ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6027/23 пров. № А/857/3207/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (судді Боброва Ю.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківську) у справі №300/6027/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2023 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання перевести з 29.06.2023 на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу, з урахуванням стажу державної служби, згідно даних трудової книжки та поданих довідок.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.06.2023 року звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу. Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 06.07.2023 року прийнято рішення №926100136381 про відмову у призначенні пенсії позивачці відповідно до Закону України Про державну службу. Підставою для відмови було те, що вона у Державній податковій інспекції на посадах, які не передбачені статтею 25 Закону України Про державну службу (а.с. 8).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу, підпунктом 1 пункту 2 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з пунктів 10-12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу (від 16.12.1993 № 3723-XII) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу (від 16.12.1993 № 3723-XII) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону № 3723-XII основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Таким чином, підставами для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-ХІІ є досягнення встановленого віку та наявність не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працювала у періоди з 02.07.1990 по 23.06.2016 в органах державної податкової служби, також 22.10.1992 їй присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 3 рангу, 31.01.1996 їй присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 2 рангу; 23.07.2002 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 1 рангу, 29.05.2008 присвоєно спеціальне звання радник податкової служби 3 рангу, 15.03.2012 присвоєно спеціальне звання радник податкової служби 2 рангу, 18.12.2013 присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи 2 рангу (а.с.13-19).

Окрім цього, відповідно до вказаної трудової книжки позивачем прийнято присягу державного службовця, а також 21.06.2013 присвоєно 13 ранг державного службовця.

Отже, за даними трудової книжки позивачки стаж її державної служби станом на 01.05.2016 складає більше 20 років.

При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області встановлено, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України Про державну службу є недостатність стажу державної служби, з огляду на зарахування до державної служби періодів роботи позивачки з 02.07.1990 по 23.06.2016, в які їй були присвоєні персональні звання, що на думку відповідача, виключає їх зарахування до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу.

Однак, такі доводи суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII Про державну службу.

У свою чергу пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених законодавством на той час.

Отже, у даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі Порядок №283).

Так, відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України Про державну податкову службу в Україні від 04.12.1990 № 509-XII.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону № 509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України Про державну службу.

Частиною 7 статті 15 Закону № 509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Згідно з частиною 8 статті 15 Закону № 509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

На підставі наведених норм слід дійти висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні від 05.07.2012 № 5083-VI, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі Статтею 344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу. При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України Про державну службу..

Відповідно до пунктів 343.1-343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі Порядок №839).

Відповідно до пункту 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2016 Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Таким чином, посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, а саме: присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців, тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачка з 02.07.1990 по 23.06.2016 безперервно працювала в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання, спірний період роботи з 02.07.1990 по 23.06.2016 підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Доводи відповідача, що займані посади у вказаний період роботи в органах податкової служби не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених Законом України Про державну службу, з огляду на присвоєння позивачу як посадовій особі контролюючого органу спеціальних звань, є безпідставними.

З огляду на викладене, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відповідно до рішення від 06.07.2023 року №926100136381 у переведенні позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком згідно з Законом України Про державну службу відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу №3723-XII є протиправною.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №735/939/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 27.01.2023 у справі №340/4184/21, від 11.04.2023 у справі №620/965/20, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Що стосується посилань відповідача на відсутність підстав для врахування довідок Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області від 28.06.2023 за №03-39/3, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).

Пунктом 2 Порядку №622 передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 №3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу»: - мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; - займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.

На виконання вимог Порядку № 622 наказом Міністерства соціальної політики України від 10.05.2017 № 750, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2017 за № 766/30634, затверджено Порядок видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій окремим категоріям осіб у разі ліквідації державних органів, у яких особи працювали, а також перейменування (відсутності) їхніх посад (далі також - Порядок №750).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 750 довідка для призначення пенсії видається державним органом, в якому працювала особа, відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 622.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 750 для отримання довідки подаються такі документи: заява; документ, що підтверджує відсутність в державному органі посади державної служби, ліквідацію державного органу; довідки з архівної установи, в якій зберігаються документи ліквідованих державних органів, або іншого органу (організації, установи), в якому (якій) зберігаються документи про заробітну плату, про розміри посадового окладу, надбавок за ранг та вислугу років на день звільнення з посади державної служби (припинення державної служби), надбавок до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень залежно від ступеня секретності інформації, а також інших виплат за їх наявності - у випадку, передбаченому пунктом 6 цього Порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що Постановою Правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» (далі також Постанова № 1-3) затверджено такі форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 Розділу XI Закону № 889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII: - форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); - форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); - форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.

Тобто, нормами чинного законодавства встановлено вимоги щодо необхідності подачі довідок для призначення пенсії державного службовця та визначено їх форми.

Зокрема, в додатку 1 Постанови № 1-3 затверджено форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), а в додатку 2 - затверджено форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).

Як вже зазначалось судом, пункт 5 Порядку № 622 передбачає врахування заробітної плати на підставі довідок, виданих на підставі Постанови № 1-3.

Досліджуючи додаток 1 до Постанови № 1-3, судом встановлено, що в примітці * довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) зазначено наступне: «Для осіб, які на час звернення за призначенням пенсії не займають посад державної служби, зазначаються посадовий оклад працюючого на відповідній посаді державного службовця, надбавка за відповідний ранг державного службовця та надбавка за вислугу років у відсотках посадового окладу (з урахуванням стажу державної служби особи, яка звертається за призначенням пенсії)».

Суд зазначає що вказані довідки видані Головним управлінням Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області у відповідності до вимог Порядку №622 та Постанови №1-3.

Відтак, твердження відповідача щодо відсутності підстав для врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), про складові заробітної сплати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) є безпідставними.

Натомість, відповідач не надав жодного доказу невідповідності вказаних довідок вимогам законодавства щодо форми чи змісту, не навів правових підстав для неврахування таких при обрахунку пенсії державного службовця, чим допустив порушення права позивача на належний розмір пенсії.

Також, апеляційний суд звертає увагу відповідача, що у випадку сумнівів у правильності наведених у довідках сум пенсійний орган був вправі вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевірити обґрунтованість їх видачі (пункти 4.2, 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1)).

Згідно з частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі №300/6027/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 15.05.2024