ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року Справа № 280/2171/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області, третя особа), в якому просить:

визнати протиправним рішення відповідача від 27.12.2023 №084750009723 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу;

зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком з 10.09.2023 із урахуванням до загального стажу періоди роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002 та з 02.04.1993 по 25.06.1994.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що у зв`язку із тим, що в Оріхівському районі Запорізької області проходять активні бойові дії не має можливості надати ПФУ довідки про ті періоди роботи, які не враховані до загального стажу роботи. При цьому, періоди роботи, які не зараховані до загального стажу роботи, а саме: з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002 та з 02.04.1993 по 25.06.1994, підтверджуються заповненою трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.11.1983, яка відповідно до приписів ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Ухвалою суду від 15.03.2024 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.

Ухвалою судді від 03.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

23.04.2024 через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву (вх. №19472), у якому пояснює, що відповідно до наданих документів про стаж та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 24 роки 10 місяців 04 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. Зауважує, що згідно з наданими документами не враховано до загального стажу періоди роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998 та з 24.02.2000 по 31.12.2002, оскільки час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування (інформація про сплату відсутня); не зараховано період роботи з 02.04.1993 по 25.06.1994, оскільки рф припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Враховуючи вищевикладене, стверджує, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З урахуванням зазначеного, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 13.05.2024 надіслав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №22542), у якому наголошує, що для підтвердження наявності у особи страхового стажу необхідно подати до органів Пенсійного фонду України: за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, приймаються інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи; за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою. Підкреслює, що не враховано до загального стажу періоди роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998 та з 24.02.2000 по 31.12.2002, оскільки час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування (інформація про сплату відсутня); не зараховано період роботи з 02.04.1993 по 25.06.1994, оскільки рф припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, а тому вважає немає жодних підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

26.12.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 27.12.2023 №084750009723, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно наданих документів про стаж та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 24 роки 10 місяців 04 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. Не враховано до загального стажу періоди роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998 та з 24.02.2000 по 31.12.2002, оскільки час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування (інформація про сплату відсутня); період роботи з 02.04.1993 по 25.06.1994, оскільки російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погоджуючись з рішення відповідача від 27.12.2023 №084750009723 про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однією із обов`язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Абзацами 9, 10 частини 3 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Пунктом 20 Порядку 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Таким чином, страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, а страховий стаж, набутий після 01.01.2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено під час розгляду справи до страхового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002, оскільки час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування (інформація про сплату відсутня).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Так, у період з 14.01.1992 економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009-XII (далі - Закону № 2009).

Згідно зі статтею 28 Закону № 2009-XII особи, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом), та члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку підлягають пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства, а також загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття і загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до законодавства.

Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України за своїм місцем розташування, у встановленому порядку сплачує збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з усіх видів заробітку за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а також як платник страхових внесків з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, зазначених у частині першій цієї статті, сплачує страхові внески у встановленому законодавством порядку.

Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування.

Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).

З 01.08.2003 набрав чинності Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.

При цьому, за правилами частини 2 статті 27 Закону України «Про фермерське господарство» новостворені селянські (фермерські) господарства звільнялись від оподаткування на 3 роки, а в трудонедостатніх селах - на 5 років.

Аналогічна норма міститься в Законі України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 №400-ХІІ, а саме частинами 2 та 3 статті 19 якого закріплено, що колективні сільськогосподарські, рибальські, міжгосподарські сільськогосподарські підприємства та організації, радгоспи та інші сільськогосподарські товариства колективної та приватної власності, селянські (фермерські) господарства і створені на їх базі асоціації, господарські товариства, селянські спілки звільняються від оподаткування доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, крім випадків, передбачених іншими актами законодавства.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на 3 роки, а в трудонедостатніх селах - на 5 років.

Окрім того, статтею 34 Закону № 973-IV передбачено, що члени фермерського господарства і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законом.

Фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Членам фермерського господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).

Отже з аналізу статті 28 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та статті 34 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що даними нормами закріплено обов`язок, а не право, селянського (фермерського) господарства сплачувати за осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) внески (збір) на соціальне страхування.

Вказаними Законами передбачено, що селянське фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Отже, відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за осіб, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом) покладається на засновника або іншу визначену Статутом особу, а тому не сплата таких внесків не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Судом встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 06.11.1983 ОСОБА_1 прийнятий на посаду водія першого класу на КАМАЗ у фермерське господарство "Логос" з 01.07.1994 (запис №9), з якої звільнений 14.01.1998 за власним бажанням (запис №10). Крім того, з позивач працював у фермерському господарстві "Логос" на посаді водія першого класу на автомобілі КАМАЗ у період з 24.02.2000 по 03.11.2004, що підтверджується записами №13, 14 у згаданій трудовій книжці.

Згідно з довідкою голови фермерського господарства "Логос" Давиденка В.І. № 1/7 від 04.01.2024 позивач з 01.07.1994 (згідно з наказом про прийняття №6 від 30.06.1994) по 14.01.1998 та з 24.02.2000 (згідно з наказом про прийняття №8 від 23.02.2000) по 31.12.2002 працював на посаді водія у фермерському господарстві "Логос". Додатково повідомлено, що податки сплачувались своєчасно та в повному обсязі.

У зв`язку з чим, за період з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002 позивач, як застрахована особа не впливав на сплату страхових внесків фермерським господарством "Логос", а відтак не сплата останнім вказаних внесків не може позбавляти позивача в отриманні пенсії.

Щодо підстав незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 02.04.1993 по 25.06.1994, оскільки рф припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що у період з 02.04.1993 по 25.06.1994 позивач працював на водієм першого класу на всіх марках автомобілів Змішаного товариського підприємства «Газпром» в російській федерації, що підтверджено записами №7, 8 у його трудовій книжці НОМЕР_2 від 06.11.1983.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Слід зазначити, що те, що за іноземних осіб, які працювали на території РФ, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019.

Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішення від 27.12.2023 №084750009723, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 10.09.2023 суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Таким чином, оскільки питання призначення/перерахунку позивачу пенсії віднесено до виключної компетенції відповідача та приймаючи до уваги, що відповідач не зарахував спірні періоди роботи позивача з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002 та з 02.04.1993 по 25.06.1994 до страхового стажу, а суд позбавлений повноважень розраховувати необхідний для призначення пенсії стаж, позовна вимога про зобов`язання призначити пенсію за віком задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV періоди його роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 06.11.1983, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 26.12.2023 щодо призначення пенсії за віком.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,30 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (61022, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ЄДРПОУ 42098368), третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.12.2023 №084750009723 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди його роботи з 01.07.1994 по 14.01.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2002 та з 02.04.1993 по 25.06.1994 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 06.11.1983, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.12.2023 щодо призначення пенсії за віком.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак