ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/5039/21 (922/1931/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О.В. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023

та рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023

у справі № 922/5039/21 (922/1931/22)

за позовом фізичної особи ОСОБА_2

до фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення коштів

в межах провадження у справі № 922/5039/21

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.08.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

1.2. 24.10.2022 ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, боржник) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в розмірі 369002,76 грн, нарахованих за період з січня 2018 року по серпень 2022 року включно.

1.3. Заявлені вимоги обґрунтуванні наявністю судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в розмірі 1/2 частини заробітку щомісячно, починаючи з 06.06.2013 та до їх повноліття (справа №638/18085/13-ц), а також про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів (справа №638/3619/19). Незважаючи на звернення позивачки до органу виконавчої служби щодо примусового виконання судового рішення та вжиття нею інших заходів з метою захисту своїх прав і стягнення заборгованості, яка утворилася по аліментам, відповідач свої зобов`язання не виконує, аліменти не сплачує.

2. Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.08.2023, яке залишено без змін постановою Східного західного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, позов задоволено, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) в розмірі 369 002,76 грн за несвоєчасну сплату аліментів, стягнутих рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.03.2014. Крім того, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету України 3690,02 грн судового збору.

2.2. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій серед іншого врахували:

- тривалість і систематичність невиконання відповідачем зобов`язання по сплаті аліментів;

- розрахунок державного виконавця, згідно з яким у виконавчому провадженні № НОМЕР_1/2 за виконавчим листом № 638/8374/13-ц від 19.06.2014, станом на 01.09.2022 заборгованість ОСОБА_1 по сплати аліментів складає 369002,76 грн;

- визнання ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2023 у справі №922/5039/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , зокрема, зі сплати аліментів у розмірі 369002,76 грн;

- недоведеність існування жодних непереборних, об`єктивних обставин, які б вказували на відсутність вини відповідача в несплаті ним аліментів на протязі тривалого періоду часу.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.03.2014 у цивільній справі № 638/18085/13-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в розмірі частини заробітку щомісячно, починаючи з 06.06.2013 та до їх повноліття.

3.2. 19.06.2014 Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 638/18085/13-ц, 2/638/972/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.

3.3. Оскільки ОСОБА_1 добровільно не виконував покладені на нього обов`язки, ОСОБА_2 звернулась до Державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання виконавчого листа, виданого у справі про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей.

3.4. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 у справі №638/3619/19 задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 неустойку (пеню) в розмірі 52459,58 грн за несвоєчасну сплату аліментів.

3.5. Постановою Харківського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №638/3619/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 залишено без змін.

3.6. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2023 у справі №922/5039/21 визнано розмір грошових вимог ОСОБА_2 на загальну суму 928879,54 грн, з яких 500000 грн компенсація частки суми статутного капіталу ТОВ "Мультипак", 7417,20 грн судові витрати, 369002,76 грн заборгованість по виплаті аліментів, 52459,58 грн. неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату аліментів та 4962 грн судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами.

3.7. Вказаною ухвалою від 27.04.2023 у справі №922/5039/21 встановлені обставини наявності заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у розмірі 369002,76 грн згідно з розрахунком заборгованості по виплаті аліментів № 38567/14.1.39/165/2 від 26.08.2022, зробленого головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ Міністерства юстиції (м. Харків) Герасімовою Л.П. у ВП № НОМЕР_1/2. Відповідно, наявність заборгованості по сплаті аліментів, правильність її обчислення та розмір не підлягають повторному доказуванню під час розгляду даної справи.

3.8. Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, суди виходили з розрахунку заборгованості по виплаті аліментів № 38567/14.1.39/165/2 від 26.08.2022, зробленого головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ Міністерства юстиції (м. Харків) Герасімовою Л.П. у ВП № НОМЕР_1/2 за виконавчим листом № 638/8374/13-ц від 19.06.2014, відповідно якого станом на 01.09.2022 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складала 369 002,76 грн.

3.9. Неустойка в розмірі 1% від суми заборгованості по сплаті аліментів за кожен місяць прострочення за період з січня 2018 року по вересень 2022 року, розрахована за формулою: (заборгованість за місяць) х (кількість днів заборгованості) х 1% та з урахуванням змісту норми пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України (розмір неустойки (пені) тільки за останній рік перед днем звернення до суду (тобто, за 365 днів) - становить 876 787,55 грн.

3.10. Розмір правомірно нарахованої позивачкою пені згідно з частиною 1 статті 196 Сімейного кодексу України обмежений розміром суми заборгованості за аліментами, тобто 369002,76 грн.

4. Стислий виклад вимог та узагальнених доводів касаційної скарги

4.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 по справі № 922/5039/21 (922/1931/22), ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду або закрити провадження у справі.

4.2. ОСОБА_1 в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на те, що ухвалені судами попередніх інстанцій рішення у цій справі прийняті з порушенням норм матеріального права (Кодексу України з процедур банкрутства), норм процесуального права (ГПК України) та без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2019 у справі № 42/339-10, та пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

4.3. Порушення норм процесуального права скаржник обґрунтовує наступним:

- судами не досліджено пояснення та докази відповідача на підтвердження обставин, які призвели до його неплатоспроможності і утворення заборгованості зі сплати аліментів, зокрема щодо арешту рахунків, арешту та вилучення майна, належного відповідачеві та ТОВ "Європласт", ТОВ "Мультіпак", де відповідач був засновником та керівником в межах кримінальної справи №2011/10943/12 провадження №1/638/12/22, яка була закрита 13.10.2022, а також вплив накладених арештів та вилучення майна на роботу вищевказаних підприємств;

- відхиляючи доводи відповідача про те, що оплату за роботу він не отримує через незалежні від нього причини, суди не врахували надані відповідачем докази необмеженого впливу з боку правоохоронців на належні йому підприємства, через накладення арешту та вилучення майна на невизначений термін, не повернення цього майна;

- безпідставне покладення в основу ухвалених судами попередніх інстанцій рішень у цій справі розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем, та не врахування доводів відповідача щодо його достовірності і періоду нарахування пені;

- судами було застосовано формальний підхід до розгляду справи без з`ясування та урахування усіх обставин, дослідження доказів, зокрема у питанні щодо можливості зменшення розміру неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суди не прийняли до уваги пояснення та докази відповідача щодо значного погіршення його матеріального стану.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. ОСОБА_2 у відзиві заперечувала проти касаційної скарги, просила Суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, зокрема зазначаючи наступне:

- оскаржувані відповідачем судові рішення є законними і обґрунтованими, прийняті на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами;

- ухвалою попереднього засідання від 27.04.2023 у справі №922/5039/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 суд визнав грошові вимоги ОСОБА_2 , в тому числі заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 369 002,76 грн. Вказана ухвала не оскаржувалась, набрала законної сили та наразі є чинною;

- доказів неправильного нарахування аліментів державним виконавцем або оскарження в судовому порядку дій або бездіяльності державного виконавця, в тому числі щодо складання розрахунку заборгованості по аліментам, відповідачем не надано;

- відповідач з 2013 року нерегулярно та не в повному обсязі сплачував аліменти на утримання дітей, внаслідок чого утворилась заборгованість. Доказів поважності причин несплати відповідачем аліментів, які б виключали його вину в утворенні заборгованості та можливість стягнення пені, суду не надано, у зв`язку з чим нарахування позивачкою пені є правомірним;

- відсутність у відповідача нерухомого та рухомого майна, наявність у нього заборгованості за кредитними договорами не може свідчить про відсутність його вини у несплаті аліментів;

- посилання скаржника на розкрадання його рухомого майна є безпідставним, оскільки вирок суду з цього приводу відсутній;

- не притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів може свідчити про відсутність у його діях складу злочину, однак не звільняє його від цивільно-правової відповідальності у вигляді нарахування пені.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. У цій справі розглядаються вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, обґрунтовані тим, що відповідач не виконує свої зобов`язання та не сплачує аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей, що призвело до виникнення заборгованості по сплаті аліментів, яка станом 01.09.2022 становила 369002,76 грн.

6.2. Врахувавши тривалість і систематичність невиконання відповідачем зобов`язання по сплаті аліментів, а також відсутність доказів на підтвердження існування непереборних та об`єктивних обставин, які б вказували на відсутність вини відповідача в несплаті ним аліментів на протязі тривалого періоду часу, суди попередніх інстанцій визнали правомірним нарахування пені позивачкою у сумі, яка не перевищує розмір заборгованості по сплаті аліментів.

6.3. Відповідач не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що судами невірно застосовано норми матеріального права, не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також порушено норми процесуального права в частині дослідження та оцінки наявних у справі доказів.

6.4. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та запереченням на неї, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

6.5. За змістом статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

6.6. Згідно з статтею 2 Сімейного кодексу України останній регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

6.7. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 Сімейного кодексу України).

6.8. Відповідно до частин першої-третьої статті 181 вищезгаданого Кодексу способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

6.9. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (стаття 191 Сімейного кодексу України).

6.10. За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку. Відтак, сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

6.11. В частинах першій, третій статті 195 Сімейного кодексу України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

6.12. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину визначена в статті 196 Сімейного кодексу України, згідно з якою у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

6.13. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів

6.14. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

6.15. Тлумачення статті 196 Сімейного кодексу України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

6.16. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

6.17. Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

6.18. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 Сімейного кодексу України).

6.19. Згідно зі статтею 8 Сімейного кодексу України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

6.20. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

6.21. Тлумачення статті 8 Сімейного кодексу України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

6.22. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 Цивільного кодексу України).

6.23. Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

6.24. У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

6.25. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 Сімейного кодексу України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №372/3260/20 (провадження №61-8523св22)).

6.26. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами:

- рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.03.2014 у цивільній справі № 638/18085/13-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в розмірі частини заробітку щомісячно, починаючи з 06.06.2013 та до їх повноліття;

- 19.06.2014 Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 638/18085/13-ц, 2/638/972/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей;

- оскільки ОСОБА_1 добровільно не виконував обов`язки по сплаті аліментів, ОСОБА_2 звернулась до органу державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання вищезгаданого виконавчого листа;

- заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 у справі №638/3619/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) в розмірі 52459,58 грн за несвоєчасну сплату аліментів;

- ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.08.2022 відкрито провадження у справі №922/5039/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

- ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2023 у справі №922/5039/21 визнано розмір грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 на загальну суму 928 879,54 грн, до складу яких включено 369002,76 грн заборгованості по виплаті аліментів та 52459,58 грн неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів;

- згідно з розрахунком заборгованості по виплаті аліментів №38567/14.1.39/165/2 від 26.08.2022, зробленого головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Харкові Герасімовою Л. П. у ВП № НОМЕР_1/2 за виконавчим листом № 638/8374/13-ц від 19.06.2014, станом на 01.09.2022 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів складала 369 002,76 грн;

- нарахована позивачкою неустойка становить 876 787,55 грн. Однак, оскільки за приписами частини першої статті 196 Сімейного кодексу України розмір стягнення неустойки (пені) не може перевищувати 100% основної суми заборгованості, з ОСОБА_1 підлягає стягненню неустойка (пеня) у сумі 369002,76 грн.

6.27. Відносно заперечення відповідачем вказаних висновків судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами норм матеріального права, зокрема Кодексу України з процедур банкрутства, та не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2019 у справі № 42/339-10, та пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", колегія суддів зазначає наступне.

6.28. Повноваження надавати роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства були визначені для Пленуму Верховного Суду України пунктом 6 частини другої статті 55 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 № 3018-III, який втратив чинність на підставі Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

6.29. Водночас роз`яснення Пленуму Верховного Суду України не мали для судів обов`язкового характеру, оскільки відповідно до частини першої статті 129 Конституції України (в редакції, чинній під час дії Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 № 3018-III) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

6.30. Отже, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України мали рекомендаційний характер (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19 (провадження №14-65цс20, пункти 37-38).

6.31. Відносно визначеної ОСОБА_1 такої підстави касаційного оскарження ухвалених у цій справі рішень, як неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2019 у справі № 42/339-10, колегія суддів зазначає наступне.

6.32. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.33. З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також поcилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах.

6.34. У цьому випадку скаржнику у касаційній скарзі необхідно чітко вказати: норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

6.35. Наведений у касаційній скарзі висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2019 у справі №42/339-10, фактично зводиться до цитування норм ГПК України, зокрема статей 308, 313 названого Кодексу, які визначають повноваження суду касаційної інстанції, без наведення обґрунтування, яким чином вказані правові норми мали застосовуватися судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду позову у справі, що переглядається.

6.36. Однак, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

6.37. Також колегія суддів враховує, що у справі № 42/339-10 вирішувалося питання стосовно того, чи наділені учасники судового процесу після розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, в межах якої було прийнято остаточне рішення, правом повторно подати аналогічну заяву у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет заяви і з тих самих підстав. Натомість у справі №922/5039/21 (922/1931/22) спір стосується нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

6.38. Наведене дає підстави для висновку про неподібність справи №42/339-10 та №922/5039/21 (922/1931/22) за встановленими у них судами обставинами та застосованими нормами права.

6.39. З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу касаційного оскарження.

6.40. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження.

6.41. Відносно посилання в касаційній скарзі про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме Кодексу України з процедур банкрутства, колегія суддів зазначає, що за змістом касаційної скарги не вказано, яку саме норму названого Кодексу було невірно застосовано (порушено) судами під час ухвалення оскаржуваних відповідачем рішень.

6.42. Твердження в касаційній скарзі про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено надані відповідачем пояснення та докази на підтвердження обставин, які призвели до його неплатоспроможності і утворення заборгованості зі сплати аліментів (відкриття кримінального провадження щодо відповідача; накладення в межах кримінального провадження арешту на рахунки та майно, а також вилучення майна, належного відповідачеві та ТОВ "Європласт", ТОВ "Мультіпак", засновником та керівником яких є відповідач; вплив накладених арештів та вилучення майна на роботу вищевказаних підприємств, тощо), відхиляються колегією суддів.

6.43. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваних рішень, задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, судами першої та апеляційної інстанцій було враховано обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2023 у справі №922/5039/21, а саме щодо наявності заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів у розмірі 369002,76 грн згідно з розрахунком заборгованості від 26.08.2022, складеного державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1/2.

6.44. Тобто, у даному конкретному випадку наявність боргу по сплаті аліментів, правильність його обчислення та розмір не підлягали повторному доказуванню відповідно до положень частини четвертої статті 75 ГПК України, про що слушно зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних відповідачем рішеннях.

6.45. Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2023, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, серед іншого, закрито провадження у справі №922/5039/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою суду від 16.08.2022 у справі № 922/5039/21 та скасовано заборону фізичній особі ОСОБА_1 на відчуження майна.

6.46. З мотивувальної частини вищезгаданої ухвали слідує, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що боржник своїми діями не підтвердив добросовісність намірів, неналежно користувався процесуальними правами та невідповідально виконував процесуальні обов`язки, в зв`язку з чим суд закрив провадження у справі. При цьому суд врахував сукупні дії боржника, які були направлені на ухилення від погашення вимог кредиторів, а не на досягнення мети банкрутства - погашення таких вимог, зокрема зазначення боржником у декларації про майновий стан неповної інформації про його майно та майно членів його сім`ї, відсутність погодженого боржником плану реструктуризації боргів, наявність суперечливих доказів у справі, що свідчить про недобросовісність боржника.

6.47. Постановою Верховного Суду від 07.02.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.07.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі №922/5039/21. З огляду на встановлені у справі обставини, врахувавши ненадання боржником повних і достовірних відомостей щодо його майна, доходів та витрат, а також несумлінне виконання обов`язків боржника, що виразилось у поданні економічно необґрунтованого та такого, що порушує баланс інтересів кредиторів, плану реструктуризації, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про недобросовісну поведінку боржника та відсутність саме внаслідок такої поведінки боржника погодженого ним і схваленого кредитором плану реструктуризації боргів зі спливом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації у цій справі, що є достатньою підставою для закриття провадження у справі на підставі частини одинадцятої статті 126 КУзПБ.

6.48. Відносно посилання скаржника як на підставу подання касаційної скарги на те, що місцевим і апеляційним судами не було досліджено зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає наступне.

6.49. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.50. Доводи скаржника про ненадання судами першої та апеляційної інстанцій належної оцінки окремим фактам і доказам не можуть бути враховані, позаяк за своєю суттю ці доводи зводяться до необхідності здійснення переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що перебуває поза межею повноважень суду касаційної інстанції, визначених в статті 300 ГПК України.

6.51. Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

6.52. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

6.53. Також колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.54. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

6.55. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.56. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18,від 29.06.2022 у справі №910/2776/21, від 15.03.2023 у справі №920/167/22).

6.57. Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін.

6.58. За таких обставин, Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, зважаючи на те, що не знайшли свого підтвердження підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

6.59. Відносно твердження скаржника про те, що судами попередніх інстанцій застосовано формальний підхід в з`ясуванні наявності підстав для зменшення неустойки (пені) та надання оцінки наявним у справі доказам, колегія суддів зазначає наступне.

6.60. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

6.61. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

6.62. Крім того, за змістом частини другої статті 196 Сімейного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

6.63. Як вбачається з оскаржуваної відповідачем постанови суду апеляційної інстанції, перевіряючи аргументи ОСОБА_1 стосовно відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів та наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (пені), судом було з`ясовано наступне:

- ОСОБА_1 є засновником, керівником та бухгалтером двох підприємств, а саме: ТОВ "ЄВРОПЛАСТ" зі статутним фондом 900000 грн та ТОВ "МУЛЬТІПАК" зі статутним фондом 1000000 грн. Вказані підприємства не перебувають у стані припинення і результат їх господарської діяльності безпосередньо залежить від відповідача, у зв`язку з чим посилання відповідача на те, що оплату за роботу він не отримує через незалежні від нього причини, не можуть бути визнані обґрунтованими;

- твердження ОСОБА_1 про те, що він як засновник та директор юридичної особи не може зареєструватися у центрі зайнятості з подальшим вирішенням питання надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, не прийнято до уваги, оскільки вказані обставини не позбавляють відповідача права працевлаштуватися за будь-якою спеціальністю самостійно;

- посилання ОСОБА_1 на те, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась у зв`язку із порушенням кримінальної справи, через постійні позови ОСОБА_2 у різних цивільних та кримінальних справах, втратою доходу, що призвело до порушення провадження у справі про його неплатоспроможність, не прийнято до уваги з урахуванням законодавчо визначеного, рівноправного обов`язку обох батьків утримувати своїх дітей. До того ж, провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 було відкрито за його заявою;

- законом не передбачено звільнення платника аліментів від зобов`язання щомісячної сплати аліментів на утримання дитини в разі погіршення його матеріального стану;

- обставини, встановлені ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17.09.2018 у справі №638/11340/17, якою було відмовлено у задоволенні скарги потерпілої ОСОБА_2 на постанову слідчого СВ Шевченківського відділу поліції ГУ НП в Харківській області про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, не мають преюдиціального значення та підлягають доказуванню на загальних підставах відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України. Крім того, обставини у справі №638/11340/17 мали місце в інший час, та не стосуються обставин несплати аліментів у досліджуємий у даній справі період;

- не є достатньою підставою для зменшення розміру пені за прострочення встановленого судом зобов`язання зі сплати аліментів факт народження ще однієї дитини, адже вказана обставина не звільняє відповідача від обов`язку по утриманню дітей від попереднього шлюбу.

6.64. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження непереборних та об`єктивних обставин, які б вказували на відсутність вини відповідача в несплаті ним аліментів на протязі тривалого періоду часу.

6.65. Заперечення відповідача з цього питання, наведені в касаційній скарзі, по суті зводяться до викладення обставин, що на переконання скаржника не були встановлені судами та необхідності переоцінки наявних у справі доказів, що не узгоджується з вимогами статті 300 ГПК України.

6.66. Відносно аргументів скаржника про те, що у даному випадку місцевий господарський суд мав відмовити у відкритті провадження та повернути позов ОСОБА_2 , оскільки заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 у справі №638/3619/19 вже вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав, але не зробив цього, тому провадження у справі має бути закрито або позов залишено без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

6.67. З наявної в матеріалах справи копії вищезгаданого заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 вбачається, що у справі №638/3619/19 розглядався позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 52 459,58 грн. При цьому в мотивувальній частині рішення міститься посилання на розрахунки заборгованості по аліментам, виконані державним виконавцем, згідно з якими заборгованість ОСОБА_1 по аліментам виникла у період з червня 2013 року по червень 2019 року та становить 164 953,76 грн.

6.68. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 у справі №638/3619/19 позов ОСОБА_2 було задоволено та присуджено до стягнення з ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 52459,58 грн.

6.69. Водночас колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника про тотожність спору у вищезгаданій справі №638/3619/19 та у справі №922/5039/21 (922/1931/21), що переглядається, оскільки у вказаних справах різний період нарахування неустойки та сума заборгованості по сплаті аліментів, на яку здійснювалися відповідні нарахування.

6.70. Дійсно, у позові ОСОБА_2 , що розглядається у справі №922/5039/21 (922/1931/21), наведено розрахунок неустойки (пені) за період з січня 2018 року по вересень 2022 року, загальний розмір якої становить 876 787,55 грн.

6.71. Однак, перевіряючи правильність вказаного розрахунку, суди попередніх інстанцій врахували наступне:

- згідно наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_1/2 за виконавчим листом № 638/8374/13-ц від 19.06.2014, станом на 01.09.2022 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів складала 369 002,76 грн;

- грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , які включають суму заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 369 002,76 грн, визнані ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2023 у справі №922/5039/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ;

- стаття 196 Сімейного кодексу України передбачає обмеження суми неустойки (пені), яка може бути нарахована у випадку прострочення сплати аліментів, у розмірі не більше 100 відсотків суми заборгованості (тобто, у даному випадку нараховано 876787,55 грн неустойки, але заявлено до стягнення у сумі 369002,76 грн, яка відповідає сумі боргу по сплаті аліментів);

- згідно з викладеним у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень розрахунком неустойка (пеня) розрахована з урахуванням пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України (розмір неустойки (пені) тільки за останній рік перед днем звернення до суду (позов подано у жовтні 2022 року).

6.72. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у сумі 369002,76 грн та відхиляє протилежні доводи скаржника як такі, що не знайшли свого підтвердження.

6.73. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

6.74. За результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені скаржником аргументи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій та задоволення касаційної скарги.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

7.2. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.3. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про те, що викладені у скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, відтак оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

7.4. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 у справі №922/5039/21 (922/1931/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк