ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5284/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: Турченко О.В. - самопредставництво,

від третьої особи: Добров Ю.І. самопредставництво,

від відповідача: адвокат Уртаєв О.І. - ордер,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5284/23

за позовом: Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, № 1-а)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерства оборони України (03168, м. Київ-168, просп. Повітрофлотський, № 6)

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства «Колос» (67760, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, сільрада Маразліївська, комплекс будівель і споруд № 1)

про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 917 422,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Селянського (фермерського) господарства «Колос», в якому просить суд:

- усунути перешкоди Білгород-Дністровській КЕЧ району у користуванні земельною ділянкою площею 290,4 гектарів шляхом заборони СФГ «Колос» вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, та звільнення ним цієї земельної ділянки;

- стягнути на користь Білгород-Дністровської КЕЧ району з СФГ «Колос» збитки у розмірі 917422,00 грн за користування без належної правової підстави земельною ділянкою площею 290,4 га за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка за період з вересня 2022 року по січень 2024 року.

2. Короткий зміст позиції учасників справи.

2.1. Доводи Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району на теперішній час рахується земельна ділянка площею 290,4 гектарів за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, яка належить до земель оборони

05.02.2015 між Білгород-Дністровською КЕЧ району та Селянським (фермерським) господарством «Колос» з метою залучення додаткових джерел фінансування та підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України був укладений договір №2-2015 про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих позивачу в безстрокове користування та можливостей відповідача з вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.

Як зазначає позивач, за умовами даного договору сторони домовились, що позивач бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки, розташованої на полях № 1 за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, військове містечко №7 та загальною площею 290,4 га, для вирощування сільськогосподарських культур, а відповідач бере на себе зобов`язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільськогосподарських культур, які обумовлені договором.

Окрім того, сторони визначили, що ціна договору складає 647592 грн, розрахунки проводяться щомісяця рівними платежами протягом календарного року в строк до 15 числа наступного за місяцем платежу у сумі 53966 грн. При цьому, договір укладений на сім сільськогосподарських років, тобто до 30.08.2022, а відповідач має безперечне та першочергове право пролонгації цього договору на новий термін, якщо сторони не отримали один від одного листа про зупинення договору.

Позивач стверджує, що за таких умов договору та на виконання рішення Міністра оборони України, доведеним до Білгород-Дністровської КЕЧ району телеграмами вищестоящого довольчого органу позивача від 01.02.2022 за № 370/2/886, вих.№ 370/2/4796 від 01.08.2022, Білгород-Дністровською КЕЧ району на адресу СФГ «Колос» 15.07.2022 за вих.№651 та 26.08.2022 вих.№870 були направлені відповідні повідомлення про необхідність завершення виконання зобов`язань за договором, а відтак, позивачем не погоджено подальше продовження господарських відносин.

Оскільки згідно ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі 01.03.2023 комісією Білгород-Дністровської КЕЧ району проведено обстеження земельної ділянки, що розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка (за межами населених пунктів), військове містечко № 7, та актом від 01.03.2023 огляду військового містечка та земельної ділянки площею 290,4 га встановлено, що на момент огляду на земельній ділянці зростає злакова озима сільськогосподарська культура (пшениця).

Водночас, за ствердженням позивача, зазначена земельна ділянка була залучена до спільної діяльності з СФГ «Колос» згідно договору № 2-2015 від 05.02.2015, термін дії якого на даний час закінчено 30.08.2022, а додаткові угоди щодо продовження дії договору сторонами не укладались.

В свою чергу, на переконання позивача, відповідач безпідставно вважає договір №2-2015 про вирощування сільськогосподарських культур продовженим і не тільки продовжує використання земельної ділянки площею 290,4 га, а також продовжує здійснювати оплату після спливу терміну дії договору № 2-2015 від 05.02.2015, що в свою чергу, дозволяє позивачу дійти висновку про належність посівів озимої культури, наявність якої зафіксовано в акті, відповідачу та використання ним цієї земельної ділянки з метою отримання прибутку без належної правової підстави, у зв`язку з чим позивачу заподіяні збитки.

Позивач наголошує, що будь-які дозволи щодо використання земельних ділянок за адресою Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, площею 290,4 гектарів суб`єкту господарювання - СФГ «Колос», ані Міністерством оборони України, ані Білгород-Дністровською КЕЧ району після 30.08.2022 не надавались, та, враховуючи, що земельна ділянка віднесена до земель оборони, є законні підстави вимагати припинення дій відповідача, який здійснює незаконне використання земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції.

Заперечуючи проти доводів відповідача, Білгород-Дністровська КЕЧ району зазначила, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права, а виникнення права власності на майбутній врожай не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій він знаходиться.

Позивач пояснює, що на виконання рішення Міністра оборони України, доведеним до Білгород-Дністровської КЕЧ району телеграмами, керівництвом доведено розпорядження, згідно з яким зміни, доповнення до чинних договорів спільної діяльності не вносити та дію таких договорів не продовжувати, зміст якого не може бути предметом обговорення з відповідачем, оскільки воно прийняте в особливий для країни період та врахуванням ризиків для продовольчої та економічної безпеки як для Одеського регіону так і для країни в цілому.

Водночас, фактичне використання зазначеної земельної ділянки всупереч ст.77 ЗК України з метою отримання прибутку відповідачем від вирощування та реалізації сільськогосподарської продукції, на переконання позивача, немає нічого спільного із наявністю загроз економічної та продовольчої безпеки регіону.

2.2. Доводи Селянського (фермерського) господарства «Колос».

СФГ «Колос» подано до суду відзив на позовну заяву, де в обґрунтування своєї правової позиції відповідач підтвердив, що починаючи з 2015 року СФГ «Колос» плідно співпрацювало з Білгород - Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та здійснювало користування земельною ділянкою площею 290,4 гектарів, що розташована у військовому містечку за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, відповідно до умов договору № 2-2015 від 05.02.2015.

Між тим, як зауважив відповідач, у липні 2022 року від Білгород-Дністровської КЕЧ району на адресу СФГ «Колос» надійшло повідомлення про здійснення заходів щодо завершення виконання зобов`язання за договором шляхом проведення остаточних розрахунків. Разом з тим, даним повідомленням від 15.07.2022 Білгород- Дністровською КЕЧ району роз`яснено, що ними будуть підготовлені та надані пропозиції до вищого керівництва щодо подовження господарських відносин за договором, проте наразі договірні зобов`язання між сторонами щодо використання земельної ділянки площею 290,4 га залишаються не врегульованими через небажання Білгород- Дністровської КЕЧ району проводити будь-які перемовини та узгодження.

Відповідач звертаємо увагу суду, що СФГ «Колос» є законослухняним суб`єктом господарювання і здійснює свою господарську діяльність у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладених договорів, добросовісно виконувало свої зобов`язання за договором, зокрема і грошові, а отже сектор оборони своєчасно отримує фінансування, що є пріоритетним в умовах воєнною стану в країні.

Крім того відповідач додає, що на спірній земельній ділянці СФГ «Колос» здійснено посів сільськогосподарської культур, зібрання врожаю якої ще не здійснено, а отже питання можливого обмеження користування СФГ «Колос» земельною ділянкою може грубо порушити його майнові права і призвести до суттєвих збитків, однак, позивач без наявних на те об`єктивних підстав відмовляється у подальшій співпраці, що суттєво загрожує продовольчій та економічній безпеці регіону в і без того складній ситуації.

Відповідач наголошує, що готовий привести у відповідність договірні зобов`язань між позивачем стосовно умов подальшого використання спірної земельної ділянки площею 290,4 гектарів шляхом проведення з цього приводу необхідних перемовини та підписання відповідного договору (додаткової угоди до договору), про що неодноразово повідомляв позивачу, втому числі і письмово.

Щодо наявності заподіяних збитків за користування земельною ділянкою відповідач вказує, що позивач є непослідовним у своїх твердженнях, адже просить суд стягнути з відповідача збитки за користування земельною ділянкою, які фактично відповідають сумі орендної плати за кожен місяць користування, які в свою чергу вже були сплачені відповідачем, про що сам позивач стверджує за текстом свого позову. Тобто фактично позивач безпідставно має на меті повторно стягнути з відповідача вже сплачені кошти, що, на думку відповідача, грубо суперечить нормам законодавства.

Так, за ствердженням відповідача, в даному випадку не йдеться про наявність будь-яких збитків зі сторони позивача або ж неодержаного доходу, адже плата за користування земельною ділянкою зі сторони СФГ «Колос» здійснювалась за весь період своєчасно та в повному обсязі, а позивачем, в свою чергу, жодним чином не обґрунтовано, яких саме збитків завдано, і на підставі чого сформовано саме така сума збитків, а відтак така вимога є безпідставною та незаконною.

У відповідь на доводи позивача, відповідач, окрім раніше вказаного, наголошує, що листом від 15.07.2022 позивач не виключав можливості подальшої співпраці з СФГ «Колос», а навпаки надав всі підстави вважати про можливість подальшого співробітництва та, оскільки технологічний процес оброблення спірної земельної ділянки вже було налагоджено і запущено протягом 8 років, його неможливо завершити в один момент навіть при настанні такої необхідності, адже кожен технологічний етап, а саме процес підготовки землі до засівання і сам процес засівання незміно має закінчуватись фактом збирання врожаю.

2.3. Доводи Міністерства оборони України.

Міністерство оборони України у своїх поясненнях також наголошує, що землі оборони, у тому числі земельна ділянка площею 290,4 гектарів, яка розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, знаходиться в сфері управління Міністерства оборони України, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Позивач, на думку Міноборони, вірно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом пред`явлення негаторного позову та вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

В свою чергу, за ствердженням третьої особи, відповідачем не надано суду відповідних доказів про те, що ним на законних підставах використовується спірна земельна ділянка, що свідчить про відсутність в нього підстав для вирощування на вказаній земельній ділянці сільськогосподарських культур, а тому має місце факт самовільного зайняття СФГ «Колос» вищевказаної земельної ділянки державної власності.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2023 позовна заява вх.№5866/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

18.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5866/23 від 12.12.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5284/23. Справу № 916/5284/23 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "11" січня 2024 року об 11:20 год. Даною ухвалою суду також залучено Міністерство оборони України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

25.12.2023 СФГ «Колос» звернулось до суду із заявою (вх. № 4687/23), якою просило залучити у справу № 916/5284/23 його представника та надати адвокату доступ до електронної справи в підсистемі «Електронний суд». Вказана заява 26.12.2023 судом була задоволена.

04 січня 2024 року за вх.№ 515/24 до суду від СФГ «Колос» надійшло клопотання про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено відповідною ухвалою суду від 08.01.2024.

10.01.2024 СФГ «Колос» подано до суду відзив (вх. № 1097/24) на позовну заяву по справі № 916/5284/24, який судом прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

11.01.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/5284/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "25" січня 2024 року о 10:00 год., про що позивач та третя особа були повідомлені відповідною ухвалою суду від 12.01.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

22.01.2024 від Білгород-Дністровської КЕЧ району до суду надійшла відповідь (вх. № 2785/24) на відзив, яка прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.

23.01.2024 Міністерством оборони України надано пояснення (вх. № 2930/24) щодо позову та відзив, які також судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

24.01.2024 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою (вх. № 3080/24) про збільшення розміру позовних вимог, згідно яких позивач, зокрема, збільшив розмір збитків та просив стягнути 917422, 00 грн за користування земельною ділянкою без належної правової підстави за період з вересня 2022 року по січень 2024 року. Заява позивача була прийнята судом до розгляду.

25.01.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/5284/23, у зв`язку із задоволенням відповідного клопотання відповідача, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до 08.02.2024 о 12:00 год.

05.02.2024 відповідач надав до суду заперечення (вх. № 4746/24) на відповідь на відзив, які судом були долучені до матеріалів справи разом із поданими доказами.

08.02.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/5284/23 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/5284/23 до судового розгляду по суті на "27" лютого 2024 року о 12:00 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи по суті на 07.03.2024 о 10:00 год.

27.02.2024 СФГ «Колос» звернулось до суду з клопотанням (вх. № 7970/24) про відкладення судового засідання по справі № 916/5284/23 у зв`язку з хворобою його представника.

27.02.2024 у судовому засіданні по справі № 916/5284/23, враховуючи клопотання відповідача, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "07" березня 2024 року о 10:00 год., про що відповідача повідомлено належним чином ухвалою суду від 28.02.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

07.03.2024 у судовому засіданні по справі № 916/5284/23, приймаючи до уваги неможливість завершення розгляду справи та з`ясувавши думку представників сторін, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до 16.04.2024 о 10:40 год.

15.04.2024 від відповідача суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 15370/24), які судом були долучені до матеріалів даної справи.

16.04.2024 СФГ «Колос» надало суду клопотання (вх. 15524/24) про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що відповідачем було надано сторонам по справі на затвердження мирову угоду, у зв`язку з чим існує необхідність у додатковому часі на узгодження та затвердження мирової угоди сторонами

16.04.2024 у судовому засіданні по справі № 916/5284/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "02" травня 2024 року об 11:40 год. СФГ «Колос» про дату, місце та час судового засідання по суті було повідомлене відповідною ухвалою суду від 17.04.2024 в порядку ст. 120 ГПК України.

02.05.2024 позивач надав до суду виступ (вх. № 17951/24) із заключним словом (у судових дебатах), який долучений до матеріалів справи.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача (Білгород-Дністровська КЕЧ району) у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору, письмових поясненнях та наданими суду доказами.

Представник третьої особи (Міністерство оборони України) у вступній промові та судових дебатах повністю підтримав свою правову позицію, викладену письмових поясненнях, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача (СФГ «Колос») у своїй вступній промові та судових дебатах проти позовних вимог заперечував, просив суд у задоволені позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору та наданими суду доказами.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

02.05.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як вбачається з Державного акту про право користування землею серії Б № 031727 від 1983 року, Білгород-Дністровській КЕЧ району було передано у постійне безстрокове і безоплатне користування 1701,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для будівництва об`єктів.

З матеріалів справи вбачається, що 05.02.2015 між Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району (сторона-1) та Селянським (фермерським) господарством «Колос» (сторона-2) укладено договір № 2-2015, відповідно до п. 1.1. якого з метою залучення додаткових джерел фінансування та відповідно до ст.2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1076-ХІV, ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV, сторони за цим договором домовились про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.

Згідно умов п. 1.2 договору, сторони домовились, що діяльність по договору буде здійснюватися наступним чином: сторона-1 бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур; сторона-2 бере на себе зобов`язання власними силами та власними коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільськогосподарських культур, які обумовлені договором.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що сторона-1 зобов`язалась, серед іншого, залучити для вирощування сільськогосподарської продукції, яке буде проводитися стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, згідно індивідуальної картки обліку земельної ділянки колишнього полігону «Олексіївський» (Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, військове містечко № 7), з якої Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району може виділити для вирощування зернових та технічних культур двісті дев`яносто гектарів та сорок соток земель, що не надані у власність або у користування та перебувають у запасі, терміном на один сільськогосподарський рік, тобто до 01.09.2015 року.

Сторони домовились, що сторона-2 перераховує стороні-1 грошові кошти у сумі 191664,00 грн, тобто з розрахунку 660 грн за один гектар за рік. Вартість послуг від вирощування сільськогосподарської продукції сплачується у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця 2015 року, у сумі 27380,57 грн. В такому разі сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджується зібраним врожаєм (п.п. 5.1., 5.2 договору).

Відповідно до розділу 9 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його укладення. Договір укладений строком на один сільськогосподарський рік, а саме з 12.02.2015 по 01.01.09.2015. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється письмовою додатковою угодою до цього договору.

Сторони домовились, що сторона-2 має безперечне та першочергове право пролонгації цього договору на новий термін, якщо сторони не отримали від одно одного листа про зупинення договору, договір вважається заключним на новий термін, строком на один рік.

12.02.2015 Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та СФГ «Колос» складено акт обміру земельної ділянки, за змістом якого вказано про залучення до обробки земельної ділянки загальною площею 290,4 га, розташованої на полях № 1.

18 червня 2015 року Додатковою угодою № 1 до договору № 2-2015 від 05.02.2015 сторони погодили наступне:

І. Внести до договору № 2-2015 від 05.02.2015 наступні зміни та доповнення, зокрема:

2. Абзац перший пункту 3.1. договору викласти в наступній редакції: Залучити для вирощування сільськогосподарської продукції, яке буде проводитися стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, згідно індивідуальної картки обліку земельної ділянки колишнього полігону «Олексіївський» (Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, військове містечко № 7), з якої Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району може залучити для вирощування зернових та технічних культур двісті дев`яносто гектарів та сорок соток земель, що не надані у власність або у користування, терміном на сім сільськогосподарських років, тобто до 30.08.2022 року.

5. Пункт 5.2. договору викласти в наступній редакції: Розрахунки зі стороною-1 від вирощування сільськогосподарських культур проводяться у наступному порядку:

- щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, у сумі 27380,57 грн.

8. Абзац перший розділу 9 договору викласти в наступній редакції: Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

9. Абзац другий розділу 9 договору викласти в наступній редакції: Цей договір укладений строком на сім сільськогосподарських років, тобто до 30.08.2022 року.

10. Абзац десятий розділу 9 договору викласти в наступній редакції: Сторони домовились, що сторона-2 має безперечне та першочергове право пролонгації цього договору на новий термін, якщо сторони не отримали від одно одного листа про зупинення договору, договір вважається подовженим на новий термін, строком на сім сільськогосподарських років.

ІІ. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є обов`язковою для виконання сторонами на протязі дії основного договору.

Додатковою угодою №5 від 25.10.2016 сторони виклали п.п. 5.1. та 5.2. договору в наступній редакції: Сторони домовились, ціна договору складає 647592,00 грн, тобто з розрахунку 2230 грн за один гектар на один календарний рік, а саме: не менш 8 відсотка із нормативної грошової оцінки. Розрахунки зі стороно-1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, протягом календарного року, в строк до 15 числа наступного за місяцем платежу у сумі 53966,00 грн.

В матеріалах справи наявний лист Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України № 370/2/866 від 01.02.2022, з якого вбачається, що від начальників Київського КЕУ, КЕВ та КЕЧ (району) вимагається, серед іншого: до нормативно-правового врегулювання питання укладання землекористувачами Міноборони договорів про спільну діяльність відповідно до вимог статті 4 ЗУ «Про використання земель оборони» нові договору не укладати; здійснити необхідні заходи щодо завершення виконання зобов`язань за чинними договорами; зміни, доповнення до чинних договорів не вносити та дію таких договорів не продовжувати.

Повідомленням № 651 від 15.07.2022 позивач зазначив відповідачу, що рішенням Міноборони передбачено дію чинних договорів не продовжувати та, з метою недопущення майнових втрат сторін договору у зв`язку із закінченням дії договору, позивач, керуючись абзацом 10 розділу 9 договору, наголосив на здійсненні відповідачем заходів щодо завершення виконання зобов`язань за спірним договором до 30.08.2022, а саме припинення проведення сільськогосподарських робіт, пов`язаних з підготовкою земельної ділянки до посівних робіт на 2022-2023 сільськогосподарський рік на площі 290,4 га.

В доповнення до листа № 651 від 15.07.2022, Білгород-Дністровська КЕЧ району листом № 870 від 26.08.2022 інформувала СФГ «Колос», що у зв`язку із закінченням терміну дії договору № 2-2015 від 05.02.2015 рішенням вищестоящого керівництва № 370/2/4796 не погоджено подальше продовження господарських відносин.

01.03.2023 комісією у складі начальника проектно-кошторисної групи працівника ЗСУ Майстро С., інженера з землекористування працівника ЗСУ Цівільової Н., інженера Білгород-Дністровської КЕЧ району Попової О., проведено обстеження земельної ділянки площею 290,4 га, що розташована за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Олексіївка (за межами населених пунктів), військове містечко № 7 і знаходилась у користуванні СФГ «Колос» та складено Акт огляду земельної ділянки, відповідно до якого на момент огляду на земельній ділянці зростає озима сільськогосподарська культура (пшениця). Також в означеному акті вказано, що термін дії договору № 2-2015 від 05.02.2015 закінчено 30.08.2022, додаткові угоди щодо продовження дії договору не укладались та письмові повідомлення про необхідність завершення виконання зобов`язань за договором надсилались.

До вказаного акту позивачем додано схему фотографування та відповідні фото таблиці.

06.03.2023 Білгород-Дністровська КЕЧ району звернулась до СФГ «Колос» з листом № 246, яким зазначила, що за результатами огляду військового містечка № 7, яке розташоване за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Олексіївка (за межами населених пунктів), виявлено наявність на земельній ділянці посівів озимих злакових сільськогосподарських культур. Даним листом позивач, з метою встановлення факту самовільного використання земель, також просив відповідача повідомити стосовно належності йому посівів озимої культури.

16.11.2023 комісією у складі начальника проектно-кошторисної групи працівника ЗСУ Майстро С., інженера з землекористування працівника ЗСУ Цівільової Н., інженера Білгород-Дністровської КЕЧ району Попової О., проведено обстеження військового містечка № 7, розташованого на земельній ділянці площею 290,4 га за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Олексіївка (за межами населених пунктів), що знаходилась у користуванні СФГ «Колос», за результатами чого складено Акт про виявлене самовільне зайняття (неправомірне вилучення) земель оборони або нерухомого військового майна.

У даному акті встановлено факт самовільного використання земельної ділянки площею 290,4 га, наявність сходів сільськогосподарської культури (рапс) та зрощувальної техніки. Порушення здійснено СФГ «Колос», що підтверджується сплатою протягом 2023 року з боку відповідача за фактичне використання земельної ділянки.

До вказаного акту позивачем додано відповідна фото таблиця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у період з вересня 2022 року по січень 2024 здійснював оплату у розмірі 53966,00 грн щомісяця, а загалом 917422,00 грн, за залучену земельну ділянку згідно п. 5.2. договору № 2-2015 від 05.02.2015, що підтверджується платіжними інструкціями із відповідним зазначенням призначення платежу та самим позивачем.

11.01.2024 СФГ «Колос» звернулось до Білгород-Дністровської КЕЧ району з листом-пропозицією № 125, яким просив позивача розглянути питання подальшої плідної співпраці між сторонами та привести у відповідність договірні зобов`язання між ними стосовно умов подальшого використання відповідачем земельної ділянки площею 290, 4 га, що розташована у військовому містечку за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Олексіївка.

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частинами 1, 2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 1133 ЦК України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Згідно з приписами ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.1 ст.1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України, ст.9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

У відповідності до ч. 1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст.95 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. "б" ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Статтею 2 Закону України «Про використання земель оборони» встановлено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Також, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військовим вважається державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Пунктами 4.4, 4.5 Положення «Про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про використання земель оборони». Фонди військових містечок закріплюються на праві оперативного управління за військовими частинами, про що видаються відповідні накази Міністерства оборони України. Командир військової частини зобов`язаний забезпечувати утримання і експлуатацію за призначенням переданих військовій частині фондів і території військового містечка, квартирного майна та земельних ділянок, вживати заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів у районі розташування військової частини, забезпечувати економне використання комунальних послуг та енергоносіїв. У разі самовільного захоплення, незаконного вилучення земель оборони або нерухомого військового майна командир військової частини зобов`язаний вжити заходів щодо захисту інтересів держави відповідно до чинного законодавства.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що 05.02.2015 між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є укладений між Білгород-Дністровською КЕЧ району та СФГ «Колос» договір № 2-2015, строк дії якого був продовжений шляхом укладання відповідної додаткової угоди до 30.08.2022.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» та п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі - Положення) і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Закон України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV закріпив можливість використання земель оборони в господарських цілях шляхом надання військовими частинами (за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади) дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданим їм у постійне користування. Згідно зі ст. 1 Закону № 1345-ІV, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Системний аналіз викладених вище норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини (установи) вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування.

Таким чином, судом під час розгляду справи встановлено, що згідно умов договору, укладеного між сторонами у справі, правовідносини, які виникли між ними за своєю правовою природою підпадають під ознаки договору про спільну діяльність. За своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст.204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За аналізом позовних вимог, судом встановлено, що позивачем подано до суду негаторний позов про усунення йому перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 290,40 га, що розташована на території військового містечка за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Олексіївка, у зв`язку з використанням її відповідачем без належної правової підстави.

У розумінні норм ст. 391 Цивільного кодексу України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

При цьому підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

З огляду на викладене, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, рішення чи розпорядження власника, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Системний аналіз положень ч.1 та п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.1 ст.1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей тощо).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Конструкція ст.1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність встановлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (статті 1213 ЦК України), а й в повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (стаття 1214 ЦК України).

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.

Враховуючи те, що строк дії договору №2-2015 від 05.02.2015, укладеного між Білгород-Дністровською КЕЧ району та СФГ «Колос», припинився 30.08.2022, а позивачем завчасно направлені відповідачу повідомлення про завершення виконання зобов`язань та припинення проведення сільськогосподарських робіт, та подальше продовження господарських відносин не погоджено і не врегульоване відповідними додатковими угодами, то правова підстава набуття відповідачем земельної ділянки загальною площею 290,40 га у користування на час вирішення наявного спору є такою, що відпала. Відтак до спірних правовідносин слід застосовувати положення глави 83 ЦК України.

Прийма.чи до уваги вищевказане, а також з огляду на те, що відповідачем не надано суду відповідних доказів про те, що ним законно використовується земельна ділянка, площею 290,40 га, що розташована на території військового містечка №7 за межами населеного пункту с. Олексіївка Білгород-Дністровського району Одеської області, суд погоджуєься з доводами позивача та дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для користування ділянкою з 30.08.2022.

Утім, як стверджує позивач та це підтверджено обставинами справи, встановленими на підставі наявних у справі документів, в період з вересня 2022 року по січень 2024 року включно СФГ «Колос» на спірній земельній ділянці проводило господарську діяльність шляхом здійснення посівів сільськогосподарських культур, що не заперечується представниками відповідача, а навпаки, - підтверджується у заявах по суті та поясненнях.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є належним способом захисту порушеного права землекористувача, у разі створення йому перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою.

Позов про усунення порушень права землекористувача, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є землекористувачем, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право землекористування. При цьому, обов`язком землекористувача не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Беручи до уваги наведене, а також те, що Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району доведено належними та допустимими доказами, що КЕЧ на законних підставах користується земельною ділянкою, виділеною для потреб оборони, є належним землекористувачем, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , загальною площею 290,40 га, що знаходиться в с. Олексіївка Білгород-Дністровського району Одеської області шляхом припинення СФГ «Колос» фактичного використання земельної ділянки і припинення вирощування сільськогосподарської продукції.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача, оскільки всі вони фактично зводяться до того, що СФГ «Колос» протягом 8 років співпраці з позивачем є законослухняним суб`єктом господарювання, добросовісно виконувало та продовжує виконувати свої зобов`язання за договором, а також бажає привести у відповідність договірні зобов`язання між сторонами з метою подальшого використання спірної земельної ділянки.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків (упущеної вигоди), спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки в розмірі 917422,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Інститут постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку перебуває у стані трансформації.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) наголосив, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб`єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов`язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України).

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Також Конституційний суд України зазначив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Саме по собі право постійного користування належить до майнових прав, а отже його реалізація повинна відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес" АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 910/422/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17.

Для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано належним чином.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2019 року № 910/9278/18)

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року по справі № 906/824/17)

З доводів позовної заяви та доданих до неї доказів не витікає жодного зв`язку між розміром збитків, які витікають з самовільного зайняття земельної ділянки, розрахованим Білгород-Дністровською КЕЧ району, та сумою упущеної вигоди, яку міг би отримати позивач, самостійно користуючись земельною ділянкою в розумінні наведених вище міркувань.

Крім того, як витікає з матеріалів справи, земельну ділянку було передано у постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, а не для використання у господарській діяльності, що за відсутності інших доказів, які б свідчили про фактичне здійснення позивачем комерційної діяльності із залученням цієї земельної ділянки, спростовує доводи позивача про можливість отримання відповідного доходу, розмір якого може бути підставою для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 917422,00 грн від користування спірною земельною ділянкою, а також вжиття кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявленні до стягнення упущеної вигоди.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування збитків з підстав фактичного користування відповідачем земельними ділянками без укладеного договору. Тобто позивач зазначає про протиправність поведінки відповідача у вигляді користування майном (землею) Білгород-Дністровської КЕЧ району без належної правової підстави.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі №6-88ц-13, постанова ВПВС у справі №587/430/16-ц, №629/4628/16-ц від 23.05.2018, №922/3412/17 від 20.11.2018, №917/1739/17 від 04.12.2019).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі №922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).

Відтак, можливим є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених відповідачем, що пов`язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Білгород-Дністровська КЕЧ району, посилаючись у позовній заяві на необхідність сплати за користування земельною ділянкою, а саме, суми у розмірі 53966,00 грн у календарний місяць, нараховує суму збитків як плату за продовження відповідачем діяльності з вирощування сільськогосподарських культур за період з вересня 2022 року по січень 2024 року, тобто за 17 місяців у сумі 917422,00 грн.

Отже, Позивач фактично розраховує суму збитків як неотриману у спірний період плату, розмір та порядок внесення якої визначені відповідно до пункту 5.1, пункту 5.2 договору від 05.02.2015 № 2-2015.

Отже, з позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що предметом заявленої вимоги позивача у даній справі є стягнення збитків, внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою, разом з тим судом встановлено, що борг відповідача, який позивач вважає збитками у вигляді неодержаних доходів, є повністю сплаченим СФГ «Колос», що визнається та підтверджується самим позивачем.

Таким чином, позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для стягнення збитків. Суд визнає також недоведеним розмір заявленої до стягнення суми збитків (ймовірно неодержаних позивачем доходів), та з урахуванням принципу «jura novit curia» (суд знає закони) суд встановив, що правова природа суми, заявленої позивачем в якості боргу відповідача не пов`язана з завданням збитків.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) району з Селянського (фермерського) господарства «Колос» збитків в сумі 917422,00 грн за користування земельною ділянкою площею 290,4 га, розташованою за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, у період з вересня 2022 року по січень 2024 року без належної правової підстави.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам учасників справи, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності конкретизовано у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін у процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Як визначено Верховним Судом, справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Европейський суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»)». Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у свою чергу, звертає увагу на те, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2684,00 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позовної вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційній частині району (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, № 1-а, код ЄДРПОУ 08124865) у користуванні земельною ділянкою площею 290,4 гектарів шляхом заборони Селянському (фермерському) господарству «Колос» (67760, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, сільрада Маразліївська, комплекс будівель і споруд № 1, код ЄДРПОУ 21011485) вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Олексіївка, та звільнення Селянським (фермерським) господарством «Колос» цієї земельної ділянки.

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Колос» (67760, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, сільрада Маразліївська, комплекс будівель і споруд № 1, код ЄДРПОУ 21011485) на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, № 1-а, код ЄДРПОУ 08124865) судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 травня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський