ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 р. Справа № 480/11292/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/11292/23

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати пункт 26 рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.04.2023 №6/д про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для призначення одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що вона є сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який, виконуючи свій обов`язок по захисту Батьківщини та перебуваючи на військовій службі, загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в м.Попасна Луганської області. За життя ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , однак проживав разом із своєю сестрою за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою виконкому Шалигинської селищної ради №476 від 06.12.2022. Зазначає, що оскільки позивачка є членом сім`ї загиблого воїна, проживала разом з ним, вела спільний побут та перебувала на його утриманні, залежала від нього, тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з законодавством України. У зв`язку з цим, на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги, позивачкою були подані її документи з метою призначення їй допомоги. Проте, згідно з витягом з протоколу засідання Комісії №6/д від 21.04.2023 року, документи були повернуті на доопрацювання. Позивачка вважає таке рішення необґрунтованим, адже, на її думку, нею подано усі необхідні документи, які підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства і наявність спільних прав та обов`язків між нею та її братом. Зазначає, що внаслідок прийняття оспорюваного рішення порушено право позивачки на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю її брата під час виконання ним обов`язків військової служби (бойового завдання щодо захисту незалежності України).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивачка не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала через представника - адвоката Кордюка Віталія Петровича апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Зазначила, що ознаками, за наявності яких можна стверджувати, що особи належать до однієї сім`ї, є спільність їх проживання, пов`язаність спільним побутом та наявність у них по відношенню один до одного взаємних прав та обов`язків. Спірним у даному випадку є питання приналежності позивачки по відношенню до загиблого брата до статусу члена сім`ї останнього, як необхідних умов для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Приписи Сімейного кодексу України визначають засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, позивачка, як член сім`ї померлого брата, в розумінні статті 3 СК України, що не заперечується відповідачем, має право на призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги. Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків, які б могли підтвердити проживання однією сім`єю позивачки з померлим братом та наявність взаємних прав та обов`язків.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Згідно з 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивачка, ОСОБА_1 , є сестрою загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .

У травні 2022 року позивач отримала сповіщення №09 від 10.05.2022 від ІНФОРМАЦІЯ_5 , з повідомленням про те, що її брат, сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Попасна Луганської області отримав інші уточнені травми декількох ділянок тіла, та вибухову травму, внаслідок чого помер на місці, захищаючи батьківщину від російських загарбників (а.с.6).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 1731 від 08.05.2022, причиною смерті ОСОБА_2 є ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій (а.с.7).

У подальшому позивачка, через ІНФОРМАЦІЯ_6 , звернулась до Міністерства оборони України із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, яка нараховується та виплачується членам сім`ї загиблого у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби.

Як вбачається із витягу з протоколу №6/д від 21.04.2023 (п.26) відповідачем було повернуто документи ОСОБА_1 на доопрацювання.

Так, із змісту даного рішення вбачається, що підставою для повернення документів на доопрацювання стало те, що без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що сестра, яка перебуває у шлюбі, була членом сім`ї загиблого сержанта ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (копії документів, на підставі яких було призначено пенсію в разі втрати годувальника, судового рішення про встановлення факту перебування їх на його утриманні), неможливо встановити право заявниці на отримання частки одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (а.с.18).

Не погоджуючись із правомірністю вказаного рішення, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_2 позивачка ні відповідачу, ні суду не надала (зокрема, що вона має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого брата чи судового рішення про встановлення факту перебування її на його утриманні), то відповідач правомірно повернув документи на доопрацювання. При цьому, суд першої інстанції вказав, що відповідач не відмовляв позивачці у праві на отримання грошової допомоги, а тому за умови подання на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум необхідних документів, позивачка може претендувати на отримання вказаної грошової допомоги.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5 ст. 17 Конституції України).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.02.1993, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За приписами ст. 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 16-1 Закону №2011-XII в редакції, яка діяла на момент загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

29.07.2022 Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" №2489-IX (далі - Закон №2489-IX), яким, зокрема, текст ст. 16-1 Закону №2011-XII викладено у такій редакції: «1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)».

Закон №2489-IX (зміни до ст. 16-1 Закону №2011-XII) набрав чинності 25.08.2022.

Згідно з ч.ч. 1, 6, 8 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ).

Так, на виконання Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 (далі Порядок №975).

Згідно з п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до п. 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", згідно з п. 2 якої сім`ям загиблих осіб, зазначених у п. 1 цієї Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до абз. 2 п. 2 вказаної Постанови №168 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами (абз. 3 п. 2 Постанови №168).

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку (абз. 4 п. 2 Постанови №168).

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Оскільки, як вже було зазначено (п. 2 Постанови №168), виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги пов`язано із датою смерті військовослужбовця, що зазначена в свідоцтві про смерть, тому під час вирішення спору з приводу набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця слід застосовувати нормативно-правові акти, в редакції, що діяли на час виникнення такого права.

Редакція статті 16-1 Закону України № 2011-XII, чинна на час загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4, передбачала можливість отримання одноразової грошової допомоги: членами сім`ї, батьками та утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця. Редакція цієї статті після внесення змін Законом України від 29.07.2022 №2489-IX, що набрали чинності з 25.08.2022, передбачає можливість отримання такої допомоги: батьками, одним із подружжя, який не одружився вдруге, дітьми, які не досягли повноліття, утриманцями загиблого (померлого).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка може отримати одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 у разі визнання її або членом сім`ї, або утриманцем загиблого.

Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При цьому, родинний зв`язок (зокрема, брат та сестра) та сім`я є нетотожними поняттями.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Для віднесення особи до кола членів однієї сім`ї необхідними є фактори спільного проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільного побуту і взаємних прав й обов`язків осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, встановлення права особи, яка вважає себе членом сім`ї загиблого військовослужбовця, на отримання грошової допомоги передбачає доведення: факту проживання з загиблим; наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №240/5809/18, від 17.04.2019 у справі №456/1258/17.

Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що: «факт проживання однією сім`єю був установлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому позивач є членом сім`ї особи, яка загинула під час АТО, і має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, виплату якої гарантовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (постанова від 20.04.2020 у справі №357/13948/16-а).

Члени сім`ї, що є утриманцями загиблого військовослужбовця визначаються відповідно до ст. 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, відповідно до якої члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Таким чином, встановлення права особи, яка вважає себе членом сім`ї та вважається утриманцем загиблого військовослужбовця, на отримання грошової допомоги передбачає доведення або факту перебування на повному утриманні загиблого та/або одержання допомоги, що була джерелом для існування або факт проживання однією сім`єю.

Під час розгляду справи позивачка вказувала, що вона є безробітної особою з 2005 року, проживали разом з братом однією сім`єю, вели спільне господарство, разом доглядали її дітей, брат замінив дітям батька, та опікувався і вона дійсно перебувала на його повному утриманні, та його допомога була єдиним джерелом існування.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт спільного проживання осіб, що не є подружжям чи родичами першого ступеня споріднення (батьки чи діти), обов`язки щодо утримання якими один одного встановлено положеннями Сімейного кодексу України, не може свідчити про проживання таких осіб сім`єю, оскільки для цього слід встановити факт ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_2 позивачка ні відповідачу, ні суду не надала (зокрема, що вона має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого брата чи судового рішення про встановлення факту перебування її на його утриманні).

Оцінивши надані позивачкою документи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомарного висновку про обґрунтованість доводів відповідача про недостатність доданих позивачем документів до заяви про призначення одноразової грошової допомоги для визначення її або членом сім`ї або утриманцем померлого.

За таких обставин, відповідач правомірно прийняв рішення про повернення документів на доопрацювання, оскільки такі повноваження йому надані згідно з п. 13 Порядку №975, а позивачкою не було подано усі необхідні документи (зокрема, які б підтверджували перебування її на утриманні загиблого брата або можливість визначення її як члена сім`ї).

З приводу наданої під час судового розгляду справи довідки голови Шалигинської селищної №354 від 27.07.2023 (а.с.19), колегія суддів зазначає, що вказана довідка була видана вже після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 21.04.2023 року, а тому не може бути прийнята в якості доказу, який би свідчив про протиправність рішення відповідача.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідачем не було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу. За умови подання на розгляд комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум необхідних документів, позивач може претендувати на отримання вказаної грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним викладені відповідачем у п. 26 протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.04.2023 року №6/д висновки про недостатність документів для встановлення у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 та, відповідно правомірність повернення заяви позивача на доопрацювання.

З огляду на зазначене заявлені позивачкою вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно процесуальних порушень, на які покликається представник позивачки у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 4 ст. 12 КАС України передбачено випадки, коли розгляд справи здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження.

У свою чергу дана справа не належить до категорії справ, розгляд яких, відповідно до цієї норми, здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 12 КАС України, умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Приписами ст. 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При цьому, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч. 6 ст. 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 257 КАС України).

З огляду на приписи вказаних норм КАС України і з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, суд першої інстанції скористався своїм дискреційним повноваженням на віднесення справи до категорії справ незначної складності, оскільки позовні вимоги не належать до вичерпного переліку справ, які повинні розглядатися винятково за правилами загального позовного провадження.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 66 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Статтею 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право, у тому числі, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас, приписами ст. 92 КАС України передбачено, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання у справі.

Отже, процесуальним законодавством визначено чіткі вимоги до заяви про виклик свідків, які є обов`язковими для врахування сторонами. При цьому, з аналізу наведеної статті слідує, що така заява може бути подана у випадку розгляду справи з викликом сторін за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Провадження у даній справі відкрито та призначено до розгляду, з врахуванням приписів ст.ст. 257, 262 КАС України, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, що, як наслідок, виключає можливість виклику та допиту свідків, вказаних у позовній заяві.

Оцінюючи наведені апелянткою доводи, колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, відповідні доводи представника позивачки (апелянтки) щодо допущення судом першої інстанції порушень процесуального права не знайшли свого підтвердження письмовими доказами, долученими до матеріалів справи та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 по справі № 480/11292/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова