Постанова

Іменем України

09 травня 2024 року

м. Київ

справа № 761/22711/19

провадження № 61-3903св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Перша Київська державна нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в складі судді Мальцева Д. О., та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні та стягнення компенсації.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина, однак батько склав заповіт на ім`я своєї дружини ОСОБА_2 .

Позивач, відповідно до статті 1241 ЦК України відноситься до повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, а отже має право на обов`язкову частку у спадщині, тобто половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом.

24 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Мотицьким І. Л. позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язку частку у спірному майні.

Позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 була набута його батьком та відповідачкою у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя. Однак позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру за договором дарування на користь свого сина ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 просив:

визнати за ним право власності на обов`язкову частку у спадковому майні, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_6 , а саме: на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 ; на 1/8 частину квартири АДРЕСА_3 ; на 1/8 частину квартири АДРЕСА_4 ; на 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташованої за адресою: АДРЕСА_5 ;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

1/4 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ;

1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 ;

1/4 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 3221284001:01:084:0039 цільовим призначенням «для ведення садівництва» розташовану за адресою: АДРЕСА_5 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

як вбачається з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 , є громадянином США. Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, визначений Законом України «Про міжнародне приватне право». Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна містять ознаку іноземного елементу, оскільки позивач є громадянином США, то вони регулюються із застосуванням Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до статті 71 Закону, спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Питання, пов`язані із спадковим правом в Україні врегульовані Книгою шостою ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка);

на підтвердження стійкого фізичного порушення та часткової втрати працездатності позивач надав належним чином завірену копію довідки, надану доктором медицина ОСОБА_10 , відповідно до якої ОСОБА_1 отримав виробничу травму хребта та голови у 2013 році, пройшов великий курс лікування та діагностики з моменту отримання травми. У 2013 році пан ОСОБА_1 отримав постійну групу інвалідності через порушення функції всього тіла, яка була встановлена відповідно до положень Американської Медичної Асоціації як 45 %. Це вважається постійним помірним рівнем інвалідності (непрацездатності). Пан ОСОБА_1 має значні обмеження через його постійну інвалідність (непрацездатність) та травму;

представник ОСОБА_2 у своїх поясненнях вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що останній в установленому законодавством України порядку визнаний інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи, а тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на обов`язкову частку у спадковому майні. Крім того, заперечував і з приводу зазначеної довідки, зокрема, вказавши, що довідка не підтверджує втрату позивачем непрацездатності чи отримання інвалідності;

відповідно до статті 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої в Україні 16 грудня 2009 року, метою Конвенції є заохочення, захист й забезпечення повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства. До осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими. Відповідно до статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю, держави-учасниці підтверджують, що кожна особа з інвалідністю, де б вона не знаходилася, має право на рівний правовий захист. Держави-учасниці вживають належних заходів для надання особам з інвалідністю доступу до підтримки, якої вони можуть потребувати під час реалізації своєї правоздатності. З урахуванням положень цієї статті держави-учасниці вживають усіх належних і ефективних заходів для забезпечення рівних прав осіб з інвалідністю на володіння майном і його успадкування, на управління власними фінансовими справами, а також на рівний доступ до банківських позик, іпотечних кредитів та інших форм фінансового кредитування й забезпечують, щоб особи з інвалідністю не позбавлялися довільно свого майна;

позивачем доведено наявність підстав для спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті його батька, ОСОБА_6 у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України. При цьому, суд не бере до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що довідка не є належним доказом на підтвердження втрати працездатності позивачем, оскільки останній є громадянином США та надав документи на підтвердження втрати працездатності, передбачені насамперед правом цієї країни. Чинне законодавство України не передбачає обов`язок іноземця повторно та у порядку, передбаченому саме законодавством України, підтверджувати втрату непрацездатності. Такі обставини ОСОБА_2 не спростовано наданими до матеріалів справи доказами;

суд не прийняв до уваги посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що довідка видана іншій особі, а не позивачу, оскільки на довідці вказано не прізвище позивача - « ОСОБА_1 », оскільки як вбачається з матеріалів справи, прізвище позивача як у паспорті громадянина США на англійській мові, так і у довідці зазначено « ОСОБА_1 ». Інших підстав щодо неможливості використання довідки як належного та допустимого доказу ОСОБА_2 не надано;

позивач, у разі спадкування за законом, мав би право на обов`язкову частку у спадщині згідно статті 1241 ЦК України на наступне майно: 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 , 1/8 частини квартири АДРЕСА_4 , 1/8 частини квартири АДРЕСА_3 , 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий номер № 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташованої в АДРЕСА_5 ;

державним нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину, оскільки у позивача були відсутні правовстановлюючі документи на майно. Таким чином, ці обставини свідчать про наявність перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, що в свою чергу призводить до того, що позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на спадщину, зареєструвати у встановленому законом порядку спадкове майно та реалізувати своє право власності. Відтак позовні вимоги в частині визнання права на обов`язкову частку у спадковому майні підлягають задоволенню;

щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд указав, що як вбачається з матеріалів справи, 15 березня 1999 року ОСОБА_2 уклала інвестиційний договір з АКБ «Аркада» на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , 06 жовтня 2000 року отримала свідоцтво право власності на нерухоме майно. 18 травня 2019 року квартира відчужена ОСОБА_2 на користь свого сина, ОСОБА_7 за договором дарування. Доказів того, що квартира АДРЕСА_1 належала за життя (повністю або в частині) ОСОБА_6 та увійшла до складу спадкової маси, матеріали справи не містять. Не доведено позивачем і не підтверджено відповідними доказами того, що спірна квартира була набута ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за спільні кошти. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

правовідносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна містять ознаку іноземного елементу, оскільки позивач є громадянином США, то вони регулюються із застосуванням Закону України «Про міжнародне приватне право». Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України;

право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає;

спадкувати обов`язкову частку у спадщині має право лише повнолітній син чи дочка спадкодавця, який є непрацездатним у зв`язку з інвалідністю, яка встановлюється законом. У справі, яка переглядається, позивач не є громадянином України, отже йому не може бути встановлена група інвалідності відповідно до законодавства України. Разом із тим, за змістом цивільно-правових норм, які встановлюють право на обов`язкову частку у спадщині, перерозподіл спадщини державою в інтересах саме найбільш соціально незахищених верств її населення, пов`язаних зі спадкодавцем сімейними, родинними відносинами і незалежно від змісту заповіту;

посилання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що непрацездатність особи охоплюється особистим законом фізичної особи, тобто щодо позивача це закони США, за якими він є непрацездатним, і для цілей застосування статті 1241 ЦК України він свою непрацездатність може доводити доказами, отриманими в США, не можуть бути сприйняті судом апеляційної інстанції. Встановлення непрацездатності особи завжди має певну мету, а саме отримання пільг та соціального захисту за законодавством тієї країни, в якій проживає ця особа. У різних країнах різний як соціальний захист непрацездатних осіб, так і різні вимоги до встановлення непрацездатності як за віком, так і за показниками втрати здоров`я. Так, різниться сама процедура встановлення непрацездатності, критерії, які беруться до уваги, документи, які підтверджують встановлення особі непрацездатності, а також правові наслідки для особи, якій встановлена така непрацездатність;

позивач посилався на те, що його непрацездатність встановлена в США і надав суду належним чином завірену копію Довідки доктора медицини ОСОБА_10 від 08 березня 2019 року. Разом із тим, наданий доказ не є допустимим, оскільки певні обставини мають доводитися лише певними засобами доказування і суд взагалі не може встановити чи є позивач непрацездатним навіть за законодавством США, оскільки його представниками жодним чином не було обґрунтовано, в якому саме порядку, якими уповноваженими особами (органами) та в який спосіб встановлюється і якими документами підтверджується втрата непрацездатності громадянином США. Позивач не надав суду доказів того, що доктор ОСОБА_10 є уповноваженою особою на видачу довідок, що підтверджують непрацездатність особи. Отже, суд першої інстанції безпідставно визнав надану позивачем довідку доктора медицини ОСОБА_10 від 08 березня 2019 року належним і допустимим доказом непрацездатності ОСОБА_1 за законодавством США. Матеріали справи не містять інших належних доказів на підтвердження непрацездатності ОСОБА_1 , стороною позивача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком;

суд першої інстанції в повній мірі не врахував положення Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно яких спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, тобто за правом України. Отже, для того, щоб громадянин іншої країни мав право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, він має підтверджувати свою інвалідність (непрацездатність) за вимогами законодавства України. Непрацездатність за вимогами українського законодавства має встановлюватися у встановленому законом порядку і лише після цього, особа має право на отримання пільг, пов`язаних із інвалідністю. Таким чином, лише після встановлення у особи, яка не досягла пенсійного віку, непрацездатності за станом здоров`я, тобто встановлення інвалідності, у цієї особи виникає право на спадкування обов`язкової частки у спадщині. Разом із тим, позивач на час відкриття спадщини не був непрацездатним за законодавством України, а тому у нього не виникло право спадкування на обов`язкову частку у спадщині. За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про визнання за ОСОБА_1 як непрацездатною особою у розумінні статті 1241 ЦК України права на обов`язкову частку у спадщині після смерті його батька ОСОБА_6 ;

ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні до спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , а також до Першої Київської державної нотаріальної контори. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) зазначено, що у справах про спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Позов не може бути звернений до державної нотаріальної контори, яку позивач визначив співвідповідачем. Вирішуючи спір між сторонами в цій частині, суд першої інстанції не звернув уваги, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача - Першої Київської державної нотаріальної контори, внаслідок чого ухвалив судове рішення, яке не відповідає вимогам закону, а саме нормам процесуального права;

колегія суддів прийняла до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильності висновків суду про визнання спірної квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_2 і погодилася із позивачем в тому, що 1/8 частка в праві спільної власності на цю квартиру входила до складу спадщини. Разом з тим, оскільки судовим розглядом встановлено, що у позивача не виникло право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, його право на спадкування частки в цій квартирі ОСОБА_2 не було порушене, а отже не підлягає судовому захисту. Тому оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

18 березня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року (повне судове рішення складено 16 лютого 2024 року), у якій просив:

постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права на: 1/4 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ; 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ; 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 ; 1/4 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером №3221284001:01:084:0039, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , скасувати та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

судові витрати зі сплати судового збору покласти на ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

положення статті 1241 ЦК України потрібно розуміти так, що право на обов`язкову частку у спадщині мають повнолітні діти спадкодавця: які є непрацездатними громадянами в розумінні Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності; або які не є громадянами України, але непрацездатність яких установлена відповідно до законодавства країни їх громадянства (підданства);

порядок установлення працездатності не може бути врегульовано колізійними нормами щодо спадкування, а регулюється колізійними нормами щодо правового статусу фізичних осіб, які наведені у розділі ІІ Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є;

правовий статус позивача, як суб`єкта приватноправових відносин, має визначатися за правом США, громадянином яких він є, а не за правом України, що свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про розповсюдження на нього положень українського законодавства, які регламентують порядок установлення (підтвердження) інвалідності;

суд апеляційної інстанції поклав надмірний процесуальний тягар на позивача, який не є фахівцем у галузі права, щодо необхідності розкриття змісту норм права США та обґрунтування порядку його застосування;

суд не врахував, що відповідачкою не було надано жодного доказу на спростування обставин непрацездатності позивача, не було надано висновку експерта у галузі права та жодним чином не заперечено обставин, підтверджених доказами, наданими позивачем.

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

законодавство США не передбачає порядку встановлення інвалідності для отримання обов`язкової частки у спадщині, у будь-якому випадку документи, що підтверджували б інше - у матеріалах справи відсутні;

у США немає єдиного органу, який встановлює інвалідність. Особа, яка бажає влаштуватися на роботу, отримати страхові виплати чи державну допомогу, компенсацію працівникам тощо, звертається до різних відповідних органів/агенств з медичними документами і останні вирішують, чи є особа інвалідом;

твердження скаржника про те, що працездатність особи, на рівні із дієздатністю та правоздатністю, є особистою характеристикою фізичної особи, яка визначає її правовий статус, а тому, порядок установлення працездатності не може бути врегульовано колізійними нормами стосовно спадкування, а регулюється колізійними нормами щодо правового статусу фізичних осіб, які наведені у розділі ІІ Закону України «Про міжнародне приватне право» є хибними. особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Норми щодо правового статусу фізичних осіб, які регулюються особистим законом фізичної особи, наведені у статтях 17-24 Закону України «Про міжнародне приватне право» і до них не відносить працездатність особи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

17 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року: в задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_14 народився син ОСОБА_1 . У подальшому шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_14 (батьками позивача) було розірвано.

30 жовтня 1976 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2

15 березня 1999 року ОСОБА_2 уклала інвестиційний договір з АКБ «Аркада» на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 і 06 жовтня 2000 року отримала свідоцтво право власності на нерухоме майно.

18 травня 2019 року квартира АДРЕСА_1 відчужена ОСОБА_2 на користь свого сина - ОСОБА_7 за договором дарування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли: квартира АДРЕСА_2 , 1/2 частина квартири АДРЕСА_4 , 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 та земельна ділянка, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_6 зроблено особисте розпорядження - заповіт, посвідчений 29 січня 2013 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прокопенко Н. Ф., зареєстрований в реєстрі за № 9-324, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2 .

Спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом є відповідачка ОСОБА_2

07 листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

ОСОБА_1 є громадянином США.

24 травня 2019 року державним нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку згідно статті 1241 ЦК України у зв`язку із ненаданням ним документів, які дають можливість встановити його непрацездатність за віком або станом здоров`я та через ненадання правовстановлюючих документів на спадкове майно.

На підтвердження стійкого фізичного порушення та часткової втрати працездатності позивач надав в суді першої належним чином завірену копію довідки, наданої доктором медицини ОСОБА_10 08 березня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав виробничу травму хребта та голови у 2013 році, пройшов великий курс лікування та діагностики з моменту отримання травми. У 2013 році пан ОСОБА_1 отримав постійну групу інвалідності через порушення функції всього тіла, яка була встановлена відповідно до положень Американської Медичної Асоціації як 45 %. Це вважається постійним помірним рівнем інвалідності (непрацездатності). Пан ОСОБА_1 має значні обмеження через його постійну інвалідність (непрацездатність) та травму.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до Першої Київської державної нотаріальної контори

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).

У справах про визнання права на частку в спільній частковій власності чи права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц (провадження № 61-14670св21)).

У справі, що переглядається, встановивши, що позовні вимоги пред`явлені до державної нотаріальної контори, яка є неналежним відповідачем, а тому зробив обґрунтований висновок про відмову в позові до неналежного відповідача. За таких обставин постанову апеляційного суду в частині позовних вимог до Першої Київської державної нотаріальної контори належить залишити без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку

Ключовим питанням, на яке повинен надати відповідь касаційний суд є те чи може бути іноземець суб`єктом права на обов`язкову частку.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (частина перша статті 26 Конституції України).

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).

Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України (частина друга статті Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України. Втім за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право» (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).

Обміркувавши викладене з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:

цивільні права та обов`язки можуть мати не лише громадяни України, а, зокрема, й іноземці. Про це свідчить використання законодавцем такого юридичного поняття як «фізична особа». Такий підхід законодавця при формулюванні положень основного акту цивільного законодавства, підтверджує той факт, що відсутність у фізичної особи громадянства України зовсім не змінює обсяг можливих суб`єктивних цивільних прав та обов`язків;

в ЦК України відсутні норми, які б вказували на обмеження, заборони чи інші особливості участі в приватних відносинах тієї фізичної особи, яка є іноземцем;

ЦК України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон щоб суб`єктом права на обов`язкову частку був іноземець;

на рівні приватно-правових норм відсутні положення про те, що непрацездатність іноземця для набуття ним права на обов`язкову частку має підтверджуватися інвалідність (непрацездатність) за вимогами законодавства України. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи має підтверджуватися відповідними документами (зокрема, виданими в країні, громадянином якої він є).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при відмові в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку апеляційний суд вважав, що для того, щоб громадянин іншої країни мав право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, він має підтверджувати свою інвалідність (непрацездатність) за вимогами законодавства України; позивач не є громадянином України, отже йому не може бути встановлена група інвалідності відповідно до законодавства України. Разом із тим, за змістом цивільно-правових норм, які встановлюють право на обов`язкову частку у спадщині, перерозподіл спадщини державою в інтересах саме найбільш соціально незахищених верств її населення, пов`язаних зі спадкодавцем сімейними, родинними відносинами і незалежно від змісту заповіту; суд першої інстанції безпідставно визнав надану позивачем довідку доктора медицини Габріеля В. Рубаненко від 08 березня 2019 року належним і допустимим доказом непрацездатності ОСОБА_1 за законодавством США; матеріали справи не містять інших належних доказів на підтвердження непрацездатності ОСОБА_1 , стороною позивача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком; позивач на час відкриття спадщини не був непрацездатним за законодавством України, а тому у нього не виникло право спадкування на обов`язкову частку у спадщині;

апеляційний суд не врахував, що в ЦК України відсутні норми, які б вказували на обмеження, заборони чи інші особливості участі в приватних відносинах тієї фізичної особи, яка є іноземцем; ЦК України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон щоб суб`єктом права на обов`язкову частку був іноземець;

апеляційний суд не звернув уваги, що на рівні приватно-правових норм відсутні положення про те, що непрацездатність іноземця для набуття ним права на обов`язкову частку має підтверджуватися інвалідність (непрацездатність) за вимогами законодавства України. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи має підтверджуватися відповідними документами (зокрема, виданими в країні, громадянином якої він є);

суд першої інстанції встановив, що позивачем доведено наявність підстав для спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті його батька ОСОБА_6 у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що Довідки, надана доктором медицина ОСОБА_10 не є належним доказом на підтвердження втрати працездатності позивачем, оскільки останній є громадянином США та надав документи на підтвердження втрати працездатності, передбачені насамперед правом цієї країни. Чинне законодавство України не передбачає обов`язок іноземця повторно та у порядку, передбаченому саме законодавством України, підтверджувати втрату непрацездатності. Вказані обставини ОСОБА_2 не спростовано наданими до матеріалів справи доказами.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в цій частині. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду в цій частині. Тому постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині - залишити в силі.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справі, що переглядається:

при відмові в задоволенні позовної вимоги компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильності висновків суду першої інстанції про визнання спірної квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_2 і 1/8 частки в праві спільної часткової квартири входила до складу спадщини, але вважав, що у позивача не виникло право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, тому його право на спадкування частки в цій квартирі ОСОБА_2 не було порушене, а отже не підлягає судовому захисту;

з урахуванням того, що касаційний суд зробив висновок про наявність у позивача права на обов`язкову частку, тобто порушеного права, то за таких обставин, апеляційний суд по суті не перевірив наявність підстав для стягнення компенсації.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому оскаржене судове рішення в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 слід скасувати та передати в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково:

постанову апеляційного суду в частині позовних вимог до Першої Київської державної нотаріальної контори залишити без змін;

постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання за позивачем право на обов`язкову частку заявлених до належного відповідача належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити в силі;

постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права на обов`язкову частку у спадковому майні скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права на обов`язкову частку у спадковому майні залишити в силі.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , стягнення судових витрат скасувати та справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року у скасованих частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Є. Червинська