ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2024 року м. Дніпро Справа № 908/2958/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Верхогляд Т.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Дроздова С.С.) від 05.02.2024 р. у справі № 908/2958/23

за позовом Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" (вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, 49074, ідентифікаційний код юридичної особи 14360080)

до Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 135 760 грн 33 коп., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 20.81.200000000506 від 01.07.2021 у розмірі 135 760 грн 33 коп. станом на 27.08.2023, яка складається з наступного: 81 894 грн 00 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 22 457 грн 98 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами, 20 408 грн 05 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою, 1 000 грн 00 коп. - штраф (фіксована складова); 10 000 грн 00 коп. - штраф (змінна складова).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 р. у справі № 908/2958/23:

- позовні вимоги Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до Фізичної особи ОСОБА_1 задоволено;

- стягнуто з Фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" (вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, 49074, ідентифікаційний код юридичної особи 14360080) заборгованості за кредитним договором № 20.81.200000000506 від 01.07.2021 в сумі 135 760 грн 33 коп. станом на 27.08.2023, яка складається з наступного: загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 81 894 (вісімдесят одна тисяча вісімсот дев`яносто чотири) грн 00 грн., загального залишку заборгованості за процентами в сумі 22 457 (двадцять дві тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 98 коп., загального залишку заборгованості за винагородою в сумі 20 408 (двадцять тисяч чотириста вісім) грн 05 коп., штрафу (фіксована складова) в сумі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп., штрафу (змінна складова) в сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., та судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 р. у справі № 908/2958/23 та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з урахуванням позиції відповідача по справі, що викладена у відзиві на позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає наступне:

- вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 03.05.2022 року, тобто на момент подання позову вже не здійснювала підприємницьку діяльність та не мала відповідного статусу;

- судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідне прострочення платежів виникло з лютого 2022 року, тобто після початку повномасштабної війни в Україні, що на думку скаржника є форс-мажорною обставиною та повинно бути підставою для звільнення боржника від відповідальності у вигляді дострокового виконання зобов`язань, строк яких не настав;

- судом першої інстанції було неповно досліджено та надано оцінку доказам, що були надані позивачем, що апелянт обґрунтовує зауваженням на те, що виписка по рахунку ОСОБА_1 містить посилання на неправильний номер договору і, при цьому, згідно з цією випискою банк неправильно зараховував платежі від позичальника, що вплинуло на безпідставне нарахування процентів на більшу суму кредиту;

- вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що відповідачкою не підтверджено факт настання форс-мажорних обставин, оскільки на переконання апелянта зазначені обставини засвідчені листом ТПП України від 28.02.2022 року і стосуються всіх без винятку громадян України, зокрема і відповідачки;

- наголошує на безпідставності нарахування позивачем штрафних санкцій та задоволення цієї вимоги судом, що обґрунтовує настанням для відповідачки форс-мажорних обставин - введенням в Україні воєнного стану;

- стверджує, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у відстроченні виконання рішення суду, оскільки на думку апелянта згідно з довідкою ТПП України до закінчення воєнних дій, зазначені обставини є надзвичайними та є підставами для того, щоб зупинити виконання будь-яких зобов`язань за всіма угодами.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 р. у справі № 908/2958/23 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представником Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить відмовити в її задоволенні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, зокрема зазначає наступне:

- вважає, що посилання апелянта на той факт, що відповідач до закінчення строку дії договору змінив свій статус з ФОП на ФО не є контраргументом тому, що даний кредитний договір укладався з ФОП, кошти отримував ФОП, дані кошти він отримував для ведення підприємницької діяльності;

- дострокове стягнення заборгованості є правом банку, яким банк може скористатися за конкретних умов, що банк і зробив;

- наголошує на правильності розрахунків, здійснених позивачем на підтвердження позовних вимог;

- вважає необґрунтованими посилання апелянта на форс-мажорні обставини.

05.04.2024 р. представницею ОСОБА_1 подано до Центрального апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у відповідності до якого просить вважати причини неподання доказів разом з апеляційною скаргою поважними та долучити до матеріалів справи: копію листа Запорізької ТПП від 18.03.2024 року, копію сертифікату про форс-мажорні обставини від 01.04.2024 року, копію повідомлення позивачу по справі щодо підтвердження форс-мажорних обставин від 05.04.2024 року.

Щодо вказаного клопотання відповідачки про долучення доказів до матеріалів справи судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Частиною 8 ст. 80 ГПК України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Окрім цього, відповідно до п. п. 6-7 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, з`ясовує, чи повідомлені сторони про всі обставини справи, які їм відомі; чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Статтею 194 ГПК України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Зі змісту вищенаведених норм убачається, що в межах позовного провадження докази у справі подаються виключно в межах підготовчого засідання у встановлені судом або ГПК України строки. При цьому, відповідач подає докази разом з поданням відзиву, а у разі неможливості їх подання повідомляє про це суд із зазначенням поважних причин такого неподання для надання судом додаткового строку для подання таких доказів. Неподання доказів у встановлені судом або законом строки та не доведення поважності причин такого неподання має наслідком неприйняття таких доказів до розгляду.

Суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачкою до суду першої інстанції не подавалися копії документів, зазначені нею у клопотанні про долучення доказів: лист Запорізької ТПП від 18.03.2024 року, сертифікат про форс-мажорні обставини від 01.04.2024 року, повідомлення позивачу по справі щодо підтвердження форс-мажорних обставин від 05.04.2024 року. З пояснень відповідачки і з самого сертифікату про форс-мажорні обставини вбачається, що він був отриманий представницею відповідачки вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування неможливості подання цих доказів під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка вказує на те, що ці докази отримані вже після ухвалення оскаржуваного рішення.

При цьому судова колегія зауважує, що відповідачкою не наведено жодного обґрунтування неможливості отримання цього сертифікату одразу після настання для неї форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас судова колегія зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, судова колегія не приймає до розгляду копії документів, зазначені у клопотанні про долучення доказів: лист Запорізької ТПП від 18.03.2024 року, сертифікат про форс-мажорні обставини від 01.04.2024 року, повідомлення позивачу по справі щодо підтвердження форс-мажорних обставин від 05.04.2024 року, як такі, що подані після закінчення процесуального строку, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України для їх подання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.07.2021 між Акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК" (позивач, Банк за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, Позичальник за договором) укладено кредитний договір №.81.200000000506 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А1 цього Договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А2 цього Договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього Договору, в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни. Строковий кредит (далі - "кредит") надається Банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.

Згідно із п. п. 1.2, 1.3 Кредитного договору термін повернення кредиту зазначений у п. А3 цього Договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п. п. А12, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору. Усі істотні умови Кредитування наведені у Розділі А цього Договору - "Істотні умови кредитування".

Умовами Розділі А Кредитного договору - "Істотні умови кредитування" визначено, що вид кредиту - строковий кредит (п. А1).

Ліміт цього Договору: у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч гривень нуль копійок) на фінансування поточної діяльності (п. А2).

Термін повернення кредиту 27 червня 2024 р. Позичальник здійснює погашення Кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та строки згідно з Графіком платежів (Додаток № 1 цього Договору).

Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою: Сума щомісячного ануїтетного платежу = Сума кредиту за Договором * ((1 Процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) * Процентна ставка за місяць) / ((1 Процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)-1); Сума Щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за Кредитом * річна Процентна ставка / кількість днів поточного року) * Кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу; Сума щомісячного платежу за основним боргом = Сума щомісячного погашення Кредиту - Сума щомісячного платежу за %.

Згідно зі ст. ст. 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього Договору, встановивши іншій термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомлені, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеній у повідомлені, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 27.06.2024 р. (п. А3).

За користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % (двадцять цілих дев`яносто сотих) % річних (п. А6).

У випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. А3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням (п. А7).

Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для рахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за Кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день. Розподіл внесених коштів на погашення кредиту проводиться в відповідну дату згідно з Графіком платежів (п. А8).

Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % (нуль цілих сімдесят дев`ять сотих) від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Сплата винагороди здійснюється згідно з Графіком платежу та, в разі дострокового погашення кредиту згідно з фактичним періодом користування кредитними коштами від дати погашення згідно з Графіком платежу до дати дострокового погашення кредиту (п. А10).

Відповідно до п. 2.1.2 Кредитного договору, банк зобов`язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів Позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього Договору, а також за умови виконання Позичальником зобов`язань, передбачених п. 2.2.12 цього Договору.

Приписами п. п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.6 Кредитного договору Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п. 1.1 цього Договору. Сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п. 4.1, 4.2, 4.3 цього Договору. Повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього Договору. Позичальник поручає Банку списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту, зокрема з наступних рахунків, для виконання зобов`язань з погашенням кредиту, а також процентів за його використання.

Відповідно до п. 2.3.2 Кредитного договору при настанні події, зокрема, порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, у т. ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право змінити умови цього Договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомлені дату, У цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим Договором.

Також, згідно п. п. 2.3.4 та 2.3.5, 2.3.8 Кредитного договору, Банк має право списувати грошові кошти з поточних рахунків Позичальника згідно п. 2.2.6 цього Договору при настанні термінів будь-якого з платежів, передбачених цим Договором, у межах сум, що належать до сплати Банку. У випадку порушення Позичальником термінів виконання будь-яких з грошових зобов`язань, встановлених цим Договором (за відсутності коштів у необхідних сумах на рахунках Позичальника для здійснення повноважень Банку відповідно до п. 2.2.6 цього Договору), а також для сплати передбачених цим пунктом комісійних винагород Позичальник доручає Банку Здійснювати списання коштів з усіх поточних і депозитних рахунків Позичальника у Банку у порядку, передбаченому законодавством та цим Договором. Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, зокрема. передбачених п. 2.3.2 цього Договору.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3, 4.5, 4.10, 4.11 Кредитного договору сторони узгодили, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.6 цього Договору. Відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених п. п. 1.2., 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору, Позичальник сплачує Банку проценти у розмірі зазначеному у п. А7 цього Договору (за винятком випадку реалізації Банком права зміни умов цього Договору, встановленого п. А3 цього Договору). Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. п. 4.1, 4.2 цього Договору, здійснюється згідно до п. А8 цього Договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту. Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А10 цього Договору. Розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту. Нарахування процентів та комісії здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується.

Приписами п. 5.8 Кредитного договору сторони узгодили, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А.2. цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Відповідно до п. 6.1 Кредитного договору цей Договір вважається укладеним з моменту підписання його Сторонами.

Згідно п. 7.5 Кредитного договору, усі спори та суперечки, що виникають або можуть виникнути між Сторонами, у тому числі пов`язані з укладенням, виконанням, зміною або припиненням цього Договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням Договору збитків, або визнання його недійсним, підлягають передачі, за вибором позивача, до відповідного утвореного державою суду згідно із встановленою законодавством України підвідомчістю, територіальністю, спеціалізацією та інстанційністю, чи до будь-якого постійно діючого третейського суду, утвореного відповідно до законодавства України у відповідності до його Регламенту.

Також, 01.07.2021 позивачем та відповідачем складено та підписано додаток № 1 до договору №.81.200000000506 від 01.07.2021 "Графік погашення", у якому зазначено терміни повернення частини кредиту, та сплати процентів за відповідний розрахунковий період, розмір частини кредиту, що підлягає поверненню у відповідну дату, сума процентів, що підлягає сплаті у відповідну дату, сума комісійних винагород, кредит та проценти та комісія разом.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, що підтверджується матеріальним ордером №.18TR.1807466.241636.64999 від 01.07.2021.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідачка порушила свої зобов`язання за кредитним договором та припинила здійснювати щомісячні платежі.

04.08.2023 на електронну адресу відповідачки - inna170970@ukr.net (зазначену у Анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ "А-БАНК") позивачем направлена вимога від 02.08.2023, у якій Банк посилаючись на умови кредитного договору №.81.200000000506 від 01.07.2021 (п. п. А2, А3, А6, А7, А10, А11, п. 2.2.2, 2.3.2) просив ОСОБА_1 погасити Банку всю поточну заборгованість за наявним кредитом у розмірі 123 124,44 грн до 09.08.2023. Вказана сума заборгованості розрахована позивачем станом на 02.08.2023.

Засобами поштового зв`язку вказана вимога Банком не надсилалась, у зв`язку з відсутністю можливості у відділень АТ "Укрпошти" доставки пошти до міста Бердянська Запорізької області (місцезнаходження відповідачки), оскільки Бердянська територіальна громада Запорізької області входить до переліку територій проведення воєнних (бойових) дій, та/або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блоковані).

Позивачем заявлена до стягнення заборгованість відповідачки станом на 27.08.2023, яка складається з: 81 894 грн 00 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 22 457 грн 98 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами, 20 408 грн 05 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив з правомірності пред`явленої позивачем до відповідачки вимоги про погашення залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) на свою користь та, водночас, ненадання відповідачкою до суду доказів повернення цих кредитних коштів позивачу. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачкою грошового зобов`язання та, відповідно, обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідачки залишків заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), заборгованості за процентами, заборгованості з виплати винагороди та штрафних санкцій.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п., п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, далі ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не сплата відповідачем заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2021 р. стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач не заперечує щодо факту укладення між сторонами кредитного договору.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Кредитний договір є укладеним, чинним, дійсним та підлягає виконанню сторонами відповідно до його умов.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже зазначалось, умовами п. А3 Кредитного договору згідно зі ст. ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього Договору, встановивши іншій термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомлені, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначений у повідомлені, вважається простроченою.

Також п. 2.3.2 Кредитного договору сторони визначили, що при настанні події, зокрема, порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, у т. ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право змінити умови цього Договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомлені дату, У цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим Договором.

Відповідно до виписки наданої позивачем за період з 01.07.2021 по 27.08.2023 по рахунку НОМЕР_2 , останній платіж в погашення кредиту за договором №.81.200000000506 від 01.07.2021 ОСОБА_1 був внесений 28.01.2022.

Тоді як додатком 1 до Кредитного договору "Графік погашення" наступні платежі відповідачем повинні були здійснені до 01.03.2022, 01.04.2022, 01.05.2022, 01.06.2022, 01.07.2022, 01.08.2022, 01.09.2022, 01.10.2022, 01.11.2022, 01.12.2022, 01.01.2023, 01.02.2023, 01.03.2023, 01.04.2023, 01.05.2023, 01.06.2023, 01.07.2023, 01.08.2023.

Позивач звернувся з вимогою до відповідача про погашення Банку всієї поточної заборгованості за наявним кредитом у розмірі 123 124,44 грн до 09.08.2023. Вказана сума заборгованості розрахована позивачем станом на 02.08.2023.

Відповідач доказів повернення кредитних коштів за кредитним договором від 01.07.2021 в повному обсязі суду не надав.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно пред`явив до відповідача вимогу про стягнення на свою користь залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 81 894 грн 30 коп.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 викладений такий правовий висновок: Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до п. п. А6 та А8 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % (двадцять цілих дев`яносто сотих) % річних. Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для рахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за Кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день. Розподіл внесених коштів на погашення кредиту проводиться в відповідну дату згідно з Графіком платежів.

Пунктами 4.1, 4.3 Кредитного договору сторони узгодили, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А6 цього Договору. Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. п. 4.1, 4.2 цього Договору, здійснюється згідно до п. А8 цього Договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.

Позивачем відповідачу нарахований залишок заборгованості за процентами в сумі 22 457 грн 98 коп.

Судом першої інстанції перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок та встановлено, що нарахування процентів позивачем здійснено правильно, розрахунок відповідачем не спростований, з чим погоджується і судова колегія.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 22 457 грн 98 коп. заявлені до стягнення правомірно і підлягають задоволенню судом.

Згідно з п. А10 Кредитного договору позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % (нуль цілих сімдесят дев`ять сотих) від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Сплата винагороди здійснюється згідно з Графіком платежу та, в разі дострокового погашення кредиту згідно з фактичним періодом користування кредитними коштами від дати погашення згідно з Графіком платежу до дати дострокового погашення кредиту (п. А10).

Пунктом 4.5 Кредитного договору сторони узгодили, що позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А10 цього Договору.

Позивачем відповідачу нарахований залишок заборгованості за винагородою в сумі 20 408 грн 05 коп.

Судом першої інстанції перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок та встановлено, що нарахування винагороди позивачем здійснено правильно, розрахунок відповідачем не спростований, з чим також погоджується судова колегія.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за винагородою в сумі 20 408 грн 05 коп. заявлені до стягнення правомірно і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами п. 5.8 Кредитного договору сторони узгодили, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинили звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А2. цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Позивачем відповідачу нараховані штраф (фіксована складова) в сумі 1 000 грн 00 коп. та штраф (змінна складова) в сумі 10 000 грн 00 коп.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок, судом першої інстанції встановлено, що нарахування штрафів здійснено правильно, розрахунок відповідачем не спростований.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу (фіксована складова) в сумі 1 000 грн 00 коп. та штрафу (змінна складова) в сумі 10 000 грн 00 коп. заявлені до стягнення обґрунтовано і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи позивач довів суду документально порушення з боку відповідача своїх зобов`язань за договором в повному обсязі.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, відповідачами не виконані зобов`язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.97 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідач, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, не заперечував проти наявності заборгованості перед позивачем за кредитним договором №.81.200000000506 від 01.07.2021, проте вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено повністю, посилаючись на дію форс-мажорних обставин, пов`язаних з широкомасштабною російською агресією проти держави Україна.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта про наявність форс-мажорних обставин, з огляду на наступне.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за договором, що пов`язане з настанням обставин непереборної сили, оскільки згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Тож, указаний лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою не надано до суду першої інстанції доказів того, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язання, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд правомірно відхилив заперечення відповідачки як недоведені документально.

При цьому, судова колегія не приймає до уваги поданий відповідачкою до Центрального апеляційного господарського суду сертифікат № 2300-24-0665 від 01.04.2024 року про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), з огляду на те, що вказаний сертифікат долучений відповідачкою до матеріалів справи вже під час апеляційного розгляду, про що судовою колегією було детально зазначено вище.

Отже на час вирішення даного спору, сторонами не надано доказів належного виконання відповідачкою умов договору та погашення заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами та винагороди за кредитним договором №.81.200000000506 від 01.07.2021.

За таких обставин, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 81 894 грн. 00 грн., загального залишку заборгованості за процентами в сумі 22 457 грн 98 коп., загального залишку заборгованості за винагородою в сумі 20 408 грн 05 коп., штрафу (фіксована складова) в сумі 1 000 грн 00 коп., штрафу (змінна складова) в сумі 10 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо оскарження рішення суду першої інстанції про відмову у відстроченні виконання судового рішення простроченої заборгованості до закінчення в Україні воєнного стану на умовах розстрочення до 1 року.

Так, в обґрунтування відстрочення виконання рішення суду відповідачка посилається на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, безпосередній вплив військової агресії Російської Федерації проти України на можливість виконання відповідачкою зобов`язань з повернення кредиту, а саме: 1) місце провадження підприємницької діяльності відповідачки знаходиться на території, тимчасово окупованій Російською Федерацією, що виключає можливість здійснення такої діяльності після 04.03.2022; 2) в результаті військових дій і окупації майно відповідачки, як особисте, так і те, що використовувалось для підприємницької діяльності, втрачено, що виключає можливість релокації бізнесу і продовження господарської діяльності на іншій території; 3) кредитні кошти були витрачені для придбання товарів, які пізніше були захоплені російськими військами. Зазначає, що під впливом зазначених чинників відповідачка втратила єдине джерело доходів, а саме доходів від господарської діяльності, що і стало причиною для невиконання зобов`язань з повернення кредиту. Вказує, що жодного фактору, який би свідчив про наявність вини відповідачки у такому невиконанні, немає в наявності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною четвертою даної статті визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, питання щодо надання відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами з дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання судового рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тобто, вирішуючи питання відстрочення виконання судового рішення суд має оцінити надані заявником докази на предмет того, що запропонований ним строк відстрочення/розстрочення дійсно сприятиме виконанню судового рішення, буде ефективним та не призведе до безпідставного затягування виконання рішення суду.

Відповідно ч. ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судова колегія констатує, що відповідачкою не надано до суду першої інстанції доказів на підтвердження винятковості обставин неможливості виконання рішення суду, у зв`язку з чим судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні заяви щодо відстрочення виконання судового рішення.

Також відхиляє судова колегія доводи апеляційної скарги щодо оскарження відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання відповідачки про закриття провадження у справі, оскільки ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 03.05.2022 року, тобто на момент подання позову вже не здійснювала підприємницьку діяльність та не мала відповідного статусу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором, який був укладений відповідачкою як фізичною особою-підприємцем, а цільовим призначенням кредиту за цим договором сторони визначили фінансування поточної діяльності позичальника - відповідачки.

Отже аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання господарського договору.

Згідно з відомостями що, містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 03.05.2022 внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок за кредитним договором не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Як уже зазначалося, уразі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов`язок укласти обов`язковий до укладення договір не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.

Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з кредитного договору, укладеного відповідачкою як суб`єктом підприємницькою діяльності та з цільовим призначенням кредиту за цим договором - фінансування поточної діяльності відповідачки. І обов`язки відповідачки за цим кредитним договором не припинилися у зв`язку із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця.

Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, а доводи апелянта про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України не відповідають наведеним вище нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 р. у даній справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026,00 грн слід покласти на останню.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 р. у справі № 908/2958/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 р. у справі № 908/2958/23 - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя Т.А. Верхогляд