печерський районний суд міста києва

Справа № 757/51552/23-ц

пр. 2-о-133/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/51552/23-ц

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересована особа: Головне управління ДПС у місті Києві,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління ДПС у місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

представник заявника - адвокат Кисличенко І. В.

представник заінтересованої особи - Руденко Д. Ю.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року заявник звернулась із вказаною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просить встановити юридичний факт, що громадянин України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 ), смерть якого зареєстрована 07 листопада 2020 року відповідно до свідоцтва про смерть від 17 лютого 2022 року серія НОМЕР_3 , був податковим резидентом України впродовж трьох років перед датою смерті, а саме: в період із 07 листопада 2017 року 07 листопада 2020 року.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що ОСОБА_1 проживала однією сім?єю, без реєстрації шлюбу з громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер в м. Київ, про що Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 листопада 2020 року складено актовий запис №19386.

За життя, 25.04.2016 року, ОСОБА_2 склав заповіт згідно якого свою частку двоповерхового будинку за № 11 , частину об?єднаного проєкту «КАРМІ КАМАРЕС ВІЛЛЕДЖ» за реєстровим номером № 0/12869, аркуш/план 45/27, номер ділянки АДРЕСА_1 ; та/або будь-яке інше нерухоме майно; та/або рухоме майно; та/або гроші; та/або автомобілі; та/або ювелірні прикраси; та/або частку в будь-якій компанії, що він може мати на Кіпрі на момент смерті заповів наступним чином: частки партнерці ОСОБА_3 з України; частки сину ОСОБА_4 з України.

Виконавцем заповіту (волі померлого) є ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), що підтверджується заявою №339/22, підписаною Реєстратором спадщини ОСОБА_7 (підтвердження спадщини судом) та заявою самого ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) від 21.09.2021 року.

У заяві від 21.09.2021 року, складеною ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) - виконавцем заповіту, також підтверджено, що спадкоємцями майна ОСОБА_10 , згідно з його останнім заповітом та волею від 25.04.2016 року є: ОСОБА_11 , громадянка України, партнерка; ОСОБА_12 , син.

Заявник вказує, що з огляду на зазначене, як спадкоємиця за заповітом, заявник звернулася до уповноважених осіб та органів Республіки Кіпр з метою оформлення та прийняття спадщини. Проте, щоб приступити до управління майном померлого на території Республіки Кіпр, заявнику, яка є спадкоємцем за заповітом, необхідно отримати довідку - підтвердження статусу податкового резидента України, для підтвердження того, що померлий перебував на обліку в податковому органі впродовж останніх трьох років перед датою смерті. Необхідність отримання даного документа підтверджується листом ОСОБА_5 - виконавця заповіту стосовно майна померлого від 23.10.2023 року.

19.09.2023 року адвокат Кисличенко Інна Володимирівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась із адвокатським запитом до Головного управління ДПС у місті Києві про надання довідки-підтвердження статусу податкового резидента України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , впродовж трьох років перед датою смерті, а саме в період з 07 листопада 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом Головного управління ДПС у місті Києві №91300/6/26-15-57-06-04 від 26.09.2023 року надано відповідь на адвокатський запит від 19.09.2023 року та відмовлено у наданні вказаної довідки-підтвердження статусу податкового резидента України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , впродовж трьох років перед датою смерті, а саме в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року для вчинення нотаріальних дій, так як вона не може бути видана податковими органами, оскільки її форма не затверджена законодавством України.

Таким чином, заявник зазначає, що вона позбавлена можливості отримати довідку-підтвердження статусу податкового резидента України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у податковому органі, скільки законодавством України передбачений інший порядок встановлення відповідного юридичного факту, воно не пов?язано з наступним вирішенням спору про право і встановити його іншим шляхом неможливо, окрім, як в судовому порядку, що стало підставою для звернення до суду із вказаною заявою.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14.11.2023 року відкрито провадження у даній справі та, з урахуванням ст. 19 ЦПК України, суд вирішив розглянути її за правилами окремого провадження (а. с. 47).

Представник заявника - адвокат Кисличенко І. В. у судовому засіданні надала пояснення, заяву підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Руденко Д. Ю. у судовому засідання надала пояснення, просила відмовити у задоволенні заяви.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до змісту ч. 1-2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер в м. Київ, про що Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 листопада 2020 року складено актовий запис №19386 (а. с. 14).

За життя, 25.04.2016 року, ОСОБА_2 склав заповіт згідно якого свою частку двоповерхового будинку за № 11 , частину об?єднаного проєкту «КАРМІ КАМАРЕС ВІЛЛЕДЖ» за реєстровим номером № 0/12869, аркуш/план 45/27, номер ділянки АДРЕСА_1 ; та/або будь-яке інше нерухоме майно; та/або рухоме майно; та/або гроші; та/або автомобілі; та/або ювелірні прикраси; та/або частку в будь-якій компанії, що він може мати на Кіпрі на момент смерті заповів наступним чином: частки партнерці ОСОБА_3 з України; частки сину ОСОБА_4 з України (а. с. 16-23).

Виконавцем заповіту (волі померлого) є ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), що підтверджується заявою №339/22, підписаною Реєстратором спадщини ОСОБА_7 (підтвердження спадщини судом) та заявою самого ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) від 21.09.2021 року (а. с. 24-31).

У заяві від 21.09.2021 року, складеною ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) - виконавцем заповіту, також підтверджено, що спадкоємцями майна ОСОБА_10 , згідно з його останнім заповітом та волею від 25.04.2016 року є: ОСОБА_11 , громадянка України, партнерка; ОСОБА_12 , син.

ОСОБА_13 звернулася до уповноважених осіб та органів Республіки Кіпр з метою оформлення та прийняття спадщини. Проте, щоб приступити до управління майном померлого на території Республіки Кіпр, заявнику, яка є спадкоємцем за заповітом, необхідно отримати довідку - підтвердження статусу податкового резидента України, для підтвердження того, що померлий перебував на обліку в податковому органі впродовж останніх трьох років перед датою смерті. Необхідність отримання даного документа підтверджується листом ОСОБА_5 - виконавця заповіту стосовно майна померлого від 23.10.2023 року (а. с. 32-33).

19.09.2023 року адвокат Кисличенко Інна Володимирівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась із адвокатським запитом до Головного управління ДПС у місті Києві про надання довідки-підтвердження статусу податкового резидента України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , впродовж трьох років перед датою смерті, а саме в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року (а. с. 37-38).

Листом Головного управління ДПС у місті Києві №91300/6/26-15-57-06-04 від 26.09.2023 року надано відповідь на адвокатський запит від 19.09.2023 року та відмовлено у наданні вказаної довідки-підтвердження статусу податкового резидента України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , впродовж трьох років перед датою смерті, а саме в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року для вчинення нотаріальних дій, так як вона не може бути видана податковими органами, оскільки її форма не затверджена законодавством України (а. с. 39-42).

Відповідно до ст. 162 Податкового кодексу України правовий статус громадян України - резидентів відрізняється від правового статусу громадян України - нерезидентів. Для вказаних категорій фізичних осіб діють різні порядки декларування доходів, отриманих за межами України.

Статус резидента України здійснюється в порядку, передбаченому наказом ДПА України №173 від 12.04.2002 року «Про підтвердження статусу податкового резидента України».

Згідно із пунктом 14.1.213 статті 14 Податкового кодексу України резидент - це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа може мати кілька місць проживання. При цьому чинне законодавство України не містить прямого визначення поняття «постійне місце проживання» і не передбачає, що всі громадяни України автоматично визнаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони не оформили свій виїзд за кордон на постійне місце проживання.

Відповідно до абз.4 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

З наведеного випливає, що громадянин України не може визнаватися таким, що постійно проживає в Україні, якщо фактично він перебуває на її території менше ніж шість місяців на рік.

Стаття 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97 від 17.07.1997 року кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Рішенням Конституційного суду України від 14.11.2001 року у справі № 1-31/2001 (справа щодо прописки) було встановлено, що порядок, за яким вибір особою місця проживання залежить, від рішення паспортної служби органів внутрішніх справ, розглядається як такий, що обмежує право особи на вільний вибір місця проживання.

З наведеного вбачається, що факт постійно чи тимчасового проживання громадянина України на території України чи за її межами не може підтверджуватися тільки паспортом для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання, оскільки громадянин, який має такий паспорт, може фактично проживати на території України, в той час як громадянин, який має паспорт для виїзду за кордон без відповідної відмітки, може без обмеження часу фактично проживати на території іншої країни.

При цьому відсутність перебування громадянина на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах також не може розглядатися як безспірна ознака постійного проживання такого громадянина в Україні, оскільки відповідно до пункту 1.7 Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 року № 337, прийняття на консульський облік здійснюється на добровільній основі.

З наведеного вбачається, що процедура оформлення виїзду громадянина України за кордон на постійне місце проживання не може ототожнюватися з процедурою підтвердження його статусу резидента чи нерезидента.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Згідно ч. 1 ст. 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, яка ратифікована 04.07.2013 року та набрала чинності для України 07.08.2013 року (далі - Конвенція), під терміном «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі.

Частиною 2 ст. 4 Конвенції визначено, що якщо відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається згідно з такими правилами:

a) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має місце постійного проживання, якщо вона має місце постійного проживання в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має тісніші особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона зазвичай проживає;

c) якщо вона зазвичай проживає в обох Договірних Державах або коли вона зазвичай не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Відповідно до п. 70.1 ст. 70 Податкового кодексу України, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України.

Облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Згідно з п. 70.16 ст. 70 Податкового кодексу України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, контролюючим органам за своїм місцезнаходженням або централізовано в електронному вигляді (для органів виконавчої влади) інформацію про фізичних осіб, що пов`язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України, із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), зокрема: органи державної реєстрації актів цивільного стану - про фізичних осіб, які померли (для закриття облікових карток).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, звертаючись до суду із вказаною заявою заявник посилається на те, що ОСОБА_2 був громадянином України та мав постійне місце проживання в Україні, що підтверджується довідкою, виданою Комунальним підприємством по утриманню та приватизації житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної у м. Києві Ради №1093, відтак він вважається податковим резидентом України впродовж трьох років перед датою смерті, а саме в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року.

Разом з тим, суд не бере до уваги довідку, видану Комунальним підприємством по утриманню та приватизації житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної у м. Києві Ради №1093, оскільки вказана довідка датована та видана ще 12.11.2014 року, а, отже, не може бути належним доказом постійного проживання ОСОБА_2 в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року в Україні.

Таким чином, твердження заявника, що ОСОБА_2 в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року постійно проживав на території України є недоведеним, з огляду на те, що заявник не надала жодних доказів на підтвердження вказаного твердження.

Наявність у ОСОБА_2 паспорту громадянина України не є достатнім доказом, що останній був резидентом України в період з 07 листопада 2017 року по 07 листопада 2020 року.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_2 було наявне нерухоме майно на території держави Кіпру.

Так, у разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

При цьому, «центр життєвих інтересів», як категорія податкового права, допомагає визначити резидентський статус фізичної особи для її оподаткування в Україні та дає змогу визначити у відповідних угодах про уникнення подвійного оподаткування право конкретної держави оподатковувати таку фізичну особу. В той же час поняття «центр життєвих інтересів» не має визначення в національному чи міжнародному праві, а також в судовій практиці. У коментарі до Модельної конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку (1977 року) запропоновано критерії оцінювання «центру життєвих інтересів» фізичної особи, а саме: її сімейні та соціальні зв`язки, зайнятість, політична, культурна та інша діяльність, місце ведення бізнесу чи місце, з якого особа управляє своєю власністю. Однак такі критерії є суто рекомендаційними і не здатні врахувати усіх життєвих ситуацій.

Однак, заявником не надано суду будь-яких доказів наявності у ОСОБА_2 центру життєвих інтересів в Україні.

Також заявником не надано суду будь-яких доказів, що ОСОБА_2 перебував в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Разом з тим, заявник не скористалась правом звернутись до суду із клопотанням про витребування вказаної інформації у разі неможливості самостійно надати такі докази.

Таким чином, під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим заявник не надала суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування поданої заяви.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 29 ЦК України, 14, 70, 162 ПК України, ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, яка ратифікована 04.07.2013 року та набрала чинності для України 07.08.2013 року, ст. ст. ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-81, 83, 263-265, 293, 315, 319, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління ДПС у місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Заінтересована особа: Головне управління ДПС у місті Києві: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011.

Повний текст рішення складено 06.05.2024 року.

Суддя Г.О. Матійчук