ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 320/10002/22

провадження № К/990/37081/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №320/10002/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року (головуючий суддя - Терлецька О.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплачувати позивачу, як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» починаючи з 24 лютого 2022 року.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, відрядженим до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

3. Указує, що як і інші військовослужбовці Збройних Сил України, що були наказами Міністерства оборони України відряджені для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху, з 24 лютого 2022 року продовжує виконувати завдання в інтересах оборони та безпеки держави, а отже має право на виплату додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

4. Однак, така виплата відповідачем не здійснюється.

5. З огляду на викладене уважає, що має місце протиправна бездіяльність, оскільки відповідач порушує право позивача на отримання додаткової винагороди, виплата якої передбачена військовослужбовцям Збройних Сил України.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що виплата додаткової винагороди зумовлена не забезпеченням соціального статусу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а забезпеченням фінансування запровадження режиму воєнного стану та фінансуванням мобілізованих військовослужбовців. Така виплата не є безумовним правом військовослужбовця, а її призначення відноситься до дискреційних повноважень командирів відносно підлеглих їм військовослужбовців.

8. Зазначив, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 не передбачена для військовослужбовців, відряджених на службу до Украероруху.

9. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, проте, аналізуючи положення Постанови №104, додатково указав, що виплата щомісячної додаткової винагороди передбаченої Постановою №168 не розповсюджується на військовослужбовців відряджених до державних органів, а грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, відряджених до державних органів, установ та організацій регулюється Постановою №104. Указана Постанова №104 не передбачає виплату щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям, які перебувають на службі в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, оскільки дане підприємство у списку не значиться.

10. З урахуванням викладеного вирішили, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Короткий зміст касаційної скарги

11. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

12. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Постанови №168 до військовослужбовців Збройних Сил України, які були відряджені для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

13. Переконує, що Постанова №104 не містить вичерпного переліку складових грошового забезпечення, що виплачується відрядженому військовослужбовцю, а також заборони на здійснення відрядженим військовослужбовцям інших виплат (надбавок, доплат та винагород).

14. Зазначає, що за відрядженими військовослужбовцями зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, а виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до підприємства, здійснюється за рахунок коштів такого підприємства

15. Зауважує, що оскільки має статус військовослужбовця Збройних Сил України, то, відповідно, має право на виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168.

16. Переконує, що саме на відповідача покладено обов`язок виплачувати грошове забезпечення позивачу, у тому числі за час виконання ним бойових (спеціальних) завдань у складі оперативно-тактичного угрупування Міністерства оборони України.

17. Додатково зазначає, що під час розгляду цієї справи, на підставі наказу Украероруху був відряджений до оперативно-тактичного угрупування Міністерства оборони України для виконання бойових та спеціальних завдань з організації планування та координації авіаційної підтримки військ у складі оперативних груп від Повітряних Сил Збройних Сил України.

18. Указує, що у період з 16 грудня 2022 року до 27 січня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в м.Суми.

19. З урахуванням викладеного уважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

20. 23 листопада 2023 року до касаційного суду надійшов відзив Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, у якому відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

21. 06 листопада 2023 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 для розгляду справи №320/10002/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М, Мельник-Томенко Ж.М.

23. Ухвалою Верховного Суду від 13.11.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року у справі №320/10002/22 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 справу №320/10002/22 підготовчі дії у цій справі закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

25. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем було укладено контракт на проходження військової служби у Збройних силах України.

26. Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 19 жовтня 1999 року №600 позивач був відряджений до відповідача (далі - Наказ №600). Наказ містить указівку на те, що він виданий: 1) відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 08 червня 1998 року №815 та від 19 липня 1999 року №1281; 2) згідно Директиви Міністра оборони України від 14 вересня 1999 року №115/1/0342 щодо створення об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та 3) на підставі клопотання Генерального директора Украероруху. Відповідно до цього наказу позивач увільнявся від займаних посад та відряджався у розпорядження Украероруху.

27. Довідкою Украероруху №1-24.2/2956/22 від 23 вересня 2022 року, підписаною адміністративним директором відповідача, було повідомлено, що позивач дійсно відряджений до відповідача із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України.

28. У відповідача позивач займає посаду заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху відповідно до наказу відповідача №588/о від 14 серпня 2017 року.

29. Указана посада відповідає переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженому Указом Президента України №126/20117 від 03 травня 2017 року.

30. Суди з`ясували, що 30 червня 2022 року (зареєстровано 04 липня 2022 року) позивач звернувся до в.о. директора Украероруху з заявою, у якій просив на підставі пункту 1 Постанови №168, виплатити йому накопичену заборгованість додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року по теперішній час, та продовжити виплату додаткової винагороди до закінчення військового стану.

31. У відповідь на зазначену вище заяву, відповідачем було видано позивачу лист-відповідь від 18 липня 2022 року №1-24.2/2260/22, яким відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви. Зі змісту зазначеного листа установлено, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів у розумінні Постанови №104 та не отримує фінансування з Державного бюджету України. Також у листі-відповіді відповідач указує на те, що ним було вчинено дії по урегулюванню питання належного грошового забезпечення позивача, зокрема відповідач з цією метою звернувся за роз`ясненням до Міністерства оборони України.

32. Так, листом від 28 березня 2022 року №892/1/22 директор Департаменту фінансів Міноборони України повідомляв відповідача, що, ураховуючи зміст пункту 1 Постанови №104, яким не передбачена додаткова винагорода для відряджених військовослужбовців, така виплата військовослужбовцям, відрядженим до державних органів не здійснюється.

33. Також, відповідно до зазначеного листа, виплата додаткової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, які відряджені до Підприємства можлива лише за умови внесення відповідних змін до Постанови №104 у частині поширення цієї виплати на зазначену категорію військовослужбовців.

34. Уважаючи своє право на отримання додаткової грошової винагороди порушеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

35. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

37. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Постанови №168 до військовослужбовців Збройних Сил України, які були відряджені для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в частині наявності/відсутності підстав для нарахування їм додаткової грошової винагороди.

38. Перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Щодо права ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди

39. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

40. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ.

41. Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

43. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

44. Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

45. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

46. Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять в установленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

47. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

48. Відповідно до частини третьої статі 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

49. Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

50. Статтею 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на 30 липня 2023 року) визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

51. Порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, зокрема, ЗСУ, відряджених до державних органів, установ та організацій, затверджено Постановою №104.

52. За приписами абзаців 1, 2 пункту 1 Постанови №104 військовослужбовцям відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців ЗСУ. При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

53. Водночас абзац 3 пункту 1 Постанови №104 містить застереження, що виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться.

54. Положеннями абзаців 5, 6 пункту 1 Постанови №104 установлено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

55. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу.

56. За змістом пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

57. Пунктом 3 Постанови №704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

58. Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

59. Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та установлено, що його порядок і розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.

60. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Окрім того, цим Указом Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

61. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

62. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято Постанову №168.

63. Інших постанов щодо зміни складових грошового забезпечення позивача Кабінетом Міністрів України не приймалося.

64. Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 28 лютого 2022 року) установлено що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

65. Пунктом 3 Постанови №168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

66. Пунктом 5 зазначеної Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

67. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 07 березня 2022 року «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №217) внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, виключивши в абзаці першому слова «(крім військовослужбовців строкової служби)».

68. Згідно з пунктом 2 Постанови №217 указана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

69. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №350) до Постанови №168 були внесені зміни, згідно яких, абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Зміни набули чинності 24 березня 2022 року.

70. Згідно з пунктом 2 Постанови №350 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

71. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 липня 2022 року №754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №754) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Зазначені зміни набули чинності 08 липня 2022 року.

72. Згідно з пунктом 2 Постанови №754 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.

73. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

74. Згідно з пунктом 2 Постанови №793 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

75. Отже, відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 19 липня 2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

76. Таким чином, Кабінет Міністрів України установив додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, зокрема, військовослужбовцям ЗСУ.

77. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.

78. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

79. Спірним у цих правовідносинах є питання щодо наявності у військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

80. Так, вирішуючи питання щодо наявності у позивача як військовослужбовця ЗСУ, відрядженого до Украероруху, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Суд виходить з такого.

81. Запровадження в Україні правового режиму воєнного стану зумовило появу низки формально-юридичних чинників, передбачених чинним законодавством, та зміну підходу сприйняття певних суспільних явищ. Серед останніх варто вказати на об`єктивне зростання ролі та значення військовослужбовців як осіб, які несуть основний тягар протидії агресору, забезпечують оборону та захист держави, зумовлюють можливість функціонування публічно-правових інституцій, бізнесу, життєдіяльності пересічних громадян.

82. Правовий статусу військовослужбовця України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права, обов`язки, відповідальність пов`язані з проходженням військової служби, а також установлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту його правового статусу.

83. Основу правового статусу військовослужбовців України становлять Конституція України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення №1153/2008 та інші нормативно-правові акти.

84. Зміст поняття «військовослужбовець» на законодавчому рівні розкрито у Положенні №1153/2008. Також Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає військовослужбовців як громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу.

85. Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

86. До категорії військовослужбовців також прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у ЗСУ.

87. Отже, військовослужбовцями є особи, які проходять державну службу особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язану із захистом держави, її цілісності та суверенітету.

88. В умовах ведення гібридної війни рф проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, окрім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.

89. Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

90. Таким чином, Україна зобов`язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.

91. Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на установлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

92. Питання матеріального та морального стимулювання військовослужбовців ЗСУ під час дії воєнного стану було урегульовано Постановою №168, якою на період дії воєнного стану запроваджено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям.

93. У цьому контексті слід також зауважити, що правовими та соціальними наслідками прийняття такої постанови мала стати мотивація морально-психологічного стану та належний рівень виконання службових обов`язків, зокрема, військовослужбовцями ЗСУ щодо захисту незалежності, територіальної цілісності та державного суверенітету України.

94. За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. Указана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (частина четверта статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

95. Крім того, у подальшому Законом України від 28 червня 2023 року №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».

96. Отже, прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» створило відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

97. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

98. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 24 лютого 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ЗСУ, проте він відряджений у розпорядження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для подальшого проходження військової служби на посаді заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

99. Отже, позивач є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

100. За таких обставин, Суд дійшов висновку, що у період з 24 лютого 2022 року по 28 жовтня 2022 року позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою №168.

101. З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є помилковими.

Щодо порядку застосування змін, внесених до Постанови №168

102. Постановами Кабінету Міністрів України №217, №350, №793, яким вносились зміни до Постанови №168, визначено, що такі набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

103. Постановою Кабінету Міністрів України №754, якою теж вносились зміни до Постанови №168, визначено, що така набуває чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.

104. Колегія суддів зазначає, що указане суперечить принципу дії норм права в часі, який знаходить висвітлення в Конституції України, а саме у частині першій статті 58, за змістом якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

105. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

106. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

107. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

108. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки з конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001).

109. Окрім того, у Рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).

110. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

111. Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia), заява №44912/98, від 28 вересня 2004 року).

112. Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

113. Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не буде порушувати принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (указана позиція щодо дії нормативно-правових актів в часі відображена у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 (провадження №Пз/990/4/22).

114. Виходячи з характеру спірних правовідносин та ураховуючи наведене, слід дійти висновку про неможливість надання Постанові №168 зворотної дії в часі, тобто застосування з дня набрання чинності Постановою №168, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності.

115. Крім того, Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 (провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про те, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Щодо виплати додаткової винагороди

116. Як зазначалось вище, відповідно до абзаців 5, 6 пункту 1 Постанови №104 установлено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

117. Водночас, пунктом 3 Постанови №168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

118. Тобто, виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, здійснюється за рахунок бюджетного фінансування.

119. У тексті відзиву на позовну заяву, відзиву на апеляційну та касаційну скарги відповідач неодноразово звертав увагу на те, що Украерорух не є суб`єктом владних повноважень, не є розпорядником бюджетних коштів та не фінансується з Державного бюджету України.

120. Зазначав, що відповідно до Положення про Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху, затвердженого спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства оборони України №232/348 від 07 липня 2016 року (далі - Положення), Украероцентр є структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та входить до ОЦВС. Украероцентр безпосередньо підпорядковується директору Украероруху, а з питань пов`язаних з виконанням завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, - начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України. З переходом на функціонування в умовах воєнного стану організація функціонування та діяльності Украероцентру в організаційно-штатній структурі та штатах воєнного стану визначається відповідними наказами та розпорядженнями Міністра оборони України та Генерального штабу».

121. Так, відповідно до пунктів 9, 10 розділу І Положення, матеріально-технічне та інші види забезпечення функціонування Украероцентру для виконання покладених завдань здійснюються Міноборони та Украерорухом.

Матеріально-технічне забезпечення та підтримання працездатності обладнання, технічних систем, підготовка персоналу Украероцентру здійснюються відповідними службами та підрозділами Украероруху, Міноборони, Генерального штабу в межах їх компетенції.

122. Аналіз указаних положень дозволяє дійти висновку про те, що в особливий період Украероцентр підпорядковується Генеральному штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, а матеріально-технічне та інші види забезпечення його функціонування здійснюються Міністерством оборони України та Украерорухом.

123. У цьому зв`язку судами попередніх інстанцій не установлено чи виділяються з Державного бюджету України кошти на забезпечення діяльності Украероцентру (Украероруху), якщо такі кошти виділяються, то, відповідно, слід установити чи виділяються такі з резервного фонду Державного бюджету України, чи, можливо, за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (з огляду на норми указаного вище Положення) та чи спрямовуються такі кошти на виплату грошового забезпечення відряджених до Підприємства військовослужбовців.

124. У тексті відзиву на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивач відряджався до ОТУ «Суми» не директором Украероруху та не з ініціативи Украероруху, а був відряджений начальником Украероцентру генерал-майором ОСОБА_2 відповідно до бойових розпоряджень Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 06 грудня 2022 року №10/3816ОКП/ПС-Е, від 14 грудня 2022 року №10/3946/ОКП/ПС-Е, розпорядження Украероцентру від 14 грудня 2022 року №118/22ДСК.

125. З огляду на викладене уважає, що позивач мав би звертатись із вимогою про нарахування та виплату додаткової винагороди безпосередньо до Міністерства оборони України, однак не з 24 лютого 2022 року, а виключно за ті місяці, коли позивач перебував у відрядженні.

126. Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи міститься Витяг з наказу від 14 грудня 2022 року №120/22ДСК про відрядження ОСОБА_1 до ОТУ «Суми» (м.Суми) з 16 грудня 2022 року по 13 лютого 2023 року, Посвідчення про відрядження від 15 грудня 2022 року №35, видане ОСОБА_1 , Витяг з наказу командира ОТУ «Суми» Збройних Сил України від 27 січня 2023 року №27 (том 1, а.с.227-229).

127. Так, за змістом пункту 1 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

128. Суд повторно зауважує, що в особливий період Украероцентр підпорядковується Генеральному штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки.

129. Водночас, судами попередніх інстанцій не надано оцінки зазначеним вище документам, не установлено хто є безпосереднім командиром (начальником) ОСОБА_1 у діяльності, пов`язаній із безпосередньою участю позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не з`ясовано ким виплачувалось грошове забезпечення ОСОБА_1 за час його відрядження, у якому розмірі та на підставі яких документів.

130. Дійсно, як зазначає відповідач, указані обставини [направлення позивача у відрядження до ОТУ «Суми»] мали місце після звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.

131. Водночас, установлення цих обставин необхідне для розуміння механізму виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, його розміру, з метою недопущення порушення права військовослужбовця Збройних Сил України на належне йому грошове забезпечення в умовах воєнного стану.

132. Без установлення обставин, про які мовиться у пунктах 123 та 129 цієї постанови, неможливо вирішити питання про наявність/відсутність протиправної бездіяльності Украероруху щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 згідно Постанови №168.

133. Колегія суддів зауважує, що невжиття судами попередніх інстанцій усіх, визначених законом заходів, та не установлення усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення, яке б відповідало завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.

134. У зв`язку із викладеним, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо періоду нарахування додаткової винагороди, який розглядається у межах цієї справи

135. У тексті позовної заяви позивач просить, у тому числі, зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 починаючи з 24 лютого 2022 року.

136. Так, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

137. Реалізовуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист шляхом звернення до суду, особа викладає у позовній заяві власне суб`єктивне бачення щодо свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

138. Колегія суддів зауважує, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, у зв`язку із чим, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на момент звернення особи до суду таких не існує.

139. Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

140. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

141. Стаття 13 Конвенції, окрім іншого визначає те, що спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

142. Отже, «ефективний спосіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

143. Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

144. Однак, колегія суддів вважає неможливим [у разі, якщо після установлення усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, суди дійдуть висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог] зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткову винагороду згідно Постанови №168, оскільки така вимога не містить чіткого часового проміжку, протягом якого вже відбулось порушення права позивача, яке підлягає відновленню у межах цієї справи.

145. Указана вимога спрямована на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, сформульована без урахування вірогідної зміни правового регулювання спірних правовідносин [з огляду на неодноразове внесення змін до Постанови №168], та можливої зміни правового статусу позивача [наприклад, звільнення з військової служби].

146. Оскільки при вирішенні спору суд зобов`язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, колегія суддів констатує, що останнім днем, по який [включно] слід вирішувати питання про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, згідно Постанови №168, є день звернення до суду із цим позовом - 28 жовтня 2022 року.

147. Також, у разі вирішення цього спору на користь позивача, обов`язковому визначенню підлягає розмір додаткової винагороди, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь позивача.

148. На переконання колегії суддів, саме такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, відповідатиме завданню адміністративного судочинства та забезпечить поновлення порушеного [якщо таке буде установлено] права позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

149. Суд касаційної інстанції повторно наголошує на тому, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

150. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

151. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

152. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

153. При новому розгляді спору судам необхідно установити обставини, про які мовиться вище, та, проаналізувавши зміни, унесені до Постанови №168 [протягом спірного періоду] прийняти законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

IV. Висновки щодо судових витрат

154. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року у справі №320/10002/22 - скасувати.

3. Справу №320/10002/22 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду