Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.05.2024м. ДніпроСправа № 904/9/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
до Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (Дніпропетровська обл., м. Кам`янське)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне агентство водних ресурсів України (м. Київ)
про стягнення збитків
Представники:
від позивача: Братухін О.Ю.;
від відповідача: Доброрез В.В.;
від третьої особи: не з`явився.
СУТЬ СПОРУ:
Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) звернулась з позовною заявою до Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" про стягнення збитків в розмірі 666173,20грн.
Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 08 по 20 січня 2020 року здійснено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, за результатом проведеної перевірки складено акт №20/3-10/20 від 20.01.2020. Перевіркою встановлено, що відповідачем згідно зі Звітом про використання води №2ТП-водгосп за 2018 рік перевищено встановлений дозволом ліміт забору води на 240800,00м3 у зв`язку з чим, державі завдано збитки в розмірі 666173,20грн.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не відшкодував позивачу збитки, останній звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.01.2024.
29.01.2024 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що в дозволі на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017 Державним агентством водних ресурсів України було допущено неточність в частині зазначення загального розміру забору води з річки Дніпро, а саме не враховано кількість води, яка передається вторинному водокористувачеві - Комунальному підприємству Кам`янської міської ради «Центральні тепломережі» в об`ємі - 675,8тис.м3. На підтвердження зазначеного, відповідачем надано лист третьої особи №50/ДП/21-20 від 24.02.2020. Відповідач зазначає, що у зв`язку із помилковим відображенням об`ємів води у зазначеному дозволі, останнім були здійснені дії щодо отримання нового дозволу на спеціальне водокористування із встановленими лімітами використання води з поверхневих джерел у обсязі 17758,14тис.м3/рік, з урахуванням об`ємів для інших водокористувачів. Відповідач вважає, що зазначені неточності, допущені Державним агентством водних ресурсів України під час видачі дозволу, є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки збитки завдано не з його вини.
30.01.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення із відзивом та надання відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 відкладено підготовче засідання на 15.02.2024 у зв`язку з неявкою сторін у підготовче засідання.
05.02.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача позивач зазначає, що у разі виявлення у дозволі неточностей відповідач не позбавлений можливості невідкладно звернутися в дозвільний орган із відповідними зауваженнями з метою внесення виправлень або переоформлення дозволу. Зазначений дозвіл видано відповідачу у липні 2017 року і відповідач на підставі цього дозволу здійснював спеціальне водокористування без зауважень, а звернувся у дозвільний орган лише після виявленого у січні 2020 року позивачем понадлімітного водокористування у зв`язку з чим, відповідач проявив протиправну бездіяльність, яка полягає у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій. Також зазначає, що подальше переоформлення відповідного дозволу не виключає обов`язку правопорушника відшкодувати в повному обсязі завдану шкоду за понадлімітне водокористування.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву та призначено підготовче засідання на 07.03.2024.
06.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, до якої долучені додаткові докази.
В своїх запереченнях зазначає, що відповідно до Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування до заяви на отримання дозволу надаються обґрунтовуючі документи з необхідними розрахунками та показниками потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення. Відповідач стверджує, що ним надавався Державному агентству водних ресурсів України нормативний розрахунок водокористування, відповідно до змісту якого було зазначено необхідність у забору технічної води на власні потреби в загальному об`ємі 2310,6тис.м3/рік, а також необхідність в передачі води населенню та вторинним водокористувачам в загальному об`ємі 675,8тис.м3/рік. У зв`язку з чим, відповідач стверджує, що помилку в дозволі було допущено не з його вини, а тому у нього відсутній обов`язок відшкодовувати збитки.
Крім того, 06.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне агентство водних ресурсів України.
07.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника та просить призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне агентство водних ресурсів України. Відкладено підготовче засідання на 28.03.2024.
22.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява, до якої надано докази відправлення третій особі копії позовної заяви і доданих до неї документів.
28.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що третя особа не надала письмові пояснення щодо позовної заяви та відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.04.2024.
02.04.2024 відповідач подав до канцелярії суду заяву, до якої надано докази відправлення третій особі копії відзиву на позов і доданих до нього документів.
У судове засідання 18.04.2024 третя особа не забезпечила явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 відкладено розгляд справи по суті на 07.05.2024.
У судове засідання 07.05.2024 третя особа не забезпечила явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 07.05.2024 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
УСТАНОВИВ:
Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області у період з 08 по 20 січня 2020 року здійснено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
За результатом проведеного планового заходу складено акт №20/3-10/20 від 20.01.2020 (а.с. 20-55 том 1).
Перевіркою встановлено, що підприємство отримало дозвіл на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.20217 (а.с. 93-97 том 1), виданий Державним агентством водних ресурсів України, з терміном дії до 18.07.2020. Мета водокористування: задоволення виробничих та питних і санітарно-гігієнічних потреб. Цим дозволом встановлено ліміт забору води з поверхневих джерел р. Дніпро - 2310,6 тис.м3/рік.
Згідно зі Звітом про використання води форми №2ТП-водгосп за 2018 рік (а.с. 76-79 том 1) відповідачем забрано води з річки Дніпро в загальному об`ємі 2551,4тис.м3.
Під час перевірки посадовими особам інспекції встановлено, що відповідачем здійснювався наднормативний (з перевищенням встановлених у дозволі лімітів) забір води у 2018 році з річки Дніпро на 240,8тис.м3 (2551,4 2310,6=240,8).
Враховуючи викладене, позивачем проведено розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті порушення відповідачем законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
Загальна сума збитків за перевищення у 2018 році встановленого у дозволі ліміту забору води становить 666173,20грн, які обчислено за формулою 23 розділу IX Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року №389 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за №767/16783 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства екології та природних ресурсів України від 30 червня 2011 року №220, від 30 жовтня 2015 року №367, від 16.02.2021 року №119).
З метою усунення вказаного порушення надано припис №4-732-3-3 від 21.01.2020 (а.с. 57-62 том 1).
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію №4-3092-3-3 від 21.04.2022 про відшкодування збитків, спричинених державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, у розмірі 666173,20грн (а.с. 64-67 том 1).
Відповідач листом №395/11 від 03.03.2020 (а.с. 100 том 1) повідомив позивача про те, що в ході планової перевірки підприємства екологічною інспекцією, було виявлено неточність у дозволі на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17-виданого 18.07.2017, а саме в дозволі, в таблиці «Забір води всього», Державним агентством водних ресурсів України, помилково не було зазначено передачу води із річки Дніпро вторинним водокористувачам КП «Тепломережа», а зазначено лише на сторінці 3 в таблиці «Інші характеристики спеціального водокористування». На підтвердження чого надає лист №50/ДП/21-20 від 24.02.2020 від Державного агентства водних ресурсів України, стосовно неточностей у дозволі та необхідності врахування обсягу передачі води вторинному водокористувачу (675,8тис.м3). Також, повідомлено позивача, що AT «Дніпровська ТЕЦ» направило пакет документів для отримання нового дозволу на спеціальне водокористування (номер справи 301003-008675-348-01-2020) з коректним описом передачі води вторинним користувачам, а саме КП КМР «Тепломережа».
Як зазначає позивач, оскільки претензію інспекції про добровільну сплату збитків відповідач залишив без задоволення, позивач, враховуючи наведені вище обставини, звернувся до суду з даним позовом.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини другої статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини наявності/відсутності складу цивільного правопорушення та завдання збитків.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.
Відповідно до статті 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Частиною першою статті 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить: а) організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; г) пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275, Державна екологічна інспекція України (далі - Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 за №350/34633, Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Інспекція є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Повноваження Інспекції поширюються на територію Автономної Республіки Крим, відповідних областей, міст Києва та Севастополя, внутрішні морські води, територіальне море, виключну (морську) економічну зону України, континентальний шельф України та лимани.
Таким чином, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та звернення до суду з позовною заявою про стягнення завданих державі збитків, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.
Позивачу надано право згідно з чинним законодавством здійснювати (проводити) заходи державного нагляду (контролю), у тому числі, юридичних осіб, щодо дотримання законодавства про використання та охорону земель.
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Відповідно до статті 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
За змістом статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно зі статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами. При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.
Статтею 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів; самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного» середовища шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Приписами частини першої статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Статтею 2 Водного кодексу України визначено, що завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
У відповідності до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.
Згідно зі статтею 1 Водного кодексу України водокористуванням є використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
У відповідності до пунктів 1, 3, 9 частини першої статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані, зокрема економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод; дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Відповідно до статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це збір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Згідно з частинами першої та другої статті 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Відповідно до статті 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п`яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.
Статтями 110, 111 Водного кодексу України визначено, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно з частинами першою та другою якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду.
Окрім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, позивач мав довести, що його поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.
Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що для наявності підстав для відшкодування шкоди необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389 та встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.
Пунктом 1.2 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища від 20.07.2009 №389 зі змінами, внесеними наказом Міністерства екології та природних ресурсів №367 від 13.10.2015 після його офіційного опублікування 27.11.2015 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за №767/16783 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та виявлення правопорушення) (далі - Методика) визначено, що ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі, зокрема самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.
Відповідно до пункту 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.09 №389, - розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозволу на спеціальне водокористування або у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою
Зсам = 5 Ч W Ч Тар (грн), де:
W - об`єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, м3;
Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн / 100 м3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн / 10000 м3, води, яка входить до складу напоїв,- грн/м3). Для морської води та води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показників «Район басейну річок Причорномор`я», «Район басейну річок Приазов`я», встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.
Пунктом 9.2 Методики встановлено, що фактичний об`єм води, який використаний самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинного обліку водокористування, звіту про використання води за формою №2ТП-водгосп (річна), звітності за формою №7-гр (підземні води) (річна), податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).
Відповідно до розрахунків позивача розмір збитків, заподіяних державні внаслідок перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів забору води з річки Дніпро за 2018 рік склав 666173,20грн.
Суд зазначає, що розрахунки відшкодування шкоди, які здійснені позивачем, відповідають Методиці розрахунку та обставинам справи щодо виявлених позивачем порушень.
Разом з цим, статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: збитків, протиправної поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 16 Водного кодексу України - до відання центрального органу в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить, зокрема, видача дозволів на спеціальне водокористування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №393, центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, - є Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство).
Як зазначалось, статтею 49 Водного кодексу України, визначено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Відповідно до частини двадцять першої статті 49 Водного кодексу України, у дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин.
Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №321 від 13.03.2002 (далі - Порядок), визначено процедуру видачі юридичним і фізичним особам (водокористувачам) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об`єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).
Відповідно до пункту 3 Порядку, дозволи видаються на підставі заяви водокористувача, в якій серед іншого зазначаються дані водокористувача (фізичної або юридичної особи), мета отримання дозволу або реквізити дозволу, який анулюється, місце здійснення спеціального водокористування (назва басейну, річки, водного об`єкта і його місцезнаходження).
До заяви додаються такі документи: обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування та водовідведення, опис та схема місць забору води та скидання зворотних вод, нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовину водні об`єкти із зворотними водами, з розрахунком на кожний скид окремо, затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води, які надають послуги з централізованого водопостачання/водовідведення, копія правовстановлюючих документів на водні об`єкти.
Так, підставою для видачі дозволу на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017 стала заява відповідача (а.с. 144 том 1) до якої надавались обґрунтовуючі документи з необхідними розрахунками та показниками з окремими позначеннями (балансові норми водоспоживання та водовідведення, обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення, опис та схема місць забору води та скиду зворотних вод, нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами).
За змістом Нормативного розрахунку водокористування і водовідведення (а.с. 140-143 том 1) вбачається, що відповідачем для отримання дозволу зазначався показник індивідуальної балансової норми водоспоживання та водовідведення в загальному розмірі забору води з поверхневих вод річки Дніпро 2986,4тис.м3/рік, фактичний за попередній 2016 рік 2677,7тис.м3/рік. Також, зазначався показник використання води на власні потреби 2310,6тис.м3/рік, для передачі вторинним водокористувачам у розмірі 675,8тис.м3/рік.
Таким чином, підставою для визначення та встановлення компетентним органом - Державним агентством водних ресурсів України нормативів водокористування, згідно з дозволом на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017, повинні були стати вихідні дані, надані відповідачем, в яких, зокрема, відображені об`єми забору технічної води на власні потреби загальний показник 2310,6тис.м3/рік, а також передача води населенню та вторинним водокористувачам - загальний показник 675,8тис.м3/рік.
Однак, при видачі дозволу на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017 Державним агентством водних ресурсів України було допущено неточності в частині зазначення загального розміру забору води з річки Дніпро, а саме не враховано кількість води, яка передається вторинному водокористувачеві - Комунальному підприємству Кам`янської міської ради «Центральні тепломережі» в об`ємі - 675,8тис.м3/рік. Зазначене підтверджується листом Державного агентства водних ресурсів України №183/11 від 28.01.2020 (а.с. 99 том 1).
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами першою, другою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази в їх сукупності не доводять повного складу цивільного правопорушення, а саме наявності вини відповідача, що є підставою для відмови в позові.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих відповідачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції.
Відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом не оцінюється, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений за подання позову судовий збір у сумі 9992,60грн повністю покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" про стягнення збитків в розмірі 666173,20грн.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 17.05.2024.
Суддя В.О. Татарчук
