ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2024Справа № 910/19222/23Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Респект Будінвест" до Акціонерного товариства "Мегабанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача: Омельницької Т.В.;

Банку: Зінчука Я.В.;

Фонду: Кустової Т.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Респект Будінвест" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - Банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) з вимогами: про скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду від 6 жовтня 2022 року № 801 у частині включення задоволення грошових вимог Товариства в розмірі 8 939 242,15 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку сьомої черги; про зобов`язання Банку в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію повернути Товариству грошові кошти на загальну суму 8 939 242,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправним (на думку позивача) неповерненням відповідачами активів фондів фінансування будівництва (далі - ФФБ), управителем яких є Товариство, та їх включення до сьомої черги погашення реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

27 грудня 2023 року через підсистему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 грудня 2023 року відкрито провадження в справі № 910/19222/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 1 лютого 2024 року.

Разом із позовною заявою Товариство подало клопотання про витребування доказів від 13 грудня 2023 року та заяву від цієї ж дати про участь його представника у призначеному засіданні, а також усіх подальших засіданнях по справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 грудня 2023 року вказану заяву Товариства про участь у засіданні в режимі відеоконференції задоволено частково.

15 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Банку надійшов відзив на позовну заяву від 12 січня 2024 року, в якому вказаний відповідач проти позову заперечив з підстав того, що законодавством, яке регулює ліквідаційну процедуру Банку, не передбачено повернення коштів з рахунку ФФБ власнику рахунку в позачерговому або іншому особливому порядку, а отже, до спірних правовідносин сторін повинні застосовуватися спеціальні процедури, які передбачають задоволення вимог кредиторів у порядку їх черговості. Разом із цим, Банк зазначав, що спірні грошові кошти ФФБ Товариство перерахувало на свої депозитні рахунки в Банку, чим змінило правову природу їх розміщення та використання таких коштів. При цьому, Банк звертає увагу на те, що чинним законодавством ФФБ заборонено відкривати вкладних рахунків та інвестувати кошти його довірителів шляхом їх розміщення як вклад у банківських установах. Крім того, спірні грошові кошти повинні повертатися виключно довірителям ФФБ, як власникам такого майна, а не Товариству, як управителю ФФБ. Банк також вважав, що його рішенням жодні права та законні інтереси Товариства порушені не були.

Цього ж дня через підсистему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь на відзив Банку від вказаної дати, у якій останнє наголошувало на помилковість визначення правової природи спірних грошових коштів як коштів банківського строкового вкладу, оскільки на час прийняття рішення про ліквідацію Банку строк дії відповідних договорів банківського вкладу закінчився й останні були повернуті на поточний рахунок позивача. У свою чергу, доводи Банку щодо порушення Товариством положень чинного законодавства в частині розміщення коштів довірителів ФФБ на депозитних банківських рахунках не змінює правову природу таких коштів та не нівелює обов`язок Банку повернути ці кошти позивачу, як управителю ФФБ. Крім того, на думку Товариства, воно мало право на розміщення кошів довірителів ФФБ на депозитних банківських рахунках у межах коштів оперативного резерву ФФБ. Позивач також вказував на необґрунтованість аргументів відповідача щодо відсутності у нього порушеного права оспорюваним рішенням Фонду, оскільки Товариство є особою, яка діє від імені та в інтересах довірителів Фонду. При цьому, на відповідних банківських рахунках зберігалися кошти не тільки довірителів Фонду, але й кошти оперативного резерву ФФБ, управителем якого є Товариство.

18 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Фонду надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати разом із клопотанням про поновлення строку на його подання. У вказаному відзиві Фонд вказав, що оскільки задоволення вимог кредиторів Банку не можливе поза процедурою, визначеною статями 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), позовна вимога щодо зобов`язання Банку повернути кошти на рахунки в АТ "Державний ощадний банк України" є безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. При цьому, вказаним відповідачем зазначено, що спірні кошти будуть повернуті позивачу, проте виключно в порядку та на умовах, визначених статтею 52 Закону № 4452-VI. Крім того, кошти, розміщені на рахунках позивача, є пасивами Банку, позачергове повернення яких чинним законодавством не передбачено. Фонд також звертав увагу на те, що оскаржуваним його рішенням жодні права позивача порушені не були.

23 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Банку надійшли заперечення на відповідь на відзив від 22 січня 2024 року, у яких вказаний відповідач зазначив, що Товариством не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правової та фінансової природи кошів, розміщених на рахунках Банку, у тому числі їх статусу як кошів оперативного резерву ФФБ. Крім того, Банк зазначав, що Товариством пред`явлено позов саме до уповноваженої особи Фонду, яка не є належним відповідачем у даній справі. На думку Банку, позивачем обрано неналежний спосіб захисту його порушених прав, оскільки такий спосіб захисту передбачений чинним законодавством виключно до початку ліквідаційної процедури банку. Разом із цим, задоволення позовних вимог Товариства під час ліквідаційної процедури не поновить порушене, на думку позивача, право на позачергове отримання спірних грошових коштів, оскільки вимоги за виконавчим документом за рішенням суду в даній справі відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" будуть також включені до 7-ї черги задоволення кредиторських вимог Банку.

23 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь на відзив Фонду від цієї ж дати, у якій позивач вказував на необхідність застосування норм Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон № 978-IV) до спірних правовідносин. При цьому, позивач наголошував на тому, що предметом даного спору є виключно кошти ФФБ, управителем яких він є. Крім того, Товариство зазначало, що відсутність окремого посилання в Законі № 4452-VI на невключення до ліквідаційної маси банку коштів ФФБ, які створенні та/або управителем яких є установи банку, не може свідчити про різний механізм захисту таких коштів залежно від статусу управилетя/засновника зазначених фондів. Також позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту є належним та таким, який поновить його порушене право.

26 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Товариства надійшли письмові пояснення від цієї ж дати разом із клопотанням про поновлення строку на подання додаткових доказів у справі. У вказаних письмових поясненнях позивач зазначив, що неможливість встановлення фактів про те, яка частина спірних коштів є безпосередньо коштами вкладників ФФБ, а яка - оперативним резервом таких фондів, не має юридичного значення та не впливає на зміст позовних вимог, оскільки віднесення коштів до певних складових діяльності ФФБ не змінює їх загальної правової природи. При цьому, Товариство звертало увагу на те, що його позов пред`явлено саме до Банку в особі Уповноваженої особи Фонду. Також позивач зазначив, що здійснення викання судового рішення виключно в порядку, визначеному Законом № 978-IV, є необов`язковим.

30 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Фонду надійшли заперечення на відповідь на відзив від 29 січня 2024 року, у яких вказаний відповідач навів свої аргументи на спростування позиції позивача, а також зазначив про пріоритетність застосування норм Закону № 4452-VI відносно інших законодавчих актів у даних правовідносинах.

У підготовчому засіданні 1 лютого 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Фонду про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 18 січня 2024 року; про відмову в задоволенні клопотання Товариства про поновлення строку на подання додаткових доказів та про встановлення з власної ініціативи суду додаткового строку на подання таких доказів до 26 січня 2024 року; про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 7 березня 2024 року.

19 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від цієї ж дати про участь його представника у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2024 року вказану заяву Товариства задоволено.

27 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Фонду надійшло клопотання від 27 лютого 2024 року про долучення до матеріалів справи доказів, які просив витребувати позивач у своєму клопотанні.

7 березня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Фонду надійшли додаткові пояснення по справі від 6 березня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 березня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 березня 2023 року.

13 березня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від цієї ж дати про участь його представника у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 березня 2024 року вказану заяву задоволено.

У судовому засіданні 28 березня 2024 року оголошено перерву до 25 квітня 2024 року.

2 квітня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від цієї ж дати про участь його представника у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 квітня 2024 року цю заяву задоволено.

У судовому засіданні 25 квітня 2024 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, відповідях на відзиви, запереченнях та письмових поясненнях, наполягав на їх задоволенні.

Представники Банку та Фонду проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у їхніх заявах по суті спору та письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26 жовтня 2017 року та 5 вересня 2018 року між Товариством, як управителем: ФФБ № НОМЕР_13 виду "А", "Житловий комплекс "Слобожанський квартал", місцезнаходження об`єкта будівництва: місто Харків, проспект Льва Ландау, 156-А (секції "А" та "Б") (далі - ФФБ № НОМЕР_13); ФФБ № НОМЕР_14 виду "А", "Житловий комплекс "Слобожанський квартал-2", місцезнаходження об`єкта будівництва: АДРЕСА_1 (далі - ФФБ № НОМЕР_14), та Банком були укладені договори банківських рахунків № 4787/4 та № 4787/5, за умовами яких останній відкрив позивачу банківські рахунки № НОМЕР_9 та № 26504068 у гривнях.

Вказані правочини підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками зазначених юридичних осіб.

Відповідно до пунктів 2.1. вказаних договорів Банк зобов`язався приймати та зараховувати на рахунки, відкриті клієнтові (володільцеві рахунків), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Товариства про перерахування та видачу відповідних сум з рахунків, надавати послуги по підключенню системи та здійснювати операції за рахунками на підставі розпоряджень Товариства, а також проводити інші операції за рахунками відповідно до законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ).

Пунктами 3.1. зазначених правочинів Товариство доручило Банку самостійно здійснювати списання коштів з вищевказаних рахунків для оплати виконаних Банком операцій за рахунками та послуг, що надаються останнім, у тому числі за обслуговування системи, у розмірі, визначеному тарифами. У випадку недостатності коштів на рахунках для оплати послуг Банка, Товариство самостійно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, здійснює оплату таких послуг.

Товариство має право безперешкодно розпоряджатися коштами на рахунках з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком випадків, передбачених законодавством (пункти 4.1.1. вказаних договорів).

За умовами пунктів 11.1. зазначених правочинів рахунки клієнта закриваються на підставах та в порядку, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно - правовими актами НБУ та договорами.

Договори набувають чинності з дня їх підписання та діють до 31 грудня року підписання, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У випадку, якщо за один місяць до закінчення строку дії договорів жодна із сторін не сповістить про їх розірвання, вони вважаються продовженими на кожний наступний рік (12 місяців). У випадку закриття всіх рахунків за цими договорами та відсутності невиконаних грошових зобов`язань, договори вважаються сторонами розірваними з моменту закриття останнього рахунку (пункт 10.1. вищевказаних правочинів).

Між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до вказаних правочинів: №№ 1- 48 до договору № 4787/4 та №№ 1- 38 до договору № 4787/5, якими сторони вносили зміни до розділу 6 додатку таких договорів "Плата за користуванням коштами".

13 березня 2018 року між Банком та Товариством, як управителем ФФБ № НОМЕР_13, був укладений договір № 28/2018 банківського строкового вкладу юридичної особи, за умовами якого останній розміщує в Банку грошові кошти (вклад), а вказаний відповідач зобов`язується нараховувати та сплачувати проценти за вкладом і повернути такий вклад на поточний рахунок позивача - № НОМЕР_9. Також за цим правочином позивачу відкритий вкладний рахунок № НОМЕР_10.

До зазначеного договору між сторонами вносились зміни та доповнення згідно з додатковими угодами №№ 1- 37. За змістом додаткової угоди № 37 від 1 грудня 2021 року цей договір банківського строкового вкладу діяв до 3 березня 2022 року.

5 лютого 2020 між позивачем, як управителем ФФБ № НОМЕР_13, та Банком був укладений договір № 10/2020 банківського строкового вкладу юридичної особи, за умовами якого Товариству було відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_6, на якому останнє розміщує грошові кошти (вклад), а Банк зобов`язується нараховувати та сплачувати проценти за вкладом та повернути вклад на поточний рахунок № НОМЕР_1 до 16 грудня 2020 року (з урахуванням додаткової угоди від 14 вересня 2020 року № 3).

6 квітня 2020 року між Банком та позивачем, як управителем ФФБ № НОМЕР_13, було укладено договір № 23/2020 банківського строкового вкладу юридичної особи, за яким останньому було відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_7. За умовами вказаного правочину Товариство розміщує в Банку грошові кошти (вклад), а вищевказаний відповідач зобов`язується нараховувати та сплачувати проценти за вкладом і повернути вклад на поточний рахунок № НОМЕР_1 . Строк дії цього договору, з урахуванням додаткової угоди від 10 вересня 2020 року № 3, - до 14 грудня 2020 року.

Цього ж дня між Банком та позивачем, як управителем ФФБ № НОМЕР_14, було укладено договір № 24/2020 банківського строкового вкладу юридичної особи, за яким останньому було відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_8. За умовами вказаного правочину Товариство розміщує в Банку грошові кошти (вклад), а вказаний відповідач зобов`язується нараховувати та сплачувати проценти за вкладом та повернути вклад на поточний рахунок № НОМЕР_2 .

До зазначеного договору між сторонами також вносились зміни й доповнення згідно з додатковими угодами №№ 1- 4. За змістом додаткової угоди від 12 жовтня 2020 року № 4 вищевказаний правочин діяв по 14 грудня 2020 року.

5 листопада 2020 року між Товариством, як управителем ФФБ № НОМЕР_13, та Банком був укладений договір № 71/2020 банківського строкового вкладу юридичної особи, за яким вкладник розміщує в Банку грошові кошти (вклад), а останній зобов`язується нараховувати та сплачувати проценти за вкладом і повернути вклад на поточний рахунок № НОМЕР_1 до 17 грудня 2020 року. На виконання умов вказаного правочину позивачу відкритий вкладний рахунок № НОМЕР_11.

Також 5 лютого 2020 року між Товариством, як управителем ФФБ № НОМЕР_14, та Банком був укладений договір № 72/2020 банківського строкового вкладу юридичної особи, за яким вкладник розміщує в Банку грошові кошти (вклад), а останній зобов`язується нараховувати та сплачувати проценти за вкладом та повернути вклад на поточний рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов вказаного правочину позивачу відкритий вкладний рахунок № НОМЕР_12.

До зазначеного договору сторонами вносились зміни та доповнення на підставі додаткових угод №№ 1- 14. За змістом додаткової угоди від 14 вересня 2021 року № 12 вказаний правочин діяв по 15 грудня 2021 року.

Рішенням Правління НБУ від 2 червня 2022 року № 261-рш/БТ Банк віднесений до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаного рішення та рішення виконавчої дирекції Фонду від 2 червня 2022 року № 383 "Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Мегабанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора Акціонерного товариства "Мегабанк" було запроваджено Тимчасову адміністрацію Банку.

22 червня 2022 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від вказаної дати № 423 щодо продовження тимчасової адміністрації в неплатоспроможному Банку на один місяць з 3 липня 2022 року по 2 серпня 2022 року (включно).

Відповідно до рішення Правління НБУ від 21 липня 2022 року № 362-рш "Про відкликання банківської ліцензії, та ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" відкликано банківську ліцензію Банку та прийнято рішення про ліквідацію останнього.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 21 липня 2022 року № 506 "Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства "Мегабанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з 22 липня 2022 року Фонд розпочав ліквідацію Банку строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року включно. Уповноваженою особою Фонду з делегуванням усіх повноважень ліквідатора Банку визначено провідного професіонала з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білу Ірину Володимирівну строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 6 жовтня 2022 року № 801 було затверджено Реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку, відповідно до якого залишки коштів, що обліковувались на рахунках, було перенесено для обліку на балансовому рахунку вимог кредиторів та закрито рахунки клієнтів Банку на виконання вимог пункту 2.9 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2.

Оскільки станом на 6 червня 2022 року позивач мав відкриті банківські рахунки в Банку на підставі вищевказаних правочинів, на яких зберігались кошти ФФБ на загальну суму 9 964 698,35 грн, а саме: на поточному рахунку № НОМЕР_1 зберігались кошти ФФБ № НОМЕР_13 в розмірі 3 835 054,65 грн; на поточному рахунку № НОМЕР_2 зберігались кошти ФФБ № НОМЕР_14 в розмірі 5 104 187,50 грн; на поточних рахунках № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 зберігались власні кошти Товариства на суму 1 025 456,20 грн, позивач 29 червня 2022 року звернувся до Фонду з листом від вказаної дати, у якому повідомив останнього про те, що кошти ФФБ на вищевказаних рахунках підлягають відокремленню від ліквідаційної маси Банку.

1 липня 2022 року Товариство звернулося до Фонду з листом від вказаної дати, у якому просило надати роз`яснення щодо місця Товариства в черзі для задоволення кредиторських вимог до Банку, у разі ліквідації останнього, з урахуванням викладених в листі позивача від 29 червня 2022 року обставин.

8 серпня 2022 року та 15 вересня 2022 року позивач звернувся до Банку із заявами про визнання вимог кредиторів, у якій просив визнати Товариство кредитором Банку, у тому числі: на суму 3 835 054,65 грн, які зберігаються на поточному рахунку № НОМЕР_1 (кошти ФФБ № НОМЕР_13); 5 104 187,50 грн, які зберігалися на поточному рахунку № НОМЕР_2 (кошти ФФБ № НОМЕР_14). Вказані кошти позивач просив повернути на його новий поточний рахунок, який відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".

Листами від 8 травня 2023 року вих. № 3 та від 26 травня 2023 року вих. № 5 позивач звернувся до Банку із заявами, у яких просив закрити поточні рахунки ФФБ № НОМЕР_13 (№ НОМЕР_1 ) та НОМЕР_5 (№ НОМЕР_2 ) та перерахувати залишкові кошти цих фондів на поточний рахунок Товариства в іншій установі банку.

Листом від 7 червня 2023 року за вих. № 7669 Банк повідомив Товариство про закриття 7 листопада 2022 року вищевказаних рахунків позивача, про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів сум 3 835 054,65 грн та 5 104 187,50 грн та віднесення їх до 7-ї черги задоволення вимог кредиторів.

Статтею 1 Закону № 978-IV встановлено, що управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону управителем може бути фінансова установа, що отримала в установленому законодавством порядку дозвіл/ліцензію на здійснення визначеної цим Законом діяльності.

Згідно зі статтею 5 Закону № 978-IV об`єктами управління майном у системі фінансово-кредитних механізмів є ФФБ та ФОН. Об`єкт управління майном знаходиться в довірчій власності управителя. Управитель є довірчим власником отриманого ним в управління майна. Управитель здійснює управління майном відповідно до Правил фонду та договору управління майном. Майно, набуте управителем у результаті управління, включається до складу отриманого в управління майна. Кошти учасників фондів, отримані управителем в управління, відокремлюються від іншого майна управителя, а також від коштів інших фондів.

Частиною 1 статті 7 вказаного Закону визначено, що управитель фонду на праві довірчої власності здійснює управління фондом та для досягнення мети управління майном, визначеної установниками цього фонду, перераховує частину отриманих коштів у напрямах, зазначених у Правилах. Для ФФБ - це фінансування будівництва, для ФОН - це здійснення операцій з нерухомістю. Решта коштів залишається в управлінні управителя відповідно до Правил фонду.

Статтею 11 Закону № 978-IV унормовано, що фінансова установа, яка відповідає вимогам цього Закону, може за власною ініціативою створити ФФБ. ФФБ не є юридичною особою. ФФБ може бути двох видів: ФФБ виду А та ФФБ виду Б. Для ФФБ виду А поточну ціну вимірної одиниці об`єкта будівництва, споживчі властивості об`єктів інвестування та об`єкта будівництва, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, при цьому він приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об`єкта будівництва та зобов`язаний своєчасно ввести його в експлуатацію відповідно до проектної документації і виконати усі необхідні роботи для дотримання технічних характеристик об`єктів інвестування та об`єкта будівництва незалежно від обсягу фінансування. ФФБ вважається створеним після затвердження управителем Правил ФФБ, укладання договору із забудовником та відкриття рахунків ФФБ. Для кожного ФФБ відкриваються окремі рахунки. Будь-які обмеження щодо кількості об`єктів будівництва, які можуть споруджуватися в рамках кожного ФФБ, а також щодо обсягів залучених управителем ФФБ в управління коштів не встановлюються. Банк-управитель відкриває рахунки ФФБ у своєму балансі. Управитель, який не є банківською установою, відкриває в обраному ним банку на своє ім`я окремий поточний рахунок, який є рахунком фонду. Рахунки ФФБ управитель використовує для: обліку залучених в управління коштів; здійснення розрахунків за операціями з управління ФФБ; зберігання оперативного резерву, сформованого за рахунок залучених в управління коштів. Облік коштів, внесених довірителями до ФФБ, а також облік коштів, спрямованих управителем з ФФБ на фінансування будівництва, управитель здійснює відокремлено від іншого майна управителя, а також від інших ФФБ. Довірителями ФФБ можуть бути фізичні й юридичні особи та спільний інвестор ФОН. За умови виникнення правовідносин системи ФОН-ФФБ, довірителем ФФБ є спільний інвестор ФОН, в інтересах якого діє управитель ФОН. При цьому, договір про участь у ФФБ має містити відповідне застереження. Залучені до ФФБ кошти використовуються управителем на умовах договору про участь у ФФБ у порядку, визначеному Правилами ФФБ. Управитель ФФБ при здійсненні управління ФФБ: несе відповідальність за дотримання обмежень довірчої власності управителя, визначених Правилами ФФБ та визнаних довірителями ФФБ; несе відповідальність за виконання своїх зобов`язань перед довірителями ФФБ у межах цього Закону та договору про участь у ФФБ; не несе відповідальності власним майном за виплату коштів довірителю ФФБ в разі його відмови від участі у ФФБ виду А, якщо управитель ФФБ дотримався встановлених Правилами ФФБ процедур щодо забезпечення можливості отримання довірителем коштів з ФФБ на вимогу довірителя; за дорученням довірителів виступає в інтересах довірителів позивачем у разі невиконання забудовником своїх зобов`язань щодо строків спорудження і якості об`єктів будівництва та передачі об`єктів інвестування довірителям у власність. ФФБ діє до виконання усіх зобов`язань перед довірителями.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство, здійснюючи діяльність із залучення коштів установників управління майном для фінансування об`єктів будівництва на підставі ліцензій від 22 травня 2008 року серії АВ № 416604 та від 28 березня 2013 року серії АЕ № 199703 (безстрокова), виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, створило 2 ФФБ типу А, затвердило відповідні правила та відкрило в Банку поточні рахунки для обліку залучених в управління коштів та фінансування будівництва.

Судом також встановлено, що позивачем здійснено перерахування коштів з поточних рахунків ФФБ на депозитні рахунки, відкриті ним у Банку.

У свою чергу, відповідно до рішення Правління НБУ від 21 липня 2022 року № 362-рш "Про відкликання банківської ліцензії, та ліквідацію Банку" та рішення Виконавчої дирекції Фонду від 21 липня 2022 року № 506 "Про початок процедури ліквідації Банку та делегування повноважень ліквідатора банку" відкликано банківську ліцензію Банку та прийнято рішення про ліквідацію останнього строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року включно.

Спеціальним законом, який регулює діяльність банківських установ в Україні, є Закон України "Про банки і банківську діяльність".

У свою чергу, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону № 4452-VI, який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Зокрема, приписами статті 1 Закону № 4452-VI встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого прийнято рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону № 4452-VI НБУ приймає рішення про відкликання банківської ліцензії й ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Частиною 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено підстави ліквідації банку, зокрема, банк може бути ліквідований: за рішенням власників банку; у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією ФГВФО.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ.

Статтею 91 вищевказаного Закону визначено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та розпорядження майном банку, складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження НБУ. Фонд призначає свою уповноважену особу та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Згідно з пунктом 12 частини 5 статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду, зокрема, визначає порядок складання та затверджує реєстр акцептованих вимог кредиторів.

Частиною 5 статті 45 Закону № 4452-VI унормовано, що протягом 30-ти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статі 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Частинами 2 та 3 статті 49 Закону № 4452-VI визначено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача на загальну суму 8 939 242,15 грн, яка є предметом спору, включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку сьомої черги погашення.

На думку Товариства, оскільки сума 8 939 242,15 грн перебуває в управлінні ФФБ Товариства та була включена до вимог кредиторів сьомої черги погашення, таке рішення Банку свідчить про неналежну оцінку майна, що включається до ліквідаційної маси, а відтак повинно бути змінено.

Відповідно до частини 5 статті 50 Закону № 4452-VI іпотечні активи, що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов`язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю, емітентом яких є банк, а також кошти на рахунку фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, в тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до законів України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" та "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю". Активи банку, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, не включаються до ліквідаційної маси банку. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про іпотечні облігації". Активи недержавного пенсійного фонду (крім депозитів), зберігачем яких є банк, не включаються до ліквідаційної маси такого банку. Повернення цих активів здійснюється відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 11 Закону № 978-IV управитель, який не є банківською установою, відкриває в обраному ним банку на своє ім`я окремий поточний рахунок, який є рахунком фонду. Рахунки ФФБ управитель використовує для: обліку залучених в управління коштів; здійснення розрахунків за операціями з управління ФФБ; зберігання оперативного резерву, сформованого за рахунок залучених в управління коштів. Облік коштів, внесених довірителями до ФФБ, а також облік коштів, спрямованих управителем з ФФБ на фінансування будівництва, управитель здійснює відокремлено від іншого майна управителя, а також від інших ФФБ.

Згідно з пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу). Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Матеріалами справи підтверджується, що вищевказані поточні рахунки були відкриті для обліку залучених в управління коштів та фінансування будівництва. У свою чергу, кошти з цих поточних рахунків ФФБ були перераховані Товариством на його вкладні рахунки згідно договорів банківських вкладів (депозитів).

Відповідно до частини 1 статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною 2 статі 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Частиною 1 статті 1061 ЦК України унормовано, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

За своєю природою договір банківського вкладу подібний до договору банківського рахунка. Згідно з частиною 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Проте договір банківського вкладу має відмінності від договору банківського рахунка. Це, насамперед, відмінності в цілях, на досягнення яких вони спрямовані, а також в їх кінцевих договірних результатах.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що ціль договору банківського вкладу полягає у залученні банком коштів фізичних та юридичних осіб під певний відсоток з метою спрямування означених коштів банком, зокрема на кредитування та відповідно отримання банком прибутку у вигляді різниці між відсотками, а вкладником - у вигляді відсотків.

Таким чином, розміщення вкладником коштів за договором банківського вкладу на депозитному рахунку має на меті саме отримання прибутку. Означене узгоджується із Податковим кодексом України, яким встановлено ставки податку на пасивні доходи, серед яких проценти отримані з депозитних (вкладних) банківських рахунків.

У свою чергу, відповідно до пунктів 4.1., 4.6., 4.7., 5.1.1., 5.1.2. Правил ФФБ № НОМЕР_13, № НОМЕР_14 управитель на праві довірчої власності здійснює управління фондом відповідно до цих Правил та договорів управління майном для досягнення мети, визначеної довірителями. Управитель для досягнення мети управління ФФБ, перераховує частину отриманих в довірчу власність коштів на фінансування будівництва. Решта коштів складає оперативний резерв, який залишається в управлінні управителя, та використовується для цілей, передбачених чинним законодавством України та цими Правилами. Кошти оперативного резерву, сформованого управителем відповідно до встановлених обмежень за рахунок отриманих в управління коштів, управитель використовує для виконання таких операцій: виплата довірителям коштів з ФФБ; перерозподіл отриманих в управління коштів між об`єктами будівництва внаслідок здійснення довірителями операцій зміни об`єкта інвестування. Управитель здійснює управління ФФБ особисто та не може доручати управління ФФБ іншим особам. Управитель не може використовувати отримане в управління майно не за цільовим призначенням, визначеним у договорі управління майном.

Згідно з умовами типових договорів про участь у ФФБ управитель для досягнення мети управління ФФБ, перераховує частину отриманих в довірчу власність коштів на фінансування будівництва. Решта коштів складає оперативний резерв, який залишається в управлінні управителя. Залишки коштів оперативного резерву після введення об`єкта будівництва в експлуатацію перераховуються забудовнику і є його власністю. Управитель зобов`язаний здійснювати управління майно особисто; прийняти від довірителя грошові кошти на рахунок ФФБ в управління та використати кошти для фінансування спорудження визначеного об`єкту будівництва; не використовувати отриманні в управління кошти не за цільовим призначенням, визначеним у цьому договорі.

Отже, використання управителем коштів ФФБ, зокрема, оперативного резерву, повинно здійснюватися у визначених Правилами ФФБ порядку та випадках. Розміщення таких коштів на депозитних рахунках управителем ФФБ Правилами та чинним законодавством не передбачено.

Відтак, виходячи з наведеного в сукупності, позивачем у порушення Правил ФФБ, договорів та Закону № 978-IV було перераховано кошти ФФБ з рахунків ФФБ на депозитні рахунки, чим змінено правову природу їх розміщення та використання.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року в справі № 826/20917/13-а.

Слід також зазначити, що в процесі виконання договорів банківського вкладу, Банк повернув позивачу не лише ті кошти, які були отримані останнім у довірчу власність та неправомірно розміщені на депозитних рахунках, а також і кошти, які позивач отримав як відсотки за депозитними вкладами. Відтак, ці кошти не можуть вважатися такими, що були передані довірителями ФФБ у довірчу власність Товариства у відповідності до Закону № 978-IV.

Разом із цим, заявлені вимоги Товариства за спірними грошовими коштами, які станом на час запровадження ліквідаційної процедури Банку перебували на поточних рахунках позивача, є вимогами про перерахування коштів, виконання яких банком, який перебуває в стані припинення, поза процедурою та порядком, встановленим положеннями Закону № 4452-VI є неможливим, оскільки введення в Банку тимчасової адміністрації та запровадження процедури ліквідації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом № 4452-VI. Задоволення вимог кредиторів кожної черги має здійснюватись Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку виключно в порядку, встановленому статтею 52 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 червня 2018 року № 910/20125/16.

Статтею 52 Закону № 4452-VI визначено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги НБУ, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування, а також для забезпечення повернення банкнот і монет, переданих Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними з банком особами, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними з банком особами; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом; 11) вимоги за інструментами з умовами списання/конверсії. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

З системного аналізу вищевказаної статті вбачається, що Закон № 4452-VI не містить виключень з механізму повернення коштів з поточного рахунку, відкритого в Банку, інакше ніж у порядку задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій законом.

При цьому, положення частини 5 статті 50 Закону № 4452-VI, на які посилається позивач та якими, зокрема, передбачено, що іпотечні активи, що перебувають в управлінні банку, об`єкти довірчої власності, а також кошти на рахунку фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, у тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку, не підлягають застосуванню до правовідносин у даній справі, оскільки вказана норма не підлягає розширеному тлумаченню і поширюється виключно на ті випадки, коли управителем коштів ФФБ є банк, відносно якого Фондом розпочата ліквідаційна процедура.

Разом із цим, статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2020 року в справі № 910/7164/19.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 липня 2021 року в справі № 910/18389/20.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині 2 статті 4 ГПК України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлене у заявлений спосіб.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 2 вересня 2022 року в справі № 916/144/17.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Товариство зазначило, що оспорюваним рішенням Фонду було порушено не безпосередньо його права та законні інтереси, а права (майнові інтереси) довірителів ФФБ, управителем яких є позивач у даній справі.

Разом із цим, абзацом 4 пункту 17.2. Правил ФФБ № НОМЕР_13, № НОМЕР_14 прямо визначені умови, за яких Товариство, як управитель, може виступати позивачем в інтересах довірителів вказаних ФФБ, зокрема: управитель при здійсненні управління за дорученням довірителя виступає в інтересах довірителів позивачем у разі невиконання забудовником своїх зобов`язань щодо строків спорудження і якості об`єктів будівництва та передачі об`єктів інвестування довірителем у власність.

Однак, спір у даній справі не пов`язаний з оскарженням дій забудовника при виконанні ним своїх зобов`язань зі спорудження об`єкта будівництва. Матеріали справи також не містять доручення довірителів ФФБ № НОМЕР_13, № НОМЕР_14 на звернення Товариством до суду для захисту їх прав та інтересів.

Крім того, позивач у своєму позові просив суд зобов`язати Банк повернути спірну суму саме на його поточний рахунок, відкритий в іншій банківській установі. У матеріалах справи відсутні докази того, що цей рахунок відкритий для обліку залучених в управління коштів ФФБ № НОМЕР_13 та ФФБ № НОМЕР_14.

У свою чергу, відповідно до абзацу 2 статті 50 Закону № 4452-VI майно, щодо якого банк є користувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

У той же час, як вбачається з положень Правил ФФБ, договорів та Закону № 978-IV та як зазначало саме Товариство, останнє не є власником спірних грошових коштів, що виключає можливість повернення таких коштів на його рахунок, відкритий в іншій банківській установі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для позачергового перерахування уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку на користь позивача спірних коштів у загальному розмірі 8 939 242,15 грн, а також доказів, які вказують на порушення уповноваженою особи Фонду на здійснення ліквідації Банку вимог чинного законодавства в зв`язку з прийняттям оспорюваного Товариством рішення.

Порушення законодавства, на які посилався позивач як на підставу скасування рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Банку, Товариством у встановленому чинним законодавством порядку доведені не були і судом під час розгляду справи не встановлені.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги Товариства є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім того, згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).

У цьому контексті суд зазначає, що питання, які виникають на стадії виконання рішень, прийнятих господарським судом, вирішуються в порядку, передбаченому нормами ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України "Про виконавче провадження", яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року в cправі № 5020-1129/2012.

У свою чергу, відповідно до пунктів 4 та 11 частини 4 статті 4 вказаного Закону визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; Фондом прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Крім того, зі змісту частини 1 статті 52 Закону № 4452-VI вбачається, що вимоги кредитора ліквідованого Банку за виконавчим документом належать до сьомої черги задоволення вимог кредиторів.

Тобто, внаслідок задоволення позовних вимог Товариства останнє не відновить порушене, на його думку, право на позачергове отримання відповідних грошових коштів, з огляду на встановлений вищевказаними нормативними актами порядок примусового виконання судових рішень.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13 травня 2024 року у зв`язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у відпустці у період з 1 травня 2024 року по 10 травня 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко