/9513/18, позивач посилався на ту обставину, що аудиторський звіт є індивідуально-правовим актом, який породжує права і обов`язки та полягає у тому, щоб усунути виявлені порушення, втім висновки та рекомендації ДСА України, складені за результатом аудиту не відповідають критеріям обґрунтованості та вмотивованості.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також суд витребував від відповідача докази по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 суд відмовив у задоволенні заяви Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 суд відмовив у задоволенні заяви Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про забезпечення позову.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову Територіального управління ДСА України в місті Києві. Зазначив, що ТУ ДСА України в місті Києві обґрунтовує свої позовні вимоги власним тлумаченням застосування приписів статті 135 Закону № 1402, зокрема, частини десятої цієї статті, та рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018. Наголосив, що частина десята статті 135 Закону № 1402, щодо якої «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», залишається чинною, окрім трьох категорій випадків, зазначених раніше і передбачених частиною першою статті 55, частиною восьмою статті 56, частинами першою, другою статті 89, частиною третьою статті 82, частинами шостою, сьомою статті 147 Закону № 1402-VIII. Станом на сьогодні частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII не конституційною не визнавалася, є чинною, а тому підлягає виконанню. Відтак, на думку відповідача позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо пункту 2.2 розділу ІІІ «Висновки» аудиторського звіту відповідач зазначив, що стаття 30 Закону № 3855-XIІ чітко фіксує, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України (зокрема, Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 (далі Положення - 414). При цьому є доречним зазначити, що Звіт відомостей, що становлять державну таємницю (далі - ЗВДТ) - це акт (затверджений наказом ЦУ СБУ від 23.12.2020 № 383), в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених сферах. Інформація вважається державною таємницею з дня опублікування зазначеного наказу, а засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання їм на підставі ЗВДТ грифа секретності посадовою особою, яка готує, створює, підписує чи затверджує такий матеріальний носій інформації. Таким чином, щоб отримувати компенсацію за роботу в умовах режимних обмежень, громадянин повинен мати допуск до державної таємниці (оформлене право громадянина на доступ до державної інформації), доступ до державної інформації (надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією) та обробляти цю інформацію в ході провадження ним діяльності, пов`язаної з державною таємницею.

Як стверджує відповідач, згідно правових приписів частини восьмої статті 135 Закону № 1402-VIII, для отримання доплати до посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, суддя повинен отримати не лише допуск до державної таємниці (оформлене право громадянина на доступ до секретної інформації - документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю) та доступ до державної таємниці (надання повноваженою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією), а й фактично у відповідності до службових повноважень здійснювати роботу, що потребує доступ до державної таємниці, зокрема здійснювати обробку цієї інформації, відомостей, які вона містить, та їх носіїв, виготовляти документи та інші матеріальні носії секретної інформації в ході провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею. Одного лише допуску та дозволу на доступ до державної таємниці (секретної інформації) без здійснення суддею роботи, що передбачає доступ до державної таємниці, для отримання цього виду доплати до посадового окладу недостатньо.

Тобто, для ТУ ДСА України в місті Києві, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня відносно місцевих загальних районних судів міста Києва, окрім допуску до державної таємниці (оформлене право громадянина на доступ до секретної інформації - документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю) та доступу до державної таємниці (надання повноваженою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією), підставою для нарахування та виплати Територіальним управлінням доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, є документальне підтвердження факту роботи суддів та інших працівників суду з документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації, що передбачають доступ до державної таємниці, у конкретний проміжок часу (календарний місяць) та з належною про це реєстрацією. Від цього також залежить розмір виплат. Без такого підтвердження виплата доплат до посадового окладу за роботу, що потребує доступ до державної таємниці, є необґрунтованою та незаконною, що призводить до непродуктивного і неправомірного використання коштів державного бюджету.

Крім того, відповідач зазначив, що аудиторський звіт та додані до аудиторського звіту пропозиції та рекомендації слугують для визначення якості роботи підконтрольного органу (установи), мають рекомендаційний та консультативний характер і не містять обов`язкових для підконтрольної установи вказівок, окрім рекомендацій (пропозицій).

Висновки, викладені у звіті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків, а порушення, встановлені в останньому, можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки звіту.

На думку відповідача, аудиторський звіт неможливо вважати рішенням, яке породжує, змінює або припиняє права та обов`язки у сфері публічно - правових відносин, оскільки він носить рекомендаційний та консультативний характер, а відтак такий акт та відповідні зміни до нього - не є рішеннями суб`єкта владних повноважень в розумінні пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, а є по своїй суті лише засобом фіксації виявлених контролюючим органом порушень та носить рекомендаційний характер. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Разом з тим, відповідач наголосив, що незгода позивача з частиною висновків Аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та частиною Рішення у формі листа ДСА України від 20.11.2023 № 6-14362/23 (з додатком), прийнятого за результатами здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності ТУ ДСА України в місті Києві за період з 01.01.2021 по 28.02.2023, не є підставою саме для судового оскарження, оскільки позивач має можливість і право вільного вибору щодо впровадження аудиторських рекомендацій, наданих за результатами здійснення внутрішнього аудиту, або узяття на себе ризику невиконання таких аудиторських рекомендацій.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що спірні правовідносини виникли між двома суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції та виконання територіальним органом, яким є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві делегованих йому Державною судовою адміністрацією України повноважень. Очевидно, що такий спір є публічно-правовим спором і на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.10.2020 №808/1422/17, в якій зазначено, що право на звернення до суду за наслідками проведеної аудиторської перевірки може бути реалізоване, якщо права, свободи чи законні інтереси особи порушені. Таке право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (право на звернення за судовим захистом) як суб`єктивне процесуальне право наявне тільки в конкретних осіб у конкретних справах за наявності відповідних передумов та умов.

Позивач зауважив, що об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду зроблено висновок, що правом на звернення до суду з адміністративним позовом щодо визнання незаконними та необґрунтованими порушень, викладених в аудиторському звіті перевірки були застосовані заходи дисциплінарної відповідальності за встановленою Законами України процедурою. З огляду на наявність відкритого дисциплінарного провадження відносно начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, на думку позивача у нього виникло право на звернення до адміністративного суду. При цьому, позивач стверджував про належність розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 13.03.2023 № 125 «Про здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності територіального управління ДСА України в місті Києві» аудиторською групою ДСА України проведено плановий внутрішній аудит діяльності територіального управління ДСА України в місті Києві за період діяльності з 01.01.2021 по 28.02.2023, за підсумками якого складено Аудиторський звіт за темою «Оцінка виконання функцій та повноважень територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, в тому числі щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення судів за напрямком використання бюджетних коштів «Забезпечення виконання функцій та завдань» бюджетної програми КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» у період з 01.01.2021 по 28.02.2023» від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА (далі по тексту Аудиторський звіт).

За результатами розгляду Аудиторського звіту, заперечень позивача на висновки аудиту, Висновків щодо обґрунтованості заперечень на висновки аудиту, ДСА України погоджено аудиторські рекомендації, які листом від 20.11.2023 № 6-14362/23 надіслано до Територіального управління ДСА України в місті Києві.

Не погоджуючись з аудиторським звітом ДСА України в частині оскаржуваних пунктів та підпунктів та листом відповідача від 20.11.2023 № 6-14362/23 Територіальне управління ДСА України в місті Києві звернулося з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.-

Як встановлено судом Державною судовою адміністрацією України було проведено внутрішній аудит діяльності свого територіального органу, яким є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.

Відповідно до пунктів 1-3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, яке затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 № 229, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - територіальне управління) є територіальним органом Державної судової адміністрації України (далі також - ДСА України) та підконтрольне їй.

Територіальне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями Вищої ради правосуддя, з`їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про Державну судову адміністрацію України, наказами ДСА України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.

Основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Організаційне забезпечення становлять заходи матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру, ведення судової статистики, діловодства, архіву суду тощо.

При цьому, пунктом 4 зазначеного положення обумовлено, що Територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

1) забезпечує належні умови діяльності судів у межах повноважень, визначених законом;

3) здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні;

4) забезпечує дотримання фінансово-бюджетної дисципліни, ефективне, результативне і цільове використання коштів державного бюджету, законність використання ресурсів та майна, запобігання порушенням та зловживанням, а також своєчасність вжиття відповідних заходів реагування, зокрема в частині відшкодування заподіяної шкоди (втрат) та притягнення до відповідальності винних посадових осіб;

32) організовує в межах повноважень створення необхідних умов для забезпечення режиму секретності у відповідних судах;

39) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Кабінетом Міністрів України 28.09.2011 прийнято постанову № 1001 «Деякі питання здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту», яким затверджено Порядок здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту.

Пунктом 2 Порядку обумовлено, що об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність державного органу, його територіальних органів, підприємств (у тому числі суб`єктів господарювання, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність таких суб`єктів господарювання), установ та організацій, що належать до сфери його управління, в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах), та заходи, що здійснюються керівниками таких органів, підприємств, установ та організацій для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Пунктом 4 Порядку унормовано, що основним завданням підрозділу є надання керівникові державного органу, його територіального органу та бюджетної установи об`єктивних і незалежних висновків та рекомендацій щодо: функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення; удосконалення системи управління; запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності державного органу, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Згідно із пунктом 8 Порядку внутрішній аудит проводиться відповідно до стандартів, затверджених Міністерством фінансів України.

На виконання положень пункту 8 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001 (зі змінами), Міністерством фінансів України видано наказ від 04.10.2011 № 1247 "Про затвердження Стандартів внутрішнього аудиту" (зі змінами).

Приписами пункту 1 Стандартів обумовлено, що ці Стандарти розроблено з метою визначення єдиних підходів до провадження діяльності з внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, інших головних розпорядниках коштів державного бюджету (далі - державний орган), їх територіальних органах та бюджетних установах, що належать до сфери їх управління, оцінки якості такого аудиту.

Пунктами 7 і 8 Стандарту 11 Стандартів обумовлено, що висновки в аудиторському звіті містять обґрунтовані підсумки за результатами аналізу та оцінки зібраних даних відповідно до питань внутрішнього аудиту. Відповідно до цілей внутрішнього аудиту складається загальний висновок. Перед його складанням остаточно оцінюється аргументованість тверджень й аудиторських доказів.

Рекомендації за результатами внутрішнього аудиту мають містити конструктивні пропозиції щодо вдосконалення тих аспектів діяльності, стосовно яких проводився внутрішній аудит. Рекомендації мають базуватися на висновках, бути адекватними, конкретними, реальними для впровадження, чітко формулюватись та містити очікуваний результат їх впровадження (оцінку їх можливого впливу на діяльність установи)".

У свою чергу, пунктом 1 Стандарту 12 Стандартів внутрішнього аудиту передбачено, що керівник підрозділу внутрішнього аудиту забезпечує організацію здійснення моніторингу результатів упровадження рекомендацій (встановлює вимоги у внутрішніх документах з питань внутрішнього аудиту) для того, щоб упевнитися в тому, що відповідальні за діяльність особи розпочали ефективні дії, спрямовані на їх виконання, або керівництво установи взяло на себе ризик невиконання таких рекомендацій

На виконання правових приписів Стандарту 1 Стандартів внутрішнього аудиту ДСА України видано наказ від 11.04.2023 № 191 «Про затвердження Порядку здійснення внутрішнього аудиту в Державній судовій адміністрації України», який визначає єдині підходи та процедури планування та здійснення внутрішніх аудитів діяльності у повному обсязі або з окремих питань та/або на окремих етапах Державної судової адміністрації України та її структурних підрозділів, територіальних управлінь ДСА України, судів, організаційне та фінансове забезпечення діяльності яких здійснює ДСА України, у частині діяльності з організаційного та фінансового забезпечення, Служби судової охорони та її територіальних управлінь, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та державних підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДСА України, а також документування і реалізації їх результатів.

Згідно із пунктом 5 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту в Державній судовій адміністрації України аудиторська група установи складає офіційний документ за результатами здійсненого (проведеного) внутрішнього аудиту у формі аудиторського звіту, який містить відомості про виконання аудиторського завдання, аудиторські висновки та рекомендації.

Аудиторський звіт формується в одному примірнику у вигляді цілісного документа, який, зокрема, містить резюме (демонструє стислий виклад основних висновків та рекомендацій), основну (аналітичну) частину (розкриває цілі, обсяг і результати виконання аудиторського завдання), висновки та рекомендації.

Аудиторський звіт складається зі вступної, основної (аналітичної) та підсумкової частин.

У вступній частині аудиторського звіту зазначаються такі дані:1) тема внутрішнього аудиту; 2) вид аудиту: плановий або повторний внутрішній аудит; 3) підстава для проведення аудиту: розпорядчий документ про проведення внутрішнього аудиту із зазначенням його реквізитів; 4) інформація про об`єкт та підконтрольний суб`єкт внутрішнього аудиту; 5) за який період здійснюється аудиторське дослідження; 6) посади, прізвища, імена та по батькові керівника та членів аудиторської групи установи; 7) дати початку і закінчення виконання аудиторського завдання; 8) скорочення, що використовуються в аудиторському звіті (за потреби); 9) резюме. Резюме має бути коротким і надавати найважливішу інформацію. У ньому зазначаються основна проблема (питання аудиту), головні знахідки, висновки та рекомендації. Резюме має відображати зміст аудиторського звіту в цілому і розкривати його суть. В основній (аналітичній) частині аудиторського звіту з рекомендованою кількістю аркушів до 100 (ста) аркушів (залежно від обсягу аудиторського завдання) зазначаються цілі, обсяг і результати виконання аудиторських завдань. У цій частині викладаються аудиторські знахідки, підтверджені доказовою базою, за кожним питанням аудиту, а також описуються етапи дослідження. Цей розділ має бути чітко структурованим. Підсумкова частина аудиторського звіту включає висновки та рекомендації. Рекомендації зазначаються у відповідності до висновків, згідно яких вони надаються.

Згідно з цілями внутрішнього аудиту складається загальний висновок. Перед його складанням аудиторська група остаточно оцінює аргументованість тверджень та аудиторських доказів.

Висновки в аудиторському звіті мають містити обґрунтовані підсумки за результатами аналізу та оцінки зібраних даних відповідно до питань внутрішнього аудиту (пункт 8 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту в Державній судовій адміністрації України).

Приписами пункту 13, 14 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту у Державній судовій адміністрації України унормовано, що якщо за результатами ознайомлення з аудиторським звітом відповідальна за діяльність особа підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту не погоджується з висновками та/або рекомендаціями, що зазначені в аудиторському звіті, вона може протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня офіційного ознайомлення з аудиторським звітом надати на ім`я керівника підрозділу внутрішнього аудиту установи за своїм підписом обґрунтовані коментарі з підтверджувальними документами. Датою подання обґрунтованих коментарів вважається дата їх надходження до установи, що здійснювала 32 внутрішній аудит, через систему електронного документообігу або рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням чи нарочним, якщо вони надійшли до 17 год. 00 хв. поточного дня, або датою наступного робочого дня, якщо вони надійшли після 17 год. 00 хв. Керівник підрозділу внутрішнього аудиту установи розглядає такі обґрунтовані коментарі та надає протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів відповідальній за діяльність особі підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту письмові висновки на них за своїм підписом шляхом їх надсилання нарочним чи рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням або шляхом надсилання цих письмових висновків, підписаних електронним цифровим підписом керівника підрозділу внутрішнього аудиту установи, через систему електронного документообігу на офіційну електронну пошту підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту. Якщо протягом визначеного абзацом першим цього пункту письмові обґрунтовані коментарі щодо аудиторського звіту не надійшли до установи, що здійснювала внутрішній аудит, аудиторський звіт вважається таким, до якого обґрунтовані коментарі відсутні, про що в аудиторському звіті робиться запис "обґрунтовані коментарі відсутні" біля відмітки "з обґрунтованими коментарями", що засвідчується підписом керівника підрозділу внутрішнього аудиту установи.

Керівник підрозділу внутрішнього аудиту установи готує та подає керівнику установи доповідну записку разом з аудиторським звітом, обґрунтованими коментарями відповідальних за діяльність осіб підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту та висновками щодо обґрунтованості таких коментарів (за їх наявності) для розгляду, обговорення та прийняття рішення. За результатами розгляду аудиторського звіту, обґрунтованих коментарів і висновків на них (за їх наявності) керівник установи приймає рішення про прийняття аудиторських рекомендацій відповідальними за діяльність особами підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту у формі листа.

Суд зазначає, що право на звернення до суду за наслідками проведеної аудиторської перевірки стану фінансово-господарської діяльності може бути реалізоване, якщо права, свободи чи законні інтереси особи порушені. Таке право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (право на звернення за судовим захистом) як суб`єктивне процесуальне право наявне тільки в конкретних осіб у конкретних справах за наявності відповідних передумов та умов.

Обов`язковою ознакою рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути оскаржене до суду, є те, що воно безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єкта відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

Пунктом 15 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту в Державній судовій адміністрації України обумовлено, що для подальшого впровадження прийнятих керівником установи аудиторських рекомендацій, рішення керівника установи про прийняття аудиторських рекомендацій у формі листа, а також витяг з аудиторського звіту у частині висновків та рекомендацій (витяг з аудиторського звіту надсилається у разі, якщо його не було отримано підконтрольним суб`єктом внутрішнього аудиту за запитом відповідальної за діяльність особи підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту на етапі, визначеному пунктом 12 глави 4 цього розділу даного Порядку) надсилаються підконтрольному суб`єкту внутрішнього аудиту нарочним чи рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням або шляхом надсилання рішення керівника установи про прийняття аудиторських рекомендацій, підписаного електронним цифровим підписом керівника установи, а також витягу з аудиторського звіту через систему електронного документообігу на офіційну електронну пошту підконтрольного суб`єкта 33 внутрішнього аудиту. Керівник підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання рішення керівника установи про прийняття аудиторських рекомендацій у формі листа та витягу з аудиторського звіту розробляє і підписує проєкт плану заходів щодо впровадження аудиторських рекомендацій, який передбачає визначення способів їх впровадження, відповідальних виконавців, термінів виконання заходів, очікуваних результатів за формою, наведеною в додатку 9 до цього Порядку (далі проєкт плану заходів), і надсилає його на погодження до підрозділу внутрішнього аудиту установи. Підписаний керівником підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту проєкт плану заходів не пізніше наступного робочого дня після підписання надсилається на погодження керівнику підрозділу внутрішнього аудиту установи. Погоджений протягом 2 (двох) робочих днів керівником підрозділу внутрішнього аудиту установи проєкт плану заходів надається на затвердження керівнику установи. Після затвердження керівником установи плану заходів, протягом наступного робочого дня він надсилається підконтрольному суб`єкту внутрішнього аудиту для виконання. У разі наявності зауважень до плану заходів він повертається підконтрольному суб`єкту внутрішнього аудиту на доопрацювання протягом 3 (трьох) робочих днів шляхом надсилання нарочним чи рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням або шляхом надсилання через систему електронного документообігу на офіційну електронну пошту підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту та має бути поданий підконтрольним суб`єктом внутрішнього аудиту на повторне погодження до ДСА України або іншої установи, що проводила внутрішній аудит, протягом 2 (двох) робочих днів з дня повернення на доопрацювання. Звітування про виконання плану заходів здійснюється підконтрольним суб`єктом внутрішнього аудиту щомісяця станом на останню дату місяця до 10 (десятого) числа наступного місяця шляхом надсилання до ДСА України або іншої установи, що проводила внутрішній аудит, рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням чи нарочним письмових звітів у довільній формі з прикладеними належним чином засвідченими копіями документів, що підтверджують виконання відповідних заходів, або шляхом їх надсилання через систему електронного документообігу на офіційну електронну пошту ДСА України або іншої установи, що проводила внутрішній аудит, до повного виконання плану заходів.

Таким чином, враховуючи приписи Порядку здійснення внутрішнього аудиту в ДСА України, рекомендації, викладені у аудиторському звіті є обов`язковими до виконання, оскільки підконтрольний суб`єкт несе відповідальність за повноту вжиття заходів. Підзаконні нормативно-правові акти, якими регулюється діяльність управлінь внутрішнього аудиту, дають підстави вимагати виконання вказівок за результатами перевірки.

Відтак, аудиторський звіт надає право вимагати від підконтрольної установи усунення встановлених органом внутрішнього аудиту порушень та одночасно передбачає обов`язок керівника підконтрольної установи виконати таку вимогу та забезпечити вжиття відповідних заходів реагування, направлених на усунення встановлених аудитом порушень, що по суті спростовує твердження про те що його вимоги є лише рекомендаціями та не підлягають обов`язковому виконанню. Невиконання таких вимог може привести до настання наслідків (відповідальності).

У справі, що розглядається, предметом розгляду є саме правовідносини між юридичними особами, одна з яких є підконтрольним суб`єктом та має виконувати розпорядження центрального органу виконавчої влади на підставі свого підпорядкування.

При цьому, висновки такого звіту, є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зумовлюють виникнення прав та обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому можуть бути предметом спору.

Як встановлено судом, позивачем у відповіді на відзив повідомлено про те, що 22.12.2023 наказом Державної судової адміністрації України № 9/06 "Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 " порушено дисциплінарне провадження стосовно начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.

Крім того, як встановлено судом, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, Київським окружним адміністративним судом 26.02.2024 відкрито провадження у справі № 320/8739/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України ОСОБА_2 від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 02.10.2020 по справі № 808/1422/17 : «…Таким чином, аудиторський звіт надає право вимагати від підконтрольної установи усунення встановлених органом внутрішнього аудиту порушень та одночасно передбачає обов`язок керівника підконтрольної установи виконати таку вимогу та забезпечити вжиття відповідних заходів реагування, направлених на усунення встановлених аудитом порушень, що по суті спростовує твердження про те, що його вимоги є лише рекомендаціями та не підлягають обов`язковому виконанню.

Колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду за наслідками проведеної аудиторської перевірки стану фінансово-господарської діяльності квартирно-експлуатаційного відділу (частини) може бути реалізоване, якщо права, свободи чи законні інтереси особи порушені. Таке право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (право на звернення за судовим захистом) як суб`єктивне процесуальне право наявне тільки в конкретних осіб у конкретних справах за наявності відповідних передумов та умов.»

Відтак, враховуючи практику Верховного Суду, та ту обставину, що до начальника ТУ ДСА в м. Києві були застосовані заходи дисциплінарної відповідальності, у нього наявне право щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими порушень, викладених в аудиторському звіті.

Судом встановлено, що у пункті 1 розділу ІІІ Висновків зазначено про те, що "...Результати внутрішнього аудиту засвідчили, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві протягом 2021-2022 років, січня - лютого 2023 року не забезпечило своєчасного та повного прийняття управлінських рішень щодо належного виконання покладених на нього законом завдань, функцій та повноважень щодо фінансового та організаційного забезпечення діяльності місцевих загальних судів міста Києва, ефективності управління бюджетними коштами, законності та ефективності їх використання.

У свою чергу, у пункті 2 розділу ІІІ Висновків зазначено про таке: усього внутрішнім аудитом встановлено:

незаконне (з недотриманням вимог частин четвертої, восьмої, десятої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами)) та нецільове витрачання бюджетних коштів розрахунково склало 32 800 017,97 грн (у тому числі: незаконне витрачання 16 599 685,3 грн (з нарахуванням ЄСВ) внаслідок доплат до посадових окладів суддям місцевих судів міста Києва, що не здійснювали правосуддя, оскільки втратили таке право, у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень, на який вони були призначені; незаконне і непродуктивне використання коштів державного бюджету у розмірі 2 966 884,67 грн (з нарахуванням ЄСВ) внаслідок здійснення з відхиленням від вимог чинного законодавства нарахування і виплати суддям Печерського та Шевченківського районних судів міста Києва доплати до посадового окладу, передбаченої частиною восьмою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; 102 348 грн внаслідок неправомірного, всупереч вимогам частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами), застосування регіонального коефіцієнта 1,25 до розрахунку суддівської винагороди; нецільове витрачання 13 131 100 грн у результаті здійснення ТУ ДСА України в місті Києві у 2021 та 2022 роках у межах бюджетної програми КПКВК 0501020 видатків за КЕКВ 2113 на виконання судових рішень на користь суддів та працівників апаратів судів, при тому, що такі видатки повинні здійснюватися за іншою бюджетною програмою - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів");

неефективне (непродуктивне, неекономне) і частково незаконне використання бюджетних коштів розрахунково склало 91 553 090 грн, (у тому числі: незаконне і непродуктивне витрачання коштів внаслідок недотримання вимог частин четвертої, восьмої, десятої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) розрахунково склало 19 668 918 грн, що призвело до збитків державного бюджету на зазначену суму; непродуктивне, проте законне використання бюджетних коштів у розмірі 63 806 208 грн внаслідок здійснення видатків на виплату посадових окладів суддям без повноважень, які не розглядали судові справи, тобто не здійснювали правосуддя; неекономне використання бюджетних коштів внаслідок витрат у розмірі 8 077 964 грн на проектну документацію, яка не використовується з 2019 року і вже фактично втратила свою актуальність);

інші відхилення від вимог чинного законодавства у вигляді формального недотримання приписів законодавства з питань публічних закупівель у розмірі 23 087 930 гривень.

Зокрема:

2.1. Територіальне управління ДСА України в місті Києві як розпорядник бюджетних коштів відносно місцевих судів міста Києва у 2021 та 2022 роках незаконно, всупереч вимогам частини десятої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) здійснило видатки за кодом економічної класифікації видатків КЕКВ 2110 "Оплата праці і нарахування на заробітну плату" і КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода" за бюджетною програмою КПКВК 0501020, напрямом використання "Забезпечення виконання функцій та завдань" на виплату доплат до посадових окладів 30 (тридцяти) суддям місцевих судів міста Києва, що не здійснювали правосуддя, оскільки втратили таке право, у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень, на який вони були призначені, у загальному розмірі 13 606 299,43 грн (без нарахувань ЄСВ), в тому числі, у 2021 році незаконні видатки склали 6 677 345,29 грн, у 2022 році - 6 928 954,14 грн, а з нарахуванням ЄСВ 22% (розрахунково) незаконні видатки склали у 2021 році 8 146 361,25 грн і у 2022 році - 8 453 324,05 грн, а всього здійснено незаконних видатків з нарахуванням ЄСВ у розмірі 16 599 685,3 гривень. Неправомірні управлінські рішення ТУ ДСА України в місті Києві призвели до завдання фінансових збитків державному бюджету, завищення витрат та непродуктивного використання бюджетних коштів на суму 13 606 299,43 грн (без нарахувань ЄСВ) або на 16 599 685,3 грн (з нарахуванням ЄСВ).

2.2. У 2021 та 2022 роках територіальним управлінням ДСА України в місті Києві не відповідно до встановленого порядку, без належного документального підтвердження нарахована та виплачена 21 (двадцяти одному) судді у 2021 році, 18 (вісімнадцяти) суддям у 2022 році Печерського та Шевченківського районних судів міста Києва доплата до посадового окладу, передбачена частиною восьмою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у загальному розмірі 2 966 884,67 грн (з нарахуванням ЄСВ), що є незаконним і непродуктивним використанням коштів державного бюджету, нарахування і виплата яких здійснена з відхиленням від вимог чинного законодавства, у результаті чого виникає ризик завдання збитків державному бюджету у розмірі 2 966 884,67 гривень.

2.3. Внаслідок неналежного виконання відповідальними посадовими особами ТУ ДСА України в місті Києві своїх посадових обов`язків розпорядника бюджетних коштів, за період з січня по червень 2021 року до розрахунку суддівської винагороди відстороненої від здійснення правосуддя на цей період судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 неправомірно, всупереч вимогам частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами), застосовано регіональний коефіцієнт 1,25 на загальну суму 102 348 гривень. Зазначені кошти судді були виплачені у 2021 році, чим завдано збитків державному бюджету на зазначену суму. Крім того, використання цих коштів є непродуктивними витратами державного бюджету.

2.4. У ході внесення до кошторисів змін (у 2021 році - 32 зміни, у 2022 - 30 змін) до довідок про внесення змін ТУ ДСА України в місті Києві не подавало головному розпоряднику розрахунки, які обґрунтовують зміни показників видатків бюджету, чим не дотримувалося вимог абзацу 15 пункту 47 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 228. Не надання таких розрахунків має ознаки порушення бюджетного законодавства, передбаченого пунктом 16 частини першої статті 116 Бюджетного Кодексу України, а саме - "затвердження у кошторисах показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями".

2.5. Інші непродуктивні, проте законні витрати у вигляді видатків державного бюджету на виплату посадових окладів суддям місцевих загальних судів міста Києва, що не здійснювали у 2021-2022 роках правосуддя, тобто не розглядали судові справи, розрахунково склали суму 52 300 170 грн, а з нарахуваннями ЄСВ (розрахунково 22%) - 63 806 208 грн, в тому числі: ЗО суддям, повноваження яких припинені у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку, на який вони були призначені, - 50 396 166 грн, з нарахуваннями ЄСВ (розрахунково 22%) 61 483 323 грн; іншим суддям, які не здійснювали правосуддя, тобто не розглядали і не вирішували судові справи з інших причин (5 суддів) у 2021 та 2022 роках - 1 904 004 грн, з нарахуваннями ЄСВ (розрахунково 22%) - 2 322 885 гривень.

Оцінка щодо непродуктивності витрачання зазначених бюджетних коштів надана, виходячи з єдиного критерію визначення ефективності використання бюджетних коштів напрямку використання коштів "забезпечення виконання функцій та завдань" за бюджетною програмою КПКВК 0501020 - результативного показника (показник продуктивності), зокрема, у 2021 році - розгляд суддями "модельних" справ і їх кількість на одного суддю, у 2022 році - вирішення суддями судових справ, які реально надійшли їм на розгляд. Кошти, сплачені у вигляді суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя у вигляді розгляду та вирішення судових справ, до показника продуктивності не відносяться, тобто їх використання є непродуктивним, а значить неефективним.

2.6. Здійснення ТУ ДСА України в місті Києві за КЕКВ 2113 у межах бюджетної програми КПКВК 0501020 у 2021 та 2022 роках видатків на виконання судових рішень на користь суддів та працівників апаратів судів відповідно у розмірах 3 232 700 грн за 2021 рік та 9 848 400 грн за 2022 рік, а всього у сумі 13 131 100 грн, має ознаки нецільового використання бюджетних коштів, оскільки такі витрати повинні здійснюватися за іншою бюджетною програмою - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

2.7. Розроблена (створена) в 2017-2019 роках проектна документація щодо реконструкції будівлі Дніпровського районного суду міста Києва по вул. Івана Сергієнка, 3, на загальну суму 8 077 964,16 грн на сьогодні не використовується та у зв`язку зі спливом часу фактично втратила свою актуальність, що призводить до ризику неефективного (неекономного) використання коштів державного бюджету у зазначеній сумі.

2.8. Внаслідок прийняття необґрунтованих управлінських рішень, у періоді, що охоплений аудитом, Територіальним управлінням використано бюджетних коштів у загальній сумі 674 408,96 грн на придбання основних засобів у кількості 22 одиниці, які протягом тривалого часу не використовувалися та не вводилися в експлуатацію. Це свідчить про недотримання керівництвом Територіального управління принципу ефективності та результативності при використанні бюджетних коштів у розмірі зазначеної суми, чим порушено приписи частини шостої статті 7 Бюджетного кодексу України.

2.9. ТУ ДСА України в місті Києві не дотримувалося законодавства про публічні закупівлі, внаслідок чого загальна сума укладених Територіальним управлінням договорів з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII (зі змінами) та постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (зі змінами) складає 23 087,93 тис. гривень.".

Стосовно пункту 1 Розділу ІІІ "Висновки" аудиторського звіту, який позивач у прохальній частині позовної заяви просить суд визнати протиправним та скасувати, слід зазначити про таке.

По-перше, як було процитовано судом вище вказаний пункт має загальний характер та стосується висновків Аудиторського звіту в цілому, тобто охоплює ширше коло встановлених обставин та рекомендацій, аніж ті, які оскаржує позивач до суду, що унеможливлює його скасування, враховуючи відсутність предмету спору відносно інших пунктів Аудиторського звіту.

Крім того, частиною третьою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та обґрунтування.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Як вбачається з позовної заяви, позивач у її змісті не наводить нормативно-правового обґрунтування доводів позовної заяви саме в цій частині позовних вимог, не вказує на фактичні обставини та докази в обгрунтування цих обставин, не конкретизує у чому саме полягає помилковість висновків відповідача в цій частині.

При цьому, позивач не скористався правом наведеним у статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України щодо зміни предмету або підстав позову.

Отже, враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправним та скасування пункту 2 розділу ІІІ Висновків, яким обумовлено, що «…Усього внутрішнім аудитом встановлено:

незаконне (з недотриманням вимог частин четвертої, восьмої, десятої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами)) та нецільове витрачання бюджетних коштів розрахунково склало суму 32 800 017,97 грн (у тому числі: незаконне витрачання - 16 599 685,3 грн (з нарахуванням ЄСВ) внаслідок доплат до посадових окладів суддям місцевих судів міста Києва, що не здійснювали правосудця, оскільки втратили таке право, у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень, на який вони були призначені; незаконне і непродуктивне використання коштів державного бюджету у розмірі 2 966 884,67 грн (з нарахуванням ЄСВ) внаслідок здійснення з відхиленням від вимог чинного законодавства нарахування і виплати суддям Печерського та Шевченківського районних судів міста Києва доплати до посадового окладу, передбаченої частиною восьмою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; 102 348 грн внаслідок неправомірного, всупереч вимогам частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-УШ (із змінами), застосування регіонального коефіцієнта 1,25 до розрахунку суддівської винагороди; нецільове витрачання - 13 131 100 грн у результаті здійснення ТУ ДСА України в місті Києві у 2021 та 2022 роках у межах бюджетної програми КПКВК 0501020 видатків за КЕКВ 2113 на виконання судових рішень на користь суддів та працівників апаратів судів, при тому, що такі видатки повинні здійснюватися за іншою бюджетною програмою - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів");

неефективне (непродуктивне, неекономне) і частково незаконне використання бюджетних коштів розрахунково склало 91 553 090 грн, (у тому числі: незаконне і непродуктивне витрачання коштів внаслідок недотримання вимог частин четвертої, восьмої, десятої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) розрахунково склало 19 668 918 грн, що призвело до збитків державного бюджету на зазначену суму; непродуктивне проте законне використання бюджетних коштів у розмірі 63 806 208 грн внаслідок здійснення видатків на виплату посадових окладів суддям без повноважень, які не розглядали судові справи, тобто не здійснювали правосуддя; неекономне використання бюджетних коштів внаслідок витрат у розмірі 8 077 964 грн на проектну документацію, яка не використовується з 2019 року і вже фактично втратила свою актуальність);

інші відхилення від вимог чинного законодавства у вигляді формального недотримання приписів законодавства з питань публічних закупівель у розмірі 23 087 930 гривень.

При цьому, як встановлено судом, пункт 2 розділу ІІІ Висновків Аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА містить підпункти: 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6., 2.7., 2.8., 2.9.

Водночас, суд зазначає, що в межах даного адміністративного позову позивачем наведено підстави позову та обґрунтування таких підстав позову стосовно підпунктів 2.1. та 2.2. пункту 2 розділу ІІІ Висновки Аудиторського звіту. Разом з тим, підпункти 2.4., 2.5., 2.6., 2.7., 2.8., 2.9 пункту 2 позивачем не оскаржені в межах даного адміністративного позову.

Отже, в межах даного адміністративного позову позивачем не наведені підстави позову щодо скасування пункту 2 розділу ІІІ Висновків аудиторського звіту в цілому з урахуванням інших підпунктів.

Відтак, враховуючи зазначені обставини, відсутність можливості перевірити юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, з огляду на відсутність заявлених позивачем підстав позову щодо оскарження в цілому пункту 2 розділу ІІІ Висновки Аудиторського звіту, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог. Разом з тим, суд зауважує, що позивачем в межах даного спору також оскаржуються окремо підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 пункту 2 розділу ІІІ Висновки Аудиторського звіту.

Щодо відображеного у пункті 2.1 розділу ІІІ «Висновки» аудиторського звіту порушення, а саме Управління як розпорядник бюджетних коштів відносно місцевих судів міста Києва у 2021 та 2022 роках незаконно, всупереч вимогам частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) здійснило видатки за кодом економічної класифікації видатків KEКB 2110 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату» і КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» за бюджетною програмою КПКВК 0501020, напрямом використання «Забезпечення виконання функцій та завдань» на виплату доплат до посадових окладів 30 (тридцяти) суддям місцевих судів міста Києва, що не здійснювали правосуддя, оскільки втратили таке право, у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень, на який вони були призначені, у загальному розмірі 13 606 299,43 грн (без нарахувань ЄСВ), в тому числі, у 2021 році незаконні видатки склали 6 677 345,29 грн, у 2022 році - 6 928 954,14 грн, а з нарахуванням ЄСВ 22% (розрахунково) незаконні видатки склали у 2021 році 8 146 361,25 грн і у 2022 році - 8 453 324,05 грн, а усього здійснено незаконних видатків з нарахуванням ЄСВ у розмірі 16 599 685,3 грн. Незаконні управлінські рішення Управління призвели до завдання фінансових збитків державному бюджету, завищення витрат та непродуктивного використання бюджетних коштів на суму 13 606 299,43 грн (без нарахувань ЄСВ) або на 16 599 685,3 грн (з нарахуванням ЄСВ). Незаконність та непродуктивність зазначених витрат у вказаному розмірі підтверджується системним правовим аналізом приписів та положень відповідного рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 з цих питань, тлумачення яких різними суб`єктами зазначених правовідносин є неоднаковим.

Суть спору полягає у тому, чи мав позивач правові підстави для нарахування та виплати суддям доплати до посадових окладів у період, за який судді не здійснювали правосуддя через закінчення п`ятирічного терміну повноважень, на які були призначені судді.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 (далі по тексту - Закон № 1402-VІІІ) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За правилами частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ обумовлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За правилами частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Конституційний Суд України вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Законом №2453 у редакції Закону №192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.

Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).

Як зазначалось вище, Закон №2453 у редакції Закону №192 втратив чинність на підставі Закону №1402 (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402).

Проте Закон № 1402 містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов`язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є невиправданим та необґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Указана норма Закону (частина десята статті 135 Закону №1402-VIII) вже аналізувалася Верховний Судом і правовий висновок щодо її правозастосування викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а. Так, відповідно до змісту вказаного висновку Верховного Суду «…суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018…».

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 28.06.2022 у справі № 520/988/19.

Таким чином, суд зазначає, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним судом України від 04.12.2018.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що 30 суддів отримували доплати за вислугу років у періоди, коли вони не здійснювали правосуддя саме з незалежних від них причин та обставин, а тому нарахування і виплата таким суддям протягом спірного періоду доплати за вислугу років здійснена правомірно.

Щодо викладеного у пункті 2.2. Висновків аудиторського звіту порушення, стосовно того, що "У 2021 та 2022 роках територіальним управлінням ДСА України в місті Києві не відповідно до встановленого порядку, без належного документального підтвердження нарахована та виплачена 21 (двадцяти одному) судді у 2021 році, 18 (вісімнадцяти) суддям у 2022 році Печерського та Шевченківського районних судів міста Києва доплата до посадового окладу, передбачена частиною восьмою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами) за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у загальному розмірі 2 966 884,67 грн (з нарахуванням ЄСВ), що є незаконним і непродуктивним використанням коштів державного бюджету, нарахування і виплата яких здійснена з відхиленням від вимог чинного законодавства, у результаті чого виникає ризик завдання збитків державному бюджету у розмірі 2 966 884,67 гривень.", суд зазначає наступне.

Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 року №3855-ХІІ (далі - Закон №3855-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 20 Закону №3855-ХІІ державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов`язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею.

Надання дозволу здійснюється на підставі заявок державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій та результатів спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею. З метою визначення наявності умов для провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, Служба безпеки України може створювати спеціальні експертні комісії, до складу яких включати фахівців державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій за погодженням з їх керівниками. Результати спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, оформляються відповідним актом.

Частиною першою, другою статті 22 Закону № 3855-ХІІ передбачено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно"; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно"; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно", а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.

Допуск до державної таємниці із ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

Відповідно до статті 22 Закону № 3855-ХІІ надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема, за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону №3855- ХІІ виникає право на отримання компенсації.

Крім того, вказаною статтею Закону №3855-ХІІ передбачено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання зазначених вимог закону, Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 року №414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 (далі Положення №414).

У пункті 1 Положення №414 зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).

Згідно з пунктом 2 Положення №414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Положення № 414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Згідно з пунктом 6 Положення № 414 персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Крім того, частиною восьмою статті 135 вказаного Закону встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Робота в умовах режимних обмежень покладає на суддю та працівника апарату суду, якому у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження, зокрема не розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка довірена або стане відомою у зв`язку з виконанням службових обов`язків, не брати участі у діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом, не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України тощо.

Тому засекречуванню підлягає інформація, яка віднесена до державної таємниці, а не документ. Отже, обов`язок зберігання інформації, яка є державною таємницею як під час розгляду справи, так і поза межами робочого часу, має постійний характер обов`язку виконувати зобов`язання, пов`язані з охороною державної таємниці.

Отже, приписи наведених нормативно-правових актів відносно нарахування доплат за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці не містять застережень відносно обов`язкової роботи судді з цими документами та передбачають лише таку умову як наявність допуску до державної таємниці.

Крім того, суд також враховує рішення Ради суддів України від 28.01.2022 № 4, в якому Рада суддів України констатувала, що положення статті 30 Закону №3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), та не обов`язково залежить від виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.

Враховуючи, що встановлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень передбачена у випадку постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю, а такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт, згідно з укладеними договорами, займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Крім того, у зазначеному рішенні Рада суддів України вказала, що порядок надання компенсації суддям у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, ґрунтуються на необхідності дотримання положень частини першої статті 126 Конституції України про незалежність і недоторканність суддів, оскільки складовою конституційно визначених та встановлених законодавством гарантій є обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, піклуватися про матеріальне і побутове забезпечення суддів на належному рівні, не допускати погіршення умов оплати праці суддів порівняно з іншими категоріями працівників.

З огляду на викладене нормативно-правове регулювання суд дійшов висновку, що доплати суддям до посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці здійснена позивачем правомірно з урахуванням приписів Закону № 3855-ХІІ та з урахуванням Положення № 414, що у свою чергу вказує на необґрунтованість пункту 2.2. розділу ІІІ Висновків аудиторського звіту.

Щодо посилання відповідача на лист Служби безпеки України від 14.02.2022 № 26/2-739 "Щодо рішення Ради суддів України № 4 від 28.01.2022 про порядок надання компенсації суддям та працівникам апарату суду у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці" суд зазначає, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом і стосувався звернення даного органу до Ради суддів України.

Щодо пункту 2.3. розділу ІІІ «Висновку», який просить визнати протиправним та скасувати позивач, суд зазначає про таке.

Так, у змісті даного пункту зазначено: «…Внаслідок неналежного виконання відповідальними посадовими особами ТУ ДСА України в місті Києві своїх посадових обов`язків розпорядника бюджетних коштів, за період з січня по червень 2021 року до розрахунку суддівської винагороди відстороненої від здійснення правосуддя на цей період судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 неправомірно, всупереч вимогам частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (із змінами), застосовано регіональний коефіцієнт 1,25 на загальну суму 102 348 гривень. Зазначені кошти судді були виплачені у 2021 році, чим завдано збитків державному бюджету на зазначену суму. Крім того, використання цих коштів є непродуктивними витратами державного бюджету».

Водночас, у позовній заяві в обгрунтування підстав позову в цій частині не наведено жодного нормативно-правового обгрунтування, не викладені обставини, якими позивач аргументує свої доводи, не надано доказів, якими підтверджуються підстави позову в цій частині позовних вимог.

Відповідно до приписів частини першої 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, аналогічні приписи обумовлені частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема стосовно того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже у цій частині позовних вимог слід відмовити, як таких які заявлені позивачем без належного обґрунтування підстав позову та не надання жодних доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги в цій частині.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування Рішення у формі листа Державної судової адміністрації від 20.11.2023 № 6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та їх провадження, прийнятих за результати здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01.01.2021 по 28.02.2023, суд зазначає наступне.

Приписами пункту 13 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту у Державній судовій адміністрації України унормовано, що якщо за результатами ознайомлення з аудиторським звітом відповідальна за діяльність особа підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту не погоджується з висновками та/або рекомендаціями, що зазначені в аудиторському звіті, вона може протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня офіційного ознайомлення з аудиторським звітом надати на ім`я керівника підрозділу внутрішнього аудиту установи за своїм підписом обґрунтовані коментарі з підтверджувальними документами. Датою подання обґрунтованих коментарів вважається дата їх надходження до установи, що здійснювала 32 внутрішній аудит, через систему електронного документообігу або рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням чи нарочним, якщо вони надійшли до 17 год. 00 хв. поточного дня, або датою наступного робочого дня, якщо вони надійшли після 17 год. 00 хв. Керівник підрозділу внутрішнього аудиту установи розглядає такі обґрунтовані коментарі та надає протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів відповідальній за діяльність особі підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту письмові висновки на них за своїм підписом шляхом їх надсилання нарочним чи рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням або шляхом надсилання цих письмових висновків, підписаних електронним цифровим підписом керівника підрозділу внутрішнього аудиту установи, через систему електронного документообігу на офіційну електронну пошту підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту. Якщо протягом визначеного абзацом першим цього пункту письмові обґрунтовані коментарі щодо аудиторського звіту не надійшли до установи, що здійснювала внутрішній аудит, аудиторський звіт вважається таким, до якого обґрунтовані коментарі відсутні, про що в аудиторському звіті робиться запис "обґрунтовані коментарі відсутні" біля відмітки "з обґрунтованими коментарями", що засвідчується підписом керівника підрозділу внутрішнього аудиту установи.

Разом з тим, приписами пункту 14 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту у Державній судовій адміністрації України обумовлено, що керівник підрозділу внутрішнього аудиту установи готує та подає керівнику установи доповідну записку разом з аудиторським звітом, обґрунтованими коментарями відповідальних за діяльність осіб підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту та висновками щодо обґрунтованості таких коментарів (за їх наявності) для розгляду, обговорення та прийняття рішення. За результатами розгляду аудиторського звіту, обґрунтованих коментарів і висновків на них (за їх наявності) керівник установи приймає рішення про прийняття аудиторських рекомендацій відповідальними за діяльність особами підконтрольного суб`єкта внутрішнього аудиту у формі листа.

Як було встановлено судом, 20.11.2023 до Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві надійшов лист Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 №6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 №6.1-05/2023-2-ПА та їх впровадження.

Відповідно до змісту зазначеного листа зазначено про те, що за результатами розгляду аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА, заперечень до аудиторського звіту і висновків щодо обґрунтованості заперечень, мною, як керівником ДСА України, відповідно до пункту 12 Стандарту 11 Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247 (зі змінами), та абзацу 2 пункту 14 глави 4 розділу V Порядку здійснення внутрішнього аудиту в Державній судовій адміністрації України, затвердженого наказом ДСА України від 11.04.2023 № 191 (далі - Порядок внутрішнього аудиту № 191), прийнято рішення про прийняття аудиторських рекомендацій відповідальними за діяльність особами Територіального управління.

Для подальшого впровадження прийнятих в. о. Голови ДСА України аудиторських рекомендацій, відповідно до абзацу другого пункту 15 глави 4 розділу V Порядку внутрішнього аудиту № 191, запропоновано протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання цього рішення про прийняття аудиторських рекомендацій розробити і підписати проект плану заходів щодо впровадження аудиторських рекомендацій, наданих в аудиторському звіті від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА (витяг з якого попередньо надіслано Територіальному управлінню в частині висновків та рекомендацій), за формою, наведеною в додатку 9 до Порядку внутрішнього аудиту № 191 (додається), та надіслати його на погодження до управління аудиту ДСА України.

Таким чином, враховуючи приписи Порядку здійснення внутрішнього аудиту в ДСА України, зазначений лист є рішенням відповідача за наслідками розгляду аудиторського звіту та відхилень заперечень позивача, як зазначено у листі від 20.11.2023, який підлягає виконанню позивачем як підконтрольним суб`єктом шляхом впровадження аудиторських рекомендацій на підставі аудиторського звіту.

Враховуючи ту обставину, що в межах даного позову судом було встановлено протиправність та скасовано підпункти 2.1 та 2.2 пункту 2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування Рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 № 6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та їх впровадження» підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправним та скасування Рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 № 6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та їх впровадження» в частині висновків, викладених у підпунктах 2.1. та 2.2. пункту 2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03.10.2023 №6.1-05/2023-2-ПА.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості своїх рішень, з урахуванням вимог, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також судом враховано, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи відсутність доказів понесення позивачем судових витрат, пов`язаних із залученням свідків і проведенням експертиз, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати підпункт 2.1. та 2.2. пункту 2 Розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА, прийнятого за результатами здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01.01.2021 по 28.02.2023.

3. Визнати протиправним та скасувати Рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 №6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та їх впровадження» в частині висновків, викладених у підпунктах 2.1. та 2.2. пункту 2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03.10.2023 №6.1-05/2023-2-ПА.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.