№ 201/5354/24

провадження 2-о/201/263/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення юридичного факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 травня 2024 року звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту смерті свого батька. Заявник у своїй заяві посилається на те, що він є сином і спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Енергодарі Запорізької області. Після отримання медичної довідки про смерть батька заявник звернувся до відділу РАГС за місцем мешкання ОСОБА_2 для отримання свідоцтва про смерть, оскільки без цього неможливо було поховання батька. В відділі РАЦСу № 3 у м. Сімферополь отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , отримав довідку і лікарське свідоцтво про смерть, але вказане (довідка, свідоцтво) видані на території Криму, на тимчасово окупованій території і не відповідає вимогам законодавства України. Після поховання батька заявник звернувся до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з питанням отримання належного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , але отримав відмову через невідповідність наданих ним медичних та інших документів вимогам діючого в Україні законодавства. Зараз йому (заявнику) рекомендовано звернутися з вказаним питанням до суду для встановлення факту смерті батька з метою подальшого вирішення вказаних ним питань. Іншим шляхом вирішити вказане неможливо. Просив, надавши відповідні документи, встановити юридичний факт про те, що його батько, громадянин України, ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Чорнянка Каховського району Херсонської області, РНОКПП НОМЕР_1 , та був зареєстрований в м. Енергодарі Запорізької області, Україна, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в (місце смерті) м. Енергодарі, Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області, Україна, у віці 76 років, задовольнивши заяву в повному обсязі.

Представник заінтересованої особи Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вимоги заяви визнав, погодився з їх доводами і викладеними в ній обставинами, позицією заявника, не заперечував проти задоволення заяви. В судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, просив справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної зацікавленої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку заявника та заінтересованої особи, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є сином і спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Енергодарі Запорізької області. Після отримання медичної довідки про смерть батька заявник звернувся до відділу РАГС за місцем мешкання ОСОБА_2 для отримання свідоцтва про смерть, оскільки без цього неможливо було поховання батька. В відділі РАЦСу № 3 у м. Сімферополь отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , отримав довідку і лікарське свідоцтво про смерть, але вказане (довідка, свідоцтво) видані на території Криму, на тимчасово окупованій території і не відповідає вимогам законодавства України. Після поховання батька заявник звернувся до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з питанням отримання належного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , але отримав відмову через невідповідність наданих ним медичних та інших документів вимогам діючого в Україні законодавства. Зараз йому (заявнику) рекомендовано звернутися з вказаним питанням до суду для встановлення факту смерті батька з метою подальшого вирішення вказаних ним питань. Іншим шляхом вирішити вказане неможливо. На підтвердження цього факту про смерть батька, родинні відносини є і інші документи. Тому для упорядкування документів і можливого вирішення питань з майном та інш. заявник вимушений був звертатися до суду з заявою про встановлення цього юридичного факту.

Суд вважає вимоги заяви підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що дійсно заявник ОСОБА_1 є сином і спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Енергодарі Запорізької області. Після отримання медичної довідки про смерть батька заявник звернувся до відділу РАГС за місцем мешкання ОСОБА_2 для отримання свідоцтва про смерть, оскільки без цього неможливо було поховання батька. В відділі РАЦСу № 3 у м. Сімферополь отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , отримав довідку і лікарське свідоцтво про смерть, але вказане (довідка, свідоцтво) видані на території Криму, на тимчасово окупованій території і не відповідає вимогам законодавства України. Після поховання батька заявник звернувся до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з питанням отримання належного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , але отримав відмову через невідповідність наданих ним медичних та інших документів вимогам діючого в Україні законодавства. Зараз йому (заявнику) рекомендовано звернутися з вказаним питанням до суду для встановлення факту смерті батька з метою подальшого вирішення вказаних ним питань. Іншим шляхом вирішити вказане неможливо.

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з додатком 1, до переліку яких зараз входить, у тому числі, м. Енергодар Запорізької області. В зв`язку з військовою агресією Росії проти України в казана територія (частина Запорізької області) є територією, де тривають бойові дій.

Таким чином, зазначене місце смерті батька заявника є фактично територією бойових дій, тимчасово окупованою територією України.

Наявні у заявника зазначені документи, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 , не відповідають вимогам законодавства України, оскільки їх було видано на тимчасово окупованій території України, визначеній Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року.

У зв`язку з цим, наявні документи не можуть бути прийняті відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

У відповідності до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В даному випадку йдеться про захист прав та законних інтересів заявника, що виникають із цивільних правовідносин, з метою забезпечення реалізації прав як фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою факту смерті близького родича заявника та які пов`язані із виникненням в останньої права на спадкування спадщини, яка залишилися після смерті ОСОБА_2 .. Можливість прийняття спадщини через орган нотаріату та взагалі оформлення спадкових прав тісно пов`язані з державною реєстрацією смерті ОСОБА_2 , проведення якої повинне бути вчинено компетентним органом виконавчої влади України.

Отже, право заявника на звернення до суду із даною заявою грунтується на статтях 4, 19 ЦПК України та інших нормах діючого законодавства.

Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть /форма № 1 Об/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть /форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з п. 1 Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідно заявнику для проведення державної реєстрації її смерті компетентним органом виконавчої влади України, отримання свідоцтва про смерть встановленого державного зразку та вирішення в подальшому питання щодо вступу до спадщини, оформлення належним чином спадщини, можливого отримання допомоги на поховання.

Положеннями ст. 293-294, 315-319 ЦПК України передбачена можливість встановлення юридичного факту, що має значення, в судовому порядку.

Так, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Стаття 317 ЦПК України встановлює особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 статті 317 Цивільного процесуального кодексу України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно ч. 2 статті 317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2263-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 2119-ІХ від 15 березня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 2263-ІХ від 22 травня 2022 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 757/2022 від 07 листопада 2022 року, затвердженим Законом України від 15 листопада 2022 року № 2500-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2915-ІХ від 07 лютого 2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, тобто до 20 травня 2023 року.

Указом Президента України № 254/2023 від 01 травня 2023 року, затвердженого постановою Верховної Ради України № 3057-ІХ від 02 травня 2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, тобто до 16 листопада 2023 року.

Указом Президента України № 451/2023 від 26 липня 2023 року, затвердженого постановою Верховної Ради України № 3275-ІХ від 27 липня 2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, тобто до 14 лютого 2024 року.

Потім Верховною Радою України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, тобто до 13 травня 2024 року, а зараз до 11 серпня 2024 року.

Отже, на зараз Верховною Радою України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, тобто до 11 серпня 2024 року.

Законом України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції від 07 травня 2022 року дано визначення терміну «Тимчасово окупована територія», а саме - тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року був визначений Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого внесено м. Енергодар Запорізької області.

Отже, батько заявника помер у м. Енергодарі, яке входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Згідно з п. 1 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

При відсутності підстав для державної реєстрації смерті, визначених Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи.

Оскільки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 натериторії м.Енергодар,яке наразітимчасово окуповане(загальновідомаобставина),отримати необхіднийдокумент задляреєстрації фактуйого смертізаявник не має можливості, тому просив справу розглянути невідкладно в порядку положень ст. 317 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Таким чином, законодавством визначено процедуру державної реєстрації смерті у даному випадку шляхом звернення до суду.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У 1971 році Міжнародним судом ООН були сформульовані так звані «намібійські винятки», з яких випливає, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996, параграф 45), ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, §142).

Таким чином, названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території істотно обмежені.

Порядок встановлення факту смерті та її причин, встановлений Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 1 Об/о), затвердженою наказом МОЗ України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання (ч. З ст. 17 Закону).

Виконавча дирекція фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в листі від 13 травня 2015 року № 5.2-32-841 роз`яснила деякі питання надання допомоги на поховання. Так, відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім`ї, які перебували на її утриманні. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», допомога на поховання застрахованої особи призначається сім`ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів громадянського стану, виконавчим органом сільської, селищної чи міської ради (окрім міст обласного значення). Для виплати допомоги на поховання застрахованої особи, з метою уникнення подвійної виплати, необхідно надати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

Оскільки, відповідний запис про смерть ОСОБА_2 не внесено до Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, на теперішній час заявник не має можливості отримати допомогу на поховання.

Відповідно до п. 1 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Відповідно до роз`яснень п. 13 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Згідно п. 18 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органі, а є лише підставою для їх одержання.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що заявник вимушено і лише з метою поховання свого батька дійсно звернувся до відділу РАГС за місцем мешкання матері (м. Енергодар тимчасово місце бойових дій, незаконно окупована територія) для отримання свідоцтва про смерть, оскільки без цього неможливо було поховання батька. Після поховання ОСОБА_2 заявник звернувся в м. Дніпро як тимчасово переміщена особа до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з питанням отримання належного свідоцтва про смерть матері, але отримав відмову через невідповідність наданих ним медичних та інших документів вимогам діючого в Україні законодавства надані документи незаконної окупованого Криму. Надання вказаних документів (з РК) саме по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї заяви, оскільки вони спростовуються іншими доказами та матеріалами справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України. Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що учасник справи в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами заяви в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити юридичний факт про те, що громадянин України ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Чорнянка Каховського району Херсонської області, РНОКПП НОМЕР_1 , та був зареєстрований в м. Енергодарі Запорізької області, Україна, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в (місце смерті) м. Енергодарі, Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області, Україна, у віці 76 років.

Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту (факту смерті) знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обгрунтована і підлягає задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 9 Закону України «Про забезпечення праві свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315, 317 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт про те, що громадянин України ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Чорнянка Каховського району Херсонської області, РНОКПП НОМЕР_1 , та був зареєстрований в м. Енергодарі Запорізької області, Україна, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в (місце смерті) м. Енергодарі, Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області, Україна, у віці 76 років.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя -